,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Родичі розстріляних у Катині проти Росії. Текст рішення Євросуду
  • 20 апреля 2012 |
  • 15:04 |
  • Nabludatel |
  • Просмотров: 1197
  • |
  • Комментарии: 13
  • |
-12
"...Суд був уражений очевидним небажанням російської влади визнати реальність Катинського розстрілу. Так, російські військові суди продовжували стверджувати, що родичі заявників "пропали" в радянських таборах..."

Цього тижня Європейський суд з прав людини, розглянувши позов родичів жертв розстріляних у 1940-му році енкаведистами поляків, визнав розстріл військовим злочином.

"Історична Правда" пропонує переклад офіційного звіту Страсбурзького суду в цій справі.

Європейський суд з прав людини (прес-реліз)
Росія повинна була співпрацювати із Судом і виявляти гуманне ставлення до родичів вбитих у Катині.
Європейський Суд з прав людини оголосив постанову, ухвалену палатою за справою "Янкович та інші проти Росії" (скарги №№ 55508/07 та 29520/09).

Більшістю голосів Суд постановив:
що була порушена стаття 3 (заборона нелюдського поводження) стосовно десятьох заявників, стосовно інших п’яти заявників порушень не було;
що Росія порушила зобов’язання створити умови для розгляду справи, обумовлене в статті 38;
що скарга на порушення статті 2 (зобов’язання розслідувати порушення права на життя) виходить за компетенцію Суду.

Основні факти і скарги
Заявниками скарг були п’ятнадцять польських громадян, дванадцять родичів яких загинули у "Катинському розстрілі" - масовій страті польських військовополонених та інтернованих, що була здійснена весною 1940 року без судового процесу працівниками НКВД СРСР за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР.
Розпочате у 1990 році розслідування масових поховань було припинене у 2004 році. Постанова про припинення розслідування була засекречена і недоступна досьогодні; заявники не отримали доступ ані до тексту постанови, ані до матеріалів розслідування.
ФСБ відмовилася реабілітувати жертв Катинського розстрілу. Російські суди відхиляли їхні скарги, посилаючись на те, що вони не були визнані постраждалими у справі. Крім того, Головна військова прокуратура та суди відмовилися задовольнити клопотання про реабілітацію їхніх родичів.

В листопаді 2010 року російська Дума ухвалила заяву "Про Катинську трагедію та її жертви", в якій визнала, що масовий розстріл польських громадян в Катині був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників, і закликала "далі вивчати архіви, звіряти списки загиблих, відновлювати чесні імена тих, хто загинув в Катині та інших місцях, з’ясовувати всі обставини трагедії".

Заявники стверджували, що російська влада порушила статтю 2 і 3 Європейської Конвенції у зв’язку з тим, що не було проведено ефективне розслідування обставин смерті їхніх родичів, а ставлення російської влади до їхніх спроб отримати інформацію було негуманним та нелюдським.

Р
Рішення було ухвалене Палатою в складі:
Дін Шпильман (Люксембург), Голова,
Карел Юнгвірт (Чехія),
Боштьян М. Зупанчич (Словенія),
Анатолій Ковлер (Росія),
Марк Віллігер (Ліхтенштейн),
Ганна Юдківська (Україна),
Ангеліка Нусбергер (Німеччина), судді,
За участю Стівена Філіпса, заступника секретаря секції.
Зобов’язання створити умови для розгляду справи (стаття 38)

Суд відзначив, що російський уряд неодноразово відмовлявся надати за запитом Суду копію постанови про припинення кримінальної справи, ухваленої у 2004 році, посилаючись на його таємний характер.

Польща просить Росію розсекретити документи щодо Катині-1940
Суд підкреслив, що зобов’язання створити умови для розгляду справи повинно дотримуватися не зважаючи на завершення справи та висновків Суду за результатами його розгляду.
Суд відхилив заперечення російського уряду про начебто несуттєву роль цієї постанови, і вказав, що лише сам Суд може вирішити, які документи необхідні для розгляду справи.
Що стосується запевнення російського уряду про те, що надання цього документу в Суд було неможливим, зважаючи на відсутність у національному законодавстві процедури для передачі таємних документів міжнародним організаціям, то цей аргумент, на думку Суду, суперечить Віденській конвенції про право міжнародних угод, згідно з якою учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору (стаття 27).

Більше того, Суд не знайшов жодних легітимних причин для втаємничення цієї постанови. Суд відзначив, що публічне та прозоре розслідування злочинів попереднього тоталітарного режиму не могло зашкодити національній безпеці сучасної демократичної Росії, особливо враховуючи те, що відповідальність радянської влади за катиньський злочин була визнана на найвищому рівні.

Відповідно, Суд визнав, що Росія порушила свої зобов’язання за статтею 38 Конвенції у зв’язку з відмовою надати за запитом Суду копії постанови про припинення розслідування 2004 року.

Розслідування вбивства (стаття 2)
Передусім, Суд відзначив, що питання відповідальності за вбивство польських військовополонених в 1940 році виходить за рамки даної справи.
Однак, в силу Конвенції і правових позицій Суду, держави несуть зобов’язання провести ефективне розслідування випадків незаконного або підозрілого позбавлення життя. Таке зобов’язання є незалежним і автономним та існує навіть в тій ситуації, коли смерть відбулася до вступу Конвенції в силу.
В даній справі російська влада провела значну частину розслідування до дати ратифікації Конвенції Росією (5 травня 1998 року). Після цієї дати жодних значимих процесуальних дій не проводилось.

"Катинь. Хроніка неоголошеної війни"
Більше того, Росія ратифікувала Конвенцію через п’ятдесят вісім років після вбивства родичів заявників. Цей період часу не лише в кілька разів перевищує періоди часу в подібних справах, але його тривалість також надмірна в абсолютному вимірі. Таким чином, Суд не зміг встановити реальний зв’язок між смертю родичів заявників та вступу Конвенції в силу.
Далі Суд перейшов до дослідження питання про те, чи могло зобов’язання розслідувати вбивства ґрунтувалося на необхідності дотримання засадничих цінностей Конвенції.
Суд дійшов висновку, що масовий розстріл польських військовополонених є військовим злочином, оскільки зобов’язання гуманного поводження з військовополоненими і заборона на вбивство були частинного звичного міжнародного права, якого радянська влада була зобов’язана дотримуватися.

Втім, навіть враховуючи те, що військові злочини не мають строку давнини, в період після ратифікації Конвенції не було виявлено яких-небудь нових свідчень або доказів, які могли би покласти обов’язок на російську владу відновити розслідування.

Таким чином, Суд встановив, що розгляд скарги про порушення статті 2 Конвенції виходить за межі його компетенції.

Заборона на нелюдське поводження (стаття 3)
Суд вказав на розбіжності між вимогами статті 2 і статті 3 Конвенції: в той час як стаття 2 вимагає, щоб влада вжила певних процесуальних дій, спрямованих на встановлення винних у вбивстві та притягнення їх до відповідальності, стаття 3 містить в собі гарантію гуманного та співчутливого ставлення влади до родичів загиблих.
Навіть у випадках, коли Суд не компетентний розглядати сам факт смерті, тому що вона сталася до вступу Конвенції в силу, він може дослідити дотримання владою вимог статті 3 Конвенції.
Суд визнав, що лише вдова польського офіцера і ті дев’ять заявників, які народилися до 1940 року, можуть вважатися жертвами порушення статті 3, позаяк у них був стійкий емоційний зв’язок з чоловіком або батьком.
Російські комуністи заперечують, що поляків у Катині убили з наказу Сталіна
Інші п’ять заявників, пов’язані більш віддаленими родинними стосунками або які народилися після полонення родичів, страждали від їх відсутності менше, і стаття 3 щодо цієї групи заявників не була порушена.
Щодо першої групи з десяти заявників Суд встановив, що вони пережили подвійну травму: вони не лише втратили своїх рідних та близьких на війні, але й не могли дізнатися правду щодо їхньої смерті протягом більше п’ятдесяти років, поки її утаємничувала та спотворювала влада СРСР і комуністичної Польщі.
В період після ратифікації Конвенції Росією вони були повністю виключені з процесу розслідування, прохання про наділення їх статусом потерпілих були відхилені, а доступ до постанови про припинення справи був закритий під приводом їх іноземного громадянства.
Суд був уражений очевидним небажанням російської влади визнати реальність Катинського розстрілу. Так, російські військові суди продовжували стверджувати, всупереч встановленим історичним фактам, що родичі заявників "пропали" в радянських таборах.
Такий підхід, на думку Суду, був прикладом черствої зневаги інтересами заявників та спробою навмисного затуманення обставин Катинського розстрілу.
Більше того, російська прокуратура та суди постійно відхиляли клопотання заявників про реабілітацію їхніх родичів, стверджуючи, що неможливо встановити конкретні правові норми, на підставі яких були репресовані жертви латинського злочину, оскільки їх кримінальні справи не збереглися.
Суд не міг не погодитися зі ствердженням заявників про те, що заперечення реальності масових вбивств і припущення, що їхні родичі могли бути кримінальними злочинцями, засудженими належним чином до смертної кари, продемонстрували відсутність гуманізму в підході російської влади.
Врешті, Суд відзначив, що зобов’язання гуманного ставлення за статтею 3 не зводиться до підтвердження факту смерті. Держава зобов’язана докласти зусиль для вияснення обставин смерті і місця знаходження могил.

Катинська трагедія відбувалася і на території УРСР. Розслідування
Утім, в даній справі заявникам довелося самотужки нести ношу з’ясування обставин смерті їх родичів, в той час як російська влада не надала їх жодної офіційної інформації і не вжила жодних суттєвих спроб для виявлення місць поховання їхніх родичів.
Зазначивши, що заявники були повністю виключені з процесу розслідування, що вони постійно отримували короткі та неінформативні відповіді від російських державних органів, що російські суди доходили до висновків, які були не лише взаємовиключними, але й суперечили відомим історичним фактам, Суд встановив порушення статті 3 стосовно десяти заявників.

Справедлива компенсація (стаття 41)
Суд вирішив, що у виняткових обставинах цієї справи встановлення факту порушення статті 3 буде достатньою компенсацією. Разом з тим, Росія повинна буде виплатити заявникам 6500 євро в рахунок відшкодування судових витрат.

До друку підготував: Олександр ПІДДУБНИЙ, спеціально для ІП




My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх