,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ШАРГОРОДЧАНИН ТРЕТИНУ СВОЄЇ ВІДПУСТКИ ПРОВІВ У БОМБОСХОВИЩІ
  • 13 июня 2011 |
  • 14:06 |
  • nemov |
  • Просмотров: 174951
  • |
  • Комментарии: 13
  • |
0
Спогади про давню поїздку до Ізраїлю
За долю свого чоловіка, батька, сина переживали рідні
Олег Іванович довго вагався, щоб прийти до редакції. Але на цьому настояла дружина. Про зустріч ми домовлялися напередодні. Молодий чоловік, якому нещодавно виповнилось 45років, розповів про свою поїздку до Ізраїлю...
“Відвідати своїх друзів по школі та товаришів по містечку я мріяв давно. 18 років я працюю і живу в Києві. Тут у мене сім’я, квартира, робота, але шаргородська земля – моя батьківщина, а її люди мені близькі по духу...
Отримавши гостьове запрошення з Ізраїлю я почав оформляти документи, зробив паспорт, відвідав консульський відділ Посольства Ізраїлю в Україні. Як українець, я дуже хвилювався, коли говорив з консулом. Він уважно ознайомився з моїми документами, задав кілька запитань, на які я дав достатньо обґрунтовану відповідь. Мені відкрили візу на один місяць і побажали щасливої дороги...
І ось я в Ізраїлі. В міжнародному аеропорту імені Бен-Гуріона мене зустріли товариші. Ми одразу поїхали до морського міста Хайфа, де вони проживали. Було 6 липня. Все було добре, в наступні дні я ознайомився з містом, побував також в Тель-Авіві, Цваті, Єрусалимі тощо. Проте відпочинок мій припинився після того, як я дізнався, як терористи захопили в полон двох ізраїльських солдат, що патрулювали північний кордон Ізраїлю. Ці солдати не були євреями, а були друзами. Це народність, що проживає в Ізраїлі і сповідує іслам. Друзи являються не тільки громадянами Ізраїлю, але й справжніми патріотами і захисниками своєї держави. Вони служать в армії, серед них є багато офіцерів. В Ізраїлі всі рівні, тому уряд зажадав від терористів звільнити бранців. Але й досі ці солдати знаходяться в полоні...
Незабаром почався обстріл міст північного Ізраїлю. Ракети долітали і до Хайфи, де я перебував. Бували дні, коли на місто падало понад сотні ракет. В пам’яті закарбувалось те, як в перші дні обстрілів люди бігли до бомбосховищ... Я бачив їх схвильовані обличчя, чув плач дітей та крики жінок... Всього не розкажеш. Спочатку люди не знали як бути, що робити, особливо наші емігранти. Але згодом все уладналось, була налагоджена система оповіщення, російський канал давав достатньо інформації для російськомовного населення Ізраїлю... Мені було якось сумно сидіти у бомбосховищі, проте тут про людей дбали – всіх забезпечували їжею, содою та всім необхідним, працювали телевізори, забезпечували свіжими газетами...
Я сидів біля хасидів, віруючих ізраїльтян, які час від часу молилися. Побачивши, що я проявив інтерес до них, вони дали мені молитовник та маленьку шапку, яка називається і Ізраїлі “кіпа”, щось на зразок узбецької тюбетейки... Разом з цими людьми я відзначав шабат – вихідний суботній день. Поруч зі мною сиділи два хлопчика, вони були самі, їхня мати – лікар, і всі дні вона проводила в госпіталі, а батько – офіцер армії оборони Ізраїлю. Щодня я кілька разів телефонував додому в Україну своїй сім’ї і батькам, щоб ті не турбувалися за мене, що у мене все гаразд. До того я застрахований... В Ізраїлі я побачив як в ті важкі дні працювали рятувальники і спеціальні служби. Після ракетних обстрілів розбиралися завали, ремонтували дороги, надавалась медична допомога постраждалим. Людям, що евакуювалися в глиб країни надавала допомогу не тільки держава, але й самі громадяни. Переселенцям надавалося житло і все необхідне.
Терористи обстрілювали Ізраїль тільки вдень, вночі вони припиняли обстріл, не подумайте, що із жалю. Справа в тому, що вночі ізраїльські військові могли вирахувати їхні секретні бази. 25 липня я повертався до Києва. Я радів, коли побачив українського прикордонника. Він перевірив мої документи і запитав: “Як провели відпустку? Пережили війну...”
Я залишив Ізраїль в надії, що я сюди ще повернусь колись, що ізраїльський народ відстоїть свою незалежність і своє право на існування. У мене досі зберігається той молитовник на івриті і на російській мові, що подарували мені хасиди і та шапочка, яку носять в Ізраїлі віруючі євреї.
Після повернення додому дружина помітила, що я трохи навіть посивів. 12 днів прожив у військовому стані, а що говорити про тих людей, що залишились там і продовжують боротися. Можливо в найближчі дні вступить в силу перемир’я між “Хесбулою” та Ізраїлем і в південну частину увійдуть миротворчі війська ООН. Може це перемир’я перейде в мир. Хочеться вірити...”
Записав Ігор Немов
Отредактировал irenasem (13 июня 2011)
Причина: Вставила картинку



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх