,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Дурійка люстрації
  • 9 ноября 2013 |
  • 05:11 |
  • polvic |
  • Просмотров: 557
  • |
  • Комментарии: 8
  • |
-16
Нещодавно світ добряче посміявся з угорського націоналіста-антисеміта Ксанада Шегеді, який сам виявився євреєм. Напевно, радикальна партія «Йоббік», до якої він належить, тепер всерйоз замислиться над своєю кадровою політикою. В українських патріотичних колах питання чистоти рядів – одне з найпопулярніших. У застосуванні до загальноукраїнського контексту воно трансформувалося в ідею люстрації.

Люстрація – це справжній патріотичний фетиш. І, як це завжди буває з фетишами, адепти люстрації переважно керуються ірраціональними мотивами, а не тверезим розрахунком.

Суть люстрації та основні аргументи на її користь докладно висвітлив у своїй статті Олександр Косвінцев «Люстрація: як українцям очистити владу від "накипу"?» Пан Косвінцев, як і тисячі українців, поділяє думку, що на заваді розвитку України стоять «колишні»: компартійці, радянські номенклатурники, КДБісти – всі ті, що були функціонерами і опорою радянського режиму. Вони мають сумнівну лояльність до України й антидемократичний спосіб мислення. Тому «колишніх» слід усунути з усіх впливових посад, починаючи від парламенту та судів і закінчуючи збройними силами та медіа. Що ж, така логічна схема приваблює своєю простотою. Але її логічність – лише позірна, позаяк вихідні положення вкрай суперечливі.

По-перше, чистота рядів – річ дуже відносна. Єврейське коріння ніяк не заважало Шегеді бути затятим угорським шовіністом і роками боротися з «єврейською змовою». Син італійки і австріяка Вільгельм фон Габсбург зміг щиро полюбити Україну, а підданий Російської імперії Карл Маннергейм – стати фінським національним героєм. Сумнівно, що і наші «колишні» неодмінно є підривним елементом. Чимало з них стали знаковими постатями націонал-патріотичного руху. Приміром, поет Дмитро Павличко свого часу закликав позбутися «бандерівської блекоти», але згодом став одним із перших «націоналістів», і зараз частенько виступає на мітингах «Свободи».

Погляньмо хоча б на фракції опозиції у ВР. У «Батьківщині» Олександр Турчинов і Микола Томенко мають комсомольське минуле, Борис Тарасюк був функціонером ЦК КПУ, Іван Кириленко є випускником Академії суспільних наук при ЦК КПРС, а Ярослав Федорчук взагалі був очільником Івано-Франківського міському КПУ. «Колишні» є і в лавах УДАРу. Марія Матіос була членом КПРС, а Валентин Наливайченко закінчив інститут КДБ СРСР імені Андропова. До речі, у Київраді Кличка представляє, в тому числі, КДБіст зі стажем Олександр Васько. Подейкують і про компартійне минуле «свободівки» Ірини Фаріон. То невже всі вони – приховані вороги української державності, антидемократи і агенти Кремля?.. Вочевидь, що ні (принаймні, якщо відкинути конспірологічні теорії).

По-друге, відсутність досвіду роботи в радянському державному та партійному апараті не гарантує ані порядності, ані патріотизму, ані професіоналізму. Якщо «колишніх» у вищих ешелонах влади ще якось можна підрахувати, то кількість «не-колишніх» покидьків, корупціонерів і нездар обліку не піддається, в принципі. Зрештою, відсутність компартійного минулого не заважала Ігорю Маркову бути власником українофобного одеського телеканалу АТВ. «Регіонал» Микола Левченко, який пропонував зробити російську єдиною державною мовою в Україні і «возз’єднатися» з РФ та Білоруссю, також не є «колишнім» – на момент розпаду СРСР йому було всього 12 років. Таких прикладів – безліч. То невже націонал-патріоти хочуть люструвати Миколу Томенка і лишити на посаді Миколу Левченка?..

Третя проблема – це відсутність зрозумілої методології та системи критеріїв, за якими буде здійснюватися люстрація. Якщо послухати адептів люстрації, то вони хочуть люструвати і «колишніх», і «кучмістів», і корупціонерів, і «українофобів». Звісно, українофобія – це погано. Але це надто розмитий критерій, аби за ним робити масштабні кадрові чистки. Те саме стосується і «кучмістів», бо не лише Віктор Янукович, а і Юлія Тимошенко починали політичну кар’єру за президентства Кучмі. Зрештою, послуговуючись логікою люстрації, «під ніж» має піти і пострадянське покоління політиків, кар’єра яких почалася у буремні 1990-ті. Не можна ж люструвати позавчорашніх комсомольців, але обминути вчорашніх рекетирів і «прихватизаторів»! Але хто ж тоді залишиться?..

Четвертий «букет» проблем пов’язаний з практичною реалізацією люстрації. Зрозуміло, що нинішнє покоління українських політиків за люстрацію не візьметься – надто багато «колишніх» в усіх політичних таборах. Значить, люстрацію має здійснити «третій сектор», тобто громадськість. Схожий шлях пропонує вищезгадуваний пан Косвінцев. На його думку, варто розгорнути широку громадську кампанію, очолити яку повинні «найавторитетніші діячі опозиції», як то Віталій Кличко або Юрій Луценко. Цей варіант є фантастичним з двох очевидних причин. Хоча б через те, що звільнити люстрованих посадовців можна буде лише після прийняття відповідного закону Верховною Радою. А вона, звісно, такого закону не прийме. Тому широка громадська кампанія матиме нульовий практичний результат.

З іншого боку, залишається в силі сакраментальне питання: «А судді хто?» Щось віддалено подібне до громадської люстрації ми бачили торік. Перевірка доброчесності кандидатів ГО «Чесно» мала, м’яко кажучи, неоднозначні результати. Нагадаємо, «найчеснішими» тоді виявилися кандидати від КПУ. Координатора луганського відділення «Чесно» взагалі спіймали на шантажі одного з кандидатів, після чого організація оперативно від свого активіста відцуралася. А тепер уявімо, що на основі їхніх оцінок проводили б найбільш масштабну кадрову чистку в історії країни. Страшно? Отож-бо й воно.

Дехто плекає мрії, що рано чи пізно до влади прийде нова команда і таки проведе люстрацію. Що ж, такий варіант не виключений. Але, як свідчить історія, в конфлікті абстрактних принципів і практичної доцільності частіше за все перемагає остання. Всім відомий вислів, приписуваний Германові Герінгу: «В моєму відомстві я сам вирішую, хто єврей, а хто ні». Жарти жартами, але у схожий спосіб відбувалася навіть післявоєнна денацифікація Німеччини. Згідно з дослідженням німецького історика Олафа Каппельта, більше тисячі нацистських посадовців і партфункціонерів зробили кар’єру у НДР. Аналогічну ситуацію дослідники виявили і у ФРН. Приміром, групенфюрер SS Гайнріх Райнефарт був не просто виправданий, але став мером містечка Вестерланд і членом ландтагу. А Ганс Ґлобке, один з творців Нюрнберзьких расових законів, «піднявся» аж до держсекретаря ФРН...

З огляду на це, хочеться погодитися з істориком Георгієм Касьяновим, який стверджує, що люстрація не дала ефекту очищення в жодній з посткомуністичних країн. Приписувати успіх Прибалтики, Чехії, Польщі та інших країн суперефекту люстрації – не зовсім коректно. З таким же успіхом їхній поступ можна вивести з відносно короткого перебування у соцтаборі, латиниці, etc.

Втім, тема люстрації зійде з українського медіа-простору не скоро. Як зауважив пан Косвінцев, «люстрація» перекладається з латини як «очищення за допомогою жертвопринесень», релігійний ритуал. Слова говорять самі за себе: якими б химерними не були аргументи на користь люстрації, в неї будуть просто вірити, як вірять у дієвість амулетів і нашептів. Ми ж так любимо забобони!

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх