,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


На Донеччині викрили підпільну школу ОУН
  • 10 февраля 2011 |
  • 22:02 |
  • Vova |
  • Просмотров: 42839
  • |
  • Комментарии: 10
  • |
Один із сталих міфів совєтського і постсовєтського періоду це те, що діяльність ОУН має певну територіальну локацію – західні райони України. Під впливом документів, розсекречених протягом останніх років, навіть скептики змушені визнати, що оунівське підпілля таки діяло на півдні і на сході України – на Донбасі. Та більшість із них говорять: «Якщо бандерівці і були, то це виключно західняки», однак ті ж архівні документи свідчать, що відсоток галичан у донбаському оунівському підпіллі складав лише 10-20%.

Нещодавно мав нагоду поспілкуватися із живим свідком діяльності ОУН у Донецьку Морозом (Межовим) Василем Антоновичем, поетом і журналістом. Йому слово:

«У 1937-му році я закінчив Мар’їнський педагогічний технікум і отримав посаду вчителя початкових класів Мар’їно-Новоселівської школи в Дзержинському районі Донецької області. Коли почалася війна, вчителів і шахтарів до армії не брали, вони опинилися без роботи. Пам’ятаю валки шахтарів все йшли і йшли кудись по селах, з надією роздобути якусь їжу. Я переїхав до Красногорівки, де жили батьки. Працював у «общиннім» господарстві Донецького зоотехнікуму, який з приходом німців перестав існувати, як навчальний заклад. Там розташувався німецький шпиталь. Серед безробітних учителів вирізнявся викладач-західняк Олесь Миколайович Зінченко, який згуртував студентів та учителів. Зінченко якимось дивом домігся у німецької адміністрації відкрити у колишньому зоотехнікумі школу механізації. Таким чином працевлаштував згуртованих ним учителів. Як з’ясувалося пізніше, школа – це глибокий оунівський замисел. До Зінченка прийшов учасник похідних груп Корецький Володимир Йосипович, мій сусід, на одній вулиці жили. Перед війною він у Львівському інституті навчався, тоді ж став оунівцем. Він же мене й запросив: «Василь, – каже, – ти ж уже учитель. Чого ж тяпку тягаєш? У нас буде клуб, а ти станеш завклубом». І ці розумні люди створили такий гурток «Просвіти», що почав гриміти на всю округу. При школі була організована їдальня, студентський клуб, яким керував я, театр. Олесь мене не посвячував у тонкощі підпілля. Конспірація була сильна. Підпілля діяло прямо під носом у нацистів, як вже казав, школа знаходилася в одному приміщенні зі шпиталем.

Театральним гуртком ми обслуговували усю округу, збирали свої шмутки, пішки йшли по селах. Ставили «Наталку Полтавку», «Безталанна», «Мартин Боруля», за цими виступами крилася потужна агітаційна націоналістична робота, спрямована на боротьбу з фашизмом і большевизмом. Наші керівники бачили майбутню Україну незалежною, а не під патронатом більшовиків чи нацистів. Знаю, такий же гурток існував у передмісті Донецьку в селі Старо-Михайлівка. Наші осередки декілька разів відвідували зв’язкові агітатори проводу ОУН, імен і псевдо назвати не можу, їх ніхто не знав. Одного разу серед гуртківців пройшла звістка про приїзд Чупринки. Хто то такий дізнався аж після його загибелі.

У вересні 1943 року Донбас звільнили від німців. НКВС арештували активістів нашої групи: Зінченка, Хоречко, Петрусенко - усіх розстріляли. Корецький отримав 17 років таборів, повернувся знеможений, скоро й помер. Хлопців із гуртка мобілізували до армії, де кинули на передову у м. Рогачик на річці Молочній, там усі й полягли…»

Василя Мороза (Межового) теж арештували. Допитували, змушували аби засвідчив антисовєтську діяльність керівників і свою. Василь цього не зробив, бо щиро не вбачав у діяльності своїх друзів і вчителів нічого кримінального і «антисовєтського». Під конвоєм його відправили на фактичну каторгу – на відбудову військового заводу №110 у м. Донецьк, там перебував під наглядом до 1946 р. Нагляд залишався, коли знову вчителював у школі м. Красногорівка і під час заочного навчання у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті.

Вже коли Україна здобула незалежність, Василь Антонович намагався хоч щось дізнатися про замучених у катівнях НКВД друзів-оунівців, про їхнє місце поховання. Писав листи до Донецького СБУ. На що отримав відповідь: «Чинним Законодавством України доступ до документів національного архіву фонду, що містить конфіденційну інформацію про осіб, обмежується на 75 років від створення цих документів.

Лист №17/10 м 355-15

Підпис: Іванов».

Документ про розстріл датований 1944 р. Отже, Василь Мороз (Межовий), якому зараз 88 років, деталі про смерть своїх побратимів може дізнатися лише у 2019 році.

Донеччани, засуджені за членство в ОУН:

Адаменко Іван Антонович, 1914 р.н., с. Залізна Балка, Артемівського р-ну Донецької обл. Провідний член ОУН м. Горлівки;

Бурлай Дмитро Михайлович, 1908 р.н. с. Олександрівка (Докучаєвськ) Волноваського р-ну Донецької обл. Діяв як член ОУН у Рутченковому (район Донецька).

Журба Олександр Авксентійович, 1906 р.н. м. Артемівськ Донецької обл. Працював в ОУН у Донецьку.

Зубко Віктор Трохимович, 1912 р.н. м. Макіївка Донецької обл. Оунівець Красноармійського р-ну.

Клименко Овдій, Волноваський р-н Донецької обл.. Провідний працівник ОУН Ольгинського р-ну.

Костенко Дмитро Борисович, 1897 р.н. с. Гришине Красноармійського р-ну Донецької обл.

Корецький Володимир Йосипович, 1912 р.н., Авдіївський р-н Донецької обл. Член ОУН, м. Красногорівка Мар’їнського р-ну.

Ястремський Антон Іванович, с. Ольгинка Волноваського району Донецької обл. Провідний працівник ОУН Ольгинського р-ну.

Якубович Всеволод Іванович, 1903 р.н., с. Петриківка Дніпропетровської обл. Провідник ОУН Красноармійського р-ну.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх