,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Шароварщина
0

Термін «шароварщина» - означення негативне. Так у нас називають культуру низької якості, яка спекулює на національних мотивах. При цьому особливо активно вона розвивалась і плекалася владою в радянський період часи. Сьогодні часи інші. Україна незалежна, контролю над творчістю немає. Однак шароварщина, як співають непринципові гуцули, „жиє й процвітає". Чому ж?

Термін «шароварщина» - означення негативне. Так у нас називають культуру низької якості, яка спекулює на національних мотивах. Особливо активно вона розвивалась і плекалася владою в радянські часи. Мотив влади зрозумілий: з одного боку, повний контроль над творчістю, з іншого - кинута кістка тим, хто все-таки хоче чути, бачити і творити своє рідне. Культура під тотальним контролем давала плоди здебільшого збоченські і жалюгідні. Чого тільки варта коломийка, яку виконували гуцули на обласних і республіканських звітах: „Ой зацвіла, ой зацвіла, калина у лузі. Ой як нам си файно жиє в Радєнскім Союзі"!



Сьогодні часи інші. Україна незалежна, контролю над творчістю немає. Однак шароварщина, як співають непринципові гуцули, „жиє й процвітає". Монструозні кількагодинні звіти областей у Києві із сотнями учасників помітного внеску у розвиток культури не роблять, тільки тягнуть з бюджету скажені гроші, які тій же культурі вкрай необхідні. Від Міністерства культури і до сільських клубів все залишилось таким же совковим, тільки слова інші - патріотичні. Завдати більшої шкоди повстанському руху, як, наприклад, новітнє українське кіно про цей рух, годі й пробувати. Ходульні образи, відсутність драматизму, повна плакатність а ля совєцка пропаганда - шароварщина в пік свого розвитку. Але, знову ж таки, якби не було організованого розвитку псевдоукраїнської культури в радянські часи, то чи мали би змогу творити і розвиватись митці взагалі? То був хоч якийсь шанс доступу до сцени, аудиторії. «Галицький кореспондент» поцікавився в експертів, чи все ж є плюси у такій рідній і дорогій для нас псевдоукраїнській культурі, яку прийнято називати шароварщиною.
Ярема Стецик, художник, музикант, дизайнер, вчитель:

Черствість цієї справи потрібно виправляти з перших класів музшкіл, культучилищ, консерваторій... Але обережно, щоб не зробити «поплавків». Самі «шаровари» все одно приречені на «Червону книгу». Це декоративна культура, яка базується на псевдоавтентиці, вкладена в радянські рамки, визнана як культура села і запечатана надійною виконавською музосвітою. Але добре, що офіційна влада ще тримає цей нецікавий «шароварний бар'єр». Вони знають, як це зробити. Совок навчив. Бо мав на меті зменшити активність тисячоліттями сформованого культурного матеріалу. Тим не менше, за цим бар'єром мені легко думати вперед. Проводити якісь експерименти. Якби не було цього, то я б сам мусив займатись формуванням якогось укрстандарту. Це все-таки штучний, але «традишн». Гірше не можна. І навіть щось у тому є. Хоча нинішні носії цієї культури - часто виконавці без емоцій! Сірі мишки. Боягузливі. ПРОФЕСІОНАЛИ! Й!К!Л!М!Н! Але для мене вони є тилом, запорукою творчого спокою. Тобто в мене тут нема дірки в голові, отже, можна щось видумувати нове. Якби я був мінкультом, то віддав би цю робітню «Гайдамакам» - вони знають, як трансформувати ці діла в євромоду. Масово і потужно. Матеріал бездонний і ширший, ніж у балканців, які створили моду на свої шаровари, хоча не впевнений, чи подобається це їхнім простим людям. Є другий фронт, гірший. Від творчих звітів нудить, натомість з екранів нам заходить взагалі повна туфта, а ми її не виганяємо з країни. Шаровари в кокошніках вже дуже активні - перспектива сумна. Тому хай міцніє наш брат, буде вивільненим, творчим - може, щось і вийде. Ми не налаштовані творити новий маскульт, та й не потрібно...

Подорожуючи Польщею, я не побачив, природно, їхніх шароварів, але і вираженої польської культури теж, зате є суперпрофесійне реггі, джаз, дез... без польського походження.

Думаю, у нас природніше виглядатимуть в ролі народних артистів Потап і Настя, ніж «Перкалаба»...
Юрко Іздрик, письменник:

Так звана "шароварщина" хоч і належить культурі, сама не є повноцінним культурним явищем. Вона є радше культурним кодом, ідентифікаційним кодом. Це той код, що становить значну частину identyty нації-носія і виконує репрезентативну функцію - є своєрідною візитівкою нації для виходу в світ. В цьому сенсі "шароварщина" нічим не відрізняється від подібних кодів інших народів - "циганщини", "рускіх матрьошок-ікри-водки", "аргентинського танго", "французьких шансоньє", "латиноських коханців" тощо. Шкода тільки, що "шароварщина" увібрала в себе лише вкрай бідний асортимент облмуздрамтеатрів та одіозних товариств на кшталт "Просвіти". Біда не в тому, що "шароварщина" убога стилістично; біда в тому, що вона незадовільно виконує саме ідентифікаційну функцію. Не знаю, як донецькому шахтареві, але мені, наприклад, украй важко ототожнити себе з педерастичними юнаками в малинових штанях, напульсниках садо-мазо та ще й з оселедцями, що зависають в космополітичних фуете на тлі народної депутатки України, переможниці якогось там Євробачення Руслани Лижичко.

Ну, от і дефініція: «Шароварщина - це така лижичка».
Ростислав Шпук, сОБ'ЄКТ:

На відміну від самих шароварів, що мають східне перське походження, явище «шароварщина» - місцеве, родом з недалекого УРСР. На момент виникнення у нього була головна ціль - відтягнути українські культуру, історію і традицію на марґінеси, зводячи їх до минулого, щоб довести їхню навіть не вторинність, а самодіяльну вторсировинність, вказати їм «своє» місце в розподільнику «братніх» культур. І стосовно офіційної культури це вдалось, вона досі має квашений вигляд культури «закусочного» типу. Як наслідок, наприклад, у більшості українських FM-станцій пропонований принизливий добір українського матеріалу переважно підпорядкований єдиній меті: відбити охоту слухати українське взагалі. На такому тлі кожен Кіркоров виглядає героєм ефіру. Це нагадує викидання в натовп, якому однаково, що їсти, напівобгризених кісток, які перед тим, як бути догризеними, летять в його голови. Хоча в наш час, коли культурні течії різних країн перетікають одна в одну і зливаються, залишаючи відмінностям між собою лише нюанси, і коли мала б відпасти навіть політична потреба шароварщини, стара чомусь лише усучаснюється. Така неошароварщина культивується, з одного боку, за інерцією, держслужбовцями, які в силу недоосвіченості перетворились на її посадових клакерів, що плескають в потрібний момент за гроші, конвертовані у їхні високорентабельні посади, а національну ідею розуміють як обов'язок пришпилити тризуб до кожного «культурного» акту. При цьому під культурою вони розуміють саму лише псевдофольклорність і, як казав Прігов, етнографічну спадщину. З іншого боку, реаніматорами шароварщини в якості профанації є заробітчани в «культурі», тобто імітатори «культурних процесів». Найнебезпечніші вони в журналістиці. Бо якщо в літературі чи музиці чогось можна просто «не брати до рук», то в журналістиці від цього відбитись важко: на споживача воно впливає перманентно, створюючи ефект застрявання в минулому замість того, щоб зробити в його голові крок вперед. В цьому сенсі доречним прикладом місцевої шаро-варожурналістики є відомий регулювальник мейнстрімових потоків, носій менторського тону кореневої "першоджерельності" В. Мулик, який є прискіпливим газетним поборником всього, що твориться не ним самим. Для такої «боротьби» інколи достатньо вигулювати власні комплекси під псевдоіменами в псевдоаналітичних статтях, настійливо вставляючи навіть не свій погляд, а себе самого між глядачем і тим, що хтось надоумився йому запропонувати. Приблизно так і виглядає технологія сучасного ошароварювання. Шаровари не втрачають шароварності, навіть звужуючись до форм квазігіпової «джинси». Зрештою, ця закономірність вічна, бо людська: чим сіріший мозок - тим середніший палець.
Тиць



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх