,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Українська діаспора – невід’ємна складова нації
  • 24 июля 2011 |
  • 16:07 |
  • bayard |
  • Просмотров: 22361
  • |
  • Комментарии: 9
  • |
0
Всю діяльність необхідно було зосередити на збереженні своїх церков, культурних центрів, засобів масової інформації, молодіжних організацій, – всього того, що створено за всі роки на поселеннях. Уже тоді, коли ще активним залишалось старше покоління післявоєнної хвилі еміграції, було зрозуміло, що навіть цю одну місію сповнити буде важко. Адже їхні діти, народжені та виховані в Америці, у більшості своїй асимілювались і відійшли від українських спільнот.
Приплив нової хвилі емігрантів, зокрема у США, стало вливанням свіжої крові. Цей факт спричинив великі зміни у діаспорі. Ожили церкви, багато з яких перебували на порозі закриття. Як гриби після дощу, почали народжуватись нові суботні українські школи. Культурне життя набуло піднесення. Але сприйняття новоприбулих старшою еміграцією залишалось неоднозначним. Їх запрошували до існуючих громадських організацій, проте ставились часто з недовірою, як до людей, вихованих радянською системою.

Створення нових громадських організацій вважалось мало не шкідництвом. Але життя заставляло діяти. З одного боку, задля того, щоб не розгубитись, не розчинитись у чужому світі, з іншого – новоприбулих хвилювали питання, як наприклад: легалізація у новій країні, фактичне позбавлення громадянських прав з боку України, коли закінчився термін дії українського паспорта, а консульства їх не продовжували, різниця у ментальності, бажання бути почутими і зрозумілими одні одними – все це підштовхувало до створення своїх організацій. Перейти через усе це було нелегким випробуванням. Але становлення відбулося.

На прикладі Всеамериканського громадського об’єднання «Нова Українська Хвиля» можна сказати, що це об’єднання інтелектуальних, професійних, наукових, мистецьких сил України, які прибули до США протягом останніх 20-ти років. Весь капітал, який вони привезли зі собою – це їхній розум і руки.

Ще у 2008 році, під час проведення «Новою Українською Хвилею» та «Четвертою хвилею» Канади Міжнародної конференції «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» – відомий науковець д-р Олег Воловина підкреслив: «Четверта хвиля є найважливішим явищем у новітній історії української діаспори США, що справляє глибокий вплив на всі аспекти її життя. Четверта хвиля еміграції з України має і надалі буде мати всезростаючий вплив на подальший розвиток української діаспори”.

Кандидат економічних наук Василь Лопух, голова Наукового товариства ім. Шевченка у Нью-Йорку, провів дослідження на основі анкетування, яке здійснила «Нова Українська Хвиля» у різних містах та штатах США через свої осередки й відділи. Аналіз цих досліджень дав йому підставу стверджувати, що одними з головних мотивацій для міграції були не тільки матеріальні потреби, але й бажання реалізувати свої професійні можливості та творчий потенціал.
Отож, українська діаспора у США – це не тільки друге чи третє покоління народжених в Америці. Це нова, сучасна генерація українців з України, понад 60 відсотків яких змогли реалізувати себе за фахом, (16%) здобутим в Україні, 45% – за новим, отриманим у США. Подібні тенденції мають місце у діаспорі Канади та європейських країнах.

Особливість сучасної української діаспори полягає в тому, що значну її частину становлять громадяни України, які живуть за кордоном. Згідно з Конституцією України, вони користуються правом обирати Президента України, депутатів Верховної Ради, але позбавлені права бути обраними.

Маніпулюючи радянськими стереотипами, діаспору, трудових емігрантів в Україні і далі намагаються змальовувати як громадян інших держав, які не можуть уявити собі сучасного стану речей в Україні, або запроданців, котрі покинули Батьківщину, добре влаштувались і ні про що не турбуються. Діє випробувана в радянській системі схема засудження всіх інакомислячих, людей, які скидають з себе рабське ярмо. Пригадую, як нам, журналістам районних, обласних газет, у 80-х роках долучали до планів матеріали про «сезонників». Так називали людей, які, відмовляючись працювати за копійки у своєму колгоспі в густозаселених районах Західної України, їхали обробляти поля у Полтавську, Херсонську, Одеську області. Вони привозили з тих заробітків зерно, гроші розбудовували обійстя, ставали заможнішими, і за це їх називали ворогами свого села. Так культивувалась заздрість, ненависть одних до інших.

Нині такі ж принизливі ярлики «заробітчани» мають мільйони людей, які стали фінансовими донорами України. Цим словом відрізано не тільки правові чи соціальні гарантії, а й конституційні права. Тим часом, грошові валютні перекази, що надходять від закордонних українців, перевищують отримані Україною кредити Міжнародного Валютного Фонду і кошти, отримані від продажу єврооблігацій. Про ці прямі інвестиції від своїх «непатріотичних українців» уряд воліє мовчати.

Водночас, як і не реагувати на пропозиції, законопроекти, що надсилаються українцями з-за кордону. Вивчивши досвід багатьох демократичних країн світу, «Нова Українська Хвиля» на парламентські слухання з питань закордонного українства у 2009 році та у 2010 р. подала законопроекти «Про внесення змін до закону України «Про вибори народних депутатів України». Законопроект спрямований на забезпечення повною мірою базового конституційного права голосу для громадян України, які проживають за її межами. Він був переданий Оксані Білозір, депутатові від комісії з питань роботи із закордонними українцями. На жаль, у пані Оксани не дійшли руки до проекту. У неї, як і у деяких її колег, є проблеми серйозніші, аніж нові законопроекти – треба ж бо вчасно перебігти з однієї партії чи фракції до іншої.

До МЗС та парламенту подано також пропозиції «До Міжнародної угоди «Про отримання американської пенсії українськими і американськими громадянами». Така угода важлива як один з чинників повернення на Батьківщину. Через відсутність такої міждержавної угоди американські компанії та їхні працівники підлягають подвійному оподаткуванню, що аж ніяк не сприяє залученню інвесторів. Ці пропозиції, як і законопроекти, звернення, залишаються без будь-якого на них реагування.

Натомість щораз з’являються нові статті мало не з погрозами діаспорі: «...будьте ласкаві і не вказуйте мені і загалом Україні, які свята є правильними і як їх треба відзначати. В цьому ми, українці, зорієнтуємося самі. І, врешті-решт, наведемо лад у своїй хаті і будемо в ній господарями… Не встромляйте палки в колеса і не підігравайте тим політичним силам, які готові роздерти на шматки Україну заради влади. Україна буде сильною і заможною, і це трапиться тим скоріше, чим швидше маргінальні партії, які взяли на озброєння неонацистські лозунги, підуть у небуття”, (сайт провладної партії регіонів “Не повчайте Україну, як їй жити”).

Можна подумати, що це стаття з радянських архівів про засудження “українських буржуазних націоналістів”, які заважають могутньому процвітанню “единой и неделимой”. Змінено тільки деяку термінологію. Замість “буржуазно-націоналістичні лозунги” – “неонацистські”. Звучить значно страшніше.

І далі: «Українські діаспори є в багатьох країнах світу. В Німеччині, Молдові, Ізраїлі, Іспанії, Росії, Польщі, Португалії, США, Канаді... Втім, лише дві останні узурпували право виступати від імені всіх українців за кордоном.”, – бідкається далі автор.

Мусимо трохи просвітити наших опонентів. По-перше, саме в цих країнах перебувають центральні органи Світового Конгресу Українців, до складу якого і входять організації з вищеназваних європейських країн та багатьох інших. І коли Світовий Конгрес Українців робить заяву, то робить її від імені усіх, хто належить до його складу, а це понад 30 країн.
По-друге, історія діаспори має найглибші коріння саме в Канаді та у США – країнах з високорозвиненою демократією та побудованих на пошані до особистості, кожної, окремо взятої особистості! Виходячи з цього – і до спільнот, організацій, котрі працюють на розбудову громадянського суспільства.

Незважаючи на тертя, які були між кожною хвилею еміграції, ця історія триває, але вона має своє продовження. Підкріплена останньою четвертою хвилею еміграції, діаспора є структурно і чисельно найкраще організованою саме у Північній Америці. Більшість національно-патріотичних організацій об’єднані в цих країнах у Конгресовий Комітет Америки та Конгрес українців Канади. До них входять і найбільші новостворені організації – «Четверта хвиля» у Канаді та «Нова Українська Хвиля» – у США. Членами двох останніх є багато громадян України.
Поміж молодшими і старшими організаціями можуть бути неспівпадіння у трактуванні тих чи інших речей, але є єдність у принципових засадах.

Для прикладу, в час, коли минулого року мала відбутися зустріч діаспори з Президентом Януковичем, Координаційна Рада «Нової Української Хвилі» наполягала на тому, що потрібно прийти на цю зустріч, щоб з перших уст почути відповіді щодо українофобської, антиукраїнської політики Президента України. І хоч на той момент ми вважали саме нашу позицію правильною, все ж долучились до представників старших організацій, бо найважливіше було продемонструвати єдність діаспори. Це стало важливим уроком для усіх.

Досвід діаспори в Канаді, США є надбанням останньої четвертої хвилі еміграції. І не тільки в розбудові своїх організацій, в питаннях збереження своєї ідентичності, культури, традицій, але й у відданості українській національній ідеї.

Українська діаспора була голосом поневоленої України протягом цілого століття. Підтримуючи дисидентів, вона наближала час падіння залізної завіси. На початку 70-х вона домоглася звільнення з сибірської каторги Патріарха Йосифа Сліпого. Саме тоді було покладено початок відродженню знищеної Сталіним Української Греко-Католицької Церкви, під хоругвами якої на початку 90-х ми йшли до незалежності України.

У сучасних умовах репресій проти опозиції діаспора, як і у радянські часи, стає на захист прав людини в Україні. Якщо ж вона (діаспора) помиляється, як це намагається подати офіційний Київ, то чому без доказів вини утримуються в слідчих ізоляторах з порушенням процесуальних норм активні громадські діячі, громадяни, які виходять з протестом, щоб захистити свої Конституційні права у незалежній українській державі? Чому не працює практика, яка використовується в усіх правових державах про звільнення тих, хто перебуває під слідством, під заставу? Чому бути українцем в Україні стає небезпечно?

Західна Європа, яка нині відкриває двері перед Україною, розгублена перед тими подвійними стандартами, які демонструє сучасна українська влада. І не діаспора в цьому винна. Західна цивілізація, подібно до нових комп’ютерних програм, не може прочитати застарілі програми, коли говориться одне, а робиться зовсім інше.

Завдяки глобалізації, міграційним процесам, третина української нації, що живе у різних країнах, широко інтегрована у західний світ. Пізнавши його переваги, вона прагне впливати на ті процеси, що відбуваються на Батьківщині, щоб дорівняти Україну до розвинених цивілізованих сучасних держав. Та замість того, щоб залучати до розбудови держави всю націю, її ділять: спочатку – на захід і схід, далі – на своїх і чужих. Де, у якій державі і в які віки поступали так політики? Знаємо єдиний приклад, закарбований історією. Ім’я йому – дикий совєтизм.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх