,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Мультикультуралізм а-ля малорюс
  • 24 июля 2011 |
  • 10:07 |
  • bayard |
  • Просмотров: 64227
  • |
  • Комментарии: 22
  • |
0
У середовищі українських істориків сьогодні сформувалася група, найяскравішими представниками якої є професори Станіслав Кульчицький, Наталія Яковенко, Ярослав Грицак, Федір Турченко, а громадською організацією, що поширює їхні погляди, – Всеукраїнська асоціація викладачів історії і суспільствознавчих дисциплін.
Судячи з публічних виступів її речників, і, насамперед, найбільш впливового її ідеолога Станіслава Кульчицького, організація опікується тим, щоб зробити викладання української історії якомога «інтернаціоналістичнішим», без зайвої її «українізації», без будь-яких рецидивів «українського буржуазного націоналізму».
Як стверджує сам ідеолог № 1, «важливим пріоритетом у змісті історичної освіти є висвітлення вітчизняної історії як поліетнічної і багатокультурної». Себто йдеться про принципове, свідоме і концептуальне розчинення питомо українського у «поліетнічності й багатокультурності».

«Зваженість» і «коректність» понад усе?
Робити наголос на поліетнічності і багатокультурності там, де корінний етнос становить майже 80% населення, – явна політична спекуляція. Але на думку цих «толерантних» до всіх, крім українців, панів, українська культура в Україні – це лише одна з багатьох етнічних культур і нічого більше. Ніякого зв’язку між нею і українською державністю вони не вбачають. Названі пани розглядають Україну як випадкове збіговисько різних етносів, що вирішили творити спільну, анонімну в етнокультурному розумінні державу.
Але таких анонімних держав історія не знає. Навіть багатонаціональна імперія завжди лобіює інтереси певної етнічної групи, етносу, нації тощо тому, що немає держав без етнокультурного ядра.
В елліністичних монархіях і Візантійській імперії то були греки (не випадково, що з VI–VII століть Східна Римська імперія починає використовувати як офіційну грецьку мову замість латинської), в Османській імперії – турки, у Британській імперії – англійці, в Російській імперії/СРСР етнокультурним ядром були (і залишаються в нинішній Російській Федерації) росіяни, навіть у США воно є і позначається англомовною абревіатурою – WASP: білий, англосаксонець, протестант.
А Всеукраїнська асоціація мріє про чудовий політичний витвір – державу і націю без етнокультурного ядра, які мають бути відомі у світі під випадковим псевдо «Україна».
Звісно, вони можуть сховатися за декларативним першим пунктом своєї концепції: «В основу історичної освіти треба покласти історію України, насамперед, закономірності формування українського етносу, народності і нації». Але це нагадує останні роки існування СРСР, коли після обов’язкових ритуальних цитат із праць Карла Маркса, Фрідріха Енгельса і Володимира Леніна далі в науковій статті можна було писати щось зовсім протилежне.
Цей їхній 1-й пункт цілком зводиться нанівець пунктом № 4 про «поліетнічність і багатокультурність» і пунктом № 5 про «зважене і коректне» викладання «важких питань» історії: «Підручники не повинні обминати «важкі питання», що існують у відносинах поміж сусідніми народами, але розповідь про них має бути зваженою і коректною, щоб не виховувати у молодого покоління упереджене ставлення до сусідів».
А якщо сусід дає підстави ставитися до нього упереджено, що тоді робити? Якщо, приміром, колега 10 разів поспіль зробив тобі пакість, то які можуть бути підстави очікувати, що на 11-й раз він зробить щось добре? А якщо упередженість є висновком із багатовікового сумного і трагічного досвіду, якщо саме вона є формою самозахисту та природної обережності? Маленька дитина, яка один раз попекла палець, більше того не зробить, ба ставитиметься до вогню «упереджено». Але ця «упередженість» врятує її від багатьох бід…
Чим насправді буде ця «зваженість» і «коректність»? До речі, професор Станіслав Кульчицький пише настільки «зважені», «коректні» та ще й «плюралістичні» статті про Голодомор-геноцид, що після їх прочитання я залишаюся у стані абсолютної розгубленості: то чи був геноцид українського народу в 1932–1933роках, чи його не було?
А «неупереджене» ставлення до джерела геополітичної загрози може сприяти тому, що твою власну країну буде заскочено непідготовленою до історичних випробувань, бо не попереджений – отже, не підготовлений…

Українська держава проти українців
Члени Всеукраїнської асоціації дуже стурбовані тим (і це їх, сказати б, головний історичний інстинкт), щоб українці, Боже борони, нікого не скривдили. Те, що реально в нинішній Україні кривдять українців, їм не спадає на думку.
Важко визначити, інтереси якого народу з його мовою, культурою і традиціями лобіює сучасна держава Україна. Протягом 20-ти років її існування конституційні норми щодо державності української мови не запрацювали, а в багатьох регіонах країни відверто ігноруються, а подекуди фактично скасовуються. Культурний та інформаційний простори України окуповані виданнями, телерадіоканалами та шоу-бізнесом іноземних держав, а в багатьох областях абсолютно безперешкодно функціонують структури, які здійснюють антиукраїнську пропаганду цілком расистського штибу.
Ось газета «Русичи», що видається у місті Севастополі, а друкується в типографії Чорноморського флоту Росії (до якої ми маємо ставитися толерантно), число 10 за 2006-й «нетолерантний» помаранчевий рік: «Саме війна (а не словесні сутички Києва і Москви) є кінцевою метою всього Великого антиросійського проекту, реалізованого Заходом на Україні. Саме заради того, щоб знищити одну частину росіян руками іншої, створювався і турботливо вирощувався потворний етнічний мутант – «український народ».
Керуючись закликами Всеукраїнської асоціації та її ідеологів, ми повинні заплющувати очі на такі прояви, бо давати їм відсіч буде «некоректно», «нетолерантно» і «неплюралістично». Тому й не давали, принаймні, на державному рівні, навіть за часів правління великого хоружівського патріота.
Результат: потужна п’ята колона в Україні, що навчилася віртуозно використовувати ту частину місцевої інтелігенції, яку «вождь світового пролетаріату» в даному випадку абсолютно справедливо називав «корисними ідіотами». Бо нападати на Україну – це вияв «ліберальних прав», а захищати Україну – «нетолерантно», від цього відгонить «українським буржуазним націоналізмом».
Під впливом, зокрема, таких інтелігентних мудрагелів держава, що називає себе українською, усунулась від проблем українців як національної спільноти, не вважаючи за потрібне захищати її національно-культурні права, що нерідко порушуються за мовною, культурною, конфесійною ознакою тощо.
Коли вирішується питання: бути чи не бути Україні, – позиція «і нашим, і вашим» є вкрай аморальною. У такому питанні нейтралітету бути не може за визначенням.

Провінційні модники
Доводиться повертатися до хрестоматійного тексту Івана Франка, який дуже раджу прочитати ідейним лідерам Всеукраїнської асоціації, тим більше, що останній раз вони збиралися у Львові: «Все, що йде поза рамки нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами були б раді приховати свої змагання до панування однієї нації над іншою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б широкими «вселюдськими» фразами замаскувати своє духовне відчуження від рідної нації».
Тепер за «інтернаціональні ідеали» правлять довільно витлумачені й пристосовані до потрібного декому моменту «толерантність», «плюралізм» і «поліетнічність» із «полікультурністю». Це типово для малоросійських доктринерів, вони перекладають українською (але зі значним запізненням) західні модні концепції безвідносно до реалій української ситуації, часто-густо не звертаючи уваги на те, що на Заході від цих концепцій або відмовляються, або суттєво їх переглядають.
Фактично Всеукраїнська асоціація намагається запропонувати Міністерству освіти Дмитра Табачника, а відтак цілому українському суспільству, периферійно-провінційний варіант мультикультуралізму. Але на Заході реалізація цієї доктрини сприяла руйнації єдності й життєздатності європейських держав.
Адже мультикультуралізм виходить з ідеї паралельного розвитку в межах однієї держави кількох різних етнічних культур, жодна з яких не визначається націєтворчою і державотворчою. Мігранти сприймають мультикультуралізм (ми всі рівні в етнокультурному розумінні) як право зневажати етнокультурну ідентичність корінного населення тих країн, куди вони приїхали на постійне проживання, як право безсоромно витісняти їхню культуру на маргінес, захоплюючи дедалі нові культурні простори для своєї ідентичності за рахунок корінного етносу.
Нещодавно англійці були змушені створити так звану Англійську лігу для захисту власної етнокультурної сутності на рідній землі від тих агресивних мігрантів, які не хочуть асимілюватися в англійському етносі, вважаючи за краще асимілювати англійців і нав’язувати їм свої порядки.
Звісно, «толерантні» «політкоректні» негайно назвали тих англійців «расистами» і «фашистами». Справді, коли мігранти обстоюють «право» не рахуватися з місцевим населенням і диктувати своє – це ліберально і демократично, а коли місцеве населення починає захищатися – це «расизм» і «фашизм».
Між іншим, найвищий прояв «мультикультуралізму» – це паралельний, окремий культурний і мовний розвиток різних етносів у межах однієї держави, коли ніхто нікому не накидає культуру титульного етносу. Такий розвиток існував у Південно-Африканській Республіці і називався апартеїд. Білі зі своєю культурою і мовою (африканс і англійською) існували там окремо, чорні – окремо, кольорові – окремо. Але ж це сприяє не консолідації країн (як наївно вважають у Всеукраїнській асоціації викладачів історії), а розколу їх на всілякі етнокультурні «бантустани».
Бурхлива діяльність малоросійських мультикультуралістів в Україні може викликати захоплення (крім патологічних українофобів) хіба що в Олега Тягнибока, бо гарантує йому зростання масових симпатій до ВО «Свобода» і до партійної «Програми захисту українців», бо якщо мультикультуралісти реалізують (разом із Дмитром Табачником) їхні плани, то захищатися неодмінно доведеться…
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх