,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Янукович натравив Табачника "на помаранчеве диво"
  • 13 марта 2010 |
  • 11:03 |
  • bayard |
  • Просмотров: 16858
  • |
  • Комментарии: 4
  • |
0
Коли Віктор Федорович зайшов в президентський кабінет, то пообіцяв розпочати курс на об’єднання країни. Він вирішив об’єднувати її Дмитром Табачником, який в новому уряді виконуватиме функції міністра освіти та науки. Це той самий Табачник, який вважає пів-країни фашистами, і написав, що «галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане». Тепер навіть можна уявити, як Дмитро Володимирович «зшиватимуть» обидва клаптики нашої багатостраждальної країни – отой, фашистський з другим, з тим, що за Віктора Федоровича.

Першим ділом, очевидно, новий міністр візьметься за перлюстрацію історичних підручників, в яких «герої Майдану» поспішили відкарбувати свою величаву місію в новітній історії України: «Прихильники Ющенка… перетворили Майдан на сонячне помаранчеве диво». І також не забули розповісти діткам, що «Його (Ющенка) перемога — це перемога всього українського народу, що хоче жити заможним і щасливим життям». Тепер професор Табачник, вочевидь, примусить діток переучувати історію, подаючи як доконаний факт інформацію про американські валянки, обколоті апельсини, а мовознавці та науковці від художнього цеху спільно доведуть, що помаранчевий – це насправді – коричневий колір – колір фашизму.

Взагалі багато що треба змінювати в цій країні. Включно з поправками до усіляких там кримінальних та інших кодексів, аби пояснити, чому Генеральна прокуратура протягом останніх декількох років розслідувана кримінальну справу по «лежачому поліцейському» Василю Цушку, а після виборів президента - напередодні призначення Цушка міністром економіки - багаторічний генпрокурор Олександр Медведько раптом вирішує справу проти Цушка закрити. Якщо б до численних кодексів були б внесені поправки, які передбачали б порушення кримінальної справи з перебуванням особи в опозиції та автоматичне закриття справи, то завтра не виникне запитань, чому слідчі тягатимуть на допит «лежачого поліцейського №2» Юру Луценка, а Руслан Боделан, Володимир Сацюк, Анатолій Засуха та Микола Білоконь повернуться з еміграції як національні герої та в’язні сумління. І дітки в школах вчитимуть, як увесь цей квіт нації тужив за ненькою в екзилі та мріяв про звільнення країни від коричневої чуми… доки нарешті 7 лютого український народ не проголосував…

Але якщо чесно, то я не розумію, як Віктор Федорович збирається Табачником примирити український народ. Якби новообраний президент прагнув би бути ефектним, то йому треба було б оголосити національний конкурс на найкращу назву для коаліції. Згідно з цим сценарієм, перший приз та 1 мільйон євро мав би виграти якийсь лемко з Перемишлян (по-перше, респект Західній Україні, по-друге, там євро уже давно стало другою офіційною валютою), другий приз та 1 млн гривень був би вручений уроженцю Драбова (Черкащина), ну і третій приз і 1 млн рублів виборов би простий донецький парєнь. Але штука навіть не у виграшах: якщо правильно розбити етапи відбіркового конкурсу, то вся країна, затамувавши подих, стежила б за тим, аби бува хтось із знайомих не виграв ті мільйони. Ніщо так не об’єднує націю, як спільна заздрість. А там можна було вигадати ще щось.

Якщо бути вже зовсім чесним, то нинішні процеси в політиці, зокрема – створення коаліції, я би назвав не об’єднанням, а розведенням. Почнемо з призначення Сергія Тігіпка на посаду віце-прем’єра без портфеля. Самі «регіонали» чомусь піджартовують над Сергієм Леонідовичем, кажучи, що він придбав найдорожчий квиток в уряд, при цьому ставши міністром без портфеля. Ці люди сміються на третім номером виборчої кампанії, тому що Тігіпко міг би стати главою уряду… якби він перед другим туром зробив впевнену ставку на будь-кого з кандидатів: чи то на Януковича, чи то на Тимошенко, і саме його підтримка могла б вирішити долю кампанії. А тепер він отримав символічну посаду віце-прем’єра з питань економічних реформ, і його обсадили двома видатними реформаторами: універсальним міністром Василем Цушком, котрий реформуватиме економіку, та давнім соратником Миколи Азарова Федором Ярошенком. Єдине, що в цій команді молодих реформаторів можуть довірити Сергієві Леонідовичу, так це спілкуватися з парламентом та міжнародними фінансовими організаціями.

Я дуже чітко розумію мотивацію Партії регіонів, згідно з якою вони запросили Тігіпка до уряду: по-перше, з нього вийде досить симпатичний цап-відбувайло, по-друге, з електорального поля «регіоналів» прибрали дуже небезпечного (і перспективного) конкурента. Правда, партії влади треба пильно стежити, аби Тігіпко не залишив уряд до того, як його стигнуть спалити.

Правда, я не розумію, для чого самому Тігіпкові було погоджуватися на відбувала в Кабінеті «реформ та стабільності». Зрозуміло, що йому шкода тих 100-150 млн доларів, якими він розігрів інтерес до себе протягом кампанії, і відтак боїться «здутися» до часу наступних парламентських виборів. Але на то людство і придумало опозицію, де Сергій Леонідович міг би успішно потрудитися. Однак, політичний андеграунд, напевно, не для цього гламурного політика.

Також красиво вийшло з Арсенієм Яценюком. Оскільки він є прямим політичним конкурентом Юлії Тимошенко, тіньового прем’єра і легального опозиціонера, то Арсеній Петрович (судячи з усього – за домовленістю з партією влади) городами навпростець подався в опозицію. Зрозуміло, що тут він опонуватиме більше самій Юлії Володимирівні, ніж Вікторові Федоровичу. Адже виборці-фашисти (вітання, пане Табачник) реально вибиратимуть між Тимошенко та Яценюком, між реальними електоральними конкурентами. Тому для «регіоналів» було дуже важливо не надавати надто багато простору для маневрів лідера БЮТ, аби в неї не залишалося достатньо часу на публічного опонента Віктора Януковича. Якщо Яценюк робитиме все грамотно і оперативно, то опозиційна діяльність Арсенія Петровича та Юлії Володимирівни буде нагадувати гастролі двох вуличних театрів, які виступають з однією і тією ж виставою «Тіньовий уряд», виконуючи її різними трупами.

Зараз ми спостерігаємо лише перший акт Маралізонського балету. «Регіонали» показали, що нинішню владу контролюють стовідсотково, бо змогли сформувати монопартійний уряд. Вперше в історії України.

Відтак «регіонали» вирішили не загравати зі своїми політичними сателітами, і не пустили їх на поріг Кабміну, натомість планують просто розрахуватися губернаторськими посадами, кріслами усіляких там монополій та інших довкола державних структур. Можливо, ще й заступників міністра.

Монополізація уряду – це лише перший крок. Внесення змін у закон про регламент дозволяє повернути у парламент чічіковщину, тобто купівлю депутатських душ – оптом і в роздріб, і, Володимир Литвин та Петро Симоненко ще не раз пожалкують, що де-факто скасували імперативний мандат. Адже за нових реалій їх роль власників пакетів акцій буде девальвована, бо «акції» самі захочуть котуватися на парламентській біржі.

Нині навіть важко прогнозувати, що на нас чекає в отій новій, вже об’єднаній країни. Дякувати Богу, Табачник нам напише про це у підручниках історії. Зізнатися, за часів Ющенка ми вже звикли до демократичного бардаку у владі. Щось підказує, що цей хаос ми будемо згадувати з ностальгійним сумом.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх