,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Гонгадзе Георгий Русланович.
  • 3 октября 2010 |
  • 03:10 |
  • Batman |
  • Просмотров: 54274
  • |
  • Комментарии: 8
  • |
0
Гонгадзе Георгий Русланович.

Гонгадзе Георгий Русланович.
Журналист. Родился 21.05.1969 в г.Тбилиси (Грузия).

Закончил Львовский государственный университет им. И. Франко, по специальности романо-германская филология.

1989 - руководитель информационного отдела Народного Фронта Грузии.
1990-91 - Львовская областная организация Народного Руха Украины.
1991 - внештатный журналист газеты "Пост-Поступ" (г.Львов).
1992-93 - руководитель програми "Монитор", ведущий, Львовское телевидение.
1993-94 - главный режисер, творческое объединение "Центр Европы".
1995-97 - ведущий программ "Параграф", "Вікна плюс", "Вікна-новини", Міжнародный медиа-центр.
1998 - ведущий програми "Моє", Телерадиокомпания "Гравіс".
1999-2000 - рукововодитель информационной службы "Вильна хвиля" радио "Континет".

Автор и руководитель интернет-проекта "Украинская правда".

Автор документальних фильмов "Біль землі" (1993), "Тіні війни" (1994), "Колиска" (1995), "Охоронці мрії" (1996).

Владеет украинским, грузинским, русским, английским языками.
Увлечения: прогулки на конях.
Специализация - политическая аналитика, внутренняя и внешняя политика.

КУДИ ПЛИВЕ "ТИТАНИК" УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ?

"...Європейський Інститут ЗМІ дуже стурбований ситуацією із засобами масової інформації в Україні, при цьому Інституту поки що не зрозуміло, куди піде Україна, якщо у відношенні до свободи преси вона крокує в протилежному від Європи напрямку...".

Керівник програми по моніторингу ЗМІ на президентскьких виборах в Україні, Душан Реліч.

Журналіст Георгій Гонгадзе, у бюрі Українського Конґресового Комітету Америки (УККА) в Нью-Йорку. 17 грудня 1999р. ©БРАМА. Наразі на це запитання можна відповісти в двох варіантах – Україна йде чи-то в Білорусь, чи-то в Казахстан....

Те, що сьогодні відбувається в країні зі свободою інформації, можна охарактеризувати, м’яко кажучи, як кризу. Кризу не лише самих ЗМІ, а й всього суспільства, яке вже не пам"ятає, що газети та телебачення - це не засіб оспівування дій одних та приниження та дискредитації інших. При цьому нікого не засмучує навіть той факт, що ті, які ще вчора писали, чи-то говорили: "цей політик (партія, структура, тощо) найкращий взірець та володар усіх чеснот", сьогодні з аналогічним надхненням виливають на нього кубометри бруду.... Головний парадокс полягає в тому, що ті, хто сьогодні використовує ЗМІ для морального знищення опонентів, завтра може опинитися на їх місці.

Прикладом тут може стати відомий діяч, екс-прем"єр України Павло Лазаренко. Саме він одним з перших запровадив політику жорсткого тиску на пресу за критику, і всілякі заохочення за вірну службу. Саме йому співали дифирамби підконтрольні Кабінету міністрів ЗМІ, і не лише напряму підконтрольні. А потім вони ж нарікали його злочинцем, не зважаючи на те, що провина Лазаренка ще не доведена у суді.

Але все це лише наслідки, причина полягає в тому, що незалежна від влади, олігархів, та інших, преса поволі зникає в Україні. Журналісти, які ще пам"ятають золоті часи початку дев"яностих, коли газети звільнилися від радянського ідеологічного ярма, а в нове кланово-олігархічне ще не попали, поволі замінюються молодими та невибагливими щодо етики та моралі колегами. Ці готові писати те, що вимагають від них їхні господарі, яки часто-густо в бізнес чи політику прийшли не з юридичних факультетів. Інші метри спромоглися пристосуватися до нових умов, посіли керівні посади в нових структурах і зараз не дуже переймаються долею свої колег. Всі решта вимушені просто заробляти на хліб – писати те, що може піти до друку. А до друку сьогодні в Україні йдуть далеко не всі матеріали.

Ще у гіршому становищі опинилися мої колеги на телебаченні. Часом навіть одне "неправильне" речення у відеосюжеті призводить до виклику керівників телеканалів до адміністрації президента. Не хочу нагадувати про канал СТБ, де працівник цієї адміністрації безпосередньо вичитував матеріали журналістів.

Можна навести приклад, коли в Криму по політичним мотивам були закриті чотири! телекомпанії, при цьому сам Президент Леонід Кучма обіцяв відновити мовлення, щоправда до виборів цього не зробив. Та що там незалежні телекомпанії, народні депутати майже два місяці були відключені від прямої трансляції по радіо, а чиновники з держтелерадіо (доречі, фінансованої з бюджету) демонстративно досі ігнорують численні постанови парламенту про відновлення трансляції.

Натомість, державні новини під час виборів сімдесят відсотків свого часу присвячували особі Леоніда Кучми. Втім, я не буду вдаватися у всі ці деталі, вони й так добре відомі. Тим більше, що це була виборча кампанія, і хтось вважав, що переможців не судять.

Очевидно так вважали й діячі з СБУ, які подавали в адміністрацію Президента звіти під грифом "таємно", де докладно описували які ЗМІ, кого, і як критикують та підтримують у регіонах. Ці факти були оприлюднені у Парламенті, де йшлося про відповідний документ, підписаний головою СБУ, Леонідом Деркачем, на адресу першого помічника Президента, Володимира Літвина.

На сьогодні будь-яка медіа структура може бути знищена протягом кількох тижнів. Притчею во язицех стали історії про візити податкових інспекторів, які буквально місяцями "перевіряють" документи "незручних" редакцій газет та телерадіокампаній. Показовим є те, що скажімо лояльні до влади ЗМІ цієї процедури уникають взагалі, або вона минає для них безболісно.

Після неодноразових спроб викупити радіостанцію "Континент", де я є керівником служби новин "Вільна хвиля", було знайдено формальний привід для півторамісячної перевірки, під час якої банківськи рахунки структури були заморожені. З серпня по жовтень ц.р. пройшло п’ять судових засідань, які підтвердили безпідставність звинувачень. І ось знову в редакцію завітали представники податкової поліції з вимогою надати їм документи. Мета одна - змусити радіостанцію бути більш керованою та слухняною.

Ще гіршою є ситуація в регіонах - там журналісти, які наважуються мати незалежну думку, піддаються погрозам та силовому тиску. Прикладом може слугувати журналіст Харьківської телерадіокампанії "Сімон". Його батьки, що живуть у нього, і не є громадянами України, отримали повідомлення про депортацію. В органах внутрішніх справ моєму колезі відверто сказали, що він забагато говорить в телеефірі.

Власник вже згаданої мною радіостанції "Континент", Сергій Шолох, в період виборчої кампанії отримав по телефону погрозу – "Замовкни, або ми тебе заткнемо". Кілька днів по тому, невідомий автомобіль намагався скинути авто Сергія з дороги, а після повернення до офісу йому знову зателефонували і сказали – "Якщо ти думаєш, що ти гарний водій, помиляєшся, ми тебе попередили". Очевидно, йшлося про незалежний погляд радіостанції на події з виборами в Україні.

Найгірше, що довести в суді таки випадки практично неможливо. Тому керівники газет воліють домовитися і не роздмухувати скандали. Ця ситуація породила практичну безкарність чиновників, які вважають своїм правом вказувати журналістам що і як писати.

А якщо щось не так, можна і по іншому. Ще свіжа в пам’яті українців справа вбивста головного редактора "Вечірньої Одеси" Дерев’янка... Доречі, замовників цього вбивства ще не знайшли, і, очевидно, що не знайдуть.

Треба сказати, що коли мова заходить про проблеми зі свободою преси, провідники держави здивовано розводять руками і переможно вказують на кількість видань, що начебто репрезентують різноманіття думки та інформації. Більш того, як приклад демократії вони наводять наявність в Україні навіть опозиційної преси.

Справді, в Україні є чимала кількість видань, які із задаволенням друкують критичні матеріали на адресу влади. Як правило, це партійні видання лівої, або правої орієнтації, однак наявність опозиційної преси не може бути достатнім аргументом на користь свободи інформації. Як засвідчив досвід, в цих виданнях не менше контроля і цензури, ніж у підконтрольних олігархам ЗМІ.

Яскравим прикладом такої ситуації може стати відома українська газета "День", яка в період перебування ії патрона - Євгена Марчука - в опозиції була відома своєю критичністю щодо дій виконавчої влади та особисто Президента. З призначенням Є. Марчука після першого тура на посаду Секретаря РНБОУ газета різко змінила свою позицію, а кілька провідних журналістів добровільно залишили її редакцію.

В принципі, така вже доля партійних видань, міняти свої погляди разом зі своїми лідерами, і це нормально. Проблема в тому, що суспільство не має видання, яке б оцінювало стан справ у державі незалежно від того, яка на дворі політична погода.

Заява українських журналістів, яку я привіз в Америку, з"явилася саме через те, що всі ми в Україні чітко бачимо ту межу, де завершується демократія і починається диктатура. Диктатура не обов’язково пролетаріату чи однієї особи, це - диктатура системи. Системи, для якої не має різниці, хто знаходиться при владі, і яка не хоче визнати, що в країні існують права, а не лише обов"язки.

Для того аби цього не сталося, необхідно аби були можливості говорити про це в повний голос. І медіа, хто б до них і як не ставився, в цивілізованому світі таку роль відіграють. Ми переконані, що в Україні обов’язково буде вільна від державного чи будь-якого іншого диктату преса, яка буде виконувати головну свою місію - інформування громадян. Для її створення потрібна лише воля, а її в нас є чимало!

Георгій Гонгадзе.
Керівник служби новин радіо "Континент" "Вільна хвиля"


Голові Верховної Ради України
Івану Степановичу Плющу
Народним депутатам України


Враховуючи те, що зараз склалася неоднозначна ситуація із призначенням членів та голови Слідчої комісії щодо розслідування обставин зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, ми вимагаємо, щоб до складу комісії не входили депутати, яких неодноразово згадував Георгій Гонгадзе у своїх критичних матеріалах.

Ми вимагаємо, щоб головою Слідчої комісії було призначено людину, яка користується довірою журналістів і має вищу юридичну освіту - це депутат Олександр Лавринович.

Ми розраховуємо на те, що депутати за цих обставин не стануть використовувати долю Гонгадзе як привід для з'ясування стосунків, як між собою, так і з представниками силових структур.

Ми також сподіваємося, що ніхто з Вас не використає цієї ситуації задля отримання політичних дивідендів. Навпаки, ми хочемо щоб Слідча комісія Верховної Ради стала об'єктивним і справді дієвим органом громадського контролю за ходом слідства і дотриманням законності.

Гонгадзе Георгий Русланович.

Гонгадзе Георгий Русланович.





Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх