,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Янукович – не Кучма
  • 19 мая 2010 |
  • 10:05 |
  • irenasem |
  • Просмотров: 59895
  • |
  • Комментарии: 2
  • |
-1
Іще перед інавгурацією Віктора Януковича автор цих рядків писав, що з приходом нового президента на Україну може чекати «повернення Кучми під вивіскою «Янукович і компанія». Судячи з усього, він грубо помилився – Віктор Федорович на Леоніда Даниловича наразі зовсім не схожий.

Ця несхожість, ба більше – протилежність, помітна чи не в усіх ключових моментах. Ну, скажімо, у зовнішній політиці. Якщо тут спробувати підсумувати усю президентську спадщину Кучми однією фразою, то найкраще для цього підійде заголовок книжки другого президента – «Україна – не Росія».

Янукович наразі зробив іще не так багато, щоб можна було підсумовувати однією фразою його діяльність, але своє доповнення до лозунгу Леоніда Даниловича він уже, здається, зробив. Звучить воно «Поки що».

Одновекторна багатовекторність


Думалося, що у зовнішніх відносинах Віктор Федорович наслідуватиме філософію свого колишнього політичного покровителя – так звану «багатовекторність». Це він сам не раз обіцяв у передвиборчий період.

На ділі ж вийшло, що він спотворив цю концепцію не гірше, як Ленін спотворив ідеї Маркса, і його бачення «багатовекторності» звелося до того, що векторів – багато, але всі вони ведуть в Росію.

Від такого «авторського підходу» нового президента і сам Кучма, схоже, мимоволі впадає у шоковий стан, і з цього стану заявляє, що «Тут клепки-то не всі дома», коментуючи «харківський пакт».

Добре поінформований читач скаже, що Кучма Януковича окрім цього ще й хвалив. Це – правда. Але навіть в Партії регіонів звернули увагу не на похвали, а якраз на заяву про клепки. Ось, наприклад, неформальний спікер регіоналів Вадим Колесніченко сказав: «Хай розповість, хто здавав в оренду ЧФ - тоді у нього була «клепка» на місці. Коли він здавав національні інтереси і передав базу ЧФ в оренду, то це було нормально?! А коли він закінчив термін свого перебування, то заявляє, що комусь чогось бракує». Помітна явна особистісно-ідейна конфронтація, чи не так?

Брак з Тимошенко


Далі – внутрішня політика, момент під назвою «Тимошенко». Тут напрошується одна цікава паралель. 9 лютого 2001 року Юлія Володимирівна ініціювала створення «Фонду національного порятунку», спрямованого проти тодішнього президента Кучми, і вже через чотири дні була заарештована за санкцією ГПУ.

10 травня 2010 року за її ініціативою створено «Комітет захисту України», спрямований проти діяльності влади Януковича, і вже на наступний день проти Тимошенко поновлено кримінальну справу і викликано до тієї ж Генпрокуратури на допит.

Здавалося б, тут якраз можна говорити про схожість між Кучмою та Януковичем, адже ситуації і дії схожі, як дві краплі води. Але насправді тут все потрібно розглядати в динаміці.

Після того, як у березні 2001 року Тимошенко покинула камеру, Леонід Данилович по суті припинив «кримінальний» тиск на ЮВТ, про що свідчить і подальший розвиток подій. Де-факто Кучма цей шлях просто забракував.

Тому сьогодні Янукович іде вже не стільки слідами Кучми, скільки дорогою, від якої той врешті відмовився. Отже, навіть тут маємо справу із ідейним протиріччям.

Однорукість і багаторукість


Взагалі ж глобальна різниця між Кучмою та Януковичем полягає не у його стосунках з опозиціонерами, а у стосунках з союзниками. Річ у тім, що за своєю політичною «статурою» Леонід Данилович переважає Януковича настільки ж, наскільки сам Янукович переважає його за статурою фізичною.

Кучма, особливо під час свого другого строку, перетворив владу на своє приватне підприємство, і одноосібно виконував роль директора. За президента Януковича влада натомість поки виглядає таким собі акціонерним товариством, в якому номінальний глава має в своєму розпорядженні далеко не 51-відсотковий пакет.
Леонід Данилович був сам собі оточенням. Його союзники були в першу чергу відомими, як «кучмісти», а вже потім – за своїми реальними ПІБ. У Віктора Федоровича поки все зовсім навпаки – його образ є вкрай залежним від оточення, аж до підозр в тому, що самостійного політика Януковича просто не існує.

В той час, як навіть за Литвином чи Медведчуком свого часу незмінно бачили «руку Кучми», за самим президентом Януковичем нині шукають «руку Ахметова», «руку Герман» ітд.

Помаранчевий розділ


Зрештою, для підтвердження тези «Янукович – не Кучма» можна навести іще низку прикладів. Скажімо, навіть відносини по вектору «президент-парламент» відрізняються суттєво. Кучмі частенько доводилося зі скрипом прогинати непокірну ВР під себе, остаточним символом чого став «конституційний» референдум 2000 року, а з приходом до влади Януковича ВР, навпаки, з готовністю почала сама «тушкуватися» і прогинатися під президента. І за рахунок чого формат цих відносин взагалі може змінитися в майбутньому – не видно.

Але, врешті-решт, немає ніякого сенсу в тому, щоб складати повний список таких моментів. Мова про інше – судячи з усього,

Янукович Кучмою не тільки не є, а й ніколи не стане, без жодних «Поки що». Не стане, бо і не може, і, ймовірно, просто не хоче.

Він міг би стати «Кучмою-2», якби прийшов до влади одразу ж після Леоніда Даниловича у 2005 році. Однак після п’ятирічної помаранчевої перерви змінилося занадто багато, щоб взагалі можна було стати на старі рейки. І виділені вище моменти це якраз і підкреслюють.

У 2005 році Янукович міг би продовжувати кумівську багатовекторність і, ймовірно, навіть сповідувати стиль «Україна – не Росія». Але «помаранчева» влада занадто сильно качнула український геополітичний маятник в бік від Росії, і тепер Янукович готовий хоч розбити власне чоло об землю, «компенсуючи» Кремлю п’ятирічку Ющенка.

Якби не було «Помаранчевої революції», то Янукович міг би просто не зважати на опозицію і на Тимошенко зокрема, бо вважав би, що політичної загрози вони не становлять.

Події кінця 2004 року показали, що становлять, та ще й яку. І тому сьогодні президент чи то через брак фантазії, чи то через якісь особистісні нахили «розбирається» з ними старими забракованими методами.

Якби, врешті-решт, не п’ятирічний простій поза владою, то Януковичу не довелося б шукати великих політичних і фінансових інвестицій від союзників, за які одразу довелося заплатити впливом. І міг би таким чином залишитися більш самостійною фігурою, аніж сьогодні.

Цього всього не сталося, і саме тому «Кучма-2» не відбувся. Помаранчева гумка стерла Кучму з української політичної карти, і сьогодні на ній немає навіть його привиду. Сьогодні є вже зовсім інший президент на ім’я Віктор Янукович, який творить свою власну моду.

19 мая 2010, 08:32
Данило МОКРИК
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх