,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Повернення, на яке ніхто не чекав
  • 21 апреля 2010 |
  • 17:04 |
  • nemov |
  • Просмотров: 82301
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
Він народився в сусідньому від Шаргорода містечку, там зробив свої перші кроки, вперше покохав і вперше зрадив... Пройшло вже шість десятиріч, але ця незвичайна історія бере за душу. давить горло і народжує прокльони.
Коли в рідне містечко на Поділлі – Н-ськ... прийшли німці, йому було вже за 20. З червоними у військо не пішов, пішов у поліцію, а до того, як і всі родичі, сусіди, друзі по вулиці, був у єврейському гетто. Але це тільки мить, бо, ставши поліцаєм, служив вірою та правдою вже румунським окупантам. Дехто скаже, що це був не єдиний спосіб вижити врятувати своє життя і “шкуру”, але запроданців зневажають скрізь. Не люблять їх ні жертви, ні господарі.
Ні, він не вбивав людей, нема чого оговорювати цього чоловіка, проте коли він через багато десятиліть приїхав у рідні місця, на місцевому базарі серед людей одразу ж пролетіло: “Зрадник, батьків моїх мучив, над сусідами знущався, а скільки дівчат невинних загубив...” Кажуть, що саме він в роки окупації відбирав молодих та здорових чоловіків на важкі примусові роботи на торф’яних копальнях. Багато хто не повернувся з тих топляків. Моєму батькові ще “пощастило”, він двічі тікав звідти, і лиш друга спроба була вдалою...
За відстрочку чи поблажливе ставлення поліції Беня (ім’я змінено) брав у в’язнів гетто гроші та цінності, дехто втікав від цього запроданця в Жмеринку чи до сусіднього Шаргорода, в надії, що там буде не гірше пекло...
А скільки молодих та красивих дівчат він змусив віддатись румунським офіцерам, аби врятувати життя їхнім родинам, і це лише окремі епізоди з моря людських свідчень.
Коли Червона Армія була вже на підступах до Н-ська, наш “герой” раптом зник, і про його долю ніхто не знав. Бажаючих помститись Бені вистачало, його ім’я ще багато років було на вустах його земляків, простити його ніхто не міг.
Вже тепер люди дізналися, що він після війни спершу втік до Прибалтики, а потім його прийняла демократична Америка. Зараз йому за 85, за океаном доживає останні дні... Чи приходять до нього безсонними ночами його жертви – не знаю, знаю тільки одне, що даремно він приїздив до рідних місць. Людська пам’ять ще не стерла події тієї страшної війни...
Переглядаючи прізвища загиблих односельчан в “Книзі Пам’яті”, я знайшов два знайомих прізвища – це рідні брати Бені. Вони захищали Батьківщину і свій народ від фашистів і полягли смертю хоробрих. Другого виходу у них не було.
Ігор Браверман,з Вінницької області,
спеціально для Украинского новостного интернет-издания.



Вверх