,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Південний Тіроль як "комплексна консоціація"
  • 6 ноября 2010 |
  • 00:11 |
  • mahalas |
  • Просмотров: 33409
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
25 жовтня 2009 року в італійській провінції Південний Тіроль мав відбутись референдум. Одним з питань, яке стояло на порядку денному, був і статус автономної провінції. Партія Свободи, один з ініціаторів референдуму, наполягала на незалежності. Результати референдуму у будь-якому випадку не мали законодавчої сили, однак могли продемонструвати соціальну підтримку сепаратистських заяв правих. Однак референдум визнаний таким, що не відбувся: на дільниці прийшло лише 38% населення, що на 2% менше необхідного кворуму. Подібний абсентеїзм свідчить про те, що більшість південних тірольців не підтримує ініціатив Партії Свободи. Влаштовує статус-кво і переважну більшість місцевих еліт, офіційні Відень та Рим.

В цій роботі Південний Тіроль проаналізований на основі двох критеріїв. По-перше, увага прикута моделі розподілу повноважень на місцевому рівні. По-друге, розглянуто відносини між центром і провінцією та повноваження, які їй делеговані. Якщо досліджувати Південний Тіроль з точки зору поєднання цих двох критеріїв, можна прийти до визначення провінції як «комплексної консоціації». Серед інших її прикладів можна згадати Північну Ірландію чи Брюссельський столичний округ. Однак попередньо варто зробити короткий історичний екскурс та визначити передумови, які спричинили міжнаціональний конфлікт та в подальшому призвели до південно-тірольської моделі як засобу його розв’язання.

Історичні передумови: від італьянізації до автономії


У 1919 році після розпаду Австро-Угорщини колишня земля Тіроль була поділена на австрійську північну та італійську південну частини. З того моменту починається історія Південного Тіролю у статусі італійської провінції (дві інші назви Больцано/Боцен та Альто-Адіджі). На той час за результатами перепису німецькомовне населення складало близько 86%, італійці - 8% та етнічна група ладинів - 4%.

З приходом до влади Б. Муссоліні була запроваджена політика італьянізації, яка значно погіршила становище місцевого населення: німецька та ладинська мови усувались зі сфер культури, освіти, судочинства, послуг, засобів масової інформації та заміщувались італійською. Паралельно з цим відбувався процес інтенсивного переселення італійських робітників у новоутворену промислову зону в околицях міста Больцано. В результаті такої політики частка італійського населення зросла до 25%. На їх стороні була підтримка уряду, кращі освітні та кар’єрні перспективи, економічні можливості. Відтак провінція перетворилась з гомогенної німецькомовної на багатонаціональну з двома великими мовними групами, які перебували у нерівному становищі.

Здавалося б, після Другої Світової ситуація зміниться на краще. Тим більше в рамках Паризької угоди 1947 р. німецькому населенню гарантувались рівні з італійцями права та автономія. Однак умови договору, який отримав міжнародне визнання, не були виконанні. Більш того, рік потому був ухвалений автономний статут регіону Трентіно-Альто Адіджо, який передбачав об’єднання провінції Больцано з італомовною провінцією Тренто. Відповідно до статуту, більшість автономних повноважень (сільське господарство, розвиток промисловості, туризм, податки та бюджетні дотації) делегувались саме регіону, в якому 2/3 населення становили італійці. Таким чином, південно тірольські німці виключались з процесу прийняття рішень.

Таким чином офіційний Рим планував вже «в зародку» викорінити будь-які дії південних тірольців в напрямку самовизначення. Однак відповіддю стали звинувачення з боку Австрії (яка поскаржилась до ООН) та ігнорування місцевих владних інституцій Народною партією (найбільша партія провінції, представник інтересів німецькомовного населення). Усе це, зрештою, переросло в акти насильства та збройні сутички. Після тривалих переговорів між Італією, Австрією та місцевими елітами - Народною партією та місцевим осередком християнських демократів - було досягнуто компромісу.

Результатом цих домовленостей став договір 1969 року та прийнятий трьома роками пізніше новий статут автономного регіону. Він передбачав надання політичних та культурних прав тірольським німцям та ладинам, з одночасним розширенням автономії провінції Больцано шляхом делегування органам провінції повноважень держави та регіону.

Остання редакція статуту датована лютим 2001 року і спрямована на подальше розширення автономії Південного Тіролю та Тренто, повноваження яких на цей момент значно ширші за повноваження автономного регіону. Крім того, новий статут набув статусу конституційного закону. В подальшому мова буде йти саме про автономний статут регіону Трентіно Альто-Адіджі 2001 року.

Конституційна модель: співгромадська демократія


Як вже було сказано, статут регіону передбачає комплексний механізм співіснування німецької, ладинської та італійської мовних груп. Подібна модель вперше була запропонована Арендтом Лейпгартом після вивчення досвіду політичного співіснування у державах та регіонах, розділених на основі релігійних, етнічних чи мовних конфліктів і отримала назву «консоціація» або «співгромадська демократія». Вона полягає у співробітництві лідерів конкуруючих громад (спільнот) і будується на чотирьох основних засадах:
- Велика коаліція. Функція інтеграції та залучення представників найбільших спільнот виконується коаліційним урядом або іншим подібним органом.
- Право вето. Кожна група має можливість блокування рішень, які загрожують її культурним, мовним чи релігійним правам та ставлять її у нерівне положення.
- Пропорційність. Кожна група представлена у державних органах чи процесі розподілу державного фінансування залежно від своєї чисельності (однак доволі часто зустрічаються випадки завищеного чи паритетного представництва задля захисту інтересів малих груп).
- Автономія. Кожній громаді надається широка автономія в галузі культури, мови та освіти.

В подальшому конституційну модель Південного Тіролю проаналізовано з точки зору чотирьох принципів, запропонованих консоціаційним підходом. Основна увага зосереджена на принципі формування та роботи місцевих органів влади: президента провінції, уряду провінції та парламенту – ландтагу. Причому увага сфокусована як на процедури де-юре, які закріплені у статуті, так і, по можливості, на стан справ де-факто.

Велика коаліція. Статут передбачає утворення коаліційного уряду, представництво в якому залежить від кількості представників кожної мовної групи в ландтазі. Функції голови уряду виконує президент, який обирається всенародно. Один з заступників президента повинен представляти німецьку мовну групу, а інший – італійську.

На принципі залучення різних груп будується і робота ландтагу. Він обирає зі свого складу голову, двох заступників та секретарів. В перші тридцять місяців голова ландтагу обирається серед німецькомовних депутатів, а в наступні тридцять – серед італійських. Голова та заступники не можуть бути представниками однієї мовної групи. За згодою більшості італомовних та німецькомовних депутатів, головою може бути обраний депутат – представник латинської мовної групи.

Попри формальне закріплення принципу великої коаліції в результаті Паризького договору, неформальна співпраця між німецькомовною Народною партією (СВП) та християнськими демократами почалась ще у 1948 році. В кінці 50-х вона була призупинена і знову відновилась після ухвалення статуту 1972 року. Починаючи з виборів 1973 року, урядова коаліція в провінції стабільно включала в себе сім чи вісім представників СВП, двох християнських демократів та одного представника меншої італійської партії.

Подібний консенсус двох найбільших політичних партій, що представляли інтереси сторін, зумовлений спільною католицькою ідеологічною платформою. СВП, починаючи з 1964 року, офіційно позиціонувала себе як партія, що базується на соціально-релігійних принципах. Християнські демократи теж позиціонували себе в якості католицької народної партії.

Після корупційного скандалу, який призвів до падіння авторитету християнських демократів, Народна партія знаходила партнерів по коаліції в обличчі інших правоцентристських партій, серед яких - Об’єднання за автономію.

Право вето.У провінції можливість блокування спільнотою рішень, які суперечать її інтересам, обмежена законами, які можуть загрожувати рівності мовних груп або стосуються їх культурних прав. Такі закони повинні прийматись окремим голосуванням кожної спільноти на вимогу більшості однієї з них. У випадку, якщо законопроект прийнятий не зважаючи на те, що дві третіх представників зацікавленої групи проголосували проти, він може бути оскаржений у Конституційному Суді протягом тридцяти днів з моменту його публікації. Однак слід зазначити, що протест не призупиняє дію закону.

Бюджетна процедура теж передбачає роздільне голосування. Це можливо у випадку клопотання двох третіх від кількості представників однієї з груп. Якщо рішення не прийняте, його розгляд переноситься у спеціальну комісію, що складається з двох німецькомовних та двох італомовних депутатів. Якщо комісія протягом п’ятнадцяти днів не приймає рішення більшістю голосів, проект відсилається на розгляд до автономного відділення Регіонального адміністративного суду у м. Больцано/Боцен, який приймає остаточне рішення.

Пропорційність.В Південному Тіролі принцип пропорційності розроблений досить детально. Визначено пропорційне представництво (принцип етнічної квоти) в державних та адміністративних органах, органах місцевого самоврядування та навіть на державних підприємствах. Етнічна квота визначається залежно від результатів останнього перепису. Під квотний принцип не підпадають лише міністерство оборони та органи внутрішніх справ. Відповідно до закону 1976 року, кількість німецькомовних представників мала неухильно збільшуватись, поки не буде пропорційною їх відсотковій частці у населенні провінції. Принцип пропорційності застосовується і у питаннях розподілу державного фінансування (навчальних грантів, виділення соціального житла, питань мови, культури).

Принцип етнічної квоти впроваджується на різних адміністративних рівнях. Загальною тенденцією є те, що італійці як правило отримують позиції віце-президентів, заступників голів тощо. На найвищому рівні, ця система надає можливості італійському населенню не відчувати себе дискримінованим. Однак етнічна квота має і недоліки, які вдалося частково усунути на законодавчому рівні. Тепер у разі відсутності на вакантну посаду кандидата-представника мовної групи, якій належить квота, її, в результаті конкурсу, може обійняти представник іншої групи.

У питанні виборчої інженерії у Больцано вирішили слідувати ідеям Арендта Лейпгарта. Вибори до парламенту проводяться пропорційно за партійними списками. З одним лише винятком: представництво ладинів забезпечується незалежно від результатів виборів. Відхід від принципу пропорційності задля захисту невеликої ладинської мовної групи спостерігається і у процедурі формування уряду: вони отримують один урядовий портфель незалежно від своєї чисельності в парламенті.

Автономія. За принципом культурної автономії етнічній меншості гарантується право розвитку власної культури та мови. Німецька визнається офіційною на рівні з державною італійською. Лише у силових структурах використовується виключно італійська мова.
Державні службовці зобов’язані скласти іспит на знання німецької, італійської та (у регіонах компактного проживання ладинів) ладинської мов. Ладини мають право використовувати свою мову у відносинах з державними установами, що розміщені у місцях їх компактного проживання і за їх межами, якщо ці установи в основному або повністю знаходяться в їх компетенції. Також ладинська мова може використовуватись у судочинстві.

Велике значення у провінції Больцано приділяється питанням мови в освітній галузі. Початкова та середня освіта повинна здійснюватись німецькою та італійською, залежно від рідної мови дитини. Викладання здійснюється вчителями-носіями цієї мови. Але, починаючи з другого-третього класу, вивчення другої мови є обов’язковим. В місцях компактного проживання ладинської мовної групи їх мова викладається на рівні з італійською та німецькою. Італійська, німецька та ладинська мовні групи повинні бути представлені у шкільній раді провінції та дисциплінарній раді вчителів. Представники шкільної ради обираються серед вчителів залежно від їх кількості у відповідній групі. Кількість представників-ладинів не повинна бути менше трьох.

Відносини з центром: «подвійна автономія»


На думку Стефана Вольфа, автономну провінцію слід розглядати з двох позицій: функціональної та структурної. З точки зору структури, Південний Тіроль є симетричною автономією, оскільки нічим не відрізняється від інших італійських провінцій: Італія поділяється на 18 регіонів, які в свою чергу складаються з провінцій та комун. В той же час з точки зору функцій Південний Тіроль є асиметричним по відношенню до інших італійських самоврядних одиниць. По-перше, провінція входить до складу регіону, який має власний автономний статут. По-друге, повноваження провінції значно ширші, ніж повноваження будь-якої іншої провінції в Італії і гарантовані міжнародною спільнотою. Продовжуючи думку дослідника, Південний Тіроль являє собою досить унікальний приклад «подвійної автономії»: італійський уряд частину повноважень делегує регіону, а більшість - безпосередньо провінціям Тренто та Больцано.

Для того щоб оцінити ступінь автономії провінції та регіону, слід навести основні законодавчі повноваження, які делегуються кожному з цих суб’єктів. Повноваження регіону дуже обмежені. До найважливіших з них належать:
- Утворення регіональних відомств та затвердження їх персонального складу;
- регламентація роботи органів місцевого самоврядування;
- націоналізація об’єктів, які не перебувають у прямій державній власності.

Повноваження провінції значно ширші. Серед них можна виділити наступні:
- Утворення провінційних відомств та затвердження їх персонального складу;
- затвердження та зміна топоніміки з обов’язковим збереженням двомовності;
- регламентація роботи місцевих комунальних ЗМІ;
- освіта і культура;
- будівництво громадських об’єктів;
- заходи у випадку надзвичайних ситуацій;
- туризм, сільське господарство, торгівля;
- націоналізації об’єктів у сферах, що належать до повноважень провінції;
- торгівля та промисловість;
- спорт та охорона здоров’я.

Окрім компетенції провінції у питаннях, які вказані у статуті, передбачена можливість делегування повноважень державних органів шляхом прийняття спеціальних законів. В цьому випадку витрати на виконання делегованих функцій покриваються державою. Але передача функцій адміністративних органів може бути змінена або анульована законом.

У фінансовій сфері повноваження провінції теж значно ширші за регіональні. Регіон отримує:
- частину суми іпотечних податків на об’єкти, які знаходяться на його території;
- 90% чистого прибутку державної лотереї та податку на спадщину;
- 20% ПДВ та 5% ПДВ на імпорт;
- можливість введення власних податків у межах своєї компетенції.
Провінція залишає за собою:
- Можливість вводити власні податки, зокрема туристичні збори;
- частину прибутку з податку на використання електроенергії;
- 70% ПДВ та 40% ПДВ на імпорт;
- 90% від суми більшості інших прямих та непрямих державних податків.
Крім того:
- Банки та інші фінансові установи можуть бути відкриті Міністерством фінансів Італії лише з дозволу місцевої влади;
- з державного бюджету провінції виділяються асигнування для розвитку промисловості;
- частина власності, яка раніше належала регіону чи державі в результаті прийняття нового статуту передавалась у власність провінції.

Далі варто визначити формат співробітництва між інституціями автономії та держави:
- Розпорядження, прийняті органами державної влади, які стосуються громадського порядку, але ускладнюють дії чи обмежують повноваження президента провінції приймаються лише після консультації з ним. Президент провінції впродовж визначеного терміну має надати свої міркування з цього приводу.
- Президент провінції може брати участь у засіданнях Ради Міністрів Італії у випадку розгляду питання, яке стосується провінції.
- Центральним урядом призначається спеціальний комісар у м. Больцано. До його обов’язків входить координація та контроль за роботою державних органів у провінції. У випадку виявлених недоліків, комісар зобов’язаний повідомляти про це президенту землі.
Крім того урядовий комісар відповідає за громадський порядок у провінції перед міністерством внутрішніх справ.

Наостанок, необхідно звернути увагу на встановлену законом процедуру перегляду положень існуючого статуту, що в свою чергу може впливати на статус провінції. Зміна статуту відповідає процедурі внесення змін у конституційні закони Італійської республіки. Ініціатива перегляду статуту належить і регіональному парламенту за пропозицією ландтагів Південного Тіролю та Тренто.

Пропозиції по зміні існуючого статуту зі сторони центрального уряду та парламенту Італійської республіки передаються урядом регіональному парламенту та ландтагам, які мають висловити свою думку протягом двох місяців. У питанні змін до статуту не може бути проведено державного референдуму. Однак існують повноваження, які можуть бути скасовані чи змінені звичайним законом. Це стосується фінансового забезпечення та процедури виборів до ландтагу.

Висновки


Південно-тірольська модель представляє собою можливість гармонізувати інтереси на перетині двох глобальних проблем: європейського сепаратизму та міжетнічного співіснування. Усі не можуть бути задоволеними, однак існуюча модель видається оптимальною. З одного боку, вона максимально відповідає бажанню німецькомовного населення на самовизначення та його прагнення дистанціюватись від Риму, а з іншого - історичним реаліям: так вже склалось, що південні тірольці та італійці змушені жити разом.

Поєднання моделі співгромадської демократії у відносинах між мовними групами та делегування провінції значних автономних повноважень являє собою досить унікальний приклад «комплексної консоціації». Співгромадська демократія передбачає розподіл владних повноважень між представниками італійської, німецької та ладинської мовних груп, надання кожній з них широкої автономії в галузі освіти, мови та культури. В той же час відносини Больцано з Римом представляють собою унікальний для Італії приклад широкої автономії для провінції та значно вужчої – для регіону. Автономні повноваження делегуються провінції як безпосередньо з центру, так і з регіону. Таким чином можна говорити про «подвійну автономію».

Подальше вивчення досвіду Південного Тіролю та інших регіональних консоціацій видається корисним в контексті пошуку оптимальної моделі міжнаціонального співіснування в Автономній республіці Крим. Адже очевидно, що без забезпечення стабільності в цьому регіоні неможлива стабільність в українській державі загалом. Враховуючи це, консоціаційна модель повинна стати предметом навколокримського наукового та громадсько-політичного дискурсу.

Источник: My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх