,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Вони молотять — вона працює!
  • 17 сентября 2009 |
  • 17:09 |
  • BROVKO |
  • Просмотров: 32181
  • |
  • Комментарии: 3
  • |
0
Плив, плив, а на березі втопився… Так і з нашими хліборобами. Десять місяців чекали, поки виколосяться озимі, розродяться, зібрали, а обіцяні урядом звабливі ціни перетерлися на словесну полову. Де ж той Аграрний фонд із 1250 гривнями за тонну пшениці третього класу — найбільш ходової? Який же він у дідька державний оператор, якщо несила зняти у найгарячіший період з ринку бодай 10% збіжжя і в такий спосіб вивести ціну із піке? Не може, бо неплатоспроможний.

Власне, перекупники давно вже списали АФ у відстій і вільно почуваються на жнивних просторах. Пропонована ж ними такса покриває лише половину витрат аграріїв. Виручених коштів із притиском вистачить хіба що на збирання пізніх культур, а під урожай-2010 уже й забракне. Між тим Юлія Тимошенко націлилася на захмарну зернову вершину — 70 млн. тонн.

Завдавши на плечі вдаваний непосильний лантух, прем’єр видалася мені маленькою мрійницею з Кабміну. За синусоїди (2006 року намолотили 34,3 млн. тонн, 2007-го — 29,3, торік — 53,3, а нинішнього, дай Боже, вдовольнимося 40—42 млн. тонн) марно вибудовувати зернові прожекти. За усталеного зернового клину у 15 млн. гектарів та урожайності 25 центнерів на круг Юлії Володимирівні залишається одне з двох: вигнати з ріллі інші культури і засіяти 27 млн. гектарів виключно зерновими або ж удвічі підвищити віддачу з гектара. Тоді й зможе називати себе хазяйкою зернової гори вагою 70 млн. тонн.

Зрозуміло, що і перший варіант (екстенсивний), і другий (інтенсивний) сьогодні, як і завтра, утопічні. Бо за технологією пшеницю сіємо, обробляємо і збираємо як продовольчу, а після жнив ділимо на класи і шостий — фураж. Так от, останній здебільшого становить половину врожаю. Дороге задоволення, якщо врахувати вартість насіння, засобів захисту, що спрямовуються на одержання саме продовольчого зерна. І провина у цьому не селекціонерів, а виробників, котрі легковажать у технологічному процесі.

Друге. Кому адресовані гадані 70 млн., якщо внутрішнє споживання із великим запасом обмежується 25 млн.? Кажуть: нас врятує експорт… Голодних у світі — тьма! Я — за вільні експортні коридори, без церберів на воротях. Але ж набагато вигідніше пропонувати зарубіжним покупцям не сировину, а продукти переробки: борошно, крупи, хліб — аби завантажити роботою власні підприємства, залишити на рідних теренах додану вартість. Не набивати вітчизняним фуражем кендюхи чужої худоби й імпортувати м’ясо та молочні продукти, а годувати власну, заставляючи добротними харчами столи українців та європейців.

До всього, разом із експортом зерна ми безмитно вивозимо ще й… родючість грунту, який наразі не менш зголоднілий, ніж населення Африки, Азії. Висотуємо з нього останні соки, а що даємо навзамін? Скупу пайку мінеральної поживи. Честь і хвала трейдерам, які здійняли Україну до світових лідерів зернового експорту і записали у рекордистки: 25 млн. тонн опинилися по той бік нашого кордону. А в кожному центнері збіжжя — 3,2 кілограма азоту, 1,1 — фосфору та 1,6 кілограма калію, вкрадених, по суті, в української землі. Стільки поживних речовин виносить озима пшениця із грунту!

А вносимо? Усього-на-всього 50 кілограмів мінеральних добрив на гектар. Утричі менше, ніж 1989 року, коли вперше поцілували 50-мільйонну валову позначку. Про органічну поживу мовчу: хіба що імпортуватимемо… А вносили ж 10 тонн на гектар!

Для Тимошенкових же 70 млн. тонн треба наснажувати кожен гектар 160 кілограмами азоту, 110 — фосфору і 100 кілограмами калію. Щоб виходило так на так: скільки взяли — стільки й поклали. Хоча хто по-справжньому займався грунтовою діагностикою, визначав вміст доступного для рослин мінерального азоту, рухливих форм фосфору та легкорозчинного калію, кислотність? Останні грунтові обстеження в України проводили… 1962 року.

Уряд начеб і не сторониться проблеми підвищення родючості грунтів, прийняв відповідну постанову №3579 від 25 червня 2008 року. Але де обіцяні кошти із бюджету на компенсацію витрат, пов’язаних із проведенням хімічної меліорації, культивуванням сидеральних культур — 400—300 грн. на гектар?

За 47 років в орному шарі відбулися руйнівні незворотні процеси. За вибірковими обстеженнями вчених, вміст гумусу у чорноземах зменшився на третину. Сталося це не лише через фінансові негаразди, безвідповідальну плантаторську оренду, а здебільшого через те, що держава втратила дієві механізми контролю за родючістю землі. Замість терміна «сівозміна» у нас прижився вульгарний термін «культурозаміна», й «умотивовано» сіють соняшник після ріпаку чи навпаки. І так кілька років поспіль на одному й тому ж полі. Спрощені технології нам іще довго гикатимуться!

Отож до 70 млн. тонн зерна спершу треба дорости, дозріти. Забаганка має перерости у серйозну, виважену національну (не галузеву!) зернову програму, навіть стати складовою національної ідеї. А оскільки програма ця — не одноденка, а довгострокова, урядові слід підвести під неї стабільну фінансову основу. Чи спроможний на це нинішній Кабмін?

У мене немає певності, бо чиновники за найбагатших торішніх бюджетних видатків для АПК не змогли дати ради рекордному врожаєві. Відтак, аграрії зустріли світову кризу фінансово ослабленими, надто чутливими до ринкових порухів. Що вже казати про їхнє становище у нинішньому році, злиденному в усіх сенсах?

Зате трубадури з урядовців неперевершені! Задовго до початку жнив ляскотіли про наповнюваність Аграрного фонду коштами, його стратегію, скільки й чого купуватиме і в кого. Але вже на старті в організаційній ланці стався збій. Новий маркетинговий рік почався 1 липня, а закупівельні ціни Міністерство аграрної політики оприлюднило лише на два дні пізніше. Розрекламований же кабмінівськими вустами АФ розпочав заставні закупівлі з алюру, проте скоро засапався.

Загалом, перевага заставних закупівель у тому, що Аграрний фонд після оформлення документів упродовж п’яти днів має виплатити аграріям 60% встановленої МінАП закупівельної ціни. При цьому середні і дрібні продавці залишаються повноправними власниками збіжжя і за сприятливої цінової кон’юнктури можуть забрати його, сплативши 9% за зберігання. По суті, це державна позика. Хоча за фінансового голоду, відрізаності від кредитних ліній агровиробникам цьогоріч вигідніші спотові та форвардні закупівлі: вранці гроші — зерно в полудень!

Відмову від цих двох форматів можна пояснити відсутністю в АФ достатніх коштів. Довірливі поклажодавці чекають на виплати далеко не узаконені п’ять днів… Якщо говорити про ледь не мільярдний статок Аграрного фонду, то він справді не перебільшений, але хорониться у товарному вигляді — минулорічному зерні. Реальних же коштів вистачає на зарплату штатному персоналу.

Чиновники сподівалися, що під славослів’я боротьби з фінансово-економічною кризою Верховна Рада прийме постанову №5011 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в агропромисловому комплексі України» і ощасливить Аграрний фонд 4 млрд. гривень. Депутати, можливо, і проголосували б, якби уряд перед цим не перетворив державного регулятора на такого собі агропромислового монстра, навішавши на нього обов’язки гасити різкі коливання цін не лише на пшеницю, ячмінь, соняшник, льон, шишки хмелю, борошно, а й на соняшникову олію, вершкове масло, сухе молоко, м’ясо та субпродукти.

До всього, обтяжив його суто держрезервівськими функціями: постачання аграріям пального, мінеральних добрив. А свіжою каб­мінівською постановою №847 від 23 липня дозволив державному «ціновому стабілізатору» займатися ще й експортом. Не беруся судити, вправними чи програшними будуть дії щойно спеченого національного зернотрейдера на зовнішніх ринках, а от на внутрішньому він почувається непевно.

На ще більший ризик АФ штовхає уряд, дозволивши йому купувати та зберігати збіжжя на складах, що не пройшли сертифікації. Пригадую, з яким рипом в Україні впроваджувалася система складських документів на зерно, як скрупульозно розробники виписували технічний регламент зернового складу. І все заради того, аби виконати приписи статті 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та постанови Кабміну №510 від 11 квітня 2003 року «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг зі зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно». І, починаючи з 2004 року, ужинок розквартировували лише на тих елеваторах, що пройшли сертифікацію, укомплектовані тест-лабораторіями для експрес-аналізу якості зерна.

Українська зернова асоціація склала «чорний» список зерно­зберігаючих підприємств — «слизьких» партнерів із вичерпною фаховою характеристикою кожного з них. Значні недостачі, спричинені несправністю ваг; невідповідність якості відвантаженого з елеватора зерна тому, яке клали на зберігання… Пізніше створили державне підприємство «Державні реєстри України». Українську систему складських документів на зерно як взірцеву і досконалу тиражують інші держави.

Чому ж Кабмін нехтує нею, потоваришувавши з непевними власниками зерносховищ, де повне привілля для махінацій? «Перевтілення» зерна з одного класу в інший, звісно, гірший, аж до безслідного зникнення… Тим більше, ризикує не комерційна структура власними грішми, а державне відомство бюджетними коштами.

Юлія Тимошенко відбулася тирадою про гостру нестачу… елеваторів, які треба споруджувати, — великі та малі, причому державні, у портах і на шляху до них. Проблема задавнена, посеред літа наскоком її не розв’яжеш. Та й чи підрядиться держава з худющим бюджетом до будівництва сучасних дорогих «силосів»? Чи видадуться ці проекти інвестиційно привабливими для канадців та японців, на яких розраховує прем’єр, покаже час.

Новий маркетинговий сезон подарував аграріям ще одну «новацію» — новий національний стандарт на пшеницю, який одразу вніс сум’яття на ринок зерна. Щось подібне спостерігалося і 2004 року, після прийняття нової редакції державного стандарту на пшеницю. Переробні підприємства, купуючи номінально пшеницю третього класу, згодом з’ясовували, що вона майже не придатна для виробництва борошна. А зернотрейдери кілька тижнів доводили урядовцям, що пшениця із вмістом 10—15% пророслих зерен — це фураж. Клас кожної партії пшениці, що поповнювала державні ресурси, визначав… заступник міністра. Такі недосконалі параметри містилися у новому стандарті. Зміни довелося вносити… телеграмою.

Новий документ начеб увібрав прогресивні напрацювання зарубіжних країн у сфері стандартизації, врахувавши при цьому технологічні властивості української пшениці. Класифікація за вмістом білку, що діяла до 1 липня, не завжди гарантує наявність відповідної кількості клейковини та її якість. Тому, розробляючи нову класифікацію пшениці, фахівці врахували три основні показники, що визначають ринкову вартість культури: вміст білку, кількість та якість клейковини. За новою градаційною шкалою, м’яку пшеницю поділили на шість класів: перший-третій клас належать до групи А, четвертий-п’ятий — Б і шостий клас.

Приміряли національний стандарт кримчани. Дискримінація, кажуть. І зажадали термінового його скасування, оскільки вся пшениця за новими критеріями оцінки належить до фуражної. Картину в них попсували кліматичні умови, і пшениця не набрала високих показників клейковини, яка з 1 липня домінує у визначеності класності зерна, зате має високий вміст білку, який домінував у попередньому ДСТУ. Аграрії полічили: на кожній тонні втрачають до половини вартості.

1 липня Юлія Тимошенко розпорядилася залишити для Криму торішні стандарти. Приїхала зі столиці комісія, три дні вивчала ситуацію, пообіцяла розібратися. І тільки після двох тижнів Держспоживстандарт послабив вимоги до кримського зерна. На підході ще дві поправки. На щастя, стандарт — пілотний, тож «модернізація» допускається. Правда, і проіснує він лише рік. А наступного маркетингового сезону аграріїв ощасливлять іще одним…

Зернотрейдерам від нового стандарту ні жарко ні холодно: у міжнародних контрактах своя специфіка. Доймає інше: повернення ПДВ. Юлія Тимошенко застерегла, що ПДВ відшкодовуватимуть усім зернотрейдерам, але за умови, якщо вони купують збіжжя в аграріїв за цінами не нижче «урядових». Цікаво виходить: Аграрний фонд через брак коштів самоусунувся з торговельного майданчика, а трейдерів змушують танцювати не під ринкові ритми, а під кабмінівські наспіви.

В урядових кабінетах розробили механізм, за яким ПДВ також компенсується трейдерам у тому разі, якщо на ці кошти вони купують зерно в Аграрному фонді. На тих же, хто ігноруватиме примусовий бартер, очікує «шмон» Антимонопольного комітету, фіскальних органів і повернення ПДВ… до кінця життя. Є над чим замислитися! А борг із відшкодування ПДВ чималий — майже 2,5 млрд. гривень.

Проте відчайдухів не лякають урядові застрашування. Багато трейдерів, втративши віру у повернення ПДВ, просто перекладають його на плечі селян. За безвиході хлібороби мусять впрягатися у цю шлею і радіти хоч таким торгам. І це при тому, що майже 65% доходів аграрії збивають за рахунок саме зерновиробництва.

Тому-то хто молотить, а хто — працює, чим і як, — це ще питання. Як на мене, є резон поміняти суб’єктів місцями.



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх