,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Утрачена армія здобутої держави
-3
780 тисяч особового складу, 6500 танків, 7000 інших броньованих бойових машин, 7200 артилерійських систем.

Більше 500 кораблів та суден, 1100 бойових літаків, більше 1000 одиниць тактичної ядерної зброї та 176 міжконтинентальних балістичних ракет.

Угрупування збройних сил СРСР на території вже незалежної України було найбільшою на той час у Європі формацією. За 21 рік "Армія Апокаліпсису" перетворилася на деморалізований колектив з обслуговування небезпечного металобрухту.

23 лютого 1918 року. Червоне Козацтво з'явилося раніше Червоної Армії

Головні козирі – ядерну зброю, оперативно-тактичні ракетні комплекси, стратегічну та важку авіацію – було віддано "з доброї волі". Чорноморський флот розділено у ненайвигідніший для України спосіб.

Новітню, на той час, авіацію та бронетехніку сьогодні доведено до краю. Величезні арсенали з баз зберігання розпродано африканським та азійським друзям України.

"Точка" у справі ракетних військ

У 91-ому році на теренах України залишився третій у світі (після США та РФ) ядерний арсенал. Його основу склали п’ять дивізій зі складу 43-ої ракетної армії .

На озброєнні українських ракетників були стратегічні комплекси стаціонарного базування в шахтах (ракети УР-100НУ та РТ-23УТТХ) та мобільні ракетні комплекси ("Піонер" та "Піонер-УТТХ").
Шеврон 43-ої ракетної армії. Джерело: форум sammler.ru


Oднак Україна стала, по суті, лише майданчиком розміщення цієї потуги. Самостійно вказати ціль, здійснити пуск та супроводжувати міжконтинентальну балістичну ракету українські військові були нездатні. "Ядерна скринька" з "червоною кнопкою" лишилася у Кремля.

Генеральний штаб поставив таку задачу (можливість для українського керівництва самостійного використання ракетних військ стратегічного призначення) перед ученими, які визнали її цілком вирішуваною.

Однак після оцінки грошової сторони цього амбітного проекту від ідеї відмовилися. До того ж на Київ почався потужний тиск з боку Вашингтона та Москви.
Знищена пускова шахта ядерної ракети в Первомайську. Символ утрачених можливостей


Згадуючи ті роки, Леонід Кравчук сьогодні повністю виключає існування тоді можливості для України зберегти ядерну зброю.

Втім, якщо американці були зацікавлені у якомога швидшому знищенні інфраструктури на території нової країни та вивезенні боєголовок до РФ, то росіяни, навпаки, були не проти залишити частини в Україні, але під своїм контролем.

Це дало б можливість відтягнути частину американських ракет, які стоять на чергуванні і тримають під прицілом стратегічні російські об’єкти. А також у хитрий спосіб перевищити кількість дозволених МБР згідно Договору про скорочення озброєнь.
Міністри оборони США та України підписують угоду про фінансування знищення стратегічної зброї. Фото: Центр з вивчення проблем роззброєння, енергетики та екології при МФТІ


З 1993 по 2001 рік усі українські шахти міжконтинентальних балістичних ракет були знищені за кошти США (остання у жовтні 2001-го поблизу Первомайська).

Єдиною згадкою про колишню потугу залишився музей РВСП у Кіровоградській області експозиція якого включає шахтну установку, командний пункт і зразки демілітаризованих ракет.

За такий безпрецедентний крок Україна отримала фінансування на подальшу утилізацію ракетного палива та непевні гарантії безпеки від країн ядерного клубу, оформлені в Будапештський меморандум.
Шахтно-пускова установка ракети УР-100НУ в музеї РВСП


Але якщо утримувати стратегічні ракетні війська в України справді не було ані технічної, ані фінансової можливості, то доля української тактичної ядерної зброї досі викликає обурення відставних військових.

Кілька років тому iнтернетом ширилися містифікації про ядерну "заначку", про яку подбали патріотичні офіцери СБУ та ГУР МОУ на початках 90-их. Однак фахівці причетні до процесу ядерного роззброєння запевняють – це лише міф.

Ядерні боєголовки для тактичних ракет до Росії вивезли дуже швидко – ще у 1992 році. Українським ракетникам залишилися в спадок від СРСР лише оперативно-тактичні комплекси Р-300, здатні стріляти на 300 км та комплекси "Точка" та "Точка-У" з дальністю стрільби в максимум 120 км.



"Точка У". Розбір польотів

Останні стрільби (2000) з цих комплексів прогриміли на всю Україну. Саме тоді ракета випущена у Чернігівській області долетіла до Броварів і влучила у житловий будинок. Після того ракетники більше не стріляли.

Сьогодні в Україні залишилася єдина 19-та ракетна бригада у Хмельницькому, на озброєнні якої аж 12 пускових установок ОТРК "Точка-У" (якраз достатньо для парадного розрахунку). Згадані вище ракетні комплекси Р-300 було розрізано на метал, остання ракета пішла під ніж рік тому.
ОТРК Р-300 (Scud) – більше таких в ЗСУ нема. Фото: military.tomsk.ru


ВМС: Українізація плюс утилізація

Історія ВМС України розпочалася дещо пізніше, ніж Збройних сил загалом - через особливе ставлення керівництва РФ до Севастополя та Чорноморського флоту.

Втім, якщо вірити першому командувачу ВМСУ адміралу Борису Кожину, флот "з кінця грудня 1991 року й у першу декаду січня 1992 року повністю підпорядковувався Києву і виконував його розпорядження… Був період, коли навіть система зв’язку "В’юга" (управління ядерною зброєю) була заведена на Київ".

Втім, Київ зробив кілька помилок в контакті з тодішнім командувачем флоту адміралом І.Касатоновим. Моряка, що прилетів "здаватися" у Київ, зустріли невідповідним до його статусу чином. Тож той швидко змінив свою геополітичну орієнтацію і подальше формування ВМСУ та розподіл ЧФ відбувався у складних обставинах.

Холодна війна за Крим. Як ділили Чорноморський флот

Моряки українського походження почали самовільно приймати присягу на вірність України вже у січні 1992 року. Почався процес зі школи водолазів, а далі так почали чинити офіцери цілих з’єднань – 17-ої бригади охорони водного району, 880-го батальйону морпіхів, кораблів СКР-84 (цього ж року був утилізований росіянами) та МПК-93 (нинішній корвет "Ужгород").

Президент Кравчук видав указ про створення власних ВМС України лише у квітні. Першу бойову одиницю військово-морські сили України отримали в результаті бунту капітана-українця Сергія Настенка. Піднявши український прапор, він перегнав сторожовий корабель СКР-112 з бази на озері Донузлав в Одесу.
СКР "Разительный" ЧФ переслідує бунтівний СКР-112. Фото: "Вікпедія"


Наступні роки ВМСУ поповнювалося за рахунок добудови закладених ще за СРСР кораблів на українських підприємствах у Києві, Миколаєві, Керчі та Феодосії. Розподіл радянського Чорноморського флоту відбувся лише в 1997 році (чинності угода набула лише в 1999-ому).

Принцип поділу еволюціонував з "порівну" у "по-братськи". Окрім 50% корабельного складу, росіяни отримали ще чимало одиниць в якості "взаєморозрахунків при розподілі".

Далі сухі цифри. З-поміж 525 бойових кораблів, катерів, суден та плавзасобів забезпечення Україна отримала 137 (РФ відповідно 271+117), при тому жодного ходового корабля 1-го рангу.

Показово, що українським флагманом став корабель, який в радянські часи входив до складу морських частин прикордонних війсь КГБ – фрегат "Гетьман Сагайдачний", що навіть не має протикорабельного ракетного комплексу.

Українські моряки згадують і особливості передачі кораблів до складу ВМСУ – попередні власники навмисно виводили окремі системи з ладу. Однак, найбільше вражає не очікувана "справедливість" при розподілі, а подальша доля отриманого "спадку імперії".

Якщо зосередитися на власне бойових кораблях, то за 20 років існування ВМСУ у різний спосіб втратило 15 значних бойових кораблів з 32. Рахувати кількість небойових утилізованих суден та інших плавзасобів не беремося (шкода нервів).

Як СКР-112 здійснив свій легендарний перехід в Одесу (ФОТО)

Першим під ніж пішов вищезгаданий легендарний СКР-112 (який мав би стати пам'ятником створенню власного флоту!). Перехід з Криму до Одеси став його останнім плаванням. Зиск від здачі корабля Сергія Настенка на металобрухт позбавив українців легенди, а росіян - неприємних спогадів.

Найінтенсивнішим "попил" був у період командування Михайла Єжеля. За його каденції Україна втратила фрегати "Миколаїв" (1979 року побудови) та "Дніпропетровськ", корвети "Суми" (1973) та "Херсон" (1971), ракетний катер "Цюрупинськ", малий десантний корабель "Краматорськ" (1988).

ВМС Грузії був подарований ракетний катер "Конотоп" (спалений росіянами в Поті у 2008-ому). З 2003-го до сьогодні зі складу вивели корвет "Ізмаїл", МДК "Артемівськ" та "Донецьк" (аналогічний корабель "Горлівка" продали Греції), ракетний катер "Умань".
Підняття прапора на кораблі управління "Славутич", 1992 рік, Миколаїв. Фото: А.Одайник, джерело: forums.airbase.ru


Фрегат "Севастополь" продали туркам в якості мішені. Великий десантний корабель "Рівне" притонув під час шторму у 2007-ому. У стрій були введені збудовані вже в Україні корвети "Луцьк" та "Тернопіль", корабель управління "Славутич".

У різній стадії готовності на заводі "Море" у Криму є ще кілька радянських закладок суден.

У Миколаєві стоїть збудований, але неозброєний "головним калібром" ракетний крейсер "Адмірал Лобов", який свого часу Леонід Кучма мріяв перетворити у флагман ВМСУ і навіть присвоїв назву "Україна".
Ракетний крейсер "Адмірал Лобов" ("Україна" до 2010-го), Миколаїв


Мала Україна і свій авіаносець – "Варяг", який у 1998 році продали за 20 млн доларів китайцям під буцім-то плавуче казино.

Нині корабель після добудови та модернізації готується увійти до складу ВМС Китаю.



І якщо ще можна повірити військовим та експертам, що утримувати кораблі такого класу Україні не по кишені, то зрозуміти, чому була розрізана на метал закладка аналогу фрегату "Сайгайдачний" - "Байда Вишневецький" складно.

За спогадами знайомих матросів, 1990-ті були роками, коли екіпаж, зійшовши на берег увечері, зранку міг прийти і не знайти свого судна. А якщо хтось із служивих не мав за що випити, то просто відпилював якусь "непотрібну" запчастину на своєму або сусідньому кораблі.

Після такого "попилу" сьогодні кістяк ВМСУ складають 1 фрегат, що зорієнтований на боротьбу з підводними човнами і не має протикорабельних ракет, 7 корветів, 2 ракетні катери, 2 десантні кораблі, 2 кораблі управління (от тільки управляти чим майже нема), 2 морських, 2 базових та 1 рейдовий тральщик і ще близько 75 допоміжних суден та катерів рейдової служби.

1988: радянський корабель атакує американський під Ялтою (ВІДЕО)

Керівництво ВМСУ досі боїться брати відповідальність за наслідки можливого виходу в море і занурення єдиного підводного човна "Запоріжжя".

До "морських" утрат, окрім корабельного складу, відноситься і руйнація потужного берегового ракетного протикорабельного комплексу, відомого серед військових, як "Сотка" (непробивний підземний бункер з ракетами "Прогрес", здатними потопити корабель будь-якого класу на відстані 400 кілометрів, тобто - прострілювати всю акваторію Чорного моря).
Стрільби "Сотки". Фото: armorwar.at.ua


Нині з двох дивізіонів лишився тільки один, останні стрільби відбулися у 1999 році.
Знищений дивізіон берегового протикорабльного ракетного комплексу. Фото: forum.sevastopol.info


Втрачено і такий специфічний напрямок, як застосування бойових дельфінів. Нині тварини з Державного океанаріуму Міністерства оборони лише лікують та розважають.

"Морські котики" ЧФ СРСР, які одними з перших склали присягу Україні в 1992 році з Очакова (теперішній 73-ий Морський центр спецпризначення) нині теж поставлені в умови, які сприяють деградації підрозділу.

Янукович повернув Дню флоту радянську дату

Військову частину передислоковано з ідеального для підготовки морських диверсантів місця – штучний острів Первомайський, де була спеціально створена база з басейнами – на територію вертольотного полку в місті.
Острів "Первомайський". У цих водах колись воювали запорозькі козаки. Бази бойових плавців теж більше немає. Фото: vk.com/mil_in_ua


"Чисте небо": український підхід

1991-ий застав на українських теренах чотири радянські Повітряні армії. В їхніх арсеналах, окрім сотень застарілих на той час літаків (які, щоправда, досі стоять на озброєнні навіть деяких країн НАТО) типу МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25, Су-17, Ту-16, було чимало справді новітніх машин.

Самих лише МіГ-29, які СРСР показав на Ле Бурже лише у 1988, було 220. А ще "просунутіших" Су-27 – 67. Бомбардувальна авіація теж мала вражаючі обриси – 66 Ту-22 і Ту-22М, 150 Су-24 та Су-24М, а також 44 (!) стратегічні бомбардувальники (25 Ту-95МС і 19 Ту-160).

Ці вражаючі машини були таким же дорогим задоволенням, як ядерна зброя і авіаносці, що не вписувалися у воєнну доктрину оборонного характеру. У деяких частинах пілоти стратегічних бомбардувальників відмовилися від складення присяги Україні, тож були переведені до РФ.

Згодом в Україні залишилося лише кілька пілотів, здатних підняти Ту-160 у небо. У 1995 році РНБО вирішило почати утилізацію літаків, кошти на цю процедуру в 1998 виділило Міністерство оборони США. 8 літаків продали РФ, а останній український 160-ий знищили у 2001-ому.

Розпиляли і Ту-95 (три продали росіянам). Та ж доля спіткала і важкі бомбардувальники Ту-22. 27 січня 2006 року носа відрізали шістдесятому Ту-22. Присутні льотчики стояли на струнко і… плакали. Тепер побачити ці машини на українських теренах можна хіба що в музеях у Києві та Полтаві.





Оптимізуючи структуру Повітряних сил України під сучасні потреби, в льотному складі залишили лише відносно нові типи бойових літаків.

Приблизні цифри арсеналу ПСУ наступні: близько 130 винищувачів (72 МіГ-29 та 55 Су-27), 24 штурмовики Су-25 та 24 бомбардувальники Су-24М, які зосереджені у семи бригадах та ескадриліях тактичної авіації.

Від Радянського союзу Україна успадкувала найгустішу сітку покриття території системами протиповітряної оборони. До 1991-го тут базувалася окрема 80-та армія ППО та 28-ий корпус.
Зона покриття системи ППО, успадкованої від СРСР. Наразі це, напевно, єдине, що унеможливлює масштабну військову кампанію проти України. До 2016-го року. Джерело: geimint.blogspot.com


Нині небо України прикривають 12 зенітних ракетних полків та 4 бригади та кілька груп дивізіонів. Втім, якщо радіус покриття зенітно-ракетних комплексів цих частин достатньо широкий, то щодо надійності самих ракет, найновішим з яких вже щонайменше 21 рік, є питання.

Питання звучать, починаючи від приписуваного українським ППО трагічного випадку над Чорним морем в 2001-ому році, коли ракета ЗРК С-200В нібито збила Ту-154, і закінчуючи навчаннями кількарічної давнини, на яких кілька ракет відхилилися від курсу і були самознищені.

Військові намагаються переконати, що такі технічні відхилення в межах допустимої норми. Однак проблема справді існує. Так склалося, що в Україні за радянських часів не існувало замкнутого циклу виробництва ракет для тих ЗРК, що стоять на озброєнні. І ракетники прекрасно усвідомлювали, що у 2011 наступить межа, після якої пускати ракети з С-300 (чи не основний ЗРК України) буде ризиковано.

Ресурс боєприпасів продовжено до 2016 року, однак про плани закупівлі нових ракет нічого не відомо, проблема просто переноситься на кілька років. Тож у комплексі з подальшою деградацією тактичної авіації над Україною утвориться справді "чисте небо". Чисте від його захисників.

"Оплот" не Батьківщини

Сухопутні війська СРСР на території України в 1991 році були організовані у три військові округи (Київський, Прикарпатський, Одеський), у складі яких було чотири загальновійськові, дві танкові армії і один військовий корпус.

За перерахунком цих з’єднань ховається залізна армада, яка нараховувала 6500 танків різноманітних типів (Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80), більше 7000 різноманітних бронемашин та понад 7200 артилерійських систем різного калібру. І більше півмільйона особового складу з усього СРСР.




Прийняття присяги на вірність України почалося вже у грудні 1991-го. Так що в 1992-гому вже всі частини були українськими. Боротьба розгорнулася за елітні спецпідрозділи, які підпорядковувалися безпосередньо Головному розвідувадальному управлінню Генштабу ЗС СРСР.

Окрім уже згаданих бойових плавців на території України дислокувалися ще три бригади спецназу розвідки. Завдяки ініціативності патріотичних українських офіцерів - зокрема, легендарного героя афганської війни Ярослава Горошка - вони залишилися під контролем ЗСУ та присягнули Україні.
Утрачена армія здобутої держави

Ярослав Горошко – творець українського спецназу розвідки


Вся історія Сухопутних військ ЗСУ – це історія постійної оптимізації та скорочення. Якщо ще в 1990-их у військах було декілька дивізій, то нині в складі сухопутників виключно бригади і полки.

Показово, що кількість танків на озброєнні ЗСУ скоротилася більше ніж у 10 разів. Зараз їх менше 650.

Військові ухвалили раціональне рішення відмовитися від типів радянських танків, які не вироблялися в Україні. У з’єднаннях танкових та механізованих військ (12 бригад, 1 полк та один навчальний центр) тепер служать лише харківський Т-64 та його модернізований варіант – БМ "Булат".

Спроба похизуватися новітнішими танками типу "Оплот" на параді в 2001 році обернулася курйозом. 10 машин проїхалися по Хрещатику і за якийсь час повернулися на підприємство, оскільки військові не змогли розрахуватися з постачальником.
Танки "Оплот" на Хрещатику 24 серпня 2001 року, Джерело – morozov.com.ua


Кількість іншої бронетехніки теж скоротилася приблизно в чотири-п’ять разів. Бази зберігання СВ ЗСУ стали донором для "Укрспецекспорту", який знаходив покупців мілітарного антиквариату серед "дружніх країн" в Африці та Азії.

Втім, якщо за продаж відремонтованих та пофарбованих танків Т-55 та Т-72 можна лише порадіти, то угоди з продажу Азербайджану такої грізної зброї, як 12 одиниць реактивної системи залпового вогню "Смерч" є кроком безумовно успішним з бізнесової точки зору... Але чи з військової теж?

При тому, що кожного року "Укрспецекспорт" заробляє біля 1 млрд доларів на торгівлі зброєю, у війська окрім згадних "Булатів", нічого новітнього вітчизняного особливо і не пішло. Обіцянки новішої версії БМ "Оплот" кочують, починаючи з 2009-го з року на наступний рік.
Продані в Азербайджан РСЗВ "Смерч" на параді в Баку. Фото: day.az


Харківські БТР-4, які вже стоять на озброєнні Іраку, теж не по кишені. Навіть сучасні високоточні боєприпаси (в цій сфері Україна світовий лідер) не надходять до війська у належній кількості.

Тож сьогодні Збройні сили України хоч і отримали більш менш виправдану структуру до потреб країни (окрім згаданих частин танкових і механізованих військ, це 7 ракетно-артилерійських частин, 3 полки ППО, стільки ж – армійської авіації, 2 полки спецпризначення, та 4 аеромобільні частини ), однак насправді залишаються вихолощеним уламком радянської армії. Як концептуально так і ментально.

Не дарма ж бо 23 лютого - досі свято захисника Вітчизни?


Знищення останнього важкого бомбардувальника. 2006 рік

Утрачена армія здобутої держави

Авіанесучий крейсер "Варяг" буксують до Китаю (2001). Фото: "Вікіпедія"

Утрачена армія здобутої держави

Острів "Первомайський". У цих водах колись воювали запорозькі козаки. Бази бойових плавців теж більше немає. Фото: vk.com/mil_in_ua

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх