,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Ганна Герман як дзеркало регіональної революції
  • 12 октября 2010 |
  • 21:10 |
  • Forum |
  • Просмотров: 60191
  • |
  • Комментарии: 7
  • |
0
Ганна Герман (у дівоцтві Стеців, по першому чоловікові Коровіцина) народилась і виросла на території, про яку на початку ХХ-го сторіччя Леся Українка писала: «Наскільки я чула про становище галичанок в товаристві, то се якась така неволя, що може я б скоріше на каторгу пішла, ніж таке життя».
«Золотий вересень» вікопомного 1939 року звільнив галичан і галичанок від тієї неволі, польської кабали, польського ставлення до галичан і галичанок як до звичайнісінького бидла, надав їм змогу вчитися, вибирати власний шлях у житті і не стидатися своєї належності до української нації.
Ганна Стеців народилася 24 квітня 1959 року у селі Колодруби Миколаївського району Львівської області у звичайній селянській родині, якщо точніше – колгоспній родині (хоч потім свого батька вона назве робітником, а матір сільським культуртрегером, але то буде потім, після того, як колгоспи зникнуть).
«Золотий вересень» 1939 року відкрив для дітей колгоспників широкі шляхи у життя, насамперед – змогу вільної праці на довгих бурякових гонах, вільної праці, зовсім не такої, якою вона була на бурякових плантаціях польського магната. Втім, вирватися з тих бурякових гонів колодрубського колгоспу, якою б вільною і привабливою праця на них не здавалась, було важко. Ганна Стеців вирішила проблему безпрограшно – вона вийшла заміж за сина начальника місцевого відділу УКДБ УРСР по Львівській області підполковника Коровіцина.
Запитаймо, чи могла б Ганна Стеців «за Польщі» вийти заміж за сина начальника місцевої дефензиви?
Не могла, поляк ніколи б не дозволив своєму синові одружитися на українці.
Москаль Коровіцин заперечень, певно, не мав. Ганна Стеців була комсомолкою, відданою справі Леніна, інтернаціоналісткою, як і її свекор та чоловік.
Шлюб з сином начальника Миколаївського відділу УКДБ УРСР по Львівській області відкрив Ганні Стеців-Коровіциній широкі шляхи у життя, і вона використовувала той шлюб доти, доки він їй був корисним. Ганна Стеців-Коровіцина встигла народити сина Миколу Коровіцина, щоб потім розірвати той шлюб і вийти заміж за журналіста і перспективного дипломата Германа, батько якого був директором Львівської опери.
То був її другий шлюб. Але сьогодні Ганна Стеців-Коровіцина-Герман вважає, що шлюб з перспективним львівським дипломатом Германом є для неї першим, а не другим. Щойно в одному інтерв’ю Ганна Герман зізналась, що вона з Коровіциним лише розписалась у радянському ЗАГСі, вона не вінчалась з Коровіциним у церкві, тому, як затята уніатка, не вважає той шлюб з Коровіциним за законний шлюб. Тобто, християнка Ганна Герман згодилась, що вона жила з Коровіциним у блуді, порушувала священну для християнки заповідь «не перелюбствуй», зачала і народила у блуді сина Миколу. Чи переймається сьогодні Ганна Герман тими своїми гріхами? Певно, так. Ганна Стеців покаялась, з Германом вона уже повінчалась у церкві, а щойно вона примусила свого сина Миколу Коровіцина змінити своє прізвище на Герман. Таким чином, з епохою Коровіциних: свекра – підполковника КДБ, його сина і онука, — у Ганни Герман покінчено назавжди.
Втім, у стосунках із КДБ у Ганни Стеців-Коровіциної-Герман поки що не все покінчено. Як писали деякі ЗМІ, у тому числі і англійською мовою, отже, ці дані стали доступними і для тих, хто не володіє українською мовою, а лише англійською, Ганна Стеців у 80-х роках минулого століття була завербована в агентурну мережу КДБ під псевдонімом «Тереза». 5-м відділом УКДБ УРСР по Львівській області «Тереза» 1989 року була інфільтрована в «Українську незалежну інформаційно-видавничу спілку», яку у Львові створив В’ячеслав Чорновіл після повернення з місць ув’язнення.
Поряд з цим Ганна Стеців, використовуючи надані їй можливості від першого (незаконного) і другого (законного) шлюбів, робить приголомшуючу кар’єру журналістки: 1981 року вона, залишивши роботу полільниці буряків у колодрубському колгоспі, влаштовується в редакції районної газети «Ленінська зоря» у містечку Миколаїв на посаду телетайпіста. Через деякий час вона вже працює кореспондентом, а затим завідувачкою відділу районної газети, потім переїжджає у Львів, де влаштовується кореспондентом в редакції львівської обласної комсомольської газети «Ленінська молодь». З цієї посади вона (sic!) стає членом Правління Спілки журналістів СРСР (1986 р.) і, ясна річ, без відриву від виробництва потужним темпом закінчує факультет журналістики Львівського державного університету (якого року – невідомо). Досягнення, гідні Книги рекордів Гіннесса, хто буде заперечувати?
Тим часом, як писали ЗМІ (у тому числі і англійською мовою), Ганна Герман під псевдонімом «Тереза» в кінці 80-х років минулого століття була інфільтрована в оточення В’ячеслава Чорновола, за завданням 5-го відділу УКГБ УССР по Львівській області брала участь у його розробці, а також у викритті зв’язків учасників українських національно-визвольних змагань з правозахисними організаціями на території інших республік колишнього СРСР, зокрема, прибалтійських.
Щойно, як повідомила “Німецька хвиля”, Ганна Герман на відкритті у Києві виставки про спецслужбу колишньої ГДР «Штазі» (аналог КДБ СРСР) зробила заяву про те, що вона виступає за люстрацію, тобто за прийняття Верховною Радою України закону, який би дозволив розсекретити співпрацю громадян України з органами КДБ СРСР у минулому.
“Правду треба знати, якою б гіркою вона не була, і кого б вона не стосувалася, — заявила Ганна Герман. - За правду треба відповідати. Треба очищувати наше суспільство. Поки що таких законодавчих актів не має. Ми не можемо сьогодні примусити Службу безпеки порушувати закон» (http://www.pravda.com.ua/news/2010/09/18/5394203/).
Ймовірно, Ганна Герман була у цій заяві такою ж щирою, як і у випадку, коли вона покаялася за той гріх, за той блуд, який вона чинила спільно з першим своїм чоловіком Коровіциним, якого вона вже не вважає своїм першим чоловіком.
Ймовірно.
Ймовірно й те, що на вказівку Ганни Герман, чи на вказівку її шефа Януковича, дані на агента КДБ «Терезу» з оперативно-облікових архівів Львівського управління Служби безпеки України знищено. Вони вже в природі не існують.
Можливо, вони не були знищені і в природі існують. Можливо, вони були вилучені з архівів СБУ і з квітня 2004 року, з того часу, як Ганна Герман дала згоду полишити посаду директора Київського бюро «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода» (Radio Free Europe / Radio Liberty) і перейти на посаду прес-секретаря Прем’єр-Міністра України Януковича, і до сьогодні лежать десь у якомусь сейфі у будинку на вулиці Липській чи на вулиці Банковій.
Можливо, той свій крок від керівника філії РС «Свобода», що функціонує на гроші конгресу США і під наглядом ЦРУ, до посади прес-секретаря у Кабінеті міністрів України Ганна Герман зробила під шантажем. Під примусом, бо версію про те, що Ганна Герман тоді вирішила повторити звитяжні подвиги своїх колег-журналісток, які через посаду прес-секретаря прем’єр-міністра України чи якогось іншого відомого політика торували шлях у його ліжко, а потім разом з ним йшли у ЗАГС, а то й у церкву, — таких прикладів багато, — не можна вважати достовірною. Адже відомо, що Янукович – православний, а Герман – уніатка, тобто церкви у них різні.
Ймовірно, роблячи заяву про необхідність прийняття люстраційного закону, Ганна Герман стовідсотково була впевнена, що її колишні стосунки з КГБ не будуть розкриті.
Вона помиляється.
Дані на агента «Терезу» відповідно до вимог наказу голови КДБ СРСР «Положення про агентурний апарат, резидентів та довірених осіб органів КДБ СРСР» (№ 00140) та наказу «Про введення в дію Інструкції по обліку агентури органів КДБ СРСР» (№ 00235), були поставлені на облік у 10-му відділенні УКДБ УРСР по Львівській області і згідно з наказами голови СБУ стосовно архівів КДБ УРСР і СБУ мали вічно зберігатися в архівах СБУ. Можливо дані на агента «Терезу» звідти за наказом якогось чергового чільника СБУ (а їх ой як багато було! - де тепер шукати кінці?) вилучені. Проте, як казав класик, рукописи не горять. Будь-який досвідчений агентурист знає, яким способом можна вирахувати агента КДБ, навіть не маючи доступу до архівних обліків агентури.
Поки що то державна таємниця.
Ми ж поки що посилаємося на інформацію в ЗМІ (у тому числі англійською мовою), згідно з якою Ганна Герман за 30 років зробила блискучу кар’єру: від полільниці буряків у селі Колодруби і секретної співробітниці Львівського УКДБ до найвищих висот в українській столиці. Сьогодні вона має маєток під Києвом, квартиру в центрі Києва, входить у десятку найвпливовіших політиків (державних діячів) України. Її сина Миколу Германа-Коровіцина призначено заступником міністра України з надзвичайних ситуацій, а сама Ганна Герман обіймає посаду заступника глави Адміністрації Президента України, ту посаду, яка за радянських часів називалася «секретар ЦК Компартії України з ідеології». За ієрархією у радянські часи то була третя за значенням посада в УРСР, як відомо, в її обіймав Леонід Кравчук, який потім став головою Верховної Ради УРСР, а потім першим Президентом України. Можливо, Ганна Герман сьогодні сидить у тому ж кабінеті на вулиці Банковій (колишня вул. Орджонікідзе), у якому до посади голови Верховної Ради УРСР сидів Леонід Кравчук, можливо, мріє з тієї посади стати і Президентом України (чого ж ні? - ось на форумі сайту «політика» якийсь галичанський член ПРУ закликає її до того).
То поки що не принципово, принципово те, що Ганна Герман, партійний ідеолог Партії Регіонів і Президента України (сьогодні Президент України за своїми повноваженнями згідно з Конституцією України 1996 року дуже нагадує першого секретаря ЦК Компартії України, тобто Бога, а його Адміністрація – апарат ЦК КПУ, тобто небесну канцелярію), виконує ті ж функції, які у свій час виконував Леонід Кравчук. Та вони удвох крап-в-крап і схожі одне на одного – як брат і сестра! Та ж хитра посмішка, ті ж дотепи і те ж успішне бігання між краплями дощу, той же багатозначний вираз обличчя, який говорить: «Ви знаєте, що я брешу, я знаю, що я брешу, але я вірю, що ви вірите у мою брехню, як у правду, хоч вона і брехня», — хитрий лис і хитра лисиця. Чи не так?
Власне, і Партія регіонів України створена за взірцем Комуністичної партії (більшовиків), коло джерел заснування ПРУ (її перша назва — Партія регіонального відродження України, скорочено — ПРВУ) були номенклатурні діячі радянсько-партійно-комсомольської доби, такі як Володимир Юлійович Пєхота (займав посади 2-го секретаря Львівського міськкому КПУ, керівника справами Ради міністрів УРСР, вчився в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, народний депутат України 2, 4, 5 скликань), Олександр Сергійович Єфремов (колишній 1-й секретар Луганського міськкому ЛКСМУ, секретар парткому Луганського верстатобудівного заводу ім. Леніна, навчався у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України, тепер – лідер фракції Партії регіонів у Верховній Раді України), перший голова ПРВУ Володимир Васильович Рибак (колишній інструктор відділу організаційно-партійної роботи Донецького обкому Компартії України, слухач ВПШ при ЦК КПУ, тепер – народний депутат України від ПРУ) тощо. Політика Партії регіонів України, яка й називається «регіоналізм», по своєму змісту, методах, цілях не відрізняється від політики Компартії України, яка називалася «більшовизм». Партія регіонів України – навиворіт Компартія (більшовиків) України. До чого призвів «більшовизм», ми знаємо. Куди веде Україну «регіоналізм», починаємо переконуватися. Пролонгація термінів перебування Чорноморського флоту в Україні (вважай – на безвік), цілком реальні плани стосовно прийняття закону про мови в Україні, намагання поєднатися з Росією в соціально-політичній, економічній, військовій сферах (а то означає єдине – «лягти під Росію», так щойно визначив ту політику Леонід Кучма), свідчать про те, що прагнення у «регіоналів», як і в українських більшовиків свого часу, однакове – зробити Україну регіоном Росії. Зазначимо, що поглинання Росією України не принесе ніякої вигоди, геть ніякої вигоди нікому в Україні: ні пересічним громадянам, ні олігархам. Про це свідчать невиконані обіцянки-цяцянки про здешевлення російського газу в обмін на підписання нової угоди стосовно Чорноморського флоту, постійна жорстка політика Росії у сфері ринкових відносин щодо українських конкурентів, поглинання російським капіталом привабливих українських промислових об’єктів тощо.
От і увесь, господа-товаріщі, «регіоналізм» Партії регіонів!
Втім, зі слів одного із найвпливовіших керівників Партії регіонів України Ганни Герман, найліпше вона почувається у Парижі і рідному селі Колодруби, аніж у Москві чи власному маєтку під Києвом. От така вона, наша Ганя!

Певно, за протекцією нашої Ганни Герман її шеф наш президент Віктор Янукович у березні поточного року доручив архітекторові Ларисі Скорик роботи щодо реставрації музею-заповідника Тараса Шевченка на Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі. 23 серпня Віктор Янукович на відкритті першої черги музею сказав: “Ми хочемо, щоб драматургія оновленого музею відповідала образу Тараса Шевченка, нашого генія, поета і художника планетарного значення. Щоб він завжди надихав нас у майбутньому, щоб відвідувачі відчули велич його музи, шлях його долі і безсмертя його слави”.
На думку фахівців, Лариса Скорик в роботі щодо реставрації музею-заповідника Тараса Шевченка запозичила концепцію, яку у свій час втілили українські архітектори при спорудженні Київського крематорію на Байковому кладовищі. У цих роботах брали участь відомі українські художники-монументалісти, у тому числі Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. Вони, зокрема, створили т. зв. «Стіну пам’яті». Партійним функціонерам тоді робота Ади Рибачук і Володимира Мельниченка не сподобалась, з вулиці Орджонікідзе надійшла вказівка – художній твір залити бетоном, оскільки він, на їхню думку, «не відповідав вимогам соціалістичного реалізму».
Долі Лариси Скорик (у дівоцтві Кузма) і Ганни Герман (дівоче прізвище Стеців) і схожі, і діаметрально не схожі.
Обидві вони галичанки, Лариса Кузма-Скорик закінчила архітектурне відділення Львівського політехнічного інституту, вийшла заміж за відомого українського композитора, потім розлучилася з ним, у 80-і роки минулого століття була дисиденткою, 5-м управлінням КДБ УРСР розроблялась по централізованій груповій справі «Блок» під оперативним зашифруванням «Фурія».
Як свідчать деякі ЗМІ, у тому числі англійською мовою, Ганна Стеців-Коровіцина-Герман навпаки – під псевдонімом «Тереза» у ті важкі для української нації часи брала участь у розробці фігурантів тієї справи «Блок», тобто, не виключається, писала агентурні донесення і на саму Ларису Скорик.
Лариса Скорик неодноразово заявляла, що їй не подобається художнє оформлення київського Майдану Незалежності, воно еклектичне, антихудожнє, і що вона прагне долучитися до його реставрації.
Певно, вона рацію має, і розмови про те, що Майдан Незалежності треба переробляти, в Адміністрації Президента України і в Київській держадміністрації почалися.
Річ тільки у тому, чи не використає Лариса Скорик і у цьому випадку концепцію, яка була нею запозичена в авторів оформлення київського крематорію?
Чи, може, все логічно — політика «регіоналізму» відповідає подібній концепції?
Тобто, чи й Майдан Незалежності має бути схожим на крематорій?

Іван Котовенко (для «ОРД»)

источник



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх