,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Українська мова помре в 2060 році
  • 28 января 2011 |
  • 11:01 |
  • нах... |
  • Просмотров: 47393
  • |
  • Комментарии: 19
  • |
0
Прогноз розвитку мовної ситуації в Україні говорить про те, що кожен новий русифікований регіон підключатиметься до русифікації тих, що ще залишилися

Майбутнє мови, так само, як і її минуле, можна побачити. Для цього потрібно лише помандрувати. Якщо хочеться уявити собі, наприклад, якою була мовна ситуація на території нинішньої Дніпропетровської області на початку 20-х років минулого століття, достатньо поїхати у сусідню Полтавщину, де села ще не загубилися серед міст і робочих селищ. Заїхати на базар в якомусь райцентрі, щоб переконатися, що там не лише продавці, а й покупці ще надають перевагу українському. Потім побродити по Полтаві, яка зараз трохи більша за тодішній Катеринослав, вслухатися в її колоритну різномовність, в якій українська, російська і суржик співіснують ще так мирно… Трохи важче спрогнозувати, що чекає на українську мову на тій самій Полтавщині, скажімо, через півстоліття: буде, як зараз на Дніпропетровщині, чи взагалі як на Донбасі?

Закони помирання мови такі самі, що і у всіх катастроф. Один із них — це загальний принцип, згідно з яким «все хороше крихкіше, ніж погане». Життя мови, як і будь-яке життя, крихке, а як руйнується крихке, всім відомо: натиснув або здавив сильніше за певну межу — і того, що здавалося таким твердим і міцним, більше немає. Для української мови таким тиском була і знову стала русифікація. Скільки ще витримає мова — можна оцінити, виходячи з даних про те, як змінювалася мовна ситуація в різних регіонах України за радянських часів.

Найбільше підходять для порівняння три переписи населення СРСР: 1959, 1970 і 1979 років. Раніші були ще до війни, а перепис 1989 року припав на той час, коли в Україні набирала силу національна ідея. Для простоти не чіпатимемо інші мови, окрім української і російської, і під ступенем русифікації розумітимемо частку тих, хто назвав російську рідною мовою, в загальній масі україно- і російськомовних. У 1959 році ця частка становила 25,16%, у 1970‑му — 28,68%, приріст на 3,52%. Перепис 1979 року дав уже 32,08%, приріст 3,4% (за меншу кількість років). Сумарний приріст склав 6,92%, і якби опір русифікації був однаковим у всіх регіонах, можна було б чекати, що і приріст усюди буде приблизно однаковим. Насправді ж на Західній Україні (тобто на територіях, приєднаних до УРСР напередодні й після війни), де ступінь русифікації в 1959 році становив 7,28%, її приріст за наступне двадцятиріччя був ледве помітним — 0,48%. У Центральній Україні початкове значення дорівнювало 11,83%, приріст — 3,68%. У смузі, що включає Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську і Одеську області, відповідні показники склали 32,7 і 8,93%. А на Донбасі (Донецька і Луганська області), де ступінь русифікації в 1959 році досягав 53,03%, приріст її за 20 років теж виявився максимальним - 12,21%.

Ці цифри підтверджують те, що вже було сказано вище: русифікація не просто незручність, яку можна терпіти нескінченно довго, вона має наслідком раптову смерть. Так само, як крихкість біологічного організму виявляється в зниженні його опору певним хворобам за мірою їх розвитку (саме такі хвороби і називаються смертельними), так і крихкість мовного організму, тобто народу, виявляється в зниженні його здатності підтримувати життя своєї мови за мірою його, життя, ослабіння. Подібні процеси розвиваються за принципом снігової кулі, яка, котячись схилом гори, перетворюється на лавину. Неважко навіть підрахувати час, за який ступінь русифікації досяг би 100%, якби зберігалися ті самі умови, які були в брежнєвську епоху: близько 90–100 років після перепису 1979 року.

Втім, щоб констатувати смерть мови, немає потреби чекати, коли від неї відмовляться (або помруть) усі ті, хто називає її рідною. Як критерій достатньо взяти здатність мови до відновлення своїх позицій після усунення зовнішнього тиску. За десятиліття після перепису 1979 року приріст ступеня русифікації склав 1,58% — у два з гаком рази менше, ніж за попередні дев´ять років, і поза сумнівом, уже в останні кілька років перед переписом 1989 року зростання цього показника змінилося на його падіння. За 1989–2001 роки ступінь русифікації зменшився на 3,19% (до 30,47%), причому найбільше зниження спостерігалося в Центральній Україні — на 5,88% (до 10,97%), і лише трохи менше, на 4,5% (до 39,31%), — в смузі від Харківщини до Одещини. У той самий час Донбас дав не зниження, а приріст на 6,36% (до 73,59%). Звідси видно, що межа, за якою відмирання української мови стає незворотним, перебуває біля позначки 50%. А значить, навіть нібито рівновага між російсько- і україномовними насправді украй небезпечна.

Якщо припустити, що тенденції 1989–2001 років зберігалися і далі, то до 2009–2010 років ступінь русифікації в цілому по Україні мав би зменшитися до того рівня, який був у 1970 році (28,68%). Проте це не означає повернення до мовної ситуації 40‑річної давнини. Якщо в 1970 році розрив між Донбасом і рештою південно-східних областей (без Криму) становив 22,57%, то до 2010‑го він, швидше за все, перевищив 40%.

Видимим проявом цього розриву стала різниця у ставленні до української мови з боку місцевої еліти (та і громадської думки). У Харкові, Дніпропетровську, Одесі українська мова, хоча і на других ролях, але не викликає неприйняття. На Донбасі політичною модою стає агресивна неприязнь до української мови, якій якщо і відводиться якась роль, то саме як об´єктові для ненависті.

У цих умовах сумнівним є подальше скорочення ступеня русифікації. Навпаки, цілком вірогідним видається повернення до тих тенденцій, які були в брежнєвську епоху. В такому разі катастрофічність процесу посилюватиметься тим, що все нові й нові регіони за мірою їх русифікації перетворюватимуться на русифікаторські. Критичну межу в 50% уже в 2012 році може перейти Запорізька область, в 2019‑му — Одещина, в 2021‑му — Харківщина. Приблизно в 2042 році настане черга Дніпропетровщини, в 2045‑му — Миколаївщини, в 2053‑му — Херсонщини. (В той самий час Сумщина уподібниться до нинішньої Миколаївщини, а Полтавщина — до Херсонщини). Близько 2056 року в цілому по Україні частка тих, хто називатиме рідною мовою українську, стане меншою за частку тих, хто вважатиме себе російськомовними.

Тому охочі заглянути на 45 років у майбутнє і побачити, якою буде тоді мовна ситуація в Україні, можуть сміливо їхати в Запорізьку область. Начебто у половини жителів рідна мова українська, але домінування російської вже давно вважається зрозумілим самим по собі. Мас-медіа суціль російськомовні, як і поп-культура, політика і ділове життя. Суперечки з приводу української мови якщо і бувають, то переважно між прихильниками концепцій «тиснути» і «нехай сам здохне»…

Прискорити здійснення цього прогнозу здатний Кремль. Дійсно, з погляду імперських амбіцій Росії, з двох лих — державної незалежності України та існування української мови — більшим лихом є друге. Доки українська мова жива і здорова, Росія не зможе бути впевнена в своєму контролі над Україною — це показали і 263 роки перебування України у складі Російської імперії, і 68 років існування СРСР. Більше того, приєднання України в її нинішньому вигляді до Росії (навіть якби воно було проведене абсолютно мирним шляхом, визнане світовою спільнотою, наприклад, шляхом референдуму в двох країнах) у багато разів посилило б внутрішню напруженість у російській державі і мало б наслідком ще один її розпад. У той самий час, реалізація стратегії «спочатку русифікація, а потім приєднання» не лише не створює для самої Росії жодних загроз, але ще і дає їй можливість заощадити ресурси, якими інакше довелося б ділитися з Україною. Проте це не означає, що завдання приєднання відкладене на «нескінченно віддалене потім». Час, відведений для першого періоду, тобто періоду русифікації, обмежують дві обставини. По-перше, це небезпека того, що свої двері перед Україною відкриє Євросоюз. По-друге, це демографічні проблеми Росії: спад чисельності російського населення через перевищення смертності над народжуваністю, збільшення частини неслов´янського населення через природний приріст та імміграцію, зростання дефіциту трудових ресурсів за мірою розвитку економіки. Тому можна чекати посилення уваги Кремля до мовної теми.

http://life.comments.ua/way/2011/01/28/226...2060-rotsi.html



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх