,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ
0
Итоги изучения генофонда украинцев Сходство украинцев с другими народами Европы по однородительским маркерам

В настоящей работе исследуется разнообразие «однородительских» генетических маркеров – Y хромосомы и мтДНК. Важная особенность этих маркеров – отсутствие рекомбинации, т.е. обмена генетическим материалом между отцовской и материнской частями генома.

Маркеры Y хромосомы



В анализе используется генетическая информация о популяциях Европы из собранной нами базы литературных и архивных данных.



При сравнении генофонда украинцев и других народов использовалось несколько методов.

1. Выявление устойчивых кластеров генетически близких популяций (путем сопоставления кластеров на двух дендрограммах: построенных методом Уорда и методом средних связей).

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ



На рисунке отображены эти устойчивые кластеры. По результатам анализа, изученные украинские популяции по маркерам Y хромосомы принадлежат одному кластеру генетически близких популяций, а украинцы в целом принадлежат кластеру, включающему почти всех западных и восточных славян. В целом ярко выражена компактность кластеров, их непрерывность в географическом пространстве

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ


2. Картографический анализ.



На карте темно-синим цветом показаны области, население которых наиболее генетически близко к украинцам. Песочно-оранжевыми тонами показаны области, население которых наиболее отличается от украинцев.

На карте проявляется наибольшее генетическое сходство украинцев с белорусами, восточными поляками и юго-западными русскими (темно синяя область карты). Также проявляется сходство со всеми остальными западными и восточными славянами, за исключением северных русских и западных чехов.


Маркеры мтДНК

Для мтДНК применены аналогичные методы анализа. Для сравнения используется информация о частотах гаплогрупп мтДНК из собранной нами базы данных.

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ



1. Выявление кластеров генетически сходных популяций. Некоторые кластеры на карте не занимают непрерывного пространства, и тогда входящие в них популяции соединены стрелками.

Все украинские популяции по мтДНК оказываются в разных кластерах и проявляют генетическое сходство с разными окружающими народами

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ



2. Картографический анализ.



В отличие от результатов по частотам гаплогрупп Y хромосомы, здесь выявляется обширнейшая область, население которой генетически сходно с украинцами (синие и голубые тона) и которая охватывает практически всю Европу. Проявляется сходство с широчайшим кругом славяно-, балто-, германоязычных народов Европы, в меньшей степени – с финно- и романоязычными народами.


Полученные результаты позволяют выделить



ТРИ ОСНОВНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ПОЛОЖЕНИЯ ГЕНОФОНДА УКРАИНЦЕВ СРЕДИ ДРУГИХ НАРОДОВ ЕВРОПЫ

1. Значительное генетическое сходство украинцев с более северным населением (белорусами, западными русскими, поляками), которое наиболее четко проявляется в разнообразии Y хромосомы.

2. Сходство украинцев с более широким кругом славянских популяций: западными и восточными славянами (кроме северных русских и западных чехов), а также словенцами.

3. Генетическое сходство по маркерам мтДНК со многими популяциями европейского региона, в особенности – с славяно-, балто- и германоязычными народами.


Указанные особенности определяют генетическую структуру украинского генофонда, взаимное генетическое сходство изученных украинских популяций


ИТОГИ

1. Сравнительное изучение по маркерам Y хромосомы и мтДНК четырех основных субэтнических групп украинцев выявило различия между их генофондами.



2. По маркерам Y хромосомы украинцы более сходны друг с другом, чем с популяциями других народов. По маркерам мтДНК каждая украинская популяция сходна не только с другими изученными украинскими популяциями, но и с другими народами Европы.



3. Наиболее генетически своеобразны по маркерам Y хромосомы западные украинцы, а по мтДНК – восточные. Центральные популяции (подольская и днепровская) объединяются в единый кластер по обоим типам маркеров, что согласуется с данными антропологии.



4. Межпопуляционное разнообразие Y хромосомы одинаково высоко коррелирует (r=0.7) в Европе и с географическими, и с лингвистическими расстояниями. Связь изменчивости митохондриальных и аутосомных маркеров с лингвистическими и географическими расстояниями выражена значительно слабее (r=0.2-0.4).



5. Наибольшее генетическое сходство по маркерам Y хромосомы и мтДНК украинцы проявили с белорусами, юго-западными русскими и поляками. Менее выраженное генетическое сходство обнаружено с остальными славянскими народами Восточной и Центральной Европы. Сходство с южными славянами, балтскими и германскими народами проявляется только по маркерам мтДНК.

My Webpage


Скачать полностью 29 стр.


P.S Самое интересное

Наиболее интересной представляется исследование по маркерам Y хромосомы и его картографический анализ и соответственно вывод №5.
Кто же такие юго-западные русские? И почему из 116 миллионов русских-россиян так мало братьев славян отмечено на карте.



Взглянем на некоторые карты.

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ


Это карта слободских полков, на базе которых образовывались поселения украинцев , так называемая Слободская Украина.

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ

Етнографічна карта України 1949 р., передрукована з «Українськї загальної енциклопедії» Львів-Станіслав-Коломия, 1930-1935 рр.

Следует отметить, что в период руководства страной И.В.Сталина тема «украинской Кубани» тоже никуда не исчезала. Вот по такому атласу все школьники необъятного Советского Союза могли узнать, что Кубань – это территория, где живут украинцы.

         СХОДСТВО УКРАИНЦЕВ С ДРУГИМИ НАРОДАМИ ЕВРОПЫ ПО ОДНОРОДИТЕЛЬСКИМ МАРКЕРАМ

Географический атлас СССР для средней школы. Главное Управление Геодезии и Картографии при СНК СССР. Москва. 1941

А вот некоторые выдержки из статей

З огляду на таке визначення спробуємо схарактеризувати етнічні межі України. Найпротяжніші вони на сході і включають Слобідську Україну та Донщину.

Колись ці споконвічні землі України звалися "полудневими землями" та Заліською Україною, а у більш віддалені часи - Стародубщиною, Сновщиною, Подонням. Тривалий час Донщина і Слобожанщина були "диким полем" між Україною та Московією, з одного боку, і кримськими татарами - з іншого. Першим, хто відважився захистити ці землі від кримської орди, був український князь Дмитро Вишневецький (Байда), котри 1559 року "побив кримцов на Яйдаре близко Азова". Відтоді українські козаки стали повноправними господарями у слобідських землях. Уже у 1599 р. вони заселили Валуйки, а згодом - Усерду, Яблуневе, Корочу; 587 козацьких сімей налічувалося у Харкові; на початку ж ХVІІ ст. на вільних землях засновуються десятки українських сіл. Тільки Іван Мазепа, котрий особливо хотів утвердитися на Слобожанщині, мав 49 сіл, селищ та слобід, у яких налічувалося 5136 селянських дворів та 968 дворів "вільних черкасів".

Власне, українська колонізація Слобожанщини дала змогу Московській державі пересунути її південні кордони від Путивля до Війська Запорізького, поступово заселяючи нові землі російськими військовими поселенцями. Проте основним їх населенням залишалися українці. За даними перепису 1897 р., з 2 492 316 жителів Харківської губернії українців було 2 009 411; із 1 967 054 мешканців Воронезької - майже половина (854 093); з 1 604 515 жителів Курської губернії 523 277 були українцями.

Такий етнічний розклад населення слугував підставою для розмежування кордонів між української Слобожанщиною і Росією, що робилося відразу після лютневої, а потім і після жовтневої революцій 1917 р. Влітку 1918 р. почалися переговори між російською та українською делегаціями. Остання пропонувала встановити такі кордони: на території Курської губернії - від Онешковичів до Глушкова і Старого Оскола, в межах Воронезької губерніях - від Шаталівки до кордону з Військом Донським. Проте російська сторона цих пропозицій не прийняла, переговори затягнулися, а потім і зовсім були припинені.

Починаючи з ХVІІІ ст. інтенсивно колонізуються українцями і південні та південно-східні землі (так звана Степова Україна). Пригадаймо: це була четверта в історії велика колонізаційна хвиля на споконвічні землі слов'янства. Наприкінці ХVІІІ ст. переважну більшість населення краю вже становлять українці (71,5%). Процес українізації Степової України особливо посилився у ХІХ ст. за статистичними даними 1861-1897 рр., наведеними В.Сергійчуком, серед 11 944 переселенців до Маріупольського повіту Катеринославської губернії абсолютну більшість - 8 764 особи - становили мігранти з Полтавщини, Київщини та Чернігівщини. Звідти йшов основний потік переселенців і до Херсонщини. Навіть Крим, після його завоювання Росією і виселення значної частини місцевих татар та греків, активно освоювався українцями, особливо у степовій частині. Лише з кінця ХVІІІ ст. до 1861 р. сюди переселилося близько мільйона люду.

Загальна динаміка представництва українства у південно-східних районах українського етнічного масиву виглядає таким чином: у 1926 р. українці складали там 71,3%, у 1959 - 71,8, у 1970 - 68,4, 1979 - 65,5% і в 1989 р. - 56,9%. Такий розклад відбиває етнонаціональну ситуацію у вказаному регіоні - інтенсивну русифікацію населення. Її витоки сягають кінця ХVIII ст., коли була ліквідована Запорізька Січ і значна частина українського козацтва була переселена у Причорномор'я та Кубань. Нині ж ядром національного відродження у периферійних з основним українським етнічним масивом східних районах стає саме козацтво - Кубані та Тереку.
My Webpage


Межі українських- етнічних земель у Російській Федерації формувалися у складних умовах. Їх довжина становить, приблизно, 1500 км. За даними перепису 1926 р., українсько-російська етнічна межа пролягала північніше від Новгорода-Сіверського (приблизно між ним і Трубчевськом). Далі вона повертала на південь до Путивля, потім на схід і північний схід, продовжуючись вздовж р. Сейм аж до впадіння в неї р. Свапи. Звідти українсько-російська етнічна межа круто повертала на південний схід до Бєлгорода (на північ від цього міста) і широким клином заходила з південного заходу в російський етнос. Тут з обох боків цього клину розташовувалися значні ареали українців і росіян: на північному сході — українців, на південному заході — росіян (із загальним переважанням українців).

Далі, на північному сході невеликим розгалуженням простягався регіон з переважанням українського населення. Він існує і нині. Від основи цього “українського півострова” (Новий Оскол) російсько-українська етнічна межа повертає на північний схід і сягає аж до р. Дон (поблизу поселення Ліски). Звідти вона прямує на північний схід до р. Хопер (південно-західніше від Борисоглєбська), тут круто повертає на південь, перетинає р. Дон і сягає поселення Морозівського. Далі, вздовж р. Сіверський Донець російський етнос, в свою чергу, “врізається” півостровом в український етнос. На північ від Луганська українсько-російська етнічна межа повертає до Ростова-на-Дону, йде по р. Дон на північний схід і через Тихорєцьк і Краснодар (східніше міста) тягнеться на південь, а західніше Майкопа повертає до Чорного моря (південно-західніше від Геленджика).

Таким чином, етнічні українці переважають в обширній західній частині Північного Кавказу. На схід від західної частини українського етносу Північного Кавказу обширною смугою з півночі на південь простягається змішана українсько-російська територія, яка на півдні доходить до Чорного моря (південніше м. Сочі через м.Туапсе), сягаючи Геленджика. На південному сході український етнос межує з карачаївським і простягається до Єсентуків, П"ятигорська і далі по р. Терек сягає територій північніше м. Грозного.

Від ріки Терек межа продовжується на північний захід до р. Манич і на широті станиці Цимлянської повертає на південний захід до Ростова-на-Дону, окреслюючи з півдня обширний “півострів” російського етносу, що розташувався вздовж нижньої течії р. Дон (з відгалуженням, як зазначалося, вздовж р. Сіверський Донець).

У межах змішаної українсько-російської етнічної території Північного Кавказу, зокрема в північно-східній її частині (на східному покордонні з Калмикією), у загальній чисельності всього населення невпинно зростала питома вага українців (часто до 50-65 %). У центральній частині названої українсько-російської території, в центрі Ставропілля (на північний захід і північний схід від Страврополя), виділявся досить обширний за площею ареал з переважанням етнічних росіян.

Впродовж тривалих часів в західній і центральній частинах Північного Кавказу, на півдні Воронезької і Курської, а також Бєлгородської і Брянської областей, українці місцями становили більшу половину всього населення.

Межі українських етнічних земель у Білорусії досить важко визначити у зв"язку з наявністю широкої смуги змішаних українсько-білоруських говорів. Мовознавчі дослідження рекомендують проводити цю межу через Нарву, поблизу Картузької Берези, Вигонівського озера, Лунинця до Турова, а далі — вздовж Прип"яті до Мозира, звідти — на південь західніше Чорнобиля і Прип"яті знову до Дніпра, по якому ця межа прямує вгору, до Лоєва, проходить лівою притокою Дніпра р. Сож і повертає на північ від с. Семенівки і прямує на північний захід, сягаючи м. Стародуба.

На північ від Чернігівщини українську етнічну межу визначити ще важче із-за сильних білоруських, російських та українських взаємовпливів. Державний кордон України з Білорусією не співпадає з етнічною межею. Остання проходить значно північніше і північно-західніше від державного кордону.
My Webpage


Похоже, что из так назваемых "юго-западных русских" очевидно подавляющее большенство составляют потомки этнических украинцев.

А вот, что пишут авторы исследования в статье

РУССКИЙ ГЕНОФОНД: свидетельства «очевидцев»

Доктор биологических наук Елена БАЛАНОВСКАЯ,
кандидат биологических наук Олег БАЛАНОВСКИЙ,
Лаборатория популяционной генетики человека Медико-генетического научного центра РАМН
My Webpage

Казалось бы, у классических генных маркеров «особенностей» быть не должно. Но именно их «традиционность», то, что их изучают давно, придает им свойство, крайне важное для исследователей: по ним накопилось так много данных, что можно провести виды анализа, особенно требовательные к качеству и количеству исходной информации. Например, оценить такой параметр генофонда, как степень его внутренней гетерогенности (структурированности, дифференциации), т.е. узнать, насколько разные русские популяции отличаются друг от друга.

Чтобы ответить на этот вопрос, мы оценили показатель гетерогенности не только русского народа. Такой же анализ мы провели и для других этносов. Оказалось, все западно-европейские народы в целом гомогенны (популяции, например, французов генетически похожи друг на друга), а сибирские, напротив, гетерогенны (популяции, скажем, якутов очень различаются между собой). Промежуточное положение (умеренная гетерогенность) заняли народы Восточной Европы, Кавказа, Урала. На восточно-европейском фоне различия в русском генотипе очень велики. Они намного выше, чем средние генетические различия внутри каждого народа Западной Европы.

Митохондриальная ДНК как тип генетических маркеров сейчас наиболее популярна у исследователей во всем мире. Но данные по русским популяциям начали накапливаться только несколько лет назад. Поэтому мы пока располагаем надежными сведениями лишь по семи из них, и ограниченность информации не позволяет провести картографирование. А статистические методы выявляют, что по митохондриальной ДНК, как и по классическим маркерам, разные русские популяции весьма несхожи. Особенность митохондриальной ДНК — великое множество ее вариантов (гаплотипов), позволяющих сравнивать популяции по их «спектру». И по степени перекрывания спектров двух популяций можно судить об их родстве. Мы определили гаплоти-пы в русских популяциях и сравнили их со спектром у «соседей» по Европе. Оказалось, что русские наиболее похожи на остальные восточно-славянские популяции (30% «русских» гаплотипов встречены также у белорусов и украинцев). На втором месте по сходству стоят восточные финно-угорские народы (коми, удмурты, мари, мордва), на третьем — западные финно-угры (эстонцы, карелы, финны, саамы), затем идут западные славяне (поляки, чехи, словаки) и южные славяне (сербы, хорваты, болгары, боснийцы, словенцы). Итак, по гаплотипам мтДНК русский генофонд ближе скорее к финно-угорскому, чем к «праславянскому». Но самое главное, что как ранее по признакам антропологии, классическим генетическим маркерам и гаплогруппам Y хромосомы, мы по мтДНК вновь обнаружили: основной вектор изменчивости русского генофонда следует направлению «север-юг».


Вот такая ситуация вырисовуется, прямо по цитате из культового российского кинофильма :"Не брат ты мне чер.........зьяна"
В заключении можно сказать, что с подачи Кремля в триединстве славянских народов затесались угро-фины, а в нынешних реалиях роль "русских" успешно дублируют украинцы проживающие в России.


Ну и стоит после этого внимательно слушать сказки про тысячелетнюю историю выходцев из Киевской Руси.



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх