,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Минет в схроне или историческая правда об УПА
  • 15 сентября 2010 |
  • 21:09 |
  • нах... |
  • Просмотров: 28277
  • |
  • Комментарии: 12
  • |
0
Меня, честное слово, искренне умиляют «молодые и перспективные» исследователи «вызвольного руху» на Украине. «Вызвольного» – именно в кавычках, потому что именно так они именуют участников УПА. Почему умиляют? Во-первых, почему-то таковые практически всегда связаны с современными националистическими организациями. В какого «историка» не плюнь – обязательно попадёшь либо в КУН, либо в «Свободу». Во-вторых, они, почему-то, предпочитают группироваться кучками. Нет, здесь я говорю абсолютно серьёзно, ни капельки не утрируя. Люди, не согласные с их политическими взглядами, таковых индивидов стараются всячески избегать. Хотя бы потому что кроме просвещения серых масс о выдающейся роли Бандеры в формировании украинской модерной нации тем для разговора у них нет. Пытался на днях поговорить с одним знакомым «дослидныком» о перспективах «Шахтёра» в Лиге Чемпионов – так тот завёл разговор о сенсационных фактах участия в движении УПА негров. Где тут связь спросите вы? Так у «Шахтёра» ж полкоманды чернокожих… Но у группирования подобных индивидов в кучки, к сожалению, есть и побочные эффекты.

Недавно кучки «дослидныкив» слились в центре Киева в одну большую кучу. Повод долго искать не надо было – одного из их гуру, Руслана Забилого, СБУ обидела. Ноутбук с внешними жёсткими дисками конфисковала. Да ещё и допросила с пристрастием. Да и (ужас !) музей, директором которого является Забилый, обыскала. Речь о фабрикации дела в отношении «неугодного режиму» человека я откидываю напрочь. Хотели бы опозорить или ликвидировать как публичную личность – «нашли» бы у него в ноутбуке, например, детское порно, СБУ ж всё-таки. Значит, дело не фабриковали – нашли действительно что-то интересное. Ну, или хотели найти по чьей-то наводке.

Почему, спрашиваете, я сам не протестую против «утеснения науки»? Нет, я б и сам протестовать пошёл с удовольствием, но только не с вышеупомянутой компанией. Абсурдность ситуации заключается в том, что музей пресловутый находится на балансе СБУ и содержится за счет бюджета СБУ. Более того, как говорится в заявлении пресс-службы СБУ, «его работники, в том числе его директор господин Забилый, получают зарплату в СБУ». А полное название пресловутой конторы – «Национальный музей-мемориал жертв оккупационных режимов «Тюрьма на Лонцкого» Службы безопасности Украины». Неувязочка получается… СБУ проверяет СБУшника, а «дослидныки» кричат: «Репрессии! Репрессии!»

Кстати, двойные стандарты проявляются и в другом. Где эти «историки» были, когда некоторые политики призывали привлечь коммуниста Солдатенко к уголовной ответственности за отрицание голодомора как геноцида украинцев ? Он же тоже историк и тоже имеет право на свою точку зрения. Там одного историка «мочат» – они молчат. Тут другого прижали – они загалдели. Непоследовательно как-то выходит. Называйте, пожалуйста, вещи своими словами, мол, так и так, нашего коллегу-свидомита прижали, надо защитить. Либо будьте последовательны в «защите историков» до конца.

Пикантности сегодняшнего митинга придают некоторые выступавшие на нём. Как передают СМИ, «перед собравшимися выступает Оксана Забужко. Она читает строки из своего последнего романа «Музей покинутих секретів» и предлагает СБУ забрать эту книгу, так как там есть информация из истории УПА». Я, конечно, не смею утверждать, что именно из истории УПА там читала Забужко, но мне, вот, запали в душу следующие строки из этого чудного романа:

Мама, тато, дзядзьо, бабця, вуйко Борух, сестра Іда з мужем, маленький Юзік-Йоселе – всі згоріли, ніхто не вийшов. А вона одбилась од свого народу – її переховала родина колежанки з гімназії, українки. А потім – потім вона попала під облаву, Бог Ізраїля хотів вернути її до мертвих, але у вагоні вона молилася до Розп’ятого, як її навчили в тій українській родині, і чудо сталося: на ешелон напала УПА.
Нарешті до нього дійшло: вона оповідала йому не про себе, а про свого бога, який її покинув. Про жорстокого й твердого юдейського бога, який не знає прощення, ані жалю, і помщається за непослух на жінках і малих дітях, – звільнене місце цього бога вона й офірувала йому, чоловікові, котрого сама ж і вернула до життя: її тіло благало його, як розгрішення від богопокинутости, від жаху смертної пустки.
Йому знову вдарило в голову запаморочення, – жодна жінка ніколи не дарувала йому почуття такої абсолютної над собою влади, в тому було щось недозволене, сливе жаске, але тим магнетичніше…
Tимчасом, мов на потвердження його здогаду, вона опустилась перед ним навколішки, й він затремтів, – вона вбирала в себе м’якими, ягнячими губами його єство впоєно, ледь не побожно, наче справляла містичний ритуал поклоніння нею-таки й викликуваній із його чресел силі, і цим разом та сила виявилась дужчою, тривкішою, ніж він міг собі уявити: більшою за нього самого, бо на якийсь час – легко збивши кволий шемріт її застережень – він теж перестав існувати, впав у темну непам’ять, ведений єдино нездоланною жадобою просування вглиб, у пружно-піддатливу горяч розвогненої лави, що відлунювала схлюпом під червоними склепіннями черепа, і це було неможливо, неймовірно, нестерпно, розтягнено в нескінченність, як безбожно солодке умирання в зупиненому часі, де не було світла, сама лиш вогненна тьма, в яку він бив і бив молотом, підземний коваль, аж зненацька тьма стислась круг нього в блаженну квінтесенцію вдячности, в ніжне кільце, як у виймаючий душу цілунок, стислась – і розтислась, і ще раз, і ще, і того вже таки несила було витримати, і в ту саму мить, коли він вистрелив із пістолета з переможним криком і прострілене тіло повалилося долі, тьма задрижала й збіглась круг них двох у блискавичний вогненний контур – мов навіч явлене замкнене коло струму, – і він простерся на голій земляній долівці відсапуючись, підставивши обличчя місяцеві, як циган, і вже притомно подивувався, що йому нічого не болить – нічого, справді, зовсім даремно вона турбувалась, – тіло дзвеніло відпружним, щасливим спокоєм, як добре випалений глечик.
Він ласкаво – аж трохи чудуючись, скільки в ньому, виявляється, скритих запасів ніжности, – провів рукою їй по плечах – тепер її присутність поруч була приємна, хотілося до неї говорити, пестити, затримати пережите:
- Та ти таки направду помічна медсестра, дівчино! Хоч представляй тебе до вирізнення наказом штабу – за самовіддане зцілення раненого…
По паузі вона відгукнулась, але зовсім не жартом – зміненим, сомнамбулічним голосом (сам звук якого знов наповнив його радісною свідомістю своєї моці):
– Я б хотіла зараз умерти… за тебе.

Так вот она, выходит, какая. Историческая правда об УПА. С минетом в схроне…

Максим Калашник

http://provokator.com.ua/2010/09/15/minet-...-pravda-ob-upa/



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх