,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Бельгія мінус Фландрія дорівнює Валлонія?
  • 5 ноября 2010 |
  • 23:11 |
  • mahalas |
  • Просмотров: 113751
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
Бельгія вже вкотре переживає урядову кризу через саботаж фламандських націоналістів. Але тепер нерви валлонів - франкомовних бельгійців, здається, здали. Провідні валлонські партії говорять про можливість розділу бельгійської держави. Але чи дійде до створення окремої держави валлонів - велике питання.

Теза про те, що з проектом Бельгії пора закінчувати 14-го вересня озвучив Лорет Онкелінкс (Laurette Onkelinx). Лорет - один з лідерів Соціалістів - провідної партії у франкомовному регіоні Бельгії. “Треба бути готовими до того, що Бельгія може припинити своє існування”, - заявив політик. Він також додав, що "прийшов час визнати - ідея незалежності дуже популярна серед фламандського населення".

Заяву Лорета позитивно оцінила більшість його однопартійців. Судячи з реакції в пресі, суспільство також готове прийняти такий сценарій розлучення фламандців і валлонів. Проте крах проекту Бельгія зовсім не означає появи на її місці двох нових незалежних держав - Фландрії та Валлонії.

Справа в нюансах валлонського націоналізму.

Народжене в ході революції 1830-го року Бельгійське королівство було скоріше справою франкомовних громадян. Однак до складу нового державного утворення були включені також і фламандські території, що виявилося бомбою уповільненої дії.

Через деякий час фламандці почали вимагати для себе рівних прав, насамперед, у мовній сфері. Вони, будучи більшістю, поступово, крок за кроком, відвойовували в Брюсселя нові преференції: визнання фламандської мови в якості офіційної, можливість її вивчення в школах та університетах, утворення власної адміністрації, автономії і т.д.

Валлони довгий час крізь пальці дивилися на експансію фламандців. На той час економіка країни була зав'язана на вугільний басейн. Цей регіон вважався найбільш індустріально розвинутим в Європі. Тут же був зосереджений фінансовий капітал. Фландрія, у свою чергу, була переважно сільським регіоном. Тему національної валлонської ідентичності якщо й артикулювати, то зводили до боротьби за права використання французької мови, яку у свою чергу розглядали не як захист національних прав валлонів, а як спосіб збереження Бельгії. Цей аспект - захист французької мови, як основа національної самосвідомості, у результаті зіграє злий жарт із самими валлонами. Згодом їм довелося відповідати питання - хто ж вони насправді - французи чи окремий етнос?

У 1912-му році у валлонських лібералів виникла ідея створити картель проти фламандців, інтереси яких представляли католицькі партії. Так до валлонського руху приєдналися соціалісти. Цей альянс породив стійкий міф про те що, що валлони - ліві, а фламандці -праві.

Жодна фламандська військова частина не чинила опору частинам Вермахту в 1940-му, коли німці напали на Бельгію. Відразу після окупації країни Гітлер віддав спеціальний наказ про звільнення з полону всіх бельгійських солдатів фламандського походження. У свою чергу фламандці стали одними з найвідданіших союзників Гітлера (цікаво, що в той же час нідерландці - найближчий до фламандців народ, чинили активний опір нацистам).

У той час як фламандські лідери співпрацювали з наці, франкомовні бельгійці швидше співчували французькому руху опору. Тому їх національні ініціативи мали антифашистського і лівий характер. У 1942-ім в підпіллі виникає група Демократичне й Соціалістичне Об'єднання Валлонії (RDSW). Її активістами складається проект маніфесту незалежної Валлонії.

Ідея була озвучена під час Конгресу валлонського народу в травні 1945-га році, проте резолюцію про самостійність Валлонії підтримали лише 14 відсотків учасників. Перемогла позиція про те, що край повинен залишатися частиною Бельгії.

У 1950-им у Бельгії призначають референдум. Громадяни повинні відповісти на питання - підтримують вони чи ні повернення в країну короля Леопольда III. Під час війни Леопольд прославився слабаком і зрадником. Він підписав акт про капітуляцію на той момент, коли доля військової кампанії остаточно не була вирішена. Пізніше після приходу фашистів король виступив проти емігрантського бельгійського уряду в Лондоні, у той час як його колеги - королева Голландії і герцог Люксембургу відмовилися визнати окупаційні режими. Не дивно, що Леопольд за свої заслуги удостоївся зустрічі з Гітлером. Війну монарх просидів в Австрії.

Після війни в Бельгії обговорювалося питання про притягнення короля до кримінальної відповідальності за зраду. У підсумку вирішили - дати народу самому вирішити, чи потрібен їм такий суверен. У результаті, 58 відсотків тих, хто проголосував у регіоні Валлонія, виступили проти повернення монарха, в той час як 70 відсотків фламандців були за. Оскільки думка фламандців виявилося вирішальною, у валлонів виник комплекс меншовартості. Вони розгорнули щось на кшталт кампанії опору проти Леопольда, яка включала навіть акції терору. Врешті-решт Леопольд, відмовився від трону на користь сина Болдуіна.

У 1960-их у Бельгії був оголошений загальний страйк, в якому тон задали валлонські шахтарі і металурги. У його ході народилася теорія «renardisme». Її творець Анде Ренард (André Renard), лідер профспілок, розвивав ідею про те, що соціалізм в сільській Фландрії неможливий. «Я соціаліст і валлон, оскільки валлонці - це соціалісти». Тоді ж він агітував за створення Соціалістичної автономної республіки Валлонія.

Естафету у гірників перехопили лівацькі студентські групи Фронт Визволення Валлонії і Народне Зібрання Валлонії, які, щоправда, залишилися маргінальними. Падіння інтересу до ідей незалежності мало економічні причини. Валлонія із закриттям шахт у 60-х стає дотаційним регіоном, залежить від допомоги Фландрії, яка навпаки вдало інтегрувалася в глобальну економіку. Цей момент якийсь час мотивує валлонських політиків боротися за єдину Бельгію.

Однак, після серії урядових криз, спровокованих фламандцями, ідея незалежності переживає друге народження.

Проблема, однак, у тому, що валлони вважають себе незрозуміло ким, але, не потенційними громадянами незалежної Валлонії.

Згідно з результатами опитування, яке було проведене влітку цього року, лише 12 відсотків валлонів виступають за незалежність. До речі, у Фландрії 38 відсотків населення виступають за створення окремої держави. Більше половини валлонів не проти одержати французький паспорт, хоча місцеві партії, виступаючі за інкорпорацію регіону до складу Франції, отримують на виборах не більше ніж пару відсотків голосів.

У наявності розмитість національної ідентифікації. У цьому немає нічого дивного.

Тільки в початку 80-их почалося формування місцевого культурного руху. Відбулася кодифікація валлонського мови, якою почали виходити перші літературні твори і дуже популярні тут комікси. Однак за всіх старань фанатів валлонської культури, край фактично знаходиться в зоні культурного впливу Франції. Крім того, багато жителів Брюсселя вважають себе окремою соціокультурною групою. У 2006-му році у виданні Le Soir з'явився маніфест брюссельської культури, автори якого дистанціюються від валлонського руху.

Так що перспективи валлонського сепаратизму виглядають сьогодні доволі туманно.

Источник: Український консенсус



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх