,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


День ПРмоги?
-2
День ПРмоги?

Майже ніколи не дивлюся політичні ток-шоу. Не дивлюся, щоб зайвий раз не нервувати, спостерігаючи, як працює пропагандистська машина "чисто конкретних guys".

Але минулої п’ятниці за збігом обставин порушила цю традицію: була прикута до ліжка високою температурою і випадково натиснула кнопку Першого Національного з "Шустер-live", де обговорювалися майстерно поєднані теми: боротьба зі світовим тероризмом, тріумфальне вбивство Бен Ладена та "тероризм" у Львові 9 травня.

Після перегляду цього "продукту", перше, що спало на думку: "Браво! Бюджети, які витрачаються на роботу пропагандистської машини, не викидаються на вітер, провокації спрацьовують, дають запрограмований результат".

Жодного слова вже не було сказано про справжні проблеми людей. Про економічний та соціальний розвал, про національне приниження, про корупцію та війну проти середнього класу. Про те, що Луценка влада вже не переслідує, а просто вбиває. Обійшли мовчанням і безпрецедентну оборудку минулого тижня – ухвалення двох законопроектів про списання 26 мільярдів боргів приватно-олігархічних енергетичних компаній перед бюджетом та "Нафтогазм".

Люди старанно платили їм за послуги, але до держави ці гроші так і не дійшли, осівши в бездонних кишенях власників обленерго. І від минулого тижня – вже на цілком законній основі, бо не сумніваюся, що Янукович ці проекти підпише.

Зате всім нам "регіонали" та міліція, яких в студії виявилося ледве чи не більше, ніж інших разом узятих, пояснили, що в Україні є такий собі колективний Бен Ладен – Галичина.

Що сказати, закон про червоний прапор та згенеровані ним події виявилися "високотехнологічним" способом відволікання уваги людей від нестерпного життя як наслідку нестерпних реформ Януковича.

Чому саме зараз на 9 травня влаштували провокацію у Львові?

Рівень підтримки Януковича стрімко падає. Причому не тільки у Львові, Чернівцях чи Полтаві, а в "рідних" регіонах, які й дали йому путівку у велику політику: на Донеччині, Луганщині, в Криму.

Квінтесенцією ставлення людей до Януковича на Сході став міні-ролик з опитування громадської думки в Єнакієво, що зібрав аншлаг на Youtube. Той самий, де літня жінка коротко, але змістовно каже на камеру все, що вона думає про "свого" Президента і його найближчі перспективи. (Не цитую з цензурних міркувань).

Українці стали активно об’єднуватися проти спільної біди, швидко зрозуміли, хто справжній ворог та почали одужувати від шокових технологій президентської кампанії 2004 року, коли Україну успішно "розчленили" на дві частини, піднявши з генетичних глибин все те, що ментально нас, українців, роз’єднує.

Психоз ненависті і протистояння між східняками та західниками тоді був розпалений з особливим остервенінням і дав можливість кандидатам в президенти приховати свою справжню сутність: клептоманію, духовну і інтелектуальну вбогість, байдужість до стану ввіреної їм країни та "підлеглого" їм народу.

На відміну від ідеології Януковича, яка розколювала країну, його соціально-економічна політика виступила потужним консолідатором Сходу та Заходу. Пригадаймо, як на Податковому Майдані браталися підприємці з Донецька, Луганська, Львова, Києва, єдналися Схід та Захід у захисті своїх соціальних прав. "Слава Україні", - віталися зранку галичани. "Героям слава!", - відгукувалися луганчани.

Шахтар з Донецька та шахтар з Червонограда Львівської області почали поволі розуміти, що мають однакові проблеми, приблизно однакові зарплати, однакові труднощі та негаразди, та в пошуках ворога вони почали дивитись в одну і ту ж саму сторону, там де спільна біда – Янукович.

Пенсіонери як зі Сходу так і з Заходу помітили, що їхні пенсії стали вдвічі меншими, бо вдвічі зросли ціни на харчі та послуги. Ідеологічно налаштовані громадяни різних полюсів України прийшли до висновку, що новій владі байдужа як українська, так й російська мова, бо відкриття мільярдних рахунків на Кіпрі оформлюється англійською.

Подібна солідарність стала небезпечним викликом для влади. Залишився один вихід - поновити розкол. Так формувати громадську думку, щоб один був шахтарем "руськоправославним", а інший – греко-католицьким, один – "русскоязычным", а інший – україномовним, один – "радянським", інший – "бандерівським". Тут – наш, а там – чужий.

Організувавши провокацію 9 травня, влада сказала, забудьте про ваші дрібні нікчемні проблеми, забудьте про патріотизм, справедливість, ціни, пенсії і квартплати. Іде останній бій наших та чужих. Якщо не ми, то прийдуть "страшні та безжальні бандерівці", і познущаються над вашими жінками та дітьми...

Й, судячи за все, провокація вдалася.

В чому конкретно полягає їхній успіх як наслідок провокації 9 травня?

По-перше, їм вдалося перемістити лінію фронту з протистояння "народ – олігархічна влада" до протистояння "народ Заходу – народ Сходу" в старих форматах розбрату, а владні клептомани та українофоби отримали змогу лицемірно піднятися над зіткненням, яке самі спровокували, і "примирювати" народ, повчаючи його терпимості та толерантності.

По-друге, вони спромоглися в очах українців та світу підмінити патріотизм, національну свідомість і національну гідність, які почали зміцнюватися останнім часом у всіх куточках України на маргінальний "неофашизм", перекресливши всі попередні позитивні тенденції.

По-третє, бійкою у Львові 9 травня вони надійно озброїли фактами нібито неєвропейськості України політиків за її межами, які скептично ставляться до європейських перспектив України, або навіть агресивно їм перешкоджають. В новинах на "Euronews" я два дні спостерігала, як висвітлюють українських "неофашистів". Думаю, з подібним душком сюжети пройшли й на інших світових та європейських каналах.

По-четверте
, вони знову спробували дискредитувати Галичину в очах Східної України. Очевидно, що саме Галичина є сильним та впливовим захисником України, хранителем її духовних, гуманітарних цінностей, невичерпним джерелом української ідентичності та мови.

Відтак, спроба підмінити справжню Галичину, яка завжди була є і буде рушійною силою боротьби за життя України, Галичиною удаваною як оплотом тероризму, нетерпимості і ксенофобії – це удар у саме серце України.

Я не стверджую, що десь там у Януковича - в кабінеті на Банковій чи в лігвищі в Межигір’ї - лежить товста шкіряна папка, на якій золотими літерами викарбовано "План розколу території України". Такого плану в системному, формалізованому вигляді, очевидно, немає. Але Янукович та його оточення на рівні інстинктів розуміють, що, коли почнеться спонтанний розпад їх влади на клітинному рівні, вони витягнуть останній варіант - розкол території України на свою – контрольовану, та Галичину.

Вони спробують розпочати з федералізації, а закінчити, не дай Боже, югославським сценарієм. Південна та Східна Україна в такому трагічному варіанті стануть заручницями своїх ідеологічних переконань, пов’язаних з ностальгією за радянським минулим, за червоним прапором більше не існуючої країни, за "дружбою слов’янських народів" та за мовою не своєї держави. Саме ці ідеологічні почуття частини українців будуть експлуатувати кланові мільярдери. Антиукраїнська клептократія – forever?

Смішними і примітивними виглядали в програмі у Шустера суперечки щодо авторства провокації 9 травня. Очевидно, що стартовий постріл пролунав 21 квітня - голосування депутатами Януковича за законопроект про червоний прапор.

Можливо, хтось вірить, що цей закон випадковість, просто повага до перемоги та її символів. Думаю, навряд чи. Але якщо такі наївні ще збереглися, почитайте статтю 1 Закону України № 1684, за яким ще 20.04.2000 року Кучма вже легалізував символи років Другої світової війни.

Ніяких нових законів про червоний прапор не було потрібно. Може депутати Партії регіонів таким голосуванням пішли проти волі Януковича та вирішили його підставити, а він "героїчно" не підписав закон, "тому що патріот"?

Хочеться побачити хоча б одну людину, яка вірить, що під час голосування в Верховній Раді за червоний прапор органи Чечетова піднімалися та опускалися без відома, або всупереч волі Януковича.

Далі всі учасники львівських подій, а саме: міліція, СБУ, місцева влада, радикальні партії, - без сумніву виконували заздалегідь підготовлений центральною владою сценарій. Кожен зіграв свою роль, яка була заздалегідь спланована і відрежисована. І тепер знову по всій країні замість боротьби з режимом з новою силою розгортається війна пам’ятників, стрічок та прапорів.

Чорну справу зроблено. На 9 травня Янукович використав й ветеранів війни, й червоний прапор, й сам День Перемоги для того, щоб прикрити своє бездарне правління. Накрився прапором, одним словом. Краще ж звітувати про звитягу дідів та прадідів під Сталінградом, ніж про власні "подвиги" за 15 місяців урядування. Все добре провернули.

Прийшов час сказати декілька слів про театральну завісу. Під час ток-шоу в студії проводилося голосування - чи можуть Схід і Захід України об’єднатися та разом будувати свою країну. Гості в студії майже всі відповіли "так". Але телеглядачі весь час бачили на екрані результати всеукраїнського смс-опитування, де більше 70% українців нібито відповіли на це питання "ні", - не зможуть об’єднатися та жити і працювати для себе.

Може, такий ідеологічний фон - технічна помилка або випадковість? Думаю, ні. Очевидно, що 9-го травня завіса політичного театру не опустилась, закриваючи виставу, а навпаки піднялась, і все тільки починається.

Вірогідно, що перші львівські провокації на 9 травня не кінець - це лише початок. Вони продовжують "бенкет": пішла ланцюгова реакція місцевих рад всіх рівнів з обох сторін, готується марш-кидок колони "ветеранів війни" зі Сходу до Львова на 22 червня, відбуваються "потішні" затримання та допити "терористів" як лівого, так і правого толку...

Братва гуляє. Їм треба, щоб глибоко в душі кожен українець обов’язково зайняв одну з радикальних позицій, беручи в своїй свідомості участь у такій своєрідній політичній громадянській війні. 9 травня вони як раз підняли завісу для національного розбрату, показали, що готові забезпечити власне самозбереження навіть такою неприпустимою ціною.

Яку відповідь може дати суспільство на оцей сценарій влади?


Перше – пам’ятати висновок міжнародної організації "Freedom House" про те, що в Україні встановлений авторитарний режим клептократії (влади крадіїв). І не піддаватися ідеологічному маніпулюванню, приймаючи ворогів за своїх і навпаки.

Друге
– діяти треба не лише емоційно, а, в першу чергу, інтелектуально. Час, коли свободу та незалежність виборювали кулеметами, минув. Зараз за те саме треба боротися силою інтелекту, стратегічного мислення і неучастю в провокаціях та ворожих сценаріях.

Пригадую, один мій знайомий розповідав, що у нього був "талановитий" бультер’єр, якого тримали в квартирі як охоронця. Коли крадії вломилися до квартири і пес почав на них кидатися, вони просто сунули йому в пащу швабру, яку він з остервенінням гриз, не звертаючи уваги на злочинців, які спокійно, без перешкод обчищали квартиру. Головне, щоб деякі гарячі "опозиціонери" не виглядали так само "креативно", як цей пес.

Третє – всім українським патріотам варто зрозуміти, що наші радикальні проукраїнські переконання та дії сьогодні легко використовуються для ефективної боротьби проти України. Всі, хто щиро, а не політкон’юнктурно вболівають за суверенітет нашої держави та її ідентичність, зобов’язані рахуватися з тим, що український народ має різні ідеологічні бачення. Такі всі ми є - різні.

Вищим проявом любові до України мусить бути розуміння тих, хто має інші ідеологічні переконання та проведення кропіткої довготривалої роботи по ідеологічному роззомбуванню та примиренню.

Треба відійти від руйнівного, агресивного, показушного радикалізму і змінити його на патріотизм, який об’єднає всіх. Радикалізм, фанатизм, крайня агресивність - як наркоманія. Наркоману – егоїстичне задоволення, а його родині та дітям – горе, розлучення та зубожіння.

Четверте – нам потрібно почати публічно обговорювати проект майбутньої країни, яку хоче побачити український народ, в деталях і кресленнях. Це єдине, що може стати об’єднавчою силою, дати віру для боротьби та поновити віру в цінності.

П’яте
– треба вигравати не бій, а війну. Раз і назавжди. Щоб виграти війну за сильну, справедливу європейську Україну, треба політично перемагати справжнього ворога. По фальшивим цілям б’ють лише дурні або провокатори. Дурні, провокатори або запроданці б’ють по своїм: східняки по західнякам і навпаки, одна опозиція по іншій, "інтелектуали" або "аналітики" по опозиції.

Ні для кого не новина, що Росія прагне зміцнити та розширити свою імперію в тому числі за рахунок України та й не тільки. Навряд чи ми, українці, зможемо поміняти менталітет російських політиків. Але без допомоги п’ятої колони всередині України, якою є українофобська влада, ніхто не розхитає нашу незалежність та національну ідентичність. Свідченням цьому є післяреволюційний період 2005-2009 років.

Треба раз і назавжди покінчити з п’ятою колоною в українській владі та її прихованими наймитами в національно-патріотичному середовищі. Якщо український парламент не буде голосувати за Харківські угоди, Президент України не буде легалізовувати червоний прапор, Україну не будуть здавати зсередини, то імперські амбіції Росії за рахунок нашої держави ніколи реалізовані не будуть. І ще важливо, щоб деякі професійні "патріоти" на харчувалися з корита явно не націоналістичних олігархів з найближчого оточення Януковича.

Шосте, і, мабуть, головне. Єдине, що треба робити, це якомога швидше конституційним шляхом усувати Януковича від влади. Не Азарова, Хорошковського, Льовочкіна, Табачника або Пшонку – це наслідки… А саме Януковича, бо то – причина.

Останній час спостерігаю нову виставу. "Опозиціонери" вимагають відставки Азарова:))) Тільки політичним примітивам не зрозуміло, що Янукович мріє перекласти свою відповідальність на Азарова, "злити" його ближче до парламентських виборів і сказати: "Голосуйте, і ви побачите нового Януковича".

Справжня опозиція не буде грати в ці примітивні ігри потішного радикалізму та пейнтболу по другорядних фігурах з оточення. Треба об’єднатися навколо ідеї справжніх перетворень, системних змін в Україні та гнати цю зграю всю до останнього.

Хотілося б вірити, що це завдання ми виконаємо на наступних парламентських виборах у жовтні 2012 року, взявши спільними зусиллями понад 300 голосів у Верховній Раді, але, після оприлюднення законопроекту про вибори до Верховної Ради в редакції влади, ситуація ускладнюється.

Якщо влада проштовхне цей закон, який унеможливить проведення чесних парламентських виборів, доведеться йти іншим політичним шляхом, який у 2004 році вже довів свою ефективність. Ми почали системну роботу в цьому напрямку.

І ще раз на завершення про День Перемоги.

9 травня у Києві біля парку Слави бачила цілком новий і абсолютно німецький BMW X5 народного депутата Партії регіонів з двома прапорцями на лобовому склі – Партії регіонів та Радянського Союзу. З нашим праздничком, мовляв, пацани… Прийшов час припиняти їхнє свято…

День ПРмоги?



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх