,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Фашизоїдна Росія
  • 15 марта 2014 |
  • 16:03 |
  • polvic |
  • Просмотров: 566
  • |
  • Комментарии: 4
  • |
-6
Кілька років поспіль американський політолог українського походження Олександр Мотиль у низці статей стверджував: путінська Росія є фашизоїдною, напівфашистською чи навіть фашистською державою.

Виходячи з цієї тези, він сформулював прогноз, який сьогодні вже скидається на пророцтво: дальше наростання фашистських тенденцій у Росії викликатиме захисні реакції сусідів, зокрема України, які, своєю чергою, «лише переконають російську владну еліту, що продовження нарощування сили є імперативом стосовно і захисту батьківщини, і захисту їхніх "покинутих співвітчизників" у неросійських країнах. Тоді "швидка маленька війна" може стати спокусливим засобом згуртувати населення навколо прапора, провчити неросіян і відвернути увагу від економічних бід».

Більша частина академічної спільноти дослідників фашизму сприйняла тези Мотиля як нічим не виправдане перебільшення. Писали про те, що Мотилеве тлумачення «фашизму» надміру широке і призводить до такого зростання загальної кількості «фашизмів» у сучасній історії, що термiн втрачає будь-яку евристичну, класифікаційну та комунікативну цінність. Запитували, як же тоді відрізнити відносно «помірковану» ідеологію путінського режиму від куди агресивніших програм таких відвертих ультранаціоналістів, як Владімір Жиріновський, Алєксандр Дуґін чи Алєксандр Баркашов. Критики стверджували, що Мотиль «завчасно здіймає переполох» і «робить ведмежу послугу, перешкоджаючи адекватному розумінню пострадянської фашистської загрози» (Андреас Умланд).

Однак, як стверджує відомий «качиний тест», «якщо щось виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка, то, радше за все, це – качка». Відповідно, якщо хтось виглядає, діє і говорить як фашист, то він і є фашистом. А що путінська Росія останнім часом виглядає і діє, як гітлерівська Німеччина у 1938-1939 роках, застосовує аналогічні методи пропаганди, то порівняння режимів Гітлера і «Путлера» стало загальним у медіях і вже всерйоз обговорюється в академічному середовищі. Агресія проти України та її достоту «ґеббельсівський» пропагандистський супровід спонукають уважніше придивитися до аргументів професора Мотиля.

Мотиль знаходив у путінській Росії всі основні ознаки фашизму як політичного режиму: недемократичну і несоціалістичну політичну систему, відмінну і від традиційного авторитаризму, і від тоталітаризму; етатизм і гіпернаціоналізм; гіпермаскулінний культ верховного лідера (підкреслення мужності, войовничості та фізичної доблесті лідера); загальну народну підтримку режиму і його вождя. Щоправда, за оцінкою, висловленою кілька років тому, фашизм у Росії ще не набув форми консолідованої політичної системи. Тому, мовляв, правильніше говорити про «фашизоїдну», а не «фашистську» Росію. Порівнявши Росію з Німеччиною 1933-го чи Італією від початку до середини 1920-х, політолог прогнозував, що Росія може піти їхнім шляхом або зупинитися і знайти свій шлях до певної форми демократії чи традиційного авторитаризму. Вторгнення в Україну засвідчило, що Кремль обрав шлях дальшої фашизації. Ключове питання сьогодні у тому, чи вдасться Кремлеві накинути свій вибір російському суспільству.

Сьогодні вже не тільки американець Мотиль бачить у Росії ознаки фашизму. Редакція російського квартальника «Ab imperio» пропонує замислитися над питанням: «Чи можна описувати процеси в сучасній Росії як становлення і розквіт фашистського суспільства, наскільки корисні тут прямі історичні паралелі?» Подібно до Мотиля, редактори часопису бачать у Росії низку фашизмоподібних рис: корпоративну псевдоринкову економіку, масову єдину партію влади, культ незмінюваного національного лідера-мачо, компенсаторну імперіалістичну зовнішню політику, ненависть до лібералів та інтелектуалів і, звісно, всенародну підтримку урядового курсу. Вони стверджують, що в сучасній Росії склалися умови, дуже подібні до тих, які свого часу створили сприятливий ґрунт для класичних фашизмів: демократи в політиці виявилися делегітимованими, антираціоналізм став масовою культурою, а культурний расизм – мовою масової соціальної уяви. Є і відповідний зовнішньополітичний контекст: передумови для реваншизму, відсутність ефективної міжнародної системи стримування потенційного агресора. І, нарешті, риса фашистської культури, яка допомагає зрозуміти нинішню ситуацію в Росії: «Те, що сприймається в нефашистському суспільстві як катастрофа війни, у фашистському перетворюється на процес становлення нації або її відродження». Тому-то фашизоїдна частина російського суспільства сприймає можливу російсько-українську війну не як катастрофу, а як шлях до відродження імперської величі нації.

Як далеко зайшла фашизація не лише режиму, а й суспільства, бачимо з поширюваного в соцмережах «Обращения к общественности научной и творческой интеллигенции», під гаслом «Поддержим братский народ Украины!». У ньому читаємо:

Русские люди в Севастополе, в Крыму, в Одессе, в Донецке, в Харькове поднимаются на борьбу с бандеровским нацизмом. (…) Нацисты обличают себя фанатичными возгласами: «Слава Украине! Хероям слава!», как это делали гитлеровцы. По Украине повсеместно множатся случаи насилия и преследования обычных людей за инакомыслие, за конфессиональную и этническую принадлежность. Происходит насильственная украинизация русского населения. (…) Призываем российские власти проводить решительную и независимую политику в интересах России, не обращая внимания на стенания западных политиков-русофобов. Заявляем о своей поддержке такой политики. Власть с поддержкой народа может сделать многое, без нее – ничего. Надеемся, что российская общественность не будет разочарована действиями своих властей. Сдать Малороссию и Крым – значит предать память наших дедов и прадедов!

Що найгірше – звернення вже підписали сотні людей, які зараховують себе до цвіту інтелігенції. На щастя, справжні російські інтелігенти зайняли зовсім іншу позицію і тим довели своє право називатися інтелігенцією. Але кількісне співвідношення – не на їхню користь.

Нас не має вводити в оману антифашистська риторика путінської Росії з її культом «великої перемоги» над фашизмом. Про Росію можна сказати те ж саме, що губернатор Луїзіани Г’юї Лонґ колись сказав про США: «Коли фашизм прийде в Америку, він називатиме себе антифашизмом» (подібну фразу хибно приписують Вінстону Черчиллю). Це пророцтво стало дійсністю, але не в Америці.

Йдеться не про навішування ярликів. Сьогодні слово «фашист» стало універсальною лайкою, і дискусії між політичними опонентами часто зводяться до взаємного обзивання фашистами, що позбавляє термін будь-якого змісту. Йдеться про інше. Нам треба виробити оптимальну стратегію протидії російському режимові, а для цього слід уважно дослідити природу цього режиму. У цьому плані гіпотеза «фашизоїдної держави» і «фашизоїдного суспільства» заслуговує на увагу як динамічна теоретична модель, яка дозволяє передбачити дальші тенденції розвитку путінської Росії. Говорячи про стратегію протидії, маю на думці і державну стратегію, і стратегію самоорганізованого громадянського суспільства – можливість успішного здійснення такої стратегії продемонстрував Майдан.

Пам’ятаючи сумний досвід історичного фашизму, редакція «Ab imperio» формулює головне питання так: як російське суспільство може подолати фашизоїдний стан, якщо не шляхом воєнної поразки та окупації? З української перспективи актуальнішим поки що є інше питання: як нам захиститися від фашизоїдної російської держави? Той-таки історичний досвід доводить: потурання агресорові під гаслами збереження миру за всяку ціну (т. зв. «мюнхенська політика») породжує у фашистського лідера і фашизованого суспільства відчуття всесильності й мегаломанію, провокує дальшу агресію. Тому лише рішуча й безкомпромісна міжнародна протидія здатна зупинити агресора і відвернути дальшу фашизацію Росії. Але пам’ятаймо: лише той народ заслуговує на захист міжнародної спільноти, який рішуче захищається сам.

Елементи державної стратегії протидії фашизоїдній Росії достатньо очевидні: потрібно за всяку ціну, навіть за ціну відкладення на бік програм соціального захисту, терміново відбудувати боєздатну армію; денонсувати угоду про перебування Чорноморського флоту РФ на території України з огляду на її грубе порушення російською стороною; узяти рішучий курс на вступ у НАТО і ЄС; захистити інформаційний простір України; вжити всіх можливих заходів для звільнення від економічної та енергетичної залежності від Росії. Це стратегія відмежування і захисту.

Іншою має бути стратегія громадянського суспільства. Тут потрібне не відмежування, а навпаки – активна співпраця з тією частиною російського суспільства, яка чинить опір фашизації. Звісно, це насамперед справа самих росіян, і ми не можемо уподібнюватися тим російським «доброзичливцям», які без кінця вчать нас жити, вживаючи військо як найбільш переконливий аргумент. Але допомогти боротьбі «за нашу і вашу свободу» всіма законними методами – наше право і обов’язок.

Утім не тішмо себе самооманою, що для України фашизм – лише зовнішня загроза. Я цілком погоджуюся з анонімним редактором «Ab imperio», який написав у Фейсбуку: «…Якщо не вдасться створити дієві інститути, що спираються на культурну гібридність як на норму і дають їй можливість політичного представництва і самовираження, те ж саме може статися в Україні. Майдан і правда ніяк автоматично від фашизму не страхує, особливо на тлі російської агресії та інтелектуальної "націєцентричної" інерції».

Як відомо, найбільша проблема в боротьбі з драконом – як самому не стати драконом. Якщо ми вже готові прийняти як належне вітання «Слава Нації! – Смерть ворогам!», якщо фашизоїдні (чи просто шизоїдні?) особистості, обвішані зброєю, ходять по установах і рукоприкладством наводять «революційний порядок», а ми з цим миримося – це значить, що зуби Дракона проростають і в нашому суспільстві. Настав час вирвати їх із корінням.

Источник



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх