,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Апокалипсис Януковича (Сатиристический рассказ)
  • 15 марта 2013 |
  • 07:03 |
  • chora |
  • Просмотров: 1764
  • |
  • Комментарии: 7
  • |
-8
Апокалипсис Януковича (Сатиристический рассказ)
Не беспокойтесь, Виктор Фёдорович, - сказав охоронець, що сидів
біля водія, - вот выберемся за город, доберёмся до вертолёта, а там
и до России рукой подать. Там вы будете в безопасности.
- Спасибо, Саша, - стомлено пробурмотів Янукович.
- Вообще-то, я - Паша.
- Не важно, - відповів Янукович і подивився у вікно. - Уже не важно...
За вікном машини промайнули багатоповерхові будинки, майже повністю
занурені у темряву, лише деінде горіло світло. Здавалося, усе місто спить.
Однак це було оманливе враження: цієї ночі Київ не спав; усі вулиці були
сповнені людьми, котрі довгими колонами прямували до серця столиці -
на Майдан Незалежності, туди, де сьогодні вирішувалась доля країни...
Раптом музика, що лунала з приймача, змінилася якимось незрозумілим
галасом, і в салон автомобіля увірвався до болю знайомий жіночий голос,
що лунав, імовірно, над багатолюдною площею:
- Любі мої! Щойно повідомили, що цей так званий президент, цей огидний
диктатор і кат втік зі свого лігва і намагається залишити Київ. Але далеко він
не втече... Вот, президентский полк вже склав зброю і перейшов на бік народу!
Спецпідрозділи СБУ та МВС також приєднуються до нас. Любі мої!.. Це -
перемога! Нарешті, ми перемогли!..
У відповідь натовп вибухнув дружнім ревом:
- Ур-ра!!! Слава Україні!!!
А потім пролунав інший до болю знайомий голос, але вже чоловічий:
- Панове українці! Хочу привітати вас з перемогою над донецькою мафією! -
і натовп відразу почав ритмічно скандувати: "Юля! Юра! Юля! Юра!"
- Выключи! - зашипів Янукович на охоронця. - Выключи эту заразу!
Охоронець Паша почав швидко крутити ручку налаштування приймача,
проте всюди було одне й те саме. Раптом крики натовпу потонули в музиці
до болю знайомої пісні, однак замість до болю знайомого прізвища в пісні
чомусь звучало до болю ненависне ім'я: "Юлія! Юлія! Юлія! - Наш президент!"
А слідом пролунав до болю знайомий куплет: "Разом нас багато, нас не
подолати..."
- Хорошо хоть этого нет на Майдане, - пробурчав Янукович, і водій з
охоронцем знервовано посміхнулися.
Вони без зайвих пояснень зрозуміли, що під "цим" патрон мав на увазі
Ющенка, який ще в перший день революції завітав на Майдан Незалежності,
очевидно, вирішивши за старою згадкою очолити рух, але після того як його
зустріли невдоволені мітинґувальники, екс-президент швидко дав задній хід,
і вже через тиждень стало відомо, що він успішно відбув до Штатів, де він
мав шикарний приміський будинок поблизу Чикаго...
Зараз Янукович щиро заздрив своєму колишньому опоненту, которий вчасно
встиг залишити Україну, ще до того, як революційні події досягли свого апогею.
Сам Янукович до останнього сподівався, що йому вдастся взяти ситуацію
в свої руки і відновити порядок у країні. Та де там! Усе розгорталося настільки
швидко, що не встигнув він і оком моргнути, точніше дати необхідні вказівки
"силовикам", як клятий Майдан був знову вщерть забитий людьми, котрі
з дивовижною оперативністю встановили на ньому намети. Звичайно, Янукович
наказав прибрати їх, але перше ж зіткнення правоохоронців з протестувальниками
викликало такий гнів народу, що на вулиці Києва висипало півміста. Повстанці
заблокували всі державні установи, в тому числі й Адміністрацію Президента,
де в той час знаходився Янукович.
Як тільки стало відомо, що повстанці збираються штурмувати будівлю,
охорона спробувала вивести Януковича таємним підземним ходом, який був
виритий під Банковою ще за часів Кучми, однак хтось з колишніх співробітників
колишнього Секретаріату колишнього президента Ющенка, котрий знав про цей
хід, вчасно попередив повстанців, і Янукович ледь не опинився в руках
розлюченого натовпу. Декілька днів йому довелося провести в оточенні,
спостерігаючи по телевізору, як у самому серці столиці шаленіє повсталий
народ: вони палили портрети Януковича, прапори Партії Реґіонів і скандували
образливі гасла.
Янукович ледь не ридав від горя, коли по одному з телеканалів показали,
як натовп мітинґувальників жорстоко побив депутатів від Партії Реґіонів
Вадима Колісниченка та Олександра Єфремова, які намагалися залишити Київ
у кузові сміттєвоза; лише втручання правоохоронців врятувало їх від загибелі.
Потім Янукович ледь не ридав від злості, коли його колишній однопартієць
і парламентський дирижер Михайло Чечетов, який намагався в жіночому одязі
проникнути до аеропорту в Борисполі, був спійманий пильними громадянами,
і став волати перед телекамерою, що він уже давно збирався приєднатися до
опозиції, але боявся помсти з боку "донецької банди", що "Янукович та його
спільники повинні понести справедливе покарання за всі свої злочини перед
українським народом".
Однак найбільше потрясіння Янукович отримав, коли з Феофанії повідомили,
що раптово помер Азаров. Це був найтяжчий удар: Микола Янович був
найвідданішим соратником Януковича, з яким він пройшов через багато
випробувань. Щоправда, ця обставина не завадила Януковичу відправити
"Коляна", як він називав його за старою дружбою, у відставку. Це рішення далося
Януковичу нелегко, але іншого вибору в нього не було: клята опозиція жадала
крові уряду через шалене зростання інфляції, цін і тарифів. "Янович" дуже тяжко
сприйняв свою відставку, так тяжко, що врешті-решт потрапив до лікарні з
гіпертонічним кризом. Подейкували, що на цьому ґрунті він навіть трохи з'їхав
з глузду і незадовго до смерті раптом заговорив державною мовою. Проте
говорив він нею недовго: почувши, що в Києві знову зібрався Майдан, Азаров
поринув у коматозний стан і вже не виходив з нього...
Майдан... Це слово було ненависне Януковичу так само, як і слово "яйце".
Від однієї згадки про центральну площу столиці його починало трясти,
викликаючи цілу низку неприємних спогадів. Одного разу це кляте місце
вже зіграло фатальну роль у долі Януковича, коли в 2004 році президентське
крісло вислизнуло з-під його... рук. І ось теперь після стількох років усе
повторилося знову. Іноді Януковичу здавалося, що всі минулі роки - його
друге прем'єрство, "перемога" на президентських виборах у 2010 році, суди
над лідерами опозиції - усе це лише сон; наче він і досі знаходиться у 2004 році:
вулиці Києва знову були сповнені ненависного помаранчевого кольору, тільки
замість червоної підкови всюди майоріло червоне серце, а замість одного
"Ю" з'явилося відразу два "Ю" - Юля і Юра.
Проте найнестерпнішим було те, що на Майдані знову була ВОНА... з косою.
Як Янукович не намагався знищити її, вона, наче птах Фенікс, відроджувалась
із попелу. І ось теперь вона на Майдані, в оточенні своїх соратників святкує
перемогу, а він як щур тікає з корабля, що тоне...
Але ж усе могло бути інакше... А втім, інакше й бути не могло. Розумні люди
із самого початку радили Януковичу провести вибори максимально чесно та
прозоро, щоб не спровокувати події на кшталт тих, що відбулися в арабських
країнах. Однак найближче оточення стверджувало, що без фальшування вибори
не виграти: "Юлька та її зграя" неодмінно переможуть, і тоді не бачити Януковичу
другого президентського терміну - уникнути б третього тюремного терміну! Так
чи інакше, але революції уникнути було неможливо.
Зрештою, Янукович прислухався до голосів "яструбів" зі свого оточення і дав
вказівку фальшувати результати виборів, як кажуть, по-чорному. У підсумку:
новий Майдан, намети і багаточисельні акції протесту. Уся надія була на
"силовиків", але ці боягузи в останню мить не захотіли відкривати вогонь
і застосовувати силу до мирних громадян. "Міліція з народом!" Старе гасло
було до речі й цього разу. Щоправда, навряд чи правоохоронці були б з народом,
якби народ не підтримала армія, яка перекрила всі шляхи, що вели до Києва,
не давши таким чином стягнути до столиці "Беркут" і "Кобру" зі східних реґіонів.
А втім, навряд чи звідти хто-небудь приїхав, бо навіть в Єнакієвому, рідному
місті Януковича, не кажучи вже про Донецьк, відбувалися не менш бурхливі
події: Янукович просто ридав, коли всіма телеканалами показали сюжет, як
із його рідної школи викинули парту, за якою він сидів у шкільні роки, а потім
потрощили й спалили її під радісні вигуки земляків. Після цього Янукович
зрозумів, що його володарюванню дійсно прийшов... кінець.
Тепер Януковичу не залишалося нічого іншого, як тікати з країни. На щастя,
знайшлися добрі люди, точніше авторитарні лідери, які зголосилися надати
йому притулок. Щоправда, від пропозиції Уго Чавеса Янукович відмовився
відразу, бо навіть не знав, де знаходиться ця Венесуела; зв'язуватись із
Лукашенком йому не радили соратники, бо в самій Білорусії ситуація складалася
не ліпшим чином, та й астрологи не обіцяли Олександру Григоровичу нічего
доброго в найближчі роки... Залишалася лише Росія. Путін щиро погодився
прийняти Януковича і в телефонній бесіді був досить привітний. Проте, коли
Володимир Володимирович назвав ціну - п'ятдесят відсотків усіх активів родини
Януковичів у європейських (і не тільки) банках - настрій Януковича відразу впав.
Молодший син умовляв його не погоджуватися, називаючи Путіна шкуродером,
шахраєм і крадієм, але старший радив пристати на будь-які умови російського
"царя", щоб зберегти хоча б щось з того, що вдалося "заробити" за останні роки
такою тяжкою "працею".
Робити було нічого. Янукович погодився і в якості авансу назвав Путіну
рахунок у швейцарському банку, де лежав один мільярд доларів. Однак тепер
уся складність була в тому, щоб дістатися до Росії: Путін навідріз відмовився
вислати за Януковичем який-небудь транспорт і рятувальний загін, мовляв,
"добирайтеся самі, я і так роблю вам велику послугу, наносячи значну шкоду
своєму іміджу". І це за десять мільярдів доларів! Наволоч!
Через це Януковичу довелося самому міркувати, як вибиратися з охопленого
протестами міста. Дістатися до Борисполя нічого було й мріяти: там уже
"пов'язали" не одного "реґіонала", який намагався вилетіти чартерним рейсом
за кордон. На щастя, Льовочкін устиг перегнати президентський ґвинтокрил
до схованки в лісі під Києвом. Справа залишалася за дрібницею - вибратися
з Адміністрації. Однак у цьому й була вся складність: клята "баба з косою"
так оточила всю Банкову своїми горлорізами, що навіть миша не могла
проскочити повз них. Януковича намагалися вивести таємним ходом, але
через зрадника цей план зірвався. Янукович уже ладен був лізти до
каналізації, тільки б вибратися з оточенної Адміністрації, коли зателефонував
Льовочкін і повідомив, що в будівлі є ще один таємний хід, виритий за його
вказівкою у 2010 році.
Саме завдяки цьому ходу Янукович у супроводі двох охоронців зміг
безперешкодно залишити Адміністрацію. На виході з підземелля його чекала
чорна "Волга" ГАЗ-24 з тонованим склом. Як пояснив водій, що чекав їх у
машині, такий незвичайний транспортний засіб було обрано навмисно, аби
не привертати зайвої уваги і якомога більш непомітно залишити місто.
Побачивши цей старенький автомобіль, Янукович відразу згадав ті далекі часи,
коли він, ще директор автобази, роз'їзжав точнісінько на такій машині. Він
раптово поринув у спогади і перед його очима промайнуло все життя. Янукович
згадав свою юність, коли він, високий незграбний підліток, зривав з перехожих
хутрові шапки і продавав їх потім за копійки баригам; згадав, як двічі потрапляв
на зону: перший раз за розбійний напад, другий - за спробу зґвалтування; під час
другої "ходки" його ледь не "опустили" зеки, але молодого парубка врятував
начальник в'язниці, який виявився не ким іншим, як аґентом КДБ; це стало
вирішальним моментом у житті Януковича: він почав працювати на "органи"
і регулярно "стукав" на всіх мешканців зони, багато з яких були політичними
в'язнями; в нагороду "за проявлену ревність" йому після "відсидки" допомогли
влаштуватися на работу, а згодом - вступити до інституту. Усі лише дивувалися,
як це хлопець з такими вкрай обмеженими розумовими здібностями зміг
отримати вищу освіту! Однак ще більше здивувалися, коли Янукович почав
стрімко рухатися кар'єрними сходами. "Як, - питали всі, - такий тупий ідіот
і криворукий нездара зміг пройти шлях від простого робітника до директора
великого підприємства?!" Лише коли він із своїм темним минулим вступив до
Компартії, усі нарешті зрозуміли, що тут не обійшлося без славнозвісної та
всемогутньої "волохатої руки"...
Маючи могутніх захисників "нагорі", Янукович досить успішно рухався
службовими сходами, використовуючи весь свій досвід "стукача": він майстерно
підсиджував своїх начальників, повідомляючи "куди треба" про найдрібніші
хиби в роботі вищих керівників. Одначе високі посади не були самоціллю для
Януковича; кар'єрне підвищення він успішно поєднував з покращенням свого
життя: ще працюючи директором автобази він поліпшив власне матеріальне
становище, "штовхаючи наліво" бензин, дизельне пальне, а також запчастини;
очоливши більш велике підприємство, Янукович почав крутити і більш великі
справи: тепер він "штовхав наліво" вже не машинами, а цілими ваґонами, а іноді
й ешелонами...
Не забув він і свої зв'язки зі злочинним світом. Не дивлячись на те, що серед
"блатних" Янукович не користувався авторитетом - багато хто з них вважав його
"ссученим", а деякі навіть "півнем" - це не завадило йому взяти під свій контроль
усю злочинність у Донецьку. Уже після розпаду Радянського Союзу Янукович
стає некоронованим королем усього Донбасу. Його вплив у цьому реґіоні був
настільки великим, що президент Кучма був змушений призначити його спочатку
губернатором Донеччини, а потім і прем'єр-міністром усієї України. Успіхи в
державних справах так надихнули Януковича, що він вирішив не зупинятися
на досягнутому і замахнувся на найвищу посаду в країні, однак з першого разу
всістися в президентське крісло не вдалося: в усьому винен клятий Майдан! Не
допомогли ані масові фальшування, ані підтримка північного сусіда, ані грошові
мітинґи, нібито влаштовані "трудівниками Донбасу".
Однак Янукович не здався і зробив усе, щоб узяти реванш на наступних
виборах. Найкумедніше, що в цьому йому допоміг не хто інший, як колишній
опонент - Ющенко, котрий настільки боявся приходу до влади "цієї з косою",
що ладен був продати всю Україну, тільки б вона не стала президентом.
Натомість Янукович більш за все жахався другого Майдану, тим більше, що
причини для цього були: фальшувань на цих виборах робилося не менше, аніж
на попередніх. Проте, на щастя Януковича, усе обійшлося: цього разу ніхто
не вийшов на вулиці, та й головна конкурентка не виявила великого бажання
боротися за владу...
Янукович святкував тріумф, однак, як показали наступні події, його радість
була передчасною: прийти до влади виявилося набагато легше, аніж утриматися
за неї... З самого початку в нього щось не виходило: то двері Верховної Ради ледь
не зачинилися перед самим його носом у день інавгурації; то вінок упав на голову
під час візиту президента Росії. Здавалося, сама доля робить йому знаки, що
його президентство добром не закінчиться. Звісно, оточуючим було смішно, але
Януковичу було зовсім не до жартів. Особливо його налякав інцидент з вінком,
викликавши доволі неприємні похоронні асоціації. Переляк Януковича був настільки
великим, що він негайно наказав посилити заходи своєї безпеки, а для надійності
став пересуватися ґвинтокрилом, вважаючи, що в небі вороги його не дістануть...
Бажаючи посилити свою владу, Янукович вніс відповідні зміни до Конституції,
повернувши собі низку повноважень, у том числі й ті, що йому не належили;
він поставив на всі важливі посади надійних людей, посадив за ґрати лідерів
опозиції, обмежив свободу слова і свободу зібрань, та й взагалі дуже зменшив
розгул демократії в країні. Проте найголовнішим його трюком було проведення
реформ. Звісно, Янукович не збирався нічого особливо змінювати (його й так усе
влаштовувало), одначе треба було зробити вигляд, ніби в країні відбуваються
зміни, щоб народ не проявляв зайвих хвилювань. Здавалося, тепер ніщо не зможе
завадити йому правити якщо не вічно, то принаймні до кінця своїх днів. Однак
із часом усе пішло шкереберть: народ чомусь не повірив у хитромудрий план
модернізації економіки і почав волати, що країна, мовляв, "іде не туди". Не
допомогли навіть старі трюки з підвищенням пенсій та зарплат: народ уже не
бажав задовільнятися подачками від влади і вимагав неможливого - свободи!
Де-не-де країною спалахували стихійні мітинґи та акції протесту ледь не
всіх прошарків населення. Влада ледве встигала виконувати їхні соціальні
вимоги: виконали вимоги одних - відразу починають вимагати інші. І що б
влада не робила, невдоволення народу лише зростало. Свого апогею воно
досягло, коли Янукович з товаришами спробував за старою звичкою
сфальшувати чергові вибори. Тут уже народне терпіння луснуло остаточно,
і всі, наче з ланцюга зірвавшись, ринули на Майдан...
- Скоро будем на месте, Виктор Фёдорович, - голос охоронця змусив
Януковича отямитися від спогадів.
Нічого не відповівши, він подивився у вікно. Вони вже виїхали за межі Києва
і мчали заміським шосе, яке було оточене з усіх боків лісом. Починався ранок.
На обрії вже займалася нова зоря. Було щось невловиме в теперішньому
світанку. Здавалося, ніби над країною сходить не просто сонце, а починається
нове життя, в якому Януковичу, на жаль, уже не було місця. Від таких сумних
думок Янукович навіть пустив сльозу...
- Этого ещё не хватало! - зі злістю промовив водій, уповільнюючи швидкість.
- Тормози, тормози! - закричав охоронець Паша. - Давай к обочине!
Почувши все це, Янукович почав знервовано вовтузитися і подивився вперед.
Там удалині на дорозі була колона легкових автомобілів, а перед ними в
передсвітанковій напівтемряві яскраво блимали сині вогники.
- Похоже, эти сволочи перекрыли дорогу, - пробурмотів Паша, вдивляючись
удалину. - Видно, объявили план "Перехват". Давай в объезд.
- Куда на хрен в объезд?! - вигукнув водій. - Ближайшая отсюда объездная
дорога как раз за этим постом!
- Херово... Нужно искать просёлочную дорогу.
- Где её взять-то? На этом сраном навигаторе ничего не указано!
Янукович відчув, як його серце починає прискорено калатати. На мить йому
здалося, що це... кінець. Усе скінчено! Він уже ніколи не дістанеться не те
що до Росії - навіть до ґвинтокрила! Перед очима мимоволі з'явилися кадри
народного свавілля над лівійським диктатором Кадафі...
- Не переживайте, Виктор Фёдорович, - промовив другий охоронець, що
сидів поруч з Януковичем на задньому сидінні. - Прорвёмся! - і з силою
смикнув затвор автомата.
Від клацання затвору у Януковича відразу засвербіло в одному місці...
- Погоди прорываться, - кинув через плече охоронець Паша. - Сейчас вон
спросим у мужика, где тут просёлочная дорога...
Він мав на увазі самотнього перехожого, що крокував узбіччям дороги.
Коли чоловік порівнявся з "Волгою", Паша опустив скло і гукнув його:
- Отец, не подскажешь, где тут есть поблизости просёлочная дорога?
Чоловік зупинився, збентежено озирнувся в бік правоохоронців, потім
нахилився і з підозрою подивився на запитувача:
- "Просьолочна" дорога? А нащо тобі, синку, "просьолочна" дорога? Тут
найближчий населенний пункт якраз прямо по дорозі...
Промовивши ці слова, перехожий перевів погляд з Паші в глиб салону і
просто закляк, побачивши на задньому сидінні Януковича. Якусь мить
чоловік стояв, наче прибитий громом, а потім раптом різко розвернувся
і кинувся бігти в бік колони, порушуючи ранкову тишу диким лементом:
- Хлопці! Хлопці! Янукович!!! У тій машині Янукович!..
Другий охоронець миттю розчинив дверцята і, вискочивши на дорогу,
прицілився з автомата в утікача, але Паша зупинив його:
- Ты что, сдурел?! Назад в машину! - і крикнув водію: - Разворачивайся!
Водій спробував завести двигун, але той кілька разів чхнув і замовк.
- Заводи!!! - істерично заволав Паша, помітивши, що з боку колони біжать
троє правоохоронців, озброєні автоматами.
Водій раз за разом повертав ключ у замку запалювання, але двигун як і
раніше не бажав запускатися. Януковича охопила паніка; в голові знову
промайнула жахлива думка, що ось тепер дійсно кінець, однак тієї миті,
коли його сечовий міхур уже був ладен погодитись з цією думкою, двигун
"Волги" заревів, наче ведмідь, що прокинувся від зимової сплячки. Машина
зірвалася з місця, швидко розвернулася посеред дороги, і помчала в зворотньому
напрямку. Позаду пролунали короткі автоматні черги, і Янукович почув, як кулі
вдарили в заднє крило автомобіля - правоохоронці явно стріляли по колесам.
Раптом пролунав гучний ляскіт і "Волгу" повело в бік. Водій спробував вивернути
кермо в інший бік, але машину занесло, і вона на швидкості врізалась у придорожній
стовп...
...Коли Янукович прийшов до тями, перше що він побачив була дупа охоронця
Паші, який пробив головою переднє скло і тепер лежав на капоті, наполовину
висунутий із салону; водій - хоча він і був пристебнутий ременем безпеки, проте
це його не врятувало - лежав скривавленим обличчям на кермі, через що
безперервно ревів набридливий звук сирени.
- Как вы, Виктор Фёдорович? - донеслося крізь виття сигналізації і шум
у голові. Янукович побачив другого охоронця, що стояв біля відчинених дверцят
з автоматом у руках.
- Вроде нормально, - пробурмотів Янукович, витираючи кров, що текла з
розбитого носа.
- Вот и ладненько! Мы ещё повоюем! - сказав охоронець і випустив довгу
автоматну чергу по людях, що бігли до машини.
Правоохоронці залягли прямо на дорозі та відкрили вогонь у відповідь. Кулі
вщент розбили заднє скло "Волги", засипавши Януковича дрібними уламками.
Сповнений диким жахом, він по-пластунські виповз із салону і ліг на землю
біля розбитого автомобіля, закриваючи голову руками. Охоронець продовжував
стріляти, випускаючи в бік правоохоронців одну за другою черги. Раптом він
припинив вогонь і торкнувся плеча Януковича:
- Бегите, Виктор Фёдорович! Я вас прикрою!
Янукович нерішуче підняв голову і вирячився на охоронця. Той дістав із кобури
пістолет, швидко смикнув затвор і поклав його до руки Януковича:
- Бегите! Я их задержу!
Янукович з жахом подивився на пістолет, потім на охоронця. Він хотів щось
сказати на прощання цьому мужньому хлопцю, але до голови не приходило
нічого путнього.
- Да беги, идиот! - раптом заволав охоронець і Янукович, підскочивши із
землі наче обпечений, швидко з'їхав на дупі вниз по насипу і побіг геть від
дороги.
Наче ведмідь, він несамовито дерся крізь лісові хащі; позаду лунав тріск
автоматів і виття сирен - мабуть, прибуло підкріплення. Пробігши декілька
десятків метрів, Янукович стомлено опустився біля стовбура сосни, поклав
у кишеню пальта пістолет і дістав мобільний телефон. Тремтячими пальцями
він вибрав зі списку номер Льовочкіна і хотів уже натиснути на кнопку із зеленою
слухавкой, як несподівано екран телефону блимнув і згас. Розрядилася батарея!
Янукович зойкнув, швидше з відчаю, аніж від несподіванки. І тут він помітив,
що постріли вщухли. У лісі настала така тиша, що Янукович чув биття власного
серця. Деякий час він сподівався, що стрілянина ось-ось поновиться, але як і
раніше була тиша. Отже, охоронець або загинув, або в нього закінчилися набої.
Раптом з боку дороги долетіли голоси:
- Він десь тут. Шукайте його, хлопці! Далеко втікти він не міг...
Зрозумівши, що говорять про нього, Янукович скочив на ноги і, не звертаючи
уваги на неприємне мокротіння в штанах, побіг у глиб лісу. Він мчав не обираючи
дороги; гілки хльоскали його по обличчю, але він не помічав цього - врятувати б
свою... точніше своє життя!
Невідомо скільки кілометрів пробіг Янукович, проте коли він зупинився
перевести подих, голосів уже не було чутно. Очевидно, переслідувачи збилися
зі сліду і залишилися далеко позаду. Ця думка додала Януковичу впевненості,
що не все ще втрачене: треба лише зв'язатися з Льовочкіним і повідомити йому
своє місцеперебування, аби за ним прислали ґвинтокрил або на крайній випадок
машину, адже самому Януковичу дістатися до схованки було б дуже
проблематично: за роки влади він так звик, що його скрізь возять, що, напевно,
він заблукав би навіть у власному Межигір'ї. Проте найбільша біда була в тому,
що Янукович і гадки не мав, як зв'язатися з колишнім головою своєї колишньої
Адміністрації, бо, наскільки йому було відомо, у лісі не можна підзарядити
мобільний телефон, а тим більше знайти телефон-автомат. Розмірковуючи над
цією дилемою, він блукав лісом, коли попереду з'явилася дорога. Стиснувши
всю свою невелику волю в кулак, Янукович вирішив вийти із заростей
і зупинити першу-ліпшу машину, щоб дістатися до найближчого населеного
пункту, коли раптом лісову тишу порушив веселий дитячий сміх, а слідом
долетів дзвінкий хлопчачий голос.
Із-за повороту з'явився хлопчик років десяти з важким ранцем за плечима;
він бадьоро крокував по дорозі й голосно розмовляв по мобільному телефону.
Остання обставина викликала у Януковича неймовірне захоплення: здавалося,
що сама доля посилала йому рятівну соломинку!
Янукович почекав, поки хлопчик пройде повз нього, а потім вийшов із кущів
і крадькома пішов слідом, поволі прискорюючи крок. Дитина навіть не
підозрювала, що за нею хтось йде і продовжувала весело теревенити по телефону.
Коли до хлопчика залишалося лише декілька кроків, Янукович гукнув його:
- Эй, мальчик!
Хлопчик обернувся і злякано витріщився на незнайомця.
- Ты не мог бы одолжить мне свою мобилку? - промовив Янукович лагідним
голосом. - Не бойся! Я только позвоню и верну.
Хлопчик недовірливо подивився на незнайомця і сховав телефон за спину.
- Ну, не бойся, - посміхнувся Янукович і простягнув руку. - Дай мне мобилочку...
Варто йому було лише зробити крок уперед, як хлопчик зірвався з місця
і кинувся навтікача.
- Ах ты, паршивец! Отдай мобилку! - заволав від люті Янукович і кинувся
навздогін. Наче тигр, який переслідує здобич, він двома стрибками наздогнав
утікача, ухопив його за ранець, і став виривати заповітний телефон із рук хлопчика.
Однак зробити це виявилося не так уже й легко: хлопчина наче кліщ учіпився
за телефон обома руками і виривався щосили.
- Не віддам! Він мій! - верещав він і звивався, наче вуж.
Янукович спробував розчіпити пальці хлопчика, але той вкусив його щосили
за руку. Дико завивши від болю, Янукович хотів був дати хлопчині добрячого
стусана, але так і закляк із піднятою рукою, почувши позаду виск шин. Він
озирнувся і побачив помаранчевий (знову цей клятий колір!) автобус, який
зупинився на узбіччі дороги. З автобуса відразу вискочило з десяток
розгніваних пасажирів, судячи за одежою - сільські мешканці.
- А ну, відпусти малого! - закричали вони, підійшовши до Януковича. -
Не чіпай його, потворо! Як не соромно - бити дитину! А ще й інтеліґент!
Хлопчик відразу вирвався з рук Януковича, штовхнув його кулачком у живіт
і швидко сховався за спини селян.
- Та вы шо, граждане! - весело промовив Янукович, докладаючи неймовірних
зусиль, щоб не виказати свого переляку. - Я же только хотел...
- Знаємо, що ти "хотел", педофіл проклятий! - закричала стара жінка, погрожуючи
кулаком.
- Хто? Я??? - від здивування Янукович навіть не знайшовся, що відповісти.
На якусь мить настала незручна пауза, яка виникає кожного разу, коли сторони
не знають, що казати або робити далі.
- Диви, а він же схожий на Януковича! - промовив чоловік у синій фуфайці.
- Люди добрі! - вигукнув другий селянин. - Та це ж і є Янукович! Я вранці
чув по радіо, що під Києвом затримали машину, в якій їхав Янукович, та він утік,
падлюка!
- Тримайте бандюгу, люди добрі! - закричала старенька з вікна автобуса.
- Викликай міліцію, хлопче, - сказав хлопчику чоловік у синій фуфайці. - Скажи,
що ми спіймали цього бандита Януковича.
Ці слова вивели Януковича з кататонічного стану, в якому він перебував
увесь цей час після необґрунтованих звинувачень у педофілії. Побачивши, що
селяни налаштовані найрішучим чином і вже починають обступати його з усіх
боків, він зробив крок назад і різким рухом вихопив із кишені пістолет:
- А ну, стоять! Ни с места! - закричав Янукович голосом грізного начальника.
- Ещё один шаг и я стреляю!
Селяни зупинилися, однак в їхніх очах не було й тіні остраху.
- Ти ба! - з удаваним подивом сказав чоловік у синій фуфайці. - Невже ви,
пане президенте, будете стріляти в людей? Та хіба вистачить сміливості у
боягуза, якій упав від яйца, натиснути на гачок? Га?
- Э-э... Не подходи! - Янукович погрозив пістолетом, побачивши, що селянин
не збирається зупинятися. - Я выстрелю!
- Стріляй, бандюга! Стріляй, трясця твоїй матері! - чоловік зі злістю розкрив
фуфайку, і тієї ж миті пролунав постріл.
Янукович із жахом подивився на пістолет, що димів, потім на селянина і
пробелькотав, ледь не скиглячи:
- Я не хотел - он сам...
- От падло! Він підстрелив мене! - видихнув чоловік у синій фуфайці і впав
на руки селян, що стояли позаду.
Як не дивно, але вигляд пролитої крові надав Януковичу впевненості. Він
раптом увесь змінився, нахабно глянув на селян і, розмахуючи пістолетом,
промовив:
- Ну, кто ещё у нас тут смелый?..
- Я!!! - заверещав жахливий голос позади. Янукович хотів обернутися, але
наступної ж миті отримав страшенний удар по голові. Спочатку на дорогу
з глухим стукотом упав пістолет, а слідом за ним, наче підрублене дерево,
повалився Янукович. Падаючи, він устиг помітити позаду себя стару бабцю в
кольоровій хустці, яка тримала в руках лопату. "Неужто баба Параска?" -
промайнула дика думка в голові Януковича, коли його обличчя зустрілося із
землею.
З переможним криком селяни накинулися на поваленого супротивника
і почали гамселити його, кожен, хто як міг.
- Оце тобі за "покращення життя"! Оце тобі за "високі пенсії та зарплати"! Оце
тобі за "нову країну"! Оце тобі за Юлю і за Юру, падлюка! - промовляли вони,
наносячи удари брудними чоботями.
Хлопчик з мобільним телефоном теж не залишився осторонь, прийнявши
найактивнішу участь у битті Януковича: він намагався якомога сильніше вдарити
його ногою, очевидно, з помсти за пережите.
Перебуваючи під градом ударів, Янукович спробував піднятися, але важкий
удар під ребра повалив його на спину. Він підняв руки, щоб захистити обличчя
і тут побачив над собою лопату.
- Здохни, покидьку! - промовила страшним голосом старенька схожа на
бабу Параску, і лопата із силою пішла донизу.
- Не-ет!!! - у відчаї заволав Янукович і... прокинувся.
Підскочивши з постелі, він перелякано озирнувся навколо. Він лежав на своєму
ліжку, у своїй спальній кімнаті, у себе вдома, у своєму Межигір'ї. Ніякої дороги,
ніяких селян не було зовсім. "Привидится же такое!" - подумав Янукович,
витираючи з чола краплі поту. Однак мокрим було не лише чоло, але й уся його
піжама, а внизу було щось тепле й липке, що викликало дуже неприємні відчуття.
Раптом за дверима пролунало тупотіння, і до спальної кімнати, важко дихаючи,
увірвалися двоє охоронців, озброєні пістолетами.
- Виктор Фёдорович, что случилось? - із запалом спитав один із них.
- Ничего... всё в порядке, - нерішуче промовив Янукович. - Просто дурной
сон... просто сон...
Охоронці розчаровано сховали зброю і не поспішаючи попрямували до дверей.
- Э-э... Саша! - несподівано гукнув одного з них Янукович.
- Вообще-то, я - Паша, - сказав охоронець, навіть не приховуючи невдоволення.
- Ну да, всё верно... Паша... - пробурмотів Янукович, зазираючи під ковдру. -
Позови горничную, пусть поменяет постель. Если будут звонить, я - в ванной...
...Через деякий час із спальної кімнати вийшла покоївка: у витягнутій вперед
руці вона тримала зв'язану вузлом постіль, а іншою рукою затискала ніс. Отак
вона вийшла через чорний хід на вулицю і попрямувала до контейнера зі сміттям,
біля якого курив охоронець Паша.
- Що, знову обісрався наш Фьодорич? - з посмішкою спитав він.
Покоївка зробила кисле обличчя і з огидою жбурнула свою ношу в сміття.
- Як він мене вже дістав! - вигукнула вона. - Третя постіль за тиждень! Сере
й сере, наче мале дитя!
- Зовсім поганий став Яник, - охоронець затягнувся сиґаретою і випустив
струмок диму. - Як Луцика випустили на волю, він зовсім спокій втратив. А як
Юлька вийшла - так і обсиратися почав.
- Ні, я звільнюся! - сказала покоївка, дістаючи з кишені сиґарети. - Постійно
прибирати за цим засранцем!..
- Та незабаром усі звільняться, - філософські зауважив охоронець, підносячи
до сиґарети покоївки запальничку.
- ?
- А ти що, не чула? На Майдані знову зборище. Кажуть, зібралося десь
тисяч триста. Там із самого ранку виступають Юлька з Луциком - промови
штовхають зі сцени.
- Ну, нарешті! - засміялася покоївка. - Я вже думала, що цей безлад буде
тривати вічність.
- Та ні, схоже, нашому Янику гаплик настав: народ зараз злий і готовий на все,
що завгодно.
- А ти що? Будеш його захищати?
- Зараз! Робити мені нема чого - проливати кров за цього дебіла! Якщо народ
прийде сюди, я ноги в руки і гайда. І взагалі, закінчиться моя зміна і я відразу
на Майдан. Хочу, так би мовити, на власні очі побачити, як твориться історія.
- Слухай! - сказала покоївка. - А поїхали разом? Мені тут уже нічого робити.
Зараз переодягнуся, зберу речі, і все!
- Гаразд. Я буду чекати тебе в машині, - відповів охоронець і жбурнув
недопалок на квітник...
...Янукович вийшов із ванної кімнати, на ходу витираючи голову рушником
і наспівуючи мелодію з "Мурки". Зупинившись біля дивана, він узяв пульт
дистанційного керування і увімкнув телевізор. На величезному плазменому
екрані з'явилася площа, ущерть забита людьми: вони щось кричали і несамовито
розмахували руками. Здивований Янукович хотів натиснути кнопку гучності,
аби почути що вони кричать, але картинка вже змінилася: тепер на екрані
з'явилася сцена, на якій стояла ВОНА: з косою, уся в білому, в оточенні
своїх соратників.
Янукович відчув раптову слабкість у ногах і важко опустився на диван, не
зводячи очей з екрана. ВОНА щось пристрастно говорила, струшуючи у
повітрі якимось паперами, на кшталт тих, що він колись оформлював на
Межигір'я. Прийшовши до тями, Янукович почав з люттю тиснути на кнопку
гучності, але ВОНА вже замовкла, а над площею залунала музика, від якої у
Януковича засвербіло в одному місці. І відразу ж у такт музиці істеричний голос
почав скандувати ненависні слова, які негайно підхопив натовп:
- Юлія!!! Юлія!!! Юлія!!! - Наш президент!!!
А слідом полився гіпнотизуючий приспів, монотонний, неначе кришнаїтська
мантра:
- Разом нас багато, нас не подолати!..
Коли приспів закінчився, Янукович зрозумів, що йому треба знову прийняти душ...



Вадим Гонтаренко

UAINFO.



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх