,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Д. Табачник: Голодомор является актом геноцида!
  • 25 сентября 2010 |
  • 16:09 |
  • bayard |
  • Просмотров: 31801
  • |
  • Комментарии: 12
  • |
0
Високошановний Голово! Шановні народні депутати! Місяці, що минули від того дня, як в цій залі відбулися парламентські слухання присвячені вшануванні пам'яті жертв голодомору. На них від уряду України була виголошена доповідь, в якій, на нашу думку, давався аналіз жахливих і трагічних подій 70-річної давнини. Були зроблені відповідні політичні і наукові висновки, внесені необхідні пропозиції. Але цього замало. Ми маємо ще і ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, але і увійшли в його серце.

Сьогодні ми ще раз хочемо підкреслити всю значущість нинішнього активного процесу усвідомлення причин та наслідків народної трагедії 1932-1933 років для історії України, для історії всієї світової спільноти.

Вперше Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, одним словом всі найвищі керівники держави і найвищі її органи відверто заявили про штучних характер голодомору, про майже півсотлітнє приховування компартійним режимом правди про причини і небачений масштаб цього злочину проти українського народу, свідомо заподіяного сталінізмом та місцевими виконавцями його вказівок.

Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, і тих, кому не судилося це, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги гідно вшанувати пам'ять його жертв. Саме на цьому наголошувалося у минулорічному Указі Президента України про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, наступним розпорядженням Президента України про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору. Зокрема, це встановлення пам'ятників, монументів, пам'ятних знаків, впорядкування міст поховання жертв голодомору, в тому числі спорудження відповідного меморіалу в Києві, надання матеріальної допомоги особам, які пережили голодомор.

Влітку виповнюється 12 років нашої незалежності, але ми, як і раніше, у величезному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно-визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку превентивними репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявились найбільш жахливими у більш, ніж тисячолітній історії українського народу.

Незалежна і суверенна Україна прагне спокути перед тими мільйонами, які загинули лютою голодною смертю. На жаль, 60-ту річницю голодомору жертви не були вшановані належним чином. 10 років, які прожиті після цієї річниці, теж практично були втрачені. Прилюдне засудження голодомору звучало тільки у виступах Президента України, окремих народних депутатів та офіційних посадових осіб. Причин цьому багато. Одна з них – довголітнє політичне протистояння в суспільстві і в парламенті. Тема голодомору, на жаль, часто використовувалася як політична зброя. Одні вимагали виставити рахунок Росії, яка прийняла на себе всі зобов'язання Радянського Союзу – хай приймає і це.

Інші звинувачували у винищенні українства комуністів, які народилися після 1933 року.

А треті робили вигляд, що їм нічого невідомо про голодомор, якщо в Україні був тоді голод, то він був і в інших регіонах Радянського Союзу.

Часи протистояння навколо цієї теми в нашій історії, сподіваємося, проходять. Свідченням цього і політичною оцінкою є нинішнє спеціальне засідання Верховної Ради України. Це природньо, коли в суспільстві панують різні настрої. Природньо, коли відбуваються змагання політичних сил у парламенті. Але глибоко переконаний, є роки в нашій історії, які повинні не роз'єднувати, а згуртовувати суспільство. Цього вимагають національні інтереси, цього вимагає наш моральний обов'язок перед пам'яттю безневинних жертв.

Одним, вважаю, необхідно було б нагадати, що в тоталітарній державі народ не міг нести відповідальності за дії свого уряду, які могли набувати злочинного характеру. Іншим варто згадати, що Компартія України визнала факт голоду після 50-річного табу і ще, перебуваючи при владі, опублікувала у партійному видавництві збірник жахливих документів про голод.

Третім можна порадити ознайомитися з документами хоча б цього збірника. А всім нам таким різним тепер треба пригадати хто бив у набат тоді до грудня 1987 року, коли голод 33-го року був забороненою темою.

Три голоди за чверть століття. До такого звикнути не можна, тому тепер нашим обов'язком є донесення правди про голодомор до кожного громадянина України і до народів усього світу. Треба сповна реалізувати ті заходи, які сприятимуть поставленій меті. Треба зробити їх довгочасними і масштабними.

28 листопада минулого року Верховна Рада України ухвалила Постанову про 70-ті роковини голодомору. Фактично цією постановою започатковано проведення заходів на вшанування пам'яті жертв голодомору впродовж цілого року в рамках встановленого указом Президента України дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

Деякі заходи, затверджені Верховною Радою, вимагають більшого терміну для їх реалізації. Однак обов'язком уряду не тільки конституційним, але і моральним є їх неухильне виконання.

На виконання рішень Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, в усіх регіонах зусиллями державних та місцевих органів влади впорядковуються могили, складається реєстр пам'ятників і пам'ятних знаків жертвам голодомору, до яких у день пам'яті жертв голодомору та політичних репресій відбувається покладання траурних вінків та квітів, проведення молитв і панахид, проводяться круглі столи у роки пам'яті та наукові конференції щодо цієї трагічної події.

Керівники церков і релігійних організацій відгукнулися на заклик Верховної Ради і уряду і проводять у всіх храмах України поминальні панахиди. В засобах масової інформації виступають та надають спогади, інтерв'ю очевидці трагічних подій 1932-33 років, а також вчені, керівники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, проводяться виставки та широкі видання архівних документів, матеріалів і спогадів про голодомор, організовано цикли теле- та радіопередач, публікації документів і матеріалів про ці трагічні події. Завершується робота над телевізійним фільмом про голодомор, про політичні оцінки цієї події.

Урядом прийнято рішення про створення державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій у складі монументу, музею, конференц-залу та науково-дослідного центру.

Уряд особливо детально хотів також проінформувати про здійснення кількох нових важливих проектів, що пов'язані з дослідженням архівних та усних джерел народної пам'яті про голодомор.

Досі ми задовольнялися, так би мовити, екстенсивним шляхом у вивченні джерельної бази проблеми голодомору і оприлюднили на сьогоднішній день в архівних публікаціях, практично, всі наявні у наших архівах документи у вигляді різножанрових документальних публікацій та довідників.

Зусиллями науковців і архівістів опубліковано окремим виданням 15 документальних збірників та 23 добірки на журнальних сторінках, більше 1000 архівних свідчень представлено на газетних шпальтах.

До широкого суспільного обігу введено більше 10 тисяч оригінальних документів як тогочасних установ різного рівня, так і спогадів, свідчень, рефлексій, зафіксованих вже з певною часовою дистанцією. Зокрема, це унікальні збірники документів "Голод 1932-1933 років в Україні", "Колективізація і голод в Україні", "Упокорення голодом". Дванадцять масштабних обласних документальних видань, менших за обсягом, проте не менш важливих за змістом опублікованих документів. Вони, в цілому дають уявлення про джерельне базу відомостей про голодомор в Україні. Загалом йдеться про майже півтори тисячі архівних фондів установ та організацій, що існували на територій 17-ти нинішніх областей України. В них налічується понад 200 тисяч справ, що в комплексі складають повноцінний і надзвичайно насичений банк даних, на жаль, досі не оформлений як самостійна інформаційна база ретроспективної документації. У своїй сукупності вона змальовує жахливу картину впровадження голодомору як політичного засобу упокорення тогочасного українського суспільства, як своєрідного терору голодом.

Мета, поставлена перед такими публікаціями, досягнута український народ знає про свою трагедію. Нині настав час переорієнтуватися на більш широкі, вже інтенсивні напрями науково дослідження.

Крім необхідності залучення до наукового обігу відомостей закордонних архівів, передусім російських, а також західноєвропейських і американських, йдеться про необхідність розширення усної історії голодомору, це збирання і впорядкування спогадів свідків цих подій або народних переказів про них, що побутують серед нащадків жертв голодомору – цієї своєрідної генетичної пам'яті, яка збереглася, не дивлячись на всі намагання правлячого режиму витравити її.

Нині відповідно до рекомендації парламентських слухань та доручень уряду Держкомархів працює над розробленням проекту державної програми "Усна історія голодомору". Ще один аспект – це оприлюднення зображувального ряду епохи 30-их років, публікація всіма найновішими засобами візуальних документів про історичні процеси тієї доби – колективізацію, розкуркулення, політичні репресії, штучний трудовий ентузіазм тощо.

Зокрема "Інтернет" відкриває надзвичайно широкі можливості для увічнення у свідомості людства одного з найбільших злочинів сталінізму та однієї з найбільших трагедій ХХ століття – голодомору в Україні.

Впродовж останніх років у всесвітній мережі витворився потужний інформаційний ресурс – спеціальні веб-сайти з голодомору офіційних установ, громадських організацій, меморіальних об'єднань, тематичні розділи, присвячені цій проблемі, численні повнотекстові публікації документів, сотні тематичних публікацій на електронних сайтах з історії України, відомості з електронних каталогів бібліотек, інших бібліографічних довідників тощо.

Досить інформативним є перший український спеціалізований сайт, присвячений трагедії українського народу, що підготовлений Державним комітетом архіву. На наш погляд, це – дуже перспективний і важливий напрямок нового розкриття всіх аспектів людської трагедії семидесятирічної давнини, орієнтований передусім на молоде покоління та міжнародну спільноту. Так само молоді адресована та хрестоматія, роботу над якою завершують Держкомархів спільно з Міністерством освіти і науки. Її завдання – мовою документів, але популярно і дохідливо масовим тиражем розповісти учням, ліцеїстам, студентам про цю жахливу сторінку нашої історії.

Користуючись нагодою, хочу порушити проблему, яка. без перебільшення, має надзвичайне, я би сказав, навіть глобальне значення. Мова йде про міжнародне визнання акту геноциду українського народу у роки голодомору. Поза всяким сумнівом голодомор є злочином проти людяності. Однак. будь-яка міжнародна організація не визнає злочин проти людяності актом геноциду. Є конвенція Організації Об'єднаних націй про попередження злочину геноциду і покарання за нього, яка була відкрита для ратифікації резолюції Генеральної асамблеї від 9 грудня 1948 року та набула сили 12 січня 1949 року. Під геноцидом, в цьому документі розуміють дії, що здійснювались з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Тобто, геноцидом можуть бути визнані дії, які спричинили загибель десятків або сотень тисяч людей і невизнані дії, які спричинили загибель мільйонів людей. Комісія конгресу Сполучених Штатів по голоду 32-го, 33-х років в Україні, яка завершила свою роботу 22 квітня 1988 року, визнала цей голод актом геноциду. Міжнародна комісія по розслідуванню голоду в Україні 32-го, 33-х років, яка працювала під керівництвом професора Санберга в 1988-89 роках теж призвела до такого ж висновку: "Голод – є актом геноциду".

Щоправда, Генеральний адвокат цієї міжнародної комісії опротестував вирок, керуючись такими мотивами. Перше. Під час подій, що розглядались комісією Конвенції ООН по геноциду не існувало. Друге. Як нікого з винуватців трагедії на той час немає в живих. Третє. Тільки Радянський Союз повинен був вирішувати, порушувати справу в рамках конвенції по геноциду чи ні. Комісія розглянула протест генерального адвоката, думки її поділились. Але, більшість членів комісії дійшла висновку, що питання про притягнення винних до відповідальності може не стояти, досить винести принципове політичне рішення про визнання факту голоду 1932-1933 років геноцидом. Радянського Союзу більше не існує і питання про визнання голоду 1932-33 років в Україні може бути порушено перед ООН Верховною Радою України.

В руки міжнародних організацій, які розглядатимуть це питання за дорученням ООН, Держкомархів за дорученням уряду, Національна Академія наук може надати всю інформацію що нагромаджена за півтора десятиліття науково-дослідної роботи. Ця інформація підтверджує на нашу думку те, що голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й потрапляє під дію конвенції, як акт геноциду.

На цьому дуже коротко зупинюсь, щоб окреслити можливі на нашу думку концептуальні напрями аргументації Верховної Ради України перед Органіцією Об'єднаних Націй.

По-перше. Варто відзначити, що голодомор був наслідком не тільки і не стільки примусових завищених хлібозаготівель, а суцільне і цілеспрямоване вилучення продовольства будь-якого виду в усіх регіонах СРСР, населення яких на дві третини і більше складалося з українців.

По-друге. Доцільно визначити причини привінтивних репресій різного роду і різного спрямування: масові репресії індивідуального характеру, терор голодом, депортації, які торкнулися у 30-ті роки саме України як національної республіки. З нашої точки зору, якщо Верховна Рада аргументовано сформулює і поставить перед Організацією Об'єднаних Націй проблему визнання голодомору в Україні актом геноциду у 1992-1993 роках, то Україна має історичну можливість довести міжнародній спільноті факт геноциду українського народу у ХХ столітті.

Шановні народні депутати, покоління ХХІ століття має чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу – це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані пам'яті безневинних жертв голодомору віднести на такий рівень увічнення їх пам'яті, який існує в світі щодо жертв холокосту, рівень який відбиває дуже ємна формула: "Навчати, пам'ятати, досліджувати". Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їх нащадків мають знати. Ніхто незабутий і ніщо незабуте.

Дякую вам за увагу

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх