,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Патріарх Філарет відповів в.Балозі:«Робити політику такі заяви – неетично»
-1
«Робити політику такі заяви – неетично»

Опубілкував Прес-центр Київської Патріархії

Вівторок, 20 липня 2010, 09:09
Днями інформаційне агентство УНІАН опублікувало інтерв’ю з Віктором Балогою – колишнім главою Секретаріату Президента України за часів Віктора Ющенка, а нині – фактичним лідером партії «Єдиний центр». Серед багатьох питань йшлося і про події липня 2008 р. У своєму інтерв’ю Віктор Іванович фактично на Патріарха Філарета покладає головну відповідальність за провал сценарію «утворення єдиної Помісної Церкви», який тоді намагалися реалізувати.

На це не можна не відреагувати. Але перш, ніж детально проаналізувати слова інтерв’ю, слід зробити кілька загальних зауважень.

Перше – якщо Віктор Іванович турбується про єдність Української Церкви, то він не може не розуміти, що його висловлювання в інтерв’ю не сприяють її досягненню, а навпаки – ще більше розпалюють ворожнечу та сіють недовіру.

Друге – В. Балога був одним з активних діячів процесів, які відбувалися у липні 2008 р. довкола Української Церкви. Будучи на той час главою Секретаріату Президента України, маючи значні повноваження та важелі впливу, він не може забувати про свою роль у тому, що сталося, і має давати їй об’єктивну оцінку. На згадку приходять слова народної мудрості: у перемоги – багато батьків, а поразка – завжди сирота.

Третє – ані Патріарх Філарет, ані Київський Патріархат як Церква, ніколи не надавали публічних оцінок таким справам, як, наприклад, успішність чи неуспішність партійного будівництва, результати виборчих кампаній, тощо. З етичної точки зору твердження, які звучать в інтерв’ю Віктора Івановича Балоги, можна оцінити так само, як оцінив би він надання Київським Патріархатом публічних оцінок діяльності партії «Єдиний центр» чи його особисто, як одного з партійних лідерів.

Четверте – з емоційної точки зору можна було би зрозуміти, якби у відповідь на інтерв’ю пана Балоги прозвучали оцінки його власних вчинків у липні 2008 р. Але таких оцінок зараз даватися не буде – це справа для спогадів та мемуарів. І нехай Господь Бог, Єдиний Праведний Суддя, воздасть кожному те, на що він заслуговує.

Тож, зробивши ці зауваження, маємо прокоментувати безпосередньо твердження з інтерв’ю (текст подано в редакції джерела).

« - Чи були у Віктора Ющенка реальні можливості створити єдину помісну церкву в Україні?

- Так, у Віктора Андрійовича була така змога. Святкування 1020-річчя Хрещення Русі давало величезні можливості для об’єднання. Його Всесвятість Варфоломій дуже хотів, щоб злилися всі три конфесії. Але виникли проблеми з Філаретом, тому що на той момент він нещиро відповів на питання, які порушив Вселенський Патріарх».

1. Церкву створює не Президент, а віруючі. Президент може об’єднувати, наприклад, партії. Тому сприяти єдності Церкви в Україні Президент Ющенко міг, але утворити єдину Українську Церкву може лише сама Церква, і ніхто більше.

2. У липні 2008 р. йшлося про об’єднання під омофором Константинополя УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ. Про участь в цьому процесі УПЦ МП мова не йшла – і Віктор Іванович має це добре пам’ятати. А без участі УПЦ МП створення єдиної Помісної Церкви є неможливим.

3. Оцінки щирості чи нещирості всіх учасників тих подій – справа суб’єктивна. Проте одне залишається фактом: під час зустрічі в Стамбулі не звучало тих пропозицій, які з’явилися пізніше. Пропозиції, висловлені у Стамбулі, були сприйняті Київським Патріархатом.

«- Наприклад?

- Щоб утворити єдину українську помісну церкву, треба, аби за це підписалися всі єпископи Київського патріархату. Без будь-яких застережень, хто буде патріархом – Філарет чи Володимир. Тому що такі рішення, згідно з правилами, приймаються лише на Вселенському Синоді. А Філарет поставив умову, що патріархом має бути він».

1. На жаль, як виявилося згодом, у липні 2008 р. сторони подій говорили про різні речі й мали на меті різні завдання. Київський Патріархат прагнув утворення в Україні єдиної Помісної Церкви. Але у липні 2008 р. йшлося не про це, а про входження Київського Патріархату і УАПЦ до складу Константинопольського Патріархату. З нашого боку висловлювалася позиція: «Ми можемо увійти для того, щоби невдовзі мати єдину автокефальну Помісну Церкву». Тобто, входження бачилося лише як шлях до мети – єдиної Помісної Церкви. У відповідь нам запропонували: «Ви входьте, а що буде – час покаже». Тобто входження сприймалося, як остаточна мета, а питання єдиної Помісної Церкви залишалося підвішеним у повітрі.

2. Єпископатом Київського Патріархату було складено і підписано лист на ім’я Патріарха Варфоломія з відповідним проханням про прийняття до складу Константинопольського Патріархату. Нас запевнили, що форма цього листа може бути довільною, головне – щоби було висловлене згадане прохання про входження. Раптом, за кілька днів до початку візиту Патріарха Варфоломія, було передано вже складений в іншому місці лист із категоричною вимогою підписати лише його – нібито він і є нашим проханням. Умови, викладені у листі, можна порівняти з умовами беззастережної капітуляції. Зрозуміло, що ведення перемовин в такому стилі – через посередників, з мало прийнятними категоричними вимогами – ніколи не сприяє зміцненню довіри учасників переговорів.

3. Під час зустрічі в Стамбулі було прямо поставлене питання – чи має Патріарх Філарет піти на спокій? Такої вимоги не прозвучало.

Після повернення, зі згоди Архієрейського Собору, Патріарх Філарет погодився на те, щоби йому був наданий титул, який би відповідав реаліям входження у Константинопольський Патріархат. Але вимогою Архієрейського Собору було те, що Київську митрополію Константинопольського Патріархату очолюватиме лише ієрарх, який вже перебуває на Київській кафедрі УПЦ КП. Такою ж була і позиція Президента України.

У відповідь прозвучала пропозиція, що владика Філарет може бути главою Митрополії, але після нього буде використовуватися «Критська модель». Ця модель полягає в тому, що з трьох місцевих кандидатів у Константинополі обирають одного. Така позиція викликала справедливе питання – на який строк планується включення Київської митрополії до складу Константинопольського Патріархату, і чи є гарантії надання у ближчий перспективі цій митрополії автокефалії? Обидва питання залишилися без ясної відповіді.

4. Незрозуміло, чому Віктор Балога згадує у своєму інтерв’ю «Володимира» – очевидно маючи на увазі Предстоятеля УПЦ МП. Адже про нього чи участь у процесі УПЦ МП мова не йшла взагалі.

5. Щодо твердження про те, що «за правилами» рішення про Предстоятеля має ухвалювати лише Синод Вселенського Патріархату – це не відповідає дійсності, хоча сам В. Балога може цього і не знати, не будучи фахівцем у царині канонічного права та церковної історії. Починаючи з XV ст. і аж до анексії 1686 р. Київська митрополія поставляла свого Предстоятеля цілком незалежно від Константинополя, який лише благословляв здійснене поставлення митрополита. На подібних умовах самостійного обрання першого архієрея до Константинопольського Патріархату приєдналася у 1990 р. УПЦ в Канаді. Подібними ж правами користується і УПЦ в складі Московського Патріархату. Чому Київський Патріархат повинен був погоджуватися на істотне звуження своїх прав, які були б менші, ніж має УПЦ МП?

«А ще Філаретові треба було написати клопотання, щоб його допустили до престолу, бо він не визнаний. Тобто спершу необхідно було пройти процедуру його легалізації під омофором Вселенського Патріарха. Та Філарет не захотів. Зрештою погодився, але під гарантії Вселенського Патріарха Варфоломія. Перепрошую, але просити гарантії від першої особи в православному світі – це неетично».

1. Просити гарантії – звичайна практика переговорів, в тому числі й міжцерковних. В цьому немає нічого принизливого. Договір – річ взаємна, і не може бути так, що наша сторона дає гарантії, а протилежна – ні. Ніяких гарантій не надають лише у випадку безумовної капітуляції. Або у випадку, коли не збираються дотримуватися досягнутих домовленостей.

2. Патріарх Філарет надсилав апеляції до Константинопольського Патріархату і у 1992 р., і пізніше. Константинополь не надав на них ніякої вмотивованої відповіді – ані позитивної, ані негативної. В чому тут провина Патріарха Філарета?

«На моє глибоке переконання, не має значення, кого б обрав Синод. Саме по собі об’єднання, образно кажучи, Лаври і Володимирського собору було б фантастичне. Ми могли це питання вирішити ще в 2008 році.

Зрозумійте правильно, я не звинувачую Філарета. Він просто один з тих, через кого ми не змогли утворити єдину церкву».

1. Можливо, для Віктора Івановича особа Предстоятеля не має значення. Але це має значення для Київського Патріархату, який рішеннями Помісного та Архієрейського Соборів наполягав на тому, щоби на Київській кафедрі залишався владика Філарет. Це також має значення для мільйонів прихильників Київського Патріархату, які довіряють саме йому, як своєму Предстоятелю. Батьків не зрікаються – навіть якщо владоможці оголошують їх «ворогами народу».

2. Про яке «об’єднання Лаври і Володимирського собору» говорить Віктор Іванович?! Можливо він забув, що Лавра належить до УПЦ МП, а не до УАПЦ, з якою мало відбуватися об’єднання? Висновок з таких тверджень один – або він щось плутає, або з такими ж уявленнями про церковну ситуацію в Україні підходили й у липні 2008 р. учасники подій з боку держави. Можливо те, що сталося тоді, було зумовлене тим, що фантазії найчастіше не вписуються у прагматичну реальність? Що Константинополь і Москва – церковна й політична – діють не так, як хтось цього бажає, а як вигідно саме їм? Життя доводить, що фантазії в дипломатії, як і в політиці, – річ небезпечна.

3. Патріарх Філарет – той, завдяки кому ми маємо в Україні міцний Київський Патріархат, ідеї якого є фундаментом для розбудови в Україні єдиної Церкви. І це Віктор Іванович мав би поважати – з огляду хоча б на різницю у віці та досвіді керівництва.

Зараз можна констатувати, що, на жаль, попри два десятиліття розвитку, українські патріотичні сили розпорошені, а часто й деморалізовані – як в політиці, так і в суспільстві. Чи не єдиною впливовою і консолідованою суспільною загальнодержавною проукраїнською силою, яка користується довірою, залишається Київський Патріархат. А народ сам дасть оцінку довіри діям тих, хто є його провідниками – і церковними, і політичними.

Прес-центр Київської Патріархії



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх