,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Досвід альпійської згоди
  • 6 ноября 2010 |
  • 00:11 |
  • mahalas |
  • Просмотров: 17463
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
У жовтні минулого року в італійській провінції Південний Тіроль мав відбутися референдум. Серед висунутих на порядок денний питань слід відзначити і майбутній статус автономії. Партія Свободи, один з ініціаторів волевиявлення, наполягала на незалежності.

Попри те, що результати опитування у будь-якому випадку не мали законодавчої сили, вони могли продемонструвати громадську підтримку сепаратистським заявам правих. Однак референдум був визнаний таким, що не відбувся: на дільниці прийшло лише 38% населення, що на 2% менше необхідного кворуму.

Низька явка пов’язана не лише з «факультативним» значенням голосування та пасивністю мешканців, але і з відсутністю масової підтримки ініціатив Свободи. Влаштовує статус-кво і переважну більшість місцевих еліт, а також офіційні Відень та Рим. Не варто забувати, що все це відбувається на фоні «альпійського економічного дива» – за кілька десятків років провінція перетворилась з «бідного родича» на найбагатшу в Італії.

Але ще півстоліття тому південно-тірольський конфлікт був головним болем усієї Європи. Щоб зрозуміти причини переродження провінції, пропоную проаналізувати витоки проблеми та шляхи її вирішення.

Від італьянізації до консолідації


У 1919 році після розпаду Австро-Угорщини колишня земля Тіроль була поділена на австрійську північну та італійську південну частини. З того моменту починається історія Південного Тіролю у статусі італійської провінції (дві інші назви цього регіону – Больцано/Боцен та Альто-Адіджі). На той час за результатами перепису корінне німецькомовне населення складало більше 85%, а решта - переважно італійці та ладини.

Прихід до влади Б. Муссоліні увінчався активним впровадженням політики італьянізації, яка значно погіршила становище місцевого населення: німецька та ладинська мови усувалися зі сфери послуг, культури, освіти, судочинства, засобів масової інформації. На авансцену виходила італійська.

Паралельно з цим відбувався процес інтенсивного переселення робітників з інших італійських регіонів до новоутвореної промислової зони в околицях міста Больцано (знайомий сценарій, чи не так?).

В результаті політики фашистського уряду частка італомовного населення зросла до 25% і перетворилась на привілейовану групу: вона мала кращі освітні та кар’єрні перспективи, економічні можливості і, само собою, вільний розвиток власної культури. Відтак провінція перетворилась зі спокійної території з абсолютним переважанням німецькомовного населення на багатонаціональну порохову бочку, яка могла вибухнути у будь-який момент.

Сподівання на краще з’явились з крахом режиму Муссоліні та приходом до влади «демократичного» уряду. Тим більше в рамках Паризької угоди 1947 р. німецькому населенню гарантувалися рівні з італійцями права та національно-культурна автономія. Однак умови договору, який отримав міжнародне визнання, не були виконанні.

Ще рік потому Больцано об’єднали з італомовною провінцією Тренто в єдиний регіон, в якому більшість вже становили італійці. Як наслідок, південно-тірольські німці були виключені з процесу прийняття рішень.

Таким чином, офіційний Рим планував вже «в зародку» викорінити будь-які кроки південних тірольців в напрямку самовизначення. Однак, як часто буває у таких випадках, «закручування гайок» призвело до зворотної реакції та загострення конфлікту. Австрія подала скаргу до ООН, Народна партія (найбільша у провінції, представник інтересів німецькомовного населення) відмовилась брати участь у роботі місцевих владних інституцій. В той час на вулицях відбувались збройні сутички, провінцією прокотилися кілька силових акцій, найвідоміша з яких – «Вогняна Ніч».

Після тривалих переговорів між Італією, Австрією та місцевими елітами – Народною партією та осередком італійських християнських демократів, – було досягнуто домовленостей з приводу майбутнього Південного Тіролю.

Результатом цих домовленостей став договір та прийнятий трьома роками пізніше новий статут автономного регіону. Він передбачав надання політичних та культурних прав тірольським німцям та ладинам з одночасним розширенням автономії провінції.

Нові правила гри


Підписання угоди між сторонами започаткувало нові правила гри, як формальні, так і неформальні. Зокрема, місцева «конституція» передбачає утворення коаліційного уряду, представництво в якому залежить від кількості депутатів кожної мовної групи у земельному парламенті – Ландтазі. Функції голови уряду виконує Президент провінції, який обирається всенародно. Один з заступників президента повинен представляти німецьку мовну групу, а інший – італійську.

На принципі залучення різних груп будується і робота Ландтагу. Він обирає зі свого складу голову, двох заступників та секретарів. В перші тридцять місяців голова ландтагу обирається серед німецькомовних депутатів, а в наступні – серед італійців. Спікер та його заступники не можуть бути представниками однієї мовної групи.

Слід зазначити, що неформальна співпраця між Народною партією та християнськими демократами почалась ще у 1948 році. В кінці 50-х вона була призупинена і знову відновилася після домовленостей 1969 р. Урядова коаліція в провінції стабільно включала в себе представників Народної партії, кількох християнських демократів та одного представника меншої італійської партії.

Подібний консенсус двох найбільших політичних партій, що представляли інтереси сторін, був багато в чому зумовлений спільною ідеологічною платформою. А після корупційного скандалу, який призвів до поступового зникнення християнських демократів із політичної мапи Італії, Народна партія знаходила партнерів по коаліції в обличчі інших правоцентристських партій.

Серед інших дієвих політичних механізмів захисту прав кожної з мовних груп – можливість блокування рішень, які стосуються їхніх культурних прав. Такі закони повинні бути підтримані більшістю в кожній групі. Роздільне голосування передбачене і для процедури затвердження бюджету в разі зацікавленості однієї із сторін.

Інші два не менш важливих моменти – це пропорційне представництво мовних груп та їхня культурна автономія. Так, в державних та адміністративних органах, органах місцевого самоврядування і навіть на державних підприємствах діє принцип етнічної квоти, яка визначається залежно від результатів останнього перепису. З метою державної безпеки під дію квот не підпадають міністерство оборони та органи внутрішніх справ. Разом з тим, за пропорційним принципом розподіляється державне фінансування (навчальні гранти, соціальне житло, кошти на розвиток культури і т.п.).

Принцип етнічної квоти впроваджується на різних адміністративних рівнях. Загальною тенденцією є те, що італійці як правило отримують посади віце-президентів, заступників голів тощо, не відчуваючи себе «обділеними». Однак етнічна квота має і свої недоліки, які вдалося частково усунути на законодавчому рівні. Наприклад, у випадку неможливості заповнити вакантну посаду професіоналом-італійцем, її може обійняти німець чи ладин.

Вибори у провінції теж проводяться на пропорційній основі. З одним лише винятком: представництво «маленьких» ладинів забезпечується незалежно від результатів виборів. Відхід від принципу пропорційності задля захисту цієї невеликої групи спостерігається і у процедурі формування уряду: ладини отримують урядовий портфель незалежно від своєї чисельності в парламенті.

Зрештою, кожній групі гарантується право розвитку власної мови та культури. Німецька прирівнюється до державної італійської. Державні службовці зобов’язані скласти іспит на знання німецької та італійської та певне знання ладинської.

Ладини мають право спілкуватися власною мовою у відносинах з державними установами, що розміщені в місцях їх компактного проживання та, у певних випадках, за їх межами.

Велике значення у провінції Больцано приділяється питанням мови в освітній галузі. Початкова та середня освіта повинна здійснюватися німецькою та італійською, залежно від рідної мови дитини. При цьому викладання проводиться вчителями-носіями. Але, починаючи з другого-третього класу, вивчення другої мови є обов’язковим. У ладинських місцевостях їхня мова викладається на рівні з італійською та німецькою.

Економічна та політична автономія – шлях до примирення


Невідомо чи спрацювали б нові правила гри, якби не широка автономія, надана Південному Тіролю у 1972 р. та ще більше розширена у 2001 р. В результаті цього провінція (адміністративно – відповідник українського району) стала унікальною для Італії, оскільки має значно більше повноважень, ніж регіон (аналог нашої області), до складу якого вона входить. Це при тому, що регіон Трентіно-Альто-Ададжі входить до п’ятірки Італійських регіонів з особливим автономним статусом (як АР Крим в Україні). Отже, маємо цікавий приклад «подвійної автономії». Ще один факт, який значно посилює статус провінції – гарантування автономії міжнародною спільнотою.

Так в чому проявляється особливість автономії Південного Тіролю? До відання провінції відносяться питання освіти, культури, туризму, сільського господарства, торгівлі, будівництва, охорони здоров’я.

Найпривабливіший шматок, що перепадає місцевим елітам, разом з тим дозволяючи регіону активно економічно розвиватися – це значні податкові вольності – в середньому провінція отримує 90% від загальної суми більшості прямих та непрямих податків, що збираються на її території та 70% від ПДВ. Крім того, у туристичній сфері, яка є «золотою жилою» провінції, місцева влада має можливість накладати власні податкові збори, якщо це не суперечить національному законодавству. Водночас кожного року із державного бюджету виділяються асигнування на розвиток промисловості.

У політичній сфері повноваження провінції теж досить широкі, а процес взаємодії між Римом та Больцано здійснюється не за принципом «згори – вниз», а шляхом постійного діалогу: відбуваються консультації між органами державної та місцевої влади, зокрема, між італійським урядом та президентом провінції. Інтереси держави, в свою чергу, представлені спеціальним комісаром, однак до його повноважень входять лише контрольно-наглядові функції – тут не зустрінеш прямого втручання в роботу місцевих органів, як це неодноразово відбувалось у Криму.

Як бачимо, південно-тірольська модель представляє собою цілком вдалу спробу гармонізувати інтереси національних груп в межах однієї територіальної одиниці. Зрозуміло, що всі не можуть бути задоволеними, однак існуюча модель видається найбільш оптимальним рішенням.

З одного боку, вона максимально відповідає бажанню німецькомовного населення на самовизначення та його прагненню дистанціюватися від Риму, а з іншого – історичним реаліям: так вже склалося, що південні тірольці та італійці змушені жити разом. У той же час невідомо, чи спрацювала б система розподілу влади без суттєвої політичної та економічної свободи дій, що, зрештою, принесла свої плоди – на сьогоднішній день провінція є найуспішнішою в Італії.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх