,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Якщо бур’яни не нищити…
  • 10 июля 2011 |
  • 18:07 |
  • sereda |
  • Просмотров: 183931
  • |
  • Комментарии: 50
  • |
0
Якщо бур’яни не нищити…


Недавно був у гостях в одній компанії. Компанія складалася в основному із людей старшого віку. Але була серед нас і молода особа — студентка столичного вишу. В нашому колі розмова велася українською мовою. Хоча маю визнати, що не надто вона у нас чиста — життя в радянській Україні, де будь-які прояви українськості прирівнювалися до націоналізму, залишило свій відбиток. А ось ця студенточка розмовляла підкреслено російською. На моє запитання «Чому?», відповіла, що їй так зручніше і що російська мова… багатша.

Я не став її повчати й доводити, що українську мову вважають біднішою лише ті люди, які її не знають і знати не хочуть. Не ставив у приклад те, що і Тарас Шевченко, і Іван Франко, і Леся Українка, і тисячі інших визначних українців не соромилися рідної мови й за відданість своєму народові заслужили славу, честь, повагу і вічну пам'ять не тільки в Україні, а і поза її межами.

Але сама ця ситуація засіла мені в душу. Прикро стало. Подумалося, що це ж не одна вона така. І яку користь після закінчення вишів принесуть такі молоді люди Україні? Чи вони, недовчені, відкинуть все, пов’язане з нею, як непотріб, і дбатимуть тільки про те, щоб напхати ситніше шлунок?

Навіть по поверненні додому я тривалий час не міг заспокоїтися. Ставив собі багато різних «чому?». Чому над добром бере верх зло, над порядністю — хамство, над талантом — бездарність і т.д. Ким закладена така несправедливість — творцем чи дияволом?

На превеликий жаль, така несправедлива «закономірність» спостерігається і в рослинному, і в тваринному, і в людському житті. Ніхто бур’янів не сіє, самі виростають. І якщо їх вчасно не знищити, вони загублять усі культурні рослини, що пробилися поряд. Сильний, красивий, прудконогий кінь, будучи в загородку, не ламає ажурної сітки, хоч би яка не була приваблива зелена трава за нею. А поганий щур, зачувши на відстані поживу, прогризає все й, діставшись їжі, перегиджує геть усе, щоб далі робити те саме…

Чому російська, не найкраща із слов’янських мов, котра не є суто національною, нахабно проникає у широкий вжиток інших народів, які вже звільнилися з лещат імперії? Чому так лютують недруги України, намагаючись закріпити її домінування над нашою національною мовою, витіснивши її на узбіччя історії?

Я не стану посилатися на лінгвістичні викладки, або показати, що українська мова не гірша, а краща від російської, це давно вже зроблено вченими у ґрунтовних працях. Але наведу кілька простих, але досить промовистих прикладів.

Ось візьмемо слово «масло». В українській мові — це назва продукту, виготовленого виключно з молока. Продукт, виготовлений із рослини, — олія. Від перегонки нафти — мастило. Отож, сама назва говорить за себе: що воно таке й куди його застосовувати. Тому навіть відвертий дурень не стане смажити картоплю на мастилі. Натомість в російській мові слово «масло» само по собі нічого не говорить, з ним потрібно вживати інші означення, аби стало ясно, про що йдеться.

В українській мові — крамниця, крам, крамар. Крамниця — місце, де продають. Крам — те, що продається. Крамар — той, хто продає крам. У росіян — магазин, товар, продавец. Під словом «магазин» можна собі уявити як велике складське поміщення, так і маленьку коробку в стрілецькій рушниці, де розміщені набої. Ще багатозначнішим є слово «продавець», тобто людина, яка може продавати буквально все: продукти, промислові вироби, танки, землю, совість, батьківщину і т.д. Якщо ж говорити про українську мову, то крамарем ніхто не назве того, хто торгує танками чи землею. Знову ж таки, на користь багатства якої мови свідчить цей приклад?

Ідемо далі. В усіх слов’янських народів є свої назви місяців, котрі відповідають їхнім національним уявленням про пори року. І тільки росіяни не стали ламати собі над цим голову, а взяли латинські назви й підігнали до норм своєї мови вже готове. Замисліться, про що це свідчить?

Так, усі народи — одні більше, інші менше — запозичують взаємно слова-назви. І в цьому немає нічого поганого, якщо запозичене слово/назва відповідає предметно змістові, а не безглуздю. Але візьмемо слово «плацкарт». Почувши це слово від німців, котрі прокладали для тодішньої Росії залізну дорогу, росіяни назвали цим словом залізничний вагон другого класу. Безглуздо і смішно, бо німецькою мовою слово «плацкарт» означає квиток на місце. Дослівно виходить так, що коли пасажир просить в касі квиток в плацкарт, то це звучить як «квиток на квиток».

Українці найдорожчу людину називають ніжними, ласкавими словами: мама, матуся, матінка. У наших північних сусідів — мать, мама, мамочка. Щодо порівняльної милозвучності визначайтеся самі. А от де, в якій мові ще слово «мать» у сполучені з нецензурними словами звучить як сталий образливий вислів? Цікаве багатство, чи не так? А якщо додати те, що останнім часом ота амбітна мова все більше засмічується злодійсько-босяцьким тюремним жаргоном, то, як мовиться, коментарі тут зайві.

Для освічених громадян абсолютно очевидно, що російська мова не багатша за українську й немає жодних підстав претендувати на зверхність. Утім, із таким очевидним аргументом ні московські шовіністи від науки і політики, ні їхні народжені в Україні колеги-манкурти та перевертні змиритися не хочуть. У будь-який спосіб (а зазвичай нахабною брехнею, напівправдою й перелицюванням) вони намагаються посіяти у нас відчуття неповноцінності, другосортності. Їх як послухати, то це не московіти училися в українців, а навпаки. При цьому забувають або не хочуть згадати того, що сам Ломоносов науку свою починав по граматиці українця Смотрицького, вихідця із Києво-Могилянської академії. І розквітала московська наука на ниві, яку зорали, засіяли, полили потом, кров’ю й здобрили власними кістками вихідці з України. І в той час, коли вона набрала повного розквіту, українська наука і культура були ганебно утоплені в болоті брудним самодержавним лаптем.

Отож, ганьба тим, хто, називаючи себе українцем, цурається своєї рідної мови, мови своєї землі, мови пращурів. І коли ви вчергове запитаєте себе, чому ми такі бідні й нещасні, згадайте слова Максима Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх