,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Ірина Фаріон про мову як форму влади (або про мовний закон від опозиції)
Ірина Фаріон про мову як форму влади (або про мовний закон від опозиції)


За час роботи першої сесії Верховної Ради України 7 скликання народні депутати-свободівці стали авторами та співавторами низки економічних, медійних, освітніх, соціальних, мовних та інших законопроектів. Також депутати-націоналісти приєдналися до законотворення у галузі судочинства та кримінально-процесуального права.

Голова підкомітету з вищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Ірина Фаріон долучилася до створення законопроекту "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні". Подаємо її коментар до цієї законодавчої ініціативи опозиційних депутатів.

Чи потрібен українцям "мовний закон"? Казав Тацит, що більше законів, то слабша держава. У нас їх понад 5 тисяч. Хіба це можуть осягнути навіть правники? Маю підозру, що "фабрика законотворення", себто Верховна Рада, радше покликана зімітувати законотворчість, ніж створити закон у дії. Найгірше, що ця законотворча мізерія зазвичай збиває з ніг найосновніший Закон – Конституцію. У Конституції чітко виписаний державний статус української мови. Для особливо "обдарованих" тлумачив цей статус Конституційний Суд 1999 року. Хоч, як на мене, це все одно, що тлумачити природу листочка на дереві та ще й довго доводити, що цей листочок має право хилитатися на своєму стовбурі. Така абсурдна законотворча система "законів без дії" – наслідок кризи державотворення і відсутности державного мислення так званих "управлінських еліт". А також наслідок плебейського мислення частини колонізованого українського суспільства. На разі – це зачароване коло. Сподіваюся, що незабаром його розімкнемо, з огляду на потужні тенденції зміни суспільної свідомости від об'єктности до суб'єктности, від совковости до незалежности, від псевдодемократичности до національного самоусвідомлення.

Як розцінювати на цьому тлі законотворчого абсурду проєкт Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" авторства відомого правника Сергія Головатого та Оксани Сироїд і суб'єктів законодавчої ініціятиви народних депутатів України від опозиції В. Д. Бондаренка, А. Ю. Іллєнка, М. В. Матіос, В. О. Наливайченка, І. Д. Фаріон, В. О. Яворівського?

Як народження нової, певною мірою деколонізованої, мовно-правової свідомости, а отже, яскравої пам'ятки мовно-правової культури і державотворення.

Зауважу спершу на контроверсійних речах. Як прихильниця радикального, себто европейського способу вирішення мовного питання, наголошу на потребі вживати питомі терміни замість чужомовних і накинутих нам "регіональна (міноритарна) мова". Правильно – місцева і малопоширена мова ("Європейська хартія місцевих малопоширених (міноритарних) мов"). Це відразу знімає широке поле для політиканських маніпуляцій, які можна назвати "убогою колєсниківщиною". Аби щось результативно зробити, його спершу слід правильно назвати. Це за Конфуцієм. Вкрай важливий для нашої ситуації є термін "національна меншина". Якщо хтось має комплекс щодо його використання, то хай собі з Богом їде туди, де він (вона) – "національна більшина". Годі весь час на когось озиратися. Треба невідступно реанімувати власну ідентичність. А мова – головна реанімаційна таблетка у шляхові до оздоровлення.

Логічно, що стрижневою у цьому законопроєкті є стаття 2 "Мови національних меншин та регіональні (міноритарні) мови" (треба було б "місцеві малопоширені (міноритарні) мови") із частиною 5, що визначає не менше як 30% від чисельности населення територіяльної громади, аби ініціювати через ухвалення Верховною Радою законодавчої підтримки цим мовам. І не більше. Позаяк їхній захист аж ніяк не має суперечити утвердженню української мови як державної. Звісно, що такі підтримчі заходи випливають із ратифікованої "Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов" від 15.05.2003 року, що ухвалена під диригування москвофільських сил у парламенті з винятковим захистом зовсім "не місцевої, і не малопоширеної", а російської мови як мови поневолення нашого краю. У цьому, мабуть, найвища ціна компромісу цього законопроєкту, який можливо прийняти як ситуативну і спільно опозиційну потребу. Далі цей пункт фактично стає запобіжником щодо подальшого агресивного розгулу саме російської мови, бо, направду, інші мало поширені мови треба захищати, як, наприклад, гагаузьку, ромську, караїмську… Інакше – захистити треба тільки те, що не є загрозою для української мови. Решта слід нейтралізувати – і цей законопроєкт це системно пропонує.

Звісно, категорично не сприймаю, що у приватних навчальних закладах – від дошкільної освіти до вищої та позашкільної – мову визначає засновник навчального закладу (розділ IV). У використанні мови у навчальній та державницькій сферах не може бути альтернативи. Бо це відразу альтернатива іншої держави усередині України.

Особлива новація цього системно-універсального законопроєкту як чинника нашої національної безпеки – розділ Х "Стандарти державної мови", де передбачено створення Національної комісії зі стандартів державної мови (ст. 45) та Центру української мови (ст. 52). Таким способом вперше у юридичній практиці запропоновано встановити інституції, що регулюватимуть не лише використання мови, а напрацьовуватимуть її внутрішні стандарти та захищатимуть їх. Для зовнішнього захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов запропоновано інститут Уповноваженого (ст. 55) та Службу мовних інспекторів Уповноваженого (ст. 58), що діятимуть через виписані механізми мовної експертизи та мовного інспектування (ст. 63). Проте найважливіше в іншому: у формах покарання за порушення закону, що виписані у розділі ХIII, де передбачено внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема ст. 188 (43), 188 (44) через накладення штрафів від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та ін. залежно від правопорушення.

Про аксіоматичні статті функціювання державної мови у державних органах влади, у судочинстві, у Збройних Силах України, у поштовому зв'язку, у телекомунікаціях, в освіті та науці, в інформатизації, у медичному обслуговуванні, у засобах масової інформації та книгодрукуванні, у закладах культури, у рекламі та топоніміці – і не йдеться. Це підлягає обговоренню хіба у дуже хворому суспільстві. Здорове суспільство це сприймає як безальтернативну даність. З огляду на це, політична битва за цей закон – це битва за оздоровлення мовної свідомости українців. Чи є тяжча боротьба, як за душу людини? Блискуче зауважив Степан Бандера: "…революційне змагання – це національна боротьба в площині духовости і культури". Мова – матеріялізації духовости і культури. Отож боротьба буде запекла і невідступна. Нема великих перемог без великих зусиль (Вольтер).

My Webpage




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх