,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Діагноз: криза ідентичності
  • 26 июня 2010 |
  • 15:06 |
  • Batman |
  • Просмотров: 29919
  • |
  • Комментарии: 17
  • |
0
Діагноз: криза ідентичності

"Хто ми?", "З ким ми?", "Проти кого ми?", "Хто за нас?"... Засадничі питання, які визначають напрямок розвитку та подальшу долю цілих цивілізацій. Не кажучи вже про окремі країни та народи.

Самоідентифікація. В Україні цей процес триває вже багато років.

Можливо, кожна окрема людина й зможе відповісти на ці питання. Але суспільство в цілому 20 років відповідь не знаходить.


Автор вже зробив спробу розібратися, чому так важко й болісно знайти консенсус по цих питаннях.

Нажаль, температура полеміки не понизилась. Лихоманка не вгамовується. Це означає, що треба продовжувати аналіз ситуації, треба давати подальші пояснення та шукати причину хворобливого становища нашої держави. Пам'ятаєте порівняння з гастроентерологом, який не тільки дивиться в гастроскоп, але й повинен ставити діагноз?

Так от про діагноз. Він очевидний. Назва йому - криза ідентичності.

Проявів цієї ситуації - хоч греблю гати. На будь-якому рівні, по безлічі приводів.

"Багатовекторна" політика Кучми, його ж запит із трибуни Верховної Ради стосовного того, "що вам треба будувати, я збудую". Законодавче закріплене прагнення до членства в НАТО, а потім його скасування. Політичні заяви на вищому рівні про шлях до Європи без будь яких практичних кроків по цьому шляху. Соціологічні дослідження, які показують, що майже однакова кількість людей хоче до Євросоюзу й має протилежну думку.

Перелік продовжити може кожний, хто прожив ці 20 років в Україні.

А може криза ідентичності - то нормально? А може, це вигадана соціологами та філософами проблема, яка не має практичного сенсу?

Нажаль, саме життя доводить, що, по-перше, це не нормально, а по-друге, шкідливо для суспільства.

І не тільки тому, що це не комфортно для деяких людей, для яких питання ідентичності не байдужі. А таких людей багато. Це може привести до великої біди й до повсякденнях життєвих втрат усього народу.

Не будемо зайвий раз нагадувати про Руїну, одну з найтяжчих трагедій у нашій історії, яка була спричинена кризою ідентичності. То було давно.

Але подивіться навкруги сьогодні.

Свіжий приклад на очах - Киргизстан, міжетнічна різанина в Оші. Абсолютно очевидно, що влада не може впоратись із ситуацією. Гинуть люди, яких навіть перерахувати ніхто не в змозі. 80 відсотків будівель у місті зруйновані. Сотні тисяч нікому не потрібних біженців.

І хто ж прийшов на допомогу Киргизстану в цій скруті: Росія? США? НАТО? ОДКБ? ООН? - Ніхто...

Цей приклад наведено недарма. Адже Киргизстан подібний до нас не тільки тюльпановою революцією та довічним розколом країни на північ та південь. Він подібний до нас невизначеністю позиції, відсутністю чіткого вибору між Росією та США. Хоча юридично Киргизстан є членом військового блоку ОДКБ.

Уявіть собі, що щось подібне скоїлось в нас.

Скажіть чесно, у нашій "багатовекторній" та "позаблоковій" ситуації: чи ми можемо бути впевненими в чийсь терміновій та гарантованій допомозі хоча б з одного "вектора" ?

Як це не гірко, ми будемо так само покинуті напризволяще, як Киргизстан.

Дехто скаже - але ж то екстремальна, гіпотетична ситуація, у нас реально не можлива. Нехай так. Тим не менш, криза ідентичності знижує рівень життя кожного з нас, кожний день.

Той, хто відвідував в 70-ті або 80-ті роки сусідні країни, наприклад, Румунію, Литву, Польщу, не бачив великої різниці в рівні життя там і в нас. Зараз ця різниця помітна неозброєним оком і підтверджується сухими цифрами:

Діагноз: криза ідентичності


Усі вказані країни зробили однозначний цивілізаційний вибір, матеріальний результат якого очевидний. Досягнутий він за рахунок усім відомих чинників: інвестиції, технології, організація виробництва.

Росія теж за останні роки значно відірвалася від нас по рівню ВВП. Але вже за рахунок інших чинників - природного багатства, перш за все викопного палива.

Якби ми не страждали на кризу ідентичності, то давно були б або зі східноєвропейськими сусідами в ЄС, або ж у Росії. В обох випадках ми точно опинилися б на вищому рівні добробуту, ніж є зараз.

Криза ідентичності - то дійсно погано. Як у відношенні національної безпеки, так і у відношенні повсякденного мирного життя. Нажаль, кризу ідентичності ми не здолали, і перспектив одужання не видно.

І тут ми повертаємося до того, із чого почали, до цивілізаційного розколу. Бо він і є причиною кризи ідентичності.

Якщо події йтимуть за трендом, який складається зараз, то здається, що криза ідентичності буде подолана шляхом переходу від сьогоднішньої невизначеності до положення, яке існувало 20 років тому. Вектор буде один, на Москву. Це виглядає зараз дуже ймовірним. Сили протилежного вибору пошматовані й розпорошені. Але ж і сили регіоналів не порівняти ще із силою НКВС!

З іншого боку, за найсвіжішими дослідженнями соціологів, 53% українців підтримують можливе приєднання до Євросоюзу. Начебто є передумови до подолання кризи шляхом переходу до європейської цивілізації.

У новітній історії для євразійської цивілізації подібного випадку нема. Є найближча історична аналогія - для ісламської цивілізації. А саме, приклад нашої сусідки Туреччини.

Уже протягом чотирьох поколінь Туреччина долає дорогу від ісламської країни до європейської. Кінця цієї дороги ще не видно нікому.

Гантінгтон указував три передумови переходу народу від однієї цивілізаційної спільноти до іншої:

1. Воля еліти до переходу.

2. Згода народних мас із вибором еліти, або ж хоч би не спротив.

3. Зустрічне бажання приймаючої цивілізаційної спільноти.

Туркам удалося створити дві перших передумови. Але зараз вони не можуть подолати третю, яка залежить не стільки від них, скільки від європейців. Процес застопорився. Можливо назавжди, але точно надовго.

Думаю, корисно подивитися на те, що і як зробили турки, з точки зору порівняння з нашою ситуацією.

Не треба багато уяви, щоб зрозуміти, що Туреччина початку 20-го сторіччя від Європи відрізняється суттєво більше ніж ми зараз, чого тільки коштує повна відсутність світської юридичної системи. У таких умовах кемалісти роблять наступне:

- скасовують халіфат (духовне керівництво мусульман) і висилають халіфа з Туреччини;

- ліквідують шаріат, і приймають цивільний кодекс європейського зразка;

- усю освіту підпорядковують міністерству освіти;

- запроваджують рівні права для жінок, включаючи виборче право, надають жінкам право виходу заміж за іновірця;

- відокремлюють церкву від держави;

- змінюють арабську абетку на латину, що зробило недоступним прийдешнім поколінням величезний масив ісламської літератури;

- забороняють на рівні карного злочину носіння фески, і вводять носіння капелюхів;

- забороняють політичну опозицію й опозиційні ЗМІ, бо вони були переважно ісламістські;

- подавлюють збройною силою опозиційні повстання курдів та страчують ватажків.

Це далеко не всі заходи кемалістів щодо подолання ісламської ідентичності. Але досить і цього переліку, щоб уявити масштаб та стиль Кемаля Ататюрка.

Якщо уявити подібну європеїзацію в сучасній Україні, то треба зробити, наприклад, такі кроки:

1. Заборона Партії регіонів та КПУ, висилка з України пари десятків знакових персон з їхнього керівництва.

2. Введення контролю витрат держслужбовців та керівників державних підприємств. Започаткування жорстоких публічних покарань за корупцію.

3. Перехід до англомовної вищої освіти, принаймні для технічної, природничої та економічної освіти. Масова відправка студентів на навчання до західних університетів.

4. Заборона відносин із московським патріархатом, заборона свят за юліанським календарем.

5. Форсоване залучення мільярдів коштів на створення енергетичної незалежності.

6. Припинення тіньової приватизації та показове покарання одного-двох олігархів за вивід капіталу з України.

7. Швидке та безапеляційне відокремлення бізнесменів від влади.

8. Заборона російських телеканалів та телепрограм.

9. І так далі й тому подібне.

Фантастична абсурдність такого сценарію демонструє неможливість для нас турецького шляху європеїзації.

Чому Кемаль Ататюрк не можливий в Україні? Лідери такого масштабу та рішучості не обираються на виборах. Вони приходять на гребні перемоги народної революції або визвольної війни.

Україна ж отримала незалежність не в результаті перемоги національно-визвольної боротьби, а випадково, як несподіваний результат війни Єльцина з Горбачовим. Тому масштабних та рішучих дій не буде.

А може поступова європеїзація? Ліберальні реформи Гайдара в Росії - яскравий історичний приклад безнадійного та швидко провалу такого методу. Це виглядало дійсно жалюгідно.

Головне, ми не бачимо волі української еліти до цивілізаційного переходу ані кемалістським, ані гайдарівським шляхом.

Тому - невтішний висновок. Подолання кризи ідентичності для України при історичних обставинах, що склалися, неможливе.

Михайло Нічога, спеціально для УП










Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх