,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Розвідка Запорозької Січі
  • 3 июня 2010 |
  • 16:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 137219
  • |
  • Комментарии: 14
  • |
0
Розвідка Запорозької Січі


Створення розвідувальної системи було започатковано козаками у XVI ст. з метою попередження збройних нападів татар. Для цього вживали заходів щодо організації отримання відомостей про дії татарських загонів ще до моменту їх появи на кордонах Запорожжя.

Безпосередньо в Січі завжди перебувала найбільш боєздатна частина Запорозького війська, яка була призначена для негайного реагування на можливі зміни воєнно-політичної обстановки довкола Запорожжя, у тому числі й для нейтралізації осередків військової агресії. Для її забезпечення необхідною розвідувальною інформацією у структурі Запорозького війська з’явилися органи, які безпосередньо відповідали за організацію й виконання завдань розвідки. Це забезпечувало максимальний ступінь дієвості і таємності ведення розвідки. Також практикувалося формування пакету завдань для розвідувальних органів та козацьких поселень, розташованих уздовж кордонів Запорожжя.

Організація й загальне керівництво розвідувальною діяльністю здійснювалось на старшинській раді, на якій була присутня обмежена кількість козаків: вищий керівний склад Запорозького війська й окремі запорожці. На ній приймались рішення щодо розробки заходів та прийняття рішення на застосування Запорозького війська у разі загострення воєнно-політичної ситуації довкола Запорожжя.

Розвідка Запорозької Січі
Питома вага розвідувального компонента Запорозького війська


Організація розвідувальних заходів в інтересах застосування військової сили здійснювалось на підставі існуючих розвідувальних відомостей. Український історик Д.Яворницький у своїх працях також звертає увагу на те, що на відміну від загальної Військової Ради (на якій були присутні майже всі козаки) для вирішення секретних питань окремо збиралась старшинська рада.

У плануванні розвідки безпосередньо брали участь військовий писар, військовий осавул та військовий товмач. Разом з тим, враховуючи широке коло обов’язків цих посадових осіб, вони здійснювали тільки загальну організацію й планування заходів розвідки й контррозвідки. Зокрема, військовий осавул займався організацією й управлінням розвідувальною діяльністю ко­зацьких загонів на кордоні Запорожжя. Спільно з військовим довбишем він здійснював взаємне інформування керівництва Січі про діяльність іноземців на території Запорожжя. На підставі інформації, яка надходила від різних джерел, організовувалось приховане спостереження за ними. Військовий писар збирав розвідувальні відомості від різних джерел. Знаючи декілька мов, перекладав найбільш цікаву інформацію, яка надходила від іноземців, опрацьовував її, аналізував та доповідав отримані дані кошовому отаману.

Розвідка Запорозької Січі
Структура розвідки Запорозького війська


Для виконання завдань розвідки в Запорозькому війську були введені у XVII ст. посади товмачів (перекладачів). Відповідна мовна підготовка дозволяла товмачам переглядати майже всі іноземні документи, які надходили до Запорозької Січі, та виконувати розвідувальні завдання в іноземних державах.

З метою упередження та виключення несподіваних нападів противника як із суші, так із моря керівництво Січі створило мережу інформаційного забезпечення. Головними завданнями цієї мережі було здійснення збору відомостей щодо діяльності військ противника та виявлення ознак зовнішніх загроз для Запорожжя. В мирний час це досягалось веденням розвідки силами агентурної розвідки й силами бойового чергування (силами прикордонної охорони), у воєнний час – органами агентурної розвідки, прикордонними силами та спеціально створеними органами зі складу штатних підрозділів.

Чисельність та активність козацької розвідки залежала від воєнно-політичної обстановки в суміжних країнах. Наприклад, на початку 50-х років XVIII ст. кількість козаків, які здійснювали охорону та розвідку на кордонах Війська Запорозького становила 773 особи. Із зростанням турецької загрози наприкінці 60-х років XVIII ст. (станом на 4 вересня 1769 р.) чисельність запорозьких козаків, які забезпечували охорону кордонів Війська Запорозького на південному напрямку, складала 1274 особи.

Розвідка Запорозької Січі
Розвідувальний роз'їзд


Відсутність штатних розвідувальних підрозділів в Запорозькому війську та органів управління їх діяльністю сприяла тому, що завдання розвідки виконувалися також найбільш підготовленими, досвідченими козаками, якими комплектувалися розвідувальні органи. В результаті чого структура воєнної розвідки Запорозького війська не мала чітких форм і ознак. Разом з тим аналіз виконання функціональних обов’язків козаками різних рівнів, насамперед осавула, писаря й товмача, свідчить про те, що вони за своїми посадами могли залучатись, прямо чи опосередковано, до організації розвідувального забезпечення. До органів управління розвідкою був віднесений керівний склад Запорозького війська (не нижче куреня), військова старшина, товмач та осавули; до органів обробки інформації були віднесені писарі (узагальнення відомостей), осавули (обробка інформації, яка надходила безпосередньо від розвідувальних органів) та товмачі (поточний аналіз інформації); до органів добування розвідувальної інформації (розвідувальні органи та агенти за кордоном).

Розвідка Запорозької Січі
Варіант організації ведення розвідки Запорозьким військом на марші


Для виконання завдань розвідки могли створюватись такі розвідувальні органи:

розвідувальний загін (РЗ). Призначався для здобування розвідувальних відомостей на напрямках дій головних сил під час здійснення походу. РЗ створювався чисельністю до 100 осіб та діяв на відстані від 6 до 15 км попереду основних сил;

розвідувальний роз’їзд (РР). Призначався для ведення розвідки на кордонах запорозьких земель та під час походу. Під час походу роз’їзди висилались від головних сил або діяли від розвідувального загону на відстані до 6 км. Склад роз’їзду – від 5 до 10 осіб;

роз’їзні козаки (РК). Призначались для безпосереднього огляду місцевості й окремих об’єктів. Висилались від розвідувального роз’їзду й діяли на відстані до 1 км. Склад – від 1 до 3 осіб;

бекети (спостережні пости). Розташовувались уздовж південного кордону Запорожжя та призначались для ведення спостереження, своєчасного виявлення військ противника й оповіщення свого командування та місцевого населення. Склад бекету - 2-3 особи.

Для ведення спеціальної розвідки могли призначатись:

команди пластунів. Вони здійснювали розвідувально-диверсійну діяльність у тилу противника й на маршрутах висування його головних сил. Такі команди висилались для ведення розвідки у тил противника за декілька днів до виступу Запорозького війська в похід. Склад команд нараховував від 3 до 10 осіб;

групи для проведення наскоків. Складались із штатних піхотних, кінних підрозділів або діяли в складі розвідувального органу. Склад групи – від рою до півсотні;

групи для проведення засідки. Створювались із діючих розвідувальних органів (розвідувальних загонів, розвідувальних роз’їздів). У деяких випадках могли створюватись із штатних піхотних або кінних підрозділів.


Розвідка Запорозької Січі
Варіант організації розвідки Запорозького війська на марші


групи для проведення вилазки. Створювались зі складу штатних піхотних або кінних підрозділів (найбільш досвідчені й підготовлені козаки). Склад групи – від рою до чоти. Усі групи могли посилюватись пластунами для здійснення диверсій та підвищення якості ведення розвідки.

“могили” – прототип сучасних “секретів”, завданнями яких було ведення розвідки на вірогідних напрямках появи військ противника, при виявленні якого сповіщалось місцеве населення й козацькі військові підрозділи. Склад “могили” – 2–3 особи.

Для ведення агентурної розвідки призначались секретні роз’їзди або агенти, які діяли на території противника або в стані його військ.

Слід зазначити, що органи агентурної розвідки були у підпорядкуванні кошового отамана й відповідних осіб, які залучались до організації розвідувальної діяльності, а органи військової розвідки підпорядковувались своїм безпосереднім командирам.

Залежно від мети походу й завдань Запорозького війська, козаками визначались розвідувальні завдання, які вирішувались шляхом висилання на невеликі відстані від головних сил спеціально сформованих підрозділів – прообразів сучасних розвідувальних органів. Головною метою таких підрозділів було своєчасне інформування командування Запорозького війська про стан маршрутів у смузі здійснення маршу та дій військ противника.

Під час здійснення походів Запорозьким військом основний зміст завдань розвідки противника полягав у завчасному виявленні його військ козацькими розвідувальними органами на маршруті руху головних сил. Це вирішувалось шляхом попереднього вивчення елементів побудови похідного або бойового порядку противника, характерних його особливостей (розміщення в бою кінноти, артилерії або піхоти); визначення швидкості висування й темпу розгортання військ противника, встановлення маршрутів, напрямків руху його колон.

Особлива увага приділялася своєчасному розкриттю місця розташування головних сил противника, наявності в його бойовому (похідному) порядку артилерії й кінноти, місця головного пункту управління. Ретельно вивчався склад військ противника, способи управління ними, чисельність й озброєння, фізичний й моральний стан особового складу. Крім того, розвідці необхідно було визначити обсяги продовольчих запасів і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, уточнити відомості про проведені раніше бойові дії військ противника під час здійснення маршу, а також наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.

На успішне здійснення маршу напередодні бойових дій з противником істотно впливали умови місцевості й стан доріг. Наявність даних про місцевість у командування Запорозького війська значною мірою полегшувала підтримку заздалегідь установленого темпу маршу і сприяла упередженню противника в захопленні вигідних у тактичному відношенні рубежів.

На відстані до 15 км від головних сил діяв передовий загін, який висилався у разі, якщо чисельність війська перевищувала 4 тис. осіб. Попереду нього на відстані до 6 км діяв розвідувальний загін. Від загону, на глибині 4–6 км, діяв розвідувальний роз’їзд. На фланги від передового загону та головних сил висилались розвідувальні роз’їзди та похідна охорона. Від них на відстані до 2 км вели розвідку роз’їзні козаки. При такій організації ведення розвідки площа ведення розвідки могла становити 250–300 км2.

Шикування розвідувальних органів на значній відстані давало можливість козакам перекривати велику частину площі та могло використовуватись за умов: високої імовірності зустрічі з противником; відсутності попередніх даних про місцезнаходження військ противника; проведення маршу на території противника або на відкритій місцевості, зокрема в степу.

Розвідка Запорозької Січі
Схема передачі розвідувальної інформації в Запорозькому війську під час маршу


В іншому випадку, шикування розвідувальних органів Запорозького війська на марші здійснювалось за умов високої щільності об’єктів противника (в т.ч. цивільних), а також складної для спостереження місцевості. Під час походу козаки висилали в усі сторони від головних сил Запорозького війська відповідні органи для розвідки на відстань лише 1–2 км.

Розвідка Запорозької Січі
Козак-розвідник


В тому чи іншому варіанті кожному розвідувальному органу ставились окремі завдання. Так, розвідувальний загін на марші міг вирішувати завдання розвідки маршрутів, по яких рухались головні сили Запорозького війська. Крім того, РЗ встановлював зони затоплення, завалів, райони оповзів та шляхи їх обходу, визначав склад та напрямок руху похідної охорони військ противника. При зустрічі з невеликими групами противника РЗ повинен був вступати в бій, уточнювати склад та характер дій головних сил противника, виявленого в напрямку ведення розвідки. Завдання розвідувального роз’їзду під час маршу могли зводитись до своєчасного виявлення військ противника, встановлення чисельності, складу й озброєння, швидкості й можливого напрямку руху головних сил противника, розташування його пунктів управління й ступеня готовності до розгортання в бойові порядки.

Під час маршу роз’їзні козаки повинні були уважно, рухаючись попереду, обстежувати місцевість. У разі виявлення противника або перших ознак його появи (стукіт копит, хмара пилу в безвітряну погоду, наявність предметів, речей тощо, які свідчать про його недавнє перебування), встановленими сигналами (свист, вогонь, постріл тощо) попереджувати розвідувальний роз’їзд, який рухався за ними. Дозволялось також самостійно висуватись до нього з доповіддю про результати спостереження. Командир розвідувального роз’їзду віддавав розпорядження щодо подальших дій козаків, намагаючись при цьому не розкрити свого місцезнаходження, й продовжував вести розвідку.

Головною метою наступальних дій Запорозького війська було завдавання противнику максимальних втрат у живій силі й матеріальних засобах, захоплення ініціативи й позбавлення його можливості подальшого ведення бойових дій. Це найчастіше досягалося стрімкою атакою на війська противника, проривом і розірванням його бойових порядків, швидким просуванням козаків у тил противника. Найважливішим завданням при цьому було домогтися психологічного "придушення" військ противника, приголомшити, викликати серед його лав паніку, позбавити можливості організованого опору. Така тактика вимагала від запорозьких козаків виявлення найбільш слабких місць у бойових порядках противника, створення їх за допомогою різних прийомів і діями козацьких підрозділів, у тому числі широко використовуючи військову хитрість.

Під час підготовки до наступу та перед початком розвідка козаків могла висилатись до противника для добування конкретної інформації про його задуми. Можна припустити, що найважливішим її завданням було встановлення та виявлення складу, сил і засобів, бойового порядку, наявності ресурсів і запасів противника, а також можливого задуму його дій. Крім того, на розвідку могли покладатись завдання з визначення проходження переднього краю оборони противника, розташування його інженерного обладнання. Вирішення цього завдання могло здійснюватись шляхом попереднього вивчення бойового досвіду потенційного противника, його можливої тактики на конкретній місцевості, а також уточнення чисельності особового складу, озброєння, артилерії (кількості набоїв і дальності стрільби); вивчення характерних рис оборони (замасковані ями, рови та інші інженерні споруди), що перешкодили б стрімкій атаці Запорозького війська; уточнення й оцінки продовольчих запасів і матеріальних ресурсів противника, на яку кількість днів вони розраховані без додаткового підкріплення. При зустрічі з противником розвідувальний орган (у разі потреби) міг зав’язувати бій до підходу головних сил, примушуючи його розгорнутися в бойовий порядок у невигідних для нього умовах.

Незалежно від природних умов та часу Запорозьке військо мало відповідну перевагу над противником у раптовості й скритності, що забезпечувало якісне застосування військової сили на полі бою. Створення відповідних умов для досягнення переваги над противником здійснювалось за рахунок організації розвідувального забезпечення під час походів, особливо в нічний час. Як правило, основними завданнями розвідки вночі були: забезпечення безпечного просування головних сил маршрутом, установлення можливих дій противника щодо зміни своїх бойових порядків, районів розташування, перегрупування сил і засобів. Не виключено, що в разі виявлення численних сил противника розвідувальні органи здійснювали дистанційне спостереження за ним з метою недопущення непомітного відходу або іншого маневру військ противника. Крім того, до завдань розвідки відносилось розкриття заходів, проведених противником для посилення оборони в нічний час, особливо щодо зміни його бойових порядків, вогневих засобів і резервів.

На підставі отриманих відомостей здійснювалась оцінка втрат противника, його можливості з ведення бойових дій чи відходу вночі із займаних позицій, застосовувалися заходи для організації диверсій, які вели до послаблення й підриву боєздатності сил і засобів противника. Також в інтересах бойового забезпечення Запорозького війська при прориві окремих укріплених районів розвідка виявляла кількість, характер і тип довгострокових укріплених інженерних споруджень противника, визначала місце розташування й зайнятість їх військами, зручні підступи до них.

Якщо під час походу планувалась облога фортеці (міста), то для ведення розвідки із складу Запорозького війська призначались окремі козаки, які знали місцеву мову й звичаї. Вони непомітно проникали у фортецю (місто) й залежно від обставин через місцевих жителів (переважно людей українського походження або українських полонених), а також шляхом спостереження добували необхідну інформацію, а саме:

відомості про розташування елементів фортеці (міста), склад і оснащення військ противника, який перебував у ній;

уточнювали характер оборонних споруджень на підступах до фортеці (міста), вздовж неї й безпосередньо в самій фортеці (місті);

визначали розташування основних сил і засобів противника, спостережних і командних пунктів (наявність і місце розташування підземних ходів і укриттів, наявність і глибини прикритого простору від вогневих засобів противника);

виявляли основні джерела питної води, наявність у місті водойм, визначали ступені їх важливості для забезпечення життєдіяльності фортеці (міста), можливості їх виведення з ладу й проведення диверсій для порушення водопостачання населення.

Надалі козаки-розвідники прихованими шляхами повертались до місця розташування своїх військ та доповідали про результати розвідки.

Розвідувальні відомості про характер оборони й можливості противника, який перебував у фортеці (місті), дозволяли приймати рішення командуванням Запорозького війська щодо визначення тактики подальших дій.

Розвідка Запорозької Січі
Печатка Запорозького війська XVII ст.


Характер здійснення походів у історії розвитку воєнного мистецтва Запорозького війська показує, що маршрути пересування й напрямки бойових дій вибиралися, як правило, поза водними перешкодами. Однак досить велика їх кількість у низов'ях Дніпра змушувала козаків вживати заходів для швидкого й організованого їх подолання. Це, в свою чергу, залежало від завчасного планування застосування своїх сил і наявних матеріальних засобів для спорудження переправ і облаштування бродів. У зв'язку з цим перед розвідкою ставились завдання щодо визначення ширини, глибини, швидкості течії, крутості берегів ріки, ширини заплави, стану ґрунту й дна (у зимовий період товщини крижаного покриву), а також наявності переправ і бродів, зручних місць для форсування водних перешкод, характеристик природних перешкод, укриттів від вогню й спостереження противника як на підступах до водної перешкоди, так і на протилежному її березі.

Розвідка Запорозької Січі
Бойовий келеп, списи, якірець


В інтересах забезпечення своєчасного оповіщення свого командування про висування військ противника, а також попередження його дій, основні зусилля козацьких розвідувальних органів спрямовувалися на своєчасне розкриття підготовки противника до переходу в наступ, виявлення районів зосередження його військ та визначення напрямку (напрямків) ймовірного удару (ударів). Особливе значення при цьому мало визначення задуму противника щодо майбутнього бою. Саме це завдання практично в усіх випадках було найважливішим, й розвідувальним органам доводилось застосовувати чимало хитрощів для його виконання.

Під час оборонного бою Запорозького війська, силами розвідувального роз’їзду вирішувались завдання уточнення чисельності військ противника, викриття розташування його вогневих засобів та пунктів управління, а також своєчасного виявлення районів розміщення й висування його резервів. У обороні розвідувальний загін не висилався, а завдання розвідки вирішувались розвідувальними роз’їздами. Разом з тим можливості передового розвідувального роз’їзду практично не використовувались під час наступу, тому що його сил було недостатньо для вирішення завдань розвідки, а також для утримання противника при розв’язанні з ним бою.

Передача інформації здійснювалась за допомогою зв'язківців або кур'єрів, а також відповідними сигналами – як візуальними ("фігури"), так і звуковими. Виходячи з побудови похідного порядку Запорозького війська під час маршу, розвідувальна інформація повинна була передаватись по етапу: від органу, який здійснює добування розвідувальної інформації, до командира (начальника), від якого він був надісланий.

Схема передачі розвідувальної інформації в Запорозькому війську під час маршу

Залежно від бойового застосування сил розвідки, розвідувальна інформація передавалась як від окремих козаків (групи), так і від розвідувального роз’їзду шляхом передачі її через вершника (зв’язківця) до старшого начальника (командира). З отриманням інформації в розвідувальному загоні робились відповідні висновки про обстановку й вибирався один із раніш спланованих варіантів дій. При цьому могли висилатись додаткові роз’їзди в усі сторони для збільшення території ведення розвідки, періодичності спостереження за нею й підвищення ймовірності виявлення об’єктів противника.

У подальшому відомості про противника передавались через вершника до головних сил Запорозького війська, потім, на підставі отриманої інформації, оцінювалась обстановка, приймалось рішення й віддавались розпорядження на подальші дії як розвідувальних органів, так і головних сил.

Позитивною рисою схеми передачі інформації у Запорозькому війську є оперативне оповіщення своїх підрозділів про діяльність військ противника, що дозволяло своєчасно вживати спеціальних заходів (посилення розвідки, розгортання у бойовий порядок або приховування свого місцезнаходження та ін.) до отримання вказівок від командування. Негативною рисою цієї схеми, особливо при шикуванні розвідорганів на невеликій відстані, є втрата часу при передачі результатів розвідки, передача відомостей в неповному обсязі, затягування часу для прийняття рішення головними силами та доведення його до підлеглих. Повернення з походів запорожці розформовували своє військо до штату мирного часу, де одна частина поверталася до своїх поселень, інша – залишалася в Січі й продовжувала займатися повсякденною діяльністю. В мирний час розвідка здійснювалась так званими силами прикордонної охорони (прообраз сучасних прикордонних військ), які забезпечували захист кордонів Запорожжя. Її метою було упередження агресії противника, завчасне попередження своїх військ і населення про потенційні маршрути руху війська противника. При цьому вона здійснювалась на всіх небезпечних напрямках, які вели до Запорозької Січі, й на підступах до неї.

Архівні матеріали свідчать, що в мирний час у плануванні й організації розвідки були деякі особливості. По-перше, у змісті розвідувальних завдань. Зокрема, розвідка повинна була виявити ознаки підготовки ймовірного противника до нападу на Запорожжя ще на своїй території; своєчасно попередити місцеве населення про появу війська (загонів) противника поблизу кордонів Запорожжя; у разі порушення кордонів Запорожжя військами противника здійснювати збір розвідувальної інформації в інтересах відбиття агресії. По-друге, для виконання розвідувальних завдань залучались інші сили, а саме: органи агентурної розвідки, які діяли на території потенційного противника, та сили прикордонної охорони.

Агентурна розвідка здійснювалась в мирний час силами агентурної мережі, яка діяла на території Польщі, Туреччини та Кримського ханства. Як правило, агентура відправлялась з метою виявлення стану, місцезнаходження й планів готовності військ противника до нападу на Запорожжя із завчасно підготовленою та розробленою “легендою”.

Водночас, в історичних матеріалах зустрічаються відомості про випадки шпигунства іноземцями проти Запорозької Січі. Так, М.Скоропадський у своєму листі (від 29 червня 1753 р.) інформує К.Розумовського про те, що козак Данила Стефанів, який перебував у районі м.Перекоп, був свідком того, як група людей польського походження цікавилась відомостями про Запорозьку Січ.

Для забезпечення охорони кордонів Запорожжя від нападу противника й своєчасного попередження місцевого населення та командування Січі про появу військ противника у прикордонній смузі призначались відповідні сили бойового чергування зі складу Запорозького війська. З цією метою на південному кордоні Запорожжя (найбільш загрозливому напрямку) була створена прикордонна смуга із 20 сторожових постів (форпостів).

Для кожного форпосту призначалась зона (смуга) відповідальності, в якій протягом доби здійснювалась розвідка та охорона території.

З метою забезпечення безпеки й прихованості ведення розвідки для стаціонарних розвідувальних органів могли облаштовуватись райони інженерних споруд. Споруди являли собою земляний насип (прототип спостережного поста), в якому знаходились козаки. Як правило, інформація збиралась відповідними розвідувальними роз’їздами й передавалась на "форпост". У разі появи противника в зоні спостереження, козаки світловими або звуковими сигналами попереджали свої підрозділи про загрозу. З отриманням цих повідомлень загони козаків, які перебували поблизу, повинні були поспішати в сторону джерела сигналу для надання допомоги. У разі появи численної армії противника в стані Запорозької Січі починалась мобілізація війська для відбиття агресії. Після отримання відомостей про те, що противник висувається до кордонів, за 2–4 години військо повинно було бути готовим до виступу в похід.

Під час несення прикордонної служби запорозькі козаки через місцевих жителів, перебіжчиків і захоплених полонених також отримували корисну інформацію про дії й наміри противника. Враховуючи те, що вся пошта та інформація надходила на ім’я кошового отамана або Коша, її обробка здійснювалась у Військовій канцелярії Запорозького війська. У подальшому розвідувальні відомості оформлювались у вигляді звітів та передавались до Київської губернської канцелярії або в Генеральну військову канцелярію через відповідальних осіб Запорозького війська.

Різноманітні відомості, які надходили до канцелярії Запорозького війська, як правило, перевірялись та дублювались декількома джерелами. Так, за інформацією, яка була отримана керівництвом Запорозької Січі 9 вересня 1752 року (розвідка проводилась 3 вересня 1752 р.) стало відомо, що кримський хан зі своїм військом має намір 22 вересня 1752 року вийти з Бахчисарая та відвідати Перекоп. Водночас, за інформацією козака Г.Караванця (перебував з 4 по 6 вересня 1752 р. в Криму), кримський хан з 10-тисячним військом вже перебував у Перекопі. У зв’язку із суперечливими відомостями, командуванням Запорозького війська було прийнято рішення щодо відправки розвідника з метою перевірки інформації. За результатами розвідки (від 18 вересня 1752 р.) було зроблено висновок про відсутність небезпеки від татар та можливої агресії проти Запорожжя.

Крім того, козаками перевірялись різноманітні чутки, які загрожували і національній безпеці України.
Козаки під час виконання завдань розвідки більшу частину необхідної інформації отримували завдяки спостереженню. Причому спостереження використовувалось усіма розвідувальними органами. Зокрема, під час дій у складі рухомих розвідувальних органів козаки, на відміну від свого противника, який здійснював спостереження всім своїм складом (розвідорганом), вели розвідку одним козаком-спостерігачем з невеликих пагорбів та курганів. Решта особового складу розвідувального органу знаходилась поблизу й чекала від розвідника сигналу, за яким продовжувала свій шлях або діяла іншим чином.

Ефективним способом ведення розвідки, який поєднував розвідувальну й бойову діяльність і використовувався, як правило, при розташуванні противника на місцевості, облозі фортець або міст, була вилазка. У ході вилазки козаки потайки підкрадались до об’єкта, вивчали його, безшумно нападали й захоплювали полонених або здійснювали диверсії.

При розташуванні військ противника табором або при веденні ним оборони козаки намагалися проводити наскоки, в ході яких захоплювали полонених і знищували (пошкоджували) його об’єкти. В ході проведення нальоту козаки приховано підкра­дались до табору. Одна частина козаків відрізала шляхи відходу противника й відв’язувала його коней; інша, зосередивши свої сили в різних місцях, очікувала встановленого сигналу, після чого атакувала приголомшеного ворога, захоплювала полонених, зброю, коней, потім всі козаки швидко відходили в степ.

Досить часто козаками проводились засідки, що, як і вилазки, використовувались для вирішення як розвідувальних, так і бойових завдань. Засідки, як правило, проводились під час пересування військ противника, рідше – у ході бою. При проведенні засідки розвідувальними органами не допускалось одноманітних, шаблонних дій.

Для проведення засідки козаки використовували нічну темряву або непогоду. Розвідувальний орган розташовувався на маршрутах пересування противника по обидва боки дороги в трьох різних місцях. Через дорогу натягувалась мотузка або лоза для створення невеликого бар’єра коням (висота залежала від видимості), тим самим перегороджуючи шлях вершнику. З появою вершника або загону вершників, незалежно з якого боку, крайня група засідки пропускала їх, потім своїми діями (імітацією погоні, пострілами тощо) "підганяла" на штучний бар’єр, де від швидкості й злагоди дій козаків залежав результат виконання завдання.

У тактиці ведення розвідки розвідувальними органами присутні характерні особливості з використанням військової хитрості. Так, наприклад, під час ведення розвідки розвідувальні роз’їзди при виявленні великих сил противника, якщо не вдавалось приховано спостерігати за ними, відверто привертали до себе увагу. Помічені противником козаки одночасно поділялись на декілька невеликих груп, які, шикуючись у шеренги, швидко відходили в напрямку своїх військ по завчасно обраному маршруту. При цьому кожна з груп намагалась витоптати якомога більше трави й ввести таким чином в оману противника стосовно чисельності козаків. Противник, намагаючись захопити розвідників під час переслідування, був змушений пересуватись у передбойовому або в похідному порядках. Розвідувальний роз’їзд підводив противника до місця засідки головних сил Запорозького війська, які раптовою й швидкою атакою завдавали поразки противнику, знищуючи його.

Ще одним своєрідним прикладом військової хитрості козаків була тактика ведення розвідки поблизу водоймищ. Її використання пояснюється тим, що коні противника мали значну перевагу в швидкості й витривалості над кіньми козаків, тому при зіткненні вони, не докладаючи особливих зусиль, наздоганяли козацький розвідувальний орган. У цьому випадку при виникненні небезпеки (зустрічі з переважаючим противником) козаки намагались якомога швидше дістатись до води. Опинившись біля неї, розпрягали коней, роздягались, ховали свої речі під воду. Щоб не привертати увагу противника своїми конями, відганяли їх в степ. Козаки, занурившись у воду та дихаючи через очеретину, очікували, поки не мине загроза. Ворог, не знайшовши нічого біля водоймища, повертався назад. Козаки після відходу противника виходили з води, одягались і пішки повертались додому, підбираючи по дорозі своїх коней.

Однак в деяких випадках виконання завдань розвідки коштувало козакам власного життя. Так, з метою уточнення перебування розвідників (В.Товмача та І.Джевади), які були направлені в листопаді 1754 року в район м. Аккерман для виконання розвідувальних завдань, в березні наступного року до м. Очаків було відряджено козаків Дем’яна Завадського та Лук’яна Порожнього. За інформацією, яку вони отримали від очаківського товмача Юрія Грека та інших місцевих жителів, стало відомо про загибель Василя Товмача та Івана Джевади.

Добування відомостей агентурною розвідкою здійснювалось шляхом спостереження, вивідування, підслуховування тощо. Так, 21 лютого 1743 року козак-розвідник у гурті рибалок з відповідною “легендою” виконував розвідувальні завдання уздовж р. Дністер в районі м. Бендери. В результаті особистого спостереження та вивідування у місцевого населення козаком були зібрані відомості щодо чисельності та місцезнаходження татарського загону.

Враховуючи посилену увагу іноземців до запорожців в країнах, що розвідувались, виконувати розвідувальні завдання козакам було складно. Так, під час виконання розвідувальних завдань товмачем Федором Сатановим, який пересувався за маршрутом Київ-Бендери-Очаків для зустрічі з Очаківським пашею було виявлено, що козак перебував під ретельним наглядом в Очакові невідомих людей, які доповідали про його дії Хасан-баші.
Незважаючи на це, запорозькі козаки роз'їжджали по територіях сусідніх країн і намагались якомога більше дізнатись й одержати інформації від місцевої знаті про справи й порядки, про вдалі в поточному році збори врожаю, про рівень смертності серед населення, про те, якими проблемами вони переймаються, про ставлення до влади й місцевого керівництва тощо. 19 квітня 1734 року від однієї такої делегації було послане повідомлення в Запорозьку Січ: "По отриманих зведеннях через польських обивателів, кримський хан збирається виступити з Наушан, і невідомо куди ця орда піде. Для цього ізвольте наказати всякими мірами засправді провідати...".

Для виконання найскладніших розвідувальних завдань в інтересах забезпечення національної безпеки України в Запорозькому війську існував спеціальний підрозділ – Пластунівський курінь. Так, в 1755 році чисельність пластунів в курені складала 441 особу; у 1759 році – 541 особу; у 1769 році - 269 осіб. Кожний пластун-розвідник мав відповідні навички, які в подальшому постійно вдосконалювались. Нове поповнення для свого підрозділу пластуни приймали тільки за загальним вибором і згодою, для перевірки якостей новобранців існували жорсткі умови прийому. Пластуни-розвідники після своєї підготовки могли вміло вести розвідку різноманітними способами, діяти приховано, зухвало, сміливо й активно добувати розвідувальні відомості згідно з поставленими перед ними завданнями. При цьому вони проявляли винахідливість, ініціативу, широко використовували прийоми військової хитрості й обману противника, могли впевнено орієнтуватися в степу за допомогою підручних засобів і наявних предметів, володіли прийомами рукопашного бою, знали іноземні мови й здійснювали самостійний допит полонених. Підготовка пластунів вдосконалювалась та відточувалась до такого рівня, що, стріляючи з вогнепальної зброї вночі, вони могли влучити в ціль на слух та здійснювали переходи зі швидкістю 12-15 км/год.


Під час виконання завдань розвідки, озброєння пластунів складалось із пістолів, рушниць, кинджалів (ножів), шабель. Крім того використовували луки і стріли, списи, келепи (своєрідні сокири, яка призначалась для проламування залізних шоломів і важких панцирів).

Розвідка Запорозької Січі
Бунчуки, списи, лук, сагайдак і бердиш


My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх