,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Украинцы. Симон Петлюра
  • 17 сентября 2010 |
  • 18:09 |
  • bayard |
  • Просмотров: 34130
  • |
  • Комментарии: 11
  • |
0
Симон Петлюра жив і працював у нас перед очима. Не було в його житті романтики ні загадковості, не було таємниць ні обрахованости. Усі - приятелі й вороги, товариші й противники його - бачили й знали, за що змагався він, яку мету перед собою мав, за що загинув.

Життя Симона Петлюри розподіляється на дві - нерівні кількістю літ i нерівнозначні змістом - частини. Перша з них - до початків 1917 року, що означив собою бурхливий потік революційної доби на Сході Європи взагалі, на нашій батьківщині зокрема; друга частина датується роками 1917-1926.

Народився Симон Петлюра у Полтаві, в козацькій родині, що перейшла з села до міста, де батько його мав дрібний візницький промисел. Генеалогія тої родини нам невідома, не знаємо нічого про предків Симона Петлюри з боку батька ні з боку матері. І хто знає, чи будемо колись щось про те знати, бо ж за період більшовицької надвлади на Україні метрики та інші документи значною мірою знищено.

Так само мало знаємо про дитячі роки Симона Петлюри. Первісну освіту свою він дістав у полтавській бурсі, продовжуючи її в духовній семінарії того ж таки міста. Це не є випадок для тодішніх часів і тодішніх обставин, що дитина з світської родини діставала освіту в школі духовній. То була доля багатьох дітей бідного стану, що їх батьки дбали про їх майбутню долю та неспроможні були витрачати більшого гроша. Світська школа - гімназія та за нею університет - була до певної міри привілейованою та вимагала великих коштів, а духовна була дешевою і приступною для всіх станів, бо на неї не поширювався відомий старорежимний циркуляр міністерства освіти про "кухарчиних дітей", перед якими мали бути фактично замкнені двері російських гімназій.

Лихом поминати духовної школи не слід. Був у неї хоч би той уже плюс, що майже всі її учні походили із станів сільського населення, - чи то з самого селянства чи з близьких до нього верств. Тому серед бурсаків та семінаристів в Україні ніколи не вигасало українське національне почуття, бо навіть перебуваючи в російській школі, не одривалися вони од українського оточення та од української стихії.

По Полтаві знаходимо Симона Петлюру у Львові. Вигнаний із семінарії, як казали тоді "з вовчим білетом", себто без права вступити до іншої російської школи, опинився він за кордоном. Це було явище нормальне для тодішньої політизованої молоді. Але характерним для юнака Симона Петлюри було те, що подався він не до Берліна, Парижа чи Швейцарії, де скупчувалися тоді всі, кому з тої чи іншої причини тісно було жити в колишній Російській імперії. Вибрав він провінціяльний для Європи Львів тому, що там було вогнище українського руху, що у львівському університеті можна було слухати лекції українських професорів, що викладали українською мовою. У Львові ж Симон Петлюра, по-перше, означив себе політично, бо вступив до складу Революційної української партії (РУП), що року 1900 була заснована тодішньою молоддю на Великій Україні, але штаб свій розташувала на території українського населення в межах колишньої Австрії за допомогою старшої, а особливо молодшої галицької та буковинської інтелігенції.

Після Львова застаємо Симона Петлюру на Кубані за учительською, потім статистично-архівною працею. Там, на широких прикавказьких степах, перехована ще була старовинна козацька традиція, що проминула вже давно для України. Молодий Симон Петлюра з запалом взявся до вивчення козацької історії та місцевого життя. З Кубані повертається Симон Петлюра до Києва. З'являється він там уже сформованою людиною, визначеною політично й індивідуально. Було то за часів першої російської революції, коли перед українцями відкрилося певне поле національної праці. І Симон Петлюра бере до рук найсильнішу як на ті часи зброю - перо. Він - секретар Чикаленкової "Ради", потім редактор соціял-демократичного органу "Слово". На той час РУП уже перестала існувати; члени її пристали до різних українських партій, а ядро РУП прийняло назву української соціял-демократичної партії. До складу цієї групи належав і Симон Петлюра.

Погром української політичної спільноти викинув Симона Петлюру за межі України; року 1907 знаходимо його в Петербурзі. Ради хліба насущного служить він у приватному транспортовому товаристві, а свої політичні інтенції задовольняє працею в партії та в різного роду українських гуртках, таких численних і чинних на той час в колишній російській столиці. У Петербурзі Симон Петлюра не зажився. Авторові цих рядків гірко скаржився він, що йому душно в цьому болоті без сонця, світла і тепла. Він переїздить до Москви, знову ж таки на приватну службу - бухгалтером у більшому підприємстві. За тих часів одружився він із панною Ольгою з Більських; у Москві народилася йому й єдина дитина його - донька Леся.

Москва тоді - часи третьої державної думи - була осередком національного руху народів колишньої Російської імперії. І - річ єдина й неповторна в історії російської політичної думки - чинну участь у ньому брали видатні московські політики. Рух той зосереджено було в багатьох таємних і легальних товариствах; варто згадати такі, як "Союз автономістів", "Товариство слов'янської культури" з українським відділом, український "Кобзар" і т. ін.

Скромний бухгалтер не загубився серед національної еліти, що скупчилася на той час у Москві. Як представник української колонії, він посідає серед неї одне з чільних місць; його слова бралися до уваги, з ним радилися в усіх справах. Особливо зросла роль Симона Петлюри в означених колах тоді, коли він разом з Ол. Саліковським став редактором журналу "Украинская Жизнь", - органу, друкованого російською мовою і заснованого українцями для інформації російського громадянства. Це був той темний час, коли роздавлена була російською владою українська преса, і коли вияв української політичної думки міг бути зроблений, так би мовити, лише в перекладі російською. Тому значення "Укр. Жизни" було на ті часи надзвичайно важливим; біля того органу скупчилася була українська інтелігенція, до нього прислухалися уважно представники усіх національностей колишньої "тюрми народів", не виключаючи й росіян.

Під час Московського періоду життя Симона Петлюри остаточно зміцнів його український націоналізм, людяний та універсальний; там створив він свою концепцію становища України, як політичної одиниці, не тільки в межах багатонаціонального Сходу Європи, а й у площині загальноєвропейських взаємовідносин. Виявом цього був відомий український маніфест, написаний Симоном Петлюрою на початку війни, видрукуваний в "Укр. Ж." і в одбитках поширений в Росії та Україні.

У тому маніфесті Україні відведено місце в складі західно-європейських народів, по боці держав, що представляли собою столітні традиції європейського політичного демократизму.

Друга частина життя Симона Петлюри на погляд начебто ні в чому не подібна до першої. Упродовж якихось двох літ звичайна людина стає главою держави; скромний працівник пера перетворюється на головного отамана української республіканської армії. Коли б з якоїсь нещасливої нагоди сталося так, що Симон Петлюра загинув до 1917 року, оплакали б його родина та кілька товаришів; року 1926 заплакала за ним ціла Україна. Зміна незрівнянна, що припадає на долю улюбленим історією людям.

Але та зміна сталася не тому, що змінився Симон Петлюра. Усі, що знали його, усі мемуаристи одностайно стверджують, що протягом цілого свого життя залишався він тією самою людиною. І характеризували його завжди - та сама простота і скромність, відсутність пози, та сама жертовність і непохитність. Лише все індивідуальне, вся персоналія наче без сліду зникла - потопилася в революційній, державно-національній чинності його. Змінився не Симон Петлюра - змінилися точки прикладання його сили, бо прокинувся од сну столітнього український народ, бо вибухнула велика українська революція. Чин і гасла, що за ними стояли доти окремі люди, гуртки та партії, одійшли од них і стали виявом народної стихії української.

Кожна велика революція, відповідно до нових умов, у тій чи іншій формі відтворює історичну традицію народу, серед якого вона вибухнула. Це - соціологічний закон, виправданий наочно за роки 1917-1930. Так, Польща відтворила принципи колишніх конфедерацій, Чехословаччина - лінію Гуса та Жижки, Росія - віковічне самовладство. Україна - демократичну козацьку традицію XVII-го століття. Але народи не тільки відтворюють свою традицію, вони ще й персоніфікують її в тих людях, що мають в собі силу і волю витримати тягар тієї персоніфікації. Кожний народ за наших часів висунув таких людей, і були то - Пілсудський, Масарик; у Росії - Ленін, в Україні - Симон Петлюра.

Чому саме Симон Петлюра, а не хтось інший з тих видатних і талановитих людей, що могли бути і були його конкурентами, бо застала їх українська революція уже з набутою популярністю з готовим начебто народним авторитетом? Коли почалась українська революція, всі національно-творчі елементи з запалом кинулися до праці з народом і серед народу. З головою поринув до тої праці і Симон Петлюра. Бачимо його скрізь: на мітингах, з'їздах і в комітетах; на партійних засіданнях, у земстві і на парламентській трибуні Центральної Ради. Але незабаром виявилося, що вся сила творчої енергії його зосереджується не на цій чисто політичній стороні революційного процесу, де й без нього було досить визначних людей. Його увага поволі сконцентрувалася на відтвореннi тієї частини нашої державної традиції, яка завжди була, є і буде найтруднішою, найнеобхіднішою, а одночасно й найяскравішою в комплексі революційних завдань.

Симонові Петлюрі належить честь організації української республіканської армії, - відтворення занедбаної традиції збройної боротьби за батьківщину. На такій праці народні маси найлегше й найкраще розпізнають та оцінюють відповідних людей. Бо потрібні для неї - жертовна ідейність, непохитна воля, вміння наказувати і та глибока інтуїція, що дозволяє за одну мить розібратися в найтяжчих обставинах, - якості великою мірою властиві лише природженим революційним вождям.

Українське революційне вояцтво майже всім зобов'язане Симонові Петлюрі; одночасно Симон Петлюра так само майже всім зобов'язаний українському козакові. Військові з'їзди дали йому військове міністерство; повстання року 1918 зробило його першою особою в армії; боротьба з російською навалою поставила його на чолі держави, - ім'я його козаками занесене було до найглухішого кутка українського, до найтемнішої хати.

Типова кар'єра гетьмана XVII століття, перенесеного до складних обставин нашого часу. І коли Симон Петлюра не дістав од сучасників того імени, то це, мабуть, тому, що було в нашій історії дві лінії гетьманської традиції. Одна - вславлена іменами Богдана Хмельницького, Дорошенка та Мазепи, друга - припечатана Брюховецьким та Іваном Скоропадським. Першу з них персоніфікував за часів революції Симон Петлюра.

Перипетії визвольної боротьби примусили Симона Петлюру залишити межі батьківщини і виїхати за кордон. З ним виїхав уряд і значна частина республіканської армії. З кінця року 1920 зачиняється еміграційний період його чинности, продовжений до дня трагічної загибелі. Означається він перебуванням у Тарнові, Варшаві, Будапешті, Відні, у Швейцарії і, нарешті, в Парижі. Історія безперечно, підкреслить той факт, що й за час еміграції не перейшов Симон Петлюра меж відтвореної української традиції, бо мав він і свого в тому попередника - славного Орлика, гетьмана еміграційного...

Поза межами цього короткого нарису залишаємо і третю частину життя Симона Петлюри, що зачалася після двох його земних частин - 25 травня 1926 року. Бо ж сила його особи, його образу, пам'ять про славного лицаря землі української живе творчим чинником.

ХРОНОЛОГІЯ ОСНОВНИХ ДАТ ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

Народився 23 (10 ст. ст.) травня 1879 р. у м.Полтаві (на вулиці Загородній, будинок 20).

1888 - 1895 - навчається у початковій церковнопарафіяльній школі.

1895 - 1901 - навчається у Полтавській духовній семінарії.

Улітку 1901 - бере участь у Всеукраїнському студентському з'їзді.

1902 - розпочав журналістську діяльність. У львівському Літературному Науковому Віснику, що редагувався М. Грушевським, вийшла його перша публіцистична праця, присвячена стану народної освіти на Полтавщині.

Восени 1902 - виїхав на Кубань, дає приватні уроки у Катеринодарі, працює в археографічній експедиції члена-кореспондента Російської АН Ф. Щербини, організував у Катеринодарі осередок РУП - Чорноморську вільну громаду.

Грудень 1903 - перший арешт за революційну діяльність.

Березень 1904 - повернувся в Україну, перебуває у Києві.

Восени 1904 - емігрував до Львова, де працює співредактором рупівських часописів "Селянин" і "Праця", встановлює контакти з І. Франком, М. Грушевським, В. Гнатюком, М. Ганкевичем.

Жовтень 1905 - повернувся до Києва.

Грудень 1905 - бере участь у ІІ з'їзді РУП, обраний членом ЦК УСДРП.

27 січня 1906* - за направленням ЦК УСДРП виїхав до Петербурга, де редагує місячник "Вільна Україна".

Улітку 1906 - повертається до Києва, працює секретарем газети "Рада", згодом у часопису "Україна".

Травень 1907 - працює у редколегії газети "Слово", від вересня - редактор.

Восени 1908 - переїхав до Петербурга, де працює бухгалтером у транспортному товаристві, співпрацює з журналами "Мир" та "Образование".

1911 - переїхав до Москви, одружився з Ольгою Більською, працює бухгалтером у страховій компанії.

25 жовтня 1911 - народилася донька Леся (у Києві).

1912 - 1914 - редактор журналу "Украинская жизнь".

Початок 1916 - добровільно вступив на службу до Всеросійського Союзу Земств, перебуває на посаді Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З'їзду, Голови Контрольної Колегії Земського Союзу на Західному фронті.

1917 р.

Квітень - виступає ініціатором і організатором проведення у Мінську Українського з'їзду Західного фронту, обраний головою української фронтової ради.
4-5 квітня - бере участь у роботі конференції УСДРП, обраний членом Центрального комітету УСДРП та редколегії центрального органу УСДРП - "Робітнича газета".
6-8 квітня - бере участь у роботі Національного конгресу.
5-8 травня - бере участь у 1-му Всеукраїнському військовому з'їзді, обраний головою УГВК.
9 травня - вперше бере участь у роботі Центральної Ради.
5-10 червня - бере участь у 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді. Вдруге обраний головою УГВК.
15 червня - обраний до складу Генерального Секретаріату.
21 червня - у складі делегації Центральної Ради проводить переговори з полуботківцями.
22 червня - доповідав на засіданні Центральної Ради про інцидент з полком ім. Гетьмана Полуботка.
28-30 червня - у складі комісії Центральної Ради веде переговори з делегацією Тимчасового уряду (Керенський, Церетелі, Терещенко, Некрасов).
4 липня - виступає на нараді представників усіх частин Київського гарнізону з приводу виступу полуботківців.
8 липня - Генеральний Секретаріат доручив С.Петлюрі ведення справ з полуботківцями.
10 липня - на засіданні Комітету Центральної Ради вносить резолюцію з пропозицією припинити відправку полку імені Богдана Хмельницького на фронт, вивести з Києва кирасирів і донських козаків, негайно українізувати весь гарнізон Києва.
16 липня - провів переговори у Ставці Верховного Головнокомандувача щодо українізації в армії.
17 липня - на засіданні Генерального Секретаріату звітував про переговори з Брусиловим.
30 липня - подав на розгляд воєнного міністра вимоги: реорганізувати армію в Україні на основах національно-територіального принципу.
6 серпня - виступав на засіданні Центральної Ради з питань українізації війська.
28 серпня - на засіданні Малої Ради запропонував надіслати телеграму військам не підкорятися наказам генерала Корнілова.
31 серпня - написав таємного листа до Генерального Секретаріату, в якому запропонував створити "Краєвий комітет оборони нового ладу при Генеральному Секретаріаті Центральної Ради".
4 вересня - доповідав у справі створення Комітету на засіданні Генерального Секретаріату.
8 вересня - робить доповідь на засіданні Генерального Секретаріату про проблеми формування Вільного козацтва.
13 вересня - очолює делегацію УГВК на переговорах у Ставці Верховного Головнокомандувача М. Духоніна з проблем українізації війська.
22 вересня - виступив на засіданні Генерального Секретаріату із законопроектом про Вільне козацтво.
4-10 жовтня - бере участь у роботі військового з'їзду Південно-Західного фронту у Бердичеві, виступає з закликом створення боєздатної національної армії.
13 жовтня - звернувся з листом до Тимчасового уряду з вимогою надати йому необмежену владу у зв'язку із ускладненнями і труднощами на фронті.
20 жовтня - виступає перед делегатами 3-го Всеукраїнського військового з'їзду.
25 жовтня - на екстреному засіданні Малої Ради подав відомості з телеграфу про більшовицький переворот у Петрограді; виступив із закликом до делегатів 3-го військового з'їзду організуватися в полк для захисту Центральної Ради.
31 жовтня - постановою Центральної Ради офіційно призначається Генеральним секретарем з військових справ; віддав наказ українським військам зайняти всі найважливіші урядові об'єкти Києва.
2 листопада - розіслав у війська телеграму про те, що його поставлено на чолі військової влади України.
6 листопада - направив делегацію Генерального Секретаріату у складі О. Лотоцького і Д. Дорошенка до Ставки Верховного Головнокомандування, яка уклала угоду про створення Українського фронту.
7 листопада - віддав наказ про створення Українського фронту.
10 листопада - започатковано Український Генеральний Штаб.
У ніч з 29 на 30 листопада - під керівництвом С. Петлюри унеможливлено більшовицьке повстання у Києві акцією повного роззброєння десятитисячного збільшовиченого вояцтва і арешту більшовицьких ватажків.
3 грудня - за дорученням Петлюри генерал П. Скоропадський провів операцію для знешкодження ВРК Південно-Західного фронту у Бердичеві.
5 грудня - виступив з повідомленням про ультиматум РНК на 1-му Всеукраїнському з'їзді Рад.
10 грудня - віддав наказ про надання відпустки за місцем проживання воякам усіх запасних і тилових частин, що були призвані не з України.
12 грудня - на засіданні Генерального Секретаріату відстоює принципову позицію щодо пропуску козаків на Дон.
15 грудня - на засіданні Генерального Секретаріату наполягав остаточно визначитися, "чи воюємо ми, чи ні", доводив, що необхідно взяти Харків, як "оплот більшовизму в Україні".
17 грудня - на засіданні соціал-демократичної фракції Центральної Ради гострій критиці піддана діяльність Петлюри, причиною чого стало самочинне затвердження ним "Статуту Української Народної Армії".
18 грудня - подає у відставку з поста Генерального секретаря з військових справ.

1918 р.

4 січня - на засіданні Ради Народних Міністрів слухали письмову пропозицію Петлюри організувати Гайдамацький кіш чисельністю 3 тис. осіб.
12 січня - українське командування направило Гайдамацький кіш Слобідської України під Полтаву, де Кіш отримав перше бойове хрещення.
16 січня - згідно з наказом командування Петлюра із штабом і частиною Гайдамацького коша прибув у район Крут, на станцію Бобрик.
19 січня - прибув з Гайдамацьким кошем до Києва.
21 січня - керує штурмом "Арсеналу".
22 січня - безпосередньо керує боєм за центр міста і за вокзал.
23-26 січня - керує обороною центральної частини міста.
27 січня - удосвіта, залишивши Київ, з Гайдамацьким кошем відступив у район с.Ігнатівки (Ірпінь), де Кіш реорганізовано в Гайдамацький курінь.
31 січня - На чолі Гайдамацького куреня разом з куренем Січових Стрільців зайняли Коростень.
12 лютого - бій Гайдамацького куреня разом з Запорізькою бригадою за Бердичів.
13 лютого - Гайдамацький курінь зайняв ст. Ірпінь.
15 лютого - бій з більшовиками на р. Ірпінь, біля колонії Северинівка під Бучею.
1 березня - на чолі Гайдамацького куреня вступив до Києва.
3 березня - наказом по військовому міністерству звільнений з посади командира Гайдамацького куреня.
Квітень - на губернському земському з'їзді Київщини обрано головою Київської Народної Земської Управи, а на з'їзді представників земств України обирають головою Всеукраїнської Спілки Земств.
28 травня - направив лист до німецького посла у Києві барона Мумма з вимогою зупинити вакханалію арештів німецькими офіцерами і солдатами ні в чому невинних громадян.
16 червня - від імені Всеукраїнського Земського з'їзду направив Скоропадському меморандум із засудженням діяльності його уряду.
27 липня - після виступу на зборах Сільськогосподарського товариства з вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння і повернення землі селянам заарештований гетьманською владою.
12 листопада - звільнений із в'язниці.
13 листопада - виїхав у Білу Церкву до Січових Стрільців, де згодом узяв участь у протигетьманському повстанні.
14 листопада - на таємній нараді уповноважених представників від партій і організацій-членів УНС, а також представників війська було сформовано Директорію - орган політичного керівництва на період повстання проти Гетьманату, членом якої обрано Петлюру (заочно).
15 листопада - за своїм підписом як Головного Отамана Військ УНР та підписом начальника штабу республіканських військ О. Осецького видав лист-Універсал до українського народу, в якому закликав до боротьби за волю України.
17 листопада - в складі Директорії переїхав із Білої Церкви до Фастова.
18 листопада - на станції Калинівка приймає звіт А. Мельника про результати Мотовилівського бою.
11 грудня - на переговорах у Козятині з делегацією вищого німецького командування підписав домовленість про негайну евакуацію німецького війська з території Української Народної Республіки.
19 грудня - у складі Директорії прибув до Києва.

1919 р.

16 січня - бере участь у Державній нараді Директорії, уряду, представників політичних партій та війська, яка відбулася у Києві.
23-28 січня - бере участь у роботі і виголошує промову на Трудовому Конгресі України.
11 лютого - звернувся до ЦК УСДРП з листом про тимчасовий вихід із УСДРП.
27 лютого - у Ходорові зустрівся з представниками місії генерала Бертелемі, що прибули на переговори про лінію розмежування УГА і польської армії.
6 квітня - у Рівному скликав Державну нараду з наміром досягти компромісного рішення між урядом і опозицією.
9 травня - обраний Головою Директорії.
11 червня - прибув до Кам'янця-Подільського як тимчасової столиці УНР.
17 липня - у Кам'янці-Подільському зустрічався з делегацією єврейського населення з приводу погромів.
20 липня - бере участь у спільному засіданні проводів УНР і ЗОУНР у міському театрі Кам'янця-Подільського.
27 серпня - підписав відозву Головного Отамана "Проти погромів".
30 серпня - перебуває з військом на підступах до Києва, на бойовій лінії Пост-Волинський - Червоний Трактир.
31 серпня - присутній на параді залоги Кам'янця-Подільського з нагоди вступу українського війська до Києва.
24 вересня - бере участь у нараді Директорії, Диктатури і обох урядів у Кам'янці-Подільському, що ухвалила декларацію про боротьбу з денікінцями.
25 жовтня - бере участь у Державній нараді в Кам'янці-Подільському за участю Директорії, обох урядів, представників Буковинської Національної Ради та представників партій, спілок, земств, кооперативних організацій.
4 листопада - виступає на нараді у Жмеринці за участю Директорії, Диктатури, Уряду, Військового міністерства, командирів груп і корпусів, скликаній для з'ясування ситуації, накреслення шляхів подальших військових акцій і політичної роботи.
6 листопада - дав дозвіл послати спільну делегацію представників обох армій до Денікіна.
9 листопада - у Кам'янці-Подільському скликав спільне засідання Директорії і уряду для обговорення питання про зраду галичан.
15 листопада - відбулося останнє засідання Директорії, на якому, у зв'язку з від'їздом членів Директорії Швеця і Макаренка за кордон, верховне керування справами Республіки покладалося на Голову Директорії.
23 листопада - Петлюра приймає рішення про добровільність участі у подальшому поході.
26 листопада - виступає на військовій нараді у Старокостянтинові з закликом не втрачати духу, продовжувати боротьбу, реорганізувавши армію і задовольнивши її пекучі проблеми.
4 грудня - нарада у Чорториї за участю членів уряду, штабних чинів і командуючих дивізіями, яка прийняла рішення про необхідність від'їзду Петлюри за кордон.
5 грудня - віддає наказ про перехід армії у Зимовий похід.
6 грудня - виїхав до Варшави.
9 грудня - відбулася перша зустріч С. Петлюри з Ю. Пілсудським.
16 грудня - наказує відновити в місці перебування Ставки діяльність Центральних Установ УНР.

1920 р.

17 січня - направив ноту до Найвищої Ради Союзних і Сполучених держав у Парижі про допомогу Україні.
22 січня - звернувся з меморандумом до Пілсудського, в якому виклав численні факти ворожої поведінки польської військової влади, терору, грабіжництва і насильства польської адміністрації та польських вояків на українських землях.
15 березня - віддав наказ Військовому міністру В. Сальському особисто виїхати до Кам'янця-Подільського для формування частин.
26 березня - провів військову нараду, яка розглянула структуру Армії УНР і ухвалила створити Вищу Військову Раду.
10 квітня - здійснив огляд особового складу 6-ї Січової Стрілецької дивізії у Бердичеві.
17 квітня - затвердив штати Військового міністерства.
19 квітня - звернувся з відозвою до українського народу, в якій роз'яснювалася суть нового етапу боротьби у зв'язку з українсько-польським договором.
21 квітня - підписано українсько-польську політичну конвенцію про співпрацю між УНР та Польщею.
24 квітня - підписано військову конвенцію з Польщею про надання військової та економічної допомоги УНР у спільній війні з Радянською Росією.
25 квітня - згідно з військовою конвенцією розпочався спільний похід українських та польських військ на схід проти більшовиків.
5 травня - відбулася зустріч Петлюри з Пілсудським на вокзалі у Бердичеві.
6 травня - в районі м. Ямполя вітав армію Зимового походу, що перейшла на звільнену українську територію.
7 травня - союзницькі війська здобули Київ.
16-17 травня - зустріч Петлюри з Пілсудським у Вінниці.
24 травня - уряд і Петлюра урочисто в'їхали до Києва. На Софіївському майдані відбувся парад українських і польських військ за участю 6-ї Стрілецької дивізії, який приймали С. Петлюра та генерал Ридз-Смігли.
27 травня - доручив В. Прокоповичу сформувати новий склад уряду.
10 червня - уряд УНР залишив Київ.
8 липня - звернення С. Петлюри "До населення Поділля" про перебрання від поляків військової та цивільної влади на Поділлі.
13 липня - підписав відозву "До українського населення Галичини", в якій він закликав добровольців поповнювати Армію УНР.
14 липня - у листі до Ю. Пілсудського висловився проти намірів польської сторони вести мирні переговори з більшовиками.
Серпень - бойові дії Армії УНР по лінії Дністра.
8 вересня - направив телеграму-подяку командиру Окремої кінної дивізії полковнику І. Омеляновичу-Павленкові, всім командирам полків, усім старшинам та козакам, йому підлеглим, за успішні акції проти ворога.
15 вересня - звернувся з телеграмою військам з нагоди переходу в наступ.
27 вересня - підписав наказ про організацію повстання на Правобережній Україні.
9 жовтня - створив тимчасову комісію для ведення мирних переговорів у Ризі. Але на переговори представників УНР не допустили.
10 жовтня - українські війська звільнили Коростень і Жмеринку.
12 жовтня - між Польщею і Радянською Росією у Ризі було підписано прелімінарний мир, згідно з яким 18 жовтня на всьому фронті припинялися бойові дії.
18 жовтня - направив Пілсудському телеграму з запевненням, що Українська армія, виконуючи волю народу, буде боротися до кінця.
20 жовтня - надіслав урядові Польщі ноту, в якій заявляв, що укладення договору з Радянською Україною є порушенням договору від 21 квітня 1920 р.
24 жовтня - звільнено Вінницю. Українські війська вийшли на лінію Яруга - Шаргород - Бар - Деражня - Летичів - Літин.
8 листопада - державна нарада в Ялтушкові ухвалила рішення про підготовку наступу на 11 листопада.
10-21 листопада - безперервні бої Армії УНР з більшовицькими військами.
12 листопада - затвердив ухвалені Радою Народних Міністрів закони "Про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці", "Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки" та "Закон про вище військове управління УНР".
18 листопада - на засіданні Ради Народних Міністрів за участю С. Петлюри у волинському містечку Фрідріхівці прийнято рішення про перехід Армії і уряду УНР на територію Польщі.
19 листопада - віддав розпорядження про евакуацію всіх установ і державного майна на територію Польщі.
21 листопада - в районі Підволочиська спостерігає за останнім боєм і відступом Армії УНР за Збруч.
23 листопада - наказав Військовому міністрові жодної частини, підлеглої Військовому міністерству, не розпускати.

1921 р.

9 січня - підписав закон про Раду Республіки як тимчасовий орган народної влади, якому належить повнота влади на час перебування Правительства Української Народної Республіки поза межами Республіки.
21 січня - на засіданні Ради Народних Міністрів у Тарнові за участю уряду УНР, представників вищого командного складу армії і Генерального Штабу порушив питання про необхідність всебічної роботи Уряду у справі організації повстання в Україні проти московської окупаційної влади і створення для цього Партизансько-Повстанського Штабу.
3 лютого - виступає на відкритті першої сесії Ради Республіки.
10 лютого - затвердив Вищу Військову Раду.
12 березня - підписав звернення "До населення України" з закликом готуватися до повстання.
27 травня - затвердив у новій редакції "Закон про вище військове управління в УНР".
5 серпня - підписав накази про відставку уряду В. Прокоповича і про призначення П. Пилипчука Головою Ради Міністрів і міністром фінансів УНР.
13 жовтня - віддав наказ про реорганізацію армії до потреб розгортання на випадок повстання.
25 жовтня - лист-наказ Ю.Тютюннику з нагоди початку Другого Зимового походу.
Листопад - переїхав з Тарнова до Варшави.
2-4 грудня - провів нараду за участю Військового міністра, Начальника Генштабу, Генерального Інспектора, Начальника Військово-Ліквідаційної комісії і деяких командирів дивізій, на якій було обговорено завдання, що стоять перед Державним осередком, і практичні шляхи їх вирішення.
5 грудня - лист до прем'єр-міністра "Про чергові завдання боротьби проти окупаційної влади на Україні".
24 грудня - лист до уряду УНР щодо самозваної "віденської Директорії".
30 грудня - у листі до Начальника Генерального Штабу виклав засадничі положення стратегії подальшої боротьби.

1922 р.

14 січня - призначив А. Лівицького Головою Ради Народних Міністрів і міністром юстиції УНР.
10 травня - лист прем'єр-міністрові УНР у зв'язку з проведенням Генуезької конференції.
15 травня - наказом Головного Отамана командиром повстанських сил на Правобережній Україні призначено отамана Орла (Я. Гальчевського).
22 травня - лист до інспектора Армії УНР генерала Єрошевича про заходи для протистояння амністії інтернованих вояків, що оголошувалась радянськими органами.
24 травня - на посаду Військового міністра затверджено Генштабу генерал-поручника М. Юнаківа.
26 травня - лист прем'єр-міністрові УНР про організацію допомоги голодуючим в Україні.
9 червня - лист до Військового міністра УНР про план відродження оборонної промисловості України.
13 липня - затвердив скорочений штат Військового міністерства.
23 вересня - лист до інспектора Армії УНР генерала Єрошевича про культурно-просвітню та виховну роботу в армії.

1923 р.

7 січня - затвердив постанову Ради Народних Міністрів "Про заклик на дійсну військову службу для поповнення армії старшин і військових урядовців запасу армії та флоту й народного резерву і козаків запасу армії і флоту".
15 січня - у листі до Військового міністра наполягає зберегти військову організацію.
10 березня - лист до генерал-інспектора Армії УНР, Воєнміна, Начальника Генерального штабу щодо запобіжних заходів у зв'язку з виїздом вояків до Франції.
18 травня - лист до заступника Голови Ради Міністрів УНР про переїзд уряду УНР з Тарнова.
20 травня - лист міністру закордонних справ УНР з приводу Ноти Раковського англійському урядові.
31 грудня - разом з В. Прокоповичем, тодішнім прем'єр-міністром уряду УНР, виїхав із Польщі.

1924 р.

1 січня - у Відні зустрівся з П. Чижевським та Є. Чикаленком.
2 січня - 23 травня - перебуває в Будапешті.
23 травня - у Берні по дорозі на Цюріх гостював у Л. Курбаса.
24 травня - 7 серпня - прибув до Цюріха, мешкає у готелі "Сімплон" на Шюценгасе.
8 серпня - 15 жовтня - перебуває в Женеві. Мешкає у пансіоні на rue Candole.
9 вересня - лист до В.Кедровського щодо організації наукового з'їзду українських емігрантів-учених.
25 вересня - лист до генерала Сальського про створення Товариства вояків Армії УНР.
16 жовтня - прибув до Парижа.

1925 р.

5 квітня - лист до Голови Ради Міністрів А.Лівицького про полагодження справ Державного Центру на випадок своєї смерті.
21 серпня - до Парижа переїхали дружина і донька Петлюри. Поселилися в Латинському кварталі, біля Сорбонни, по вулиці Тенар.
5 жовтня - лист до Є. Бачинського щодо організації друкованого органу і з запрошенням до співпраці.
15 жовтня - вийшло перше число тижневика "Тризуб".

1926 р.

Січень - створено організацію "Прометей", в основу діяльності якої була покладена ідея об'єднання всіх поневолених більшовиками народів для боротьби з радянською Росією.
18 квітня - у "Тризубі" друкує статтю "Ловці душ", що була відповіддю на промову Чубаря з нападками на уряд УНР.
23 травня - бере участь у Третьому з'їзді Союзу Українських Емігрантських Організацій у Парижі.
25 травня - С. Петлюру вбито.

My Webpage
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх