,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other

redutsb.ru

Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Манкурти і Українська Соборність
  • 21 января 2011 |
  • 23:01 |
  • ZLO |
  • Просмотров: 111691
  • |
  • Комментарии: 6
  • |
0
Здавалося, що для української нації подібне вже пережито та вистраджено в муках і в бороні за власну державу, культуру, історію,проте на двадцятому році державної Незалежності відбувся зворотній процес і реанімація процесу «манкуртизації» українців знову нагальна проблема. Нажаль, це вже доконаний і незаперечний факт-сучасна українська влада стала на хибний і ,безперечно, небезпечний шлях - відновивши тоталітарну традицію формування людини зі стертою історичною пам'яттю-манкурта. Та це для українців сподіваємось вже етап пройдений і воротя вже неможливо.

Манкурти і Українська Соборність


Варто нагадати, що слово «манкурт» походить з тюркського міфу і був популяризований видатним сучасним прозаїком Ч. Айтматовим у романі «І довше століття триває день» (1980). За Айтматовим, людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою батьківщину, мову та історію. Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта, людини, котра забуває все, окрім своїх основних функцій і тому стає ідеальним рабом. Полоненому вдягали на поголену голову щось схоже на шапку, що була свіжою шкірою верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів із зав'язаними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не міг доторкнутися головою землі. Шкіра верблюда під сонцем стискалася. Це разом зі спрагою завдавало пекельних мук полоненому. Він або помирав або залишався жити, забуваючи про своє минуле та ставав ідеальним рабом. Манкурти цінувалися більше, аніж звичайні раби. Покоління безбатченків, покоління безплідних "правнуків поганих" не може бути продуктивним уже за своєю суттю. Зневіра, страх, злоба можуть сіяти лише ненависть.

Проте кілька важливих історичних подій дозволили в неспритних умовах бездержавності, стверджувати, що українці не стали і ніколи вже не перетворяться у «безрідних іванів», сучасних манкуртів.

Однією з таких віхоплинних та яскравих подій та важливою «лікувальною» ін’єкцією від національного забуття став, безперечно, Акт Злуки українських земель Заходу й Сходу, що його було урочисто проголошено 22 січня 1919 року, він став не тільки животворною національною традицією, а й закликом до конкретної практичної роботи.

Манкурти і Українська Соборність

«ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ» НА ВУЛИЦЯХ КИЄВА 21 СІЧНЯ 1990 року. Фото УКРІНФОРМ


Образ одної, єдиної нероздільної вільної самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі», сформований харків’янином М. Міхновським 1900 р., став загальновизнаним національним ідеалом, на якому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст. У наступні десятиліття ідея соборності залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Акт об'єднання 22 січня 1919 року був, швидше, символічним, як «софійний» (тобто пов'язаний з Софією — Премудрістю Божою) знак прагнення єдності. «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало на Софійському майдані в Києві.

Безперечно, проголошення Акту злуки було потужною політичною маніфестацією соборницьких устремлінь українців і водночас відображало потреби конкретної військово-політичної ситуації. Проте творці Акту об’єднання української держави не змогли виробити відповідні правові, нормативні, адміністративно-управлінські механізми його реалізації. Тому Акт злуки від самого початку свого втілення у життя зустрів значні перешкоди внутрішнього і зовнішнього, об’єктивного і суб’єктивного характеру. Однак, навіть не зреалізований, цей акт залишався упродовж багатьох десятиліть яскравим символом і мобілізуючим фактором боротьби українства за суверенну соборну державу.

Манкурти і Українська Соборність


Штучний вододіл, протягом багатьох століть, розтинав тіло українського народу, створював перешкоди на шляху його розвитку як єдиного політичного, економічного. соціокультурного організму. У роз’єднаних частинах України формувалися відмінні риси господарської інфраструктури, політичної культури. етноконфесійних відносин. Русифікація Наддніпрянщини, Півдня і Слобожанщини ускладнювала поширення національно-визвольних ідей. Водночас західноукраїнський регіон відзначався високим рівнем національної свідомості населення та стійким прагненням до творення національних форм суспільного життя. За умов розділеної чужими державними кордонами України ні в кого із національно свідомих українців над Дністром чи над Дніпром не виникало сумнівів щодо своєї національної приналежності. Можливо, що й навпаки — територіальна роз'єднаність лише зміцнювала почуття соборності. Якщо соборність — це поняття, що не є синонімом лише територіальної цілісності, що не є лише наслідком прагнень до звичайного об'єднання етнічних земель, а є поняттям, що крім єдності території передбачає і єдність історичного минулого, культури, духу, політичної волі, мети (тобто лише на цій підставі й можна говорити про єдність), то згадана дискусія засвідчує, яким тернистим шляхом йшов український громадський і політичний рух. Але, ще раз потрібно наголосити та глянути правді у вічі: твердження про "ґрунтовну етнічну та ментальну єдність українського населення" видають бажане за дійсне. Розбіжності між, умовно кажучи, Сходом і Заходом виникли не вчора, вони формувалися протягом десятиліть "соціалістичної" індустріалізації,колективізації та навіть раніше – впродовж тисячолітньої взаємодії давньої Русі-України та Степу, врешті-решт поглинутого Україною, але все ще до кінця не освоєного.

Найбільшою помилкою націонал-демократів, що прийшли до влади в 2005 році, було моделювання України за власним образом і подобою. Результат не забарився - не вдалося завоювати довіру Сходу та значно втратити її на Заході. Сьогодні потрібно констатувати, що ця фатальна помилка в стратегії державотворення відкинула державу майже на десятиліття назад, напевне, на багато років віддаливши пересічного українця від споріднених європейських народів і ,головне, європейських цінностей. Адже ті хто прийшли на зміну на владному олімпі, змогли тільки за рік повністю невілювати засадничий принцип політичного і духовного єднання українських земель. Діючим Президентом держави, урядом було порушено або зігноровано головний стрижень на якому базується духовне єднання українського народу - кожноденна копітка праця із розробки та впровадження через освітню систему символів національної ідентичності, автентичних і винайдених традицій, які були б однаково прийнятними в усіх регіонах України. Більше того, завдяки «зусиллям», головних сучасних «ідеологів» (Табачника і Ко) відбувається злам і руйнація,з такими труднощами накопичених національних цінностей та ідентифікаторів (мова, історія, духовна та матеріальна культура) соборної України, тим самим нові «загарбники» відновили призабутий в українській історії процес «манкуртизації», насамперед, молодого покоління.

Незважаючи на певний песимізм, тішить, те, що сильна політична нація не формується сама собою без цілеспрямованих зусиль держави й інтелектуальної еліти і саме нині, справжня високоповажна частина суспільства, яка є не призначеною, не «створеною», не пролобійованою і ,дійсно, сприймається, як інтелектуальна еліта нації, не мовчить. Відверто чесно і гучно заявляє про стан речей в державі, про ті негаразди, що не сприяють руху України в поступі до розвитку. Справжня інтелектуальна еліта завжди була головним поборником і носієм ідей соборності і неподільності українського народу.

Далекого 1905 року Іван Франко звернувся до галицької молоді: «Ми мусимо навчитися чути себе Українцями — не галичанами, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. І це почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції». Цей франковий заклик, як бачимо, є актуальним донині. Особливо загострюється і набуває нових обрисів, коли діючий Президент держави відверто «забуває» поздоровити греко-католицьку громаду (другу за кількістю прихожан в країні) з Різдвом Христовим, «актуалізує» наперодні Дня Соборності справи про позбавлення державних нагород людей, яких шанує і возвеличує значна частина громадян країни.

Вся історія нашого народу - історія злетів і падінь саме ідеї соборності.

Звільнивши державотворчий дух з лещат агресивного, руйнівного гонору, що,безперечно, є зайдою в сучасних реаліях України, об'єднавши зусилля навколо спільної ідеї розбудови України, український народ здатен вразити світ своїми здобутками!

Сказано ж бо: "Ubі соnсоrdіa, іbі vіctorіa" - де злагода, там перемога!


Євген ЯРОШЕНКО для Главное




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх