,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Поетична квітка України...
  • 13 февраля 2010 |
  • 16:02 |
  • bayard |
  • Просмотров: 572500
  • |
  • Комментарии: 10
  • |
0
Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...

Поетична квітка України...
Лариса Косач с Маргаритой Комаровой, 1889 г
.

Поетична квітка України...
Леся Украинка и Елена Пчелка в Крыме, 1897 г.

Поетична квітка України...
Леся Украинка с братом Михаилом в 1880(81) г.


Поетична квітка України...
Леся Украинка с сестрой Ольгой и Оксаной Старыцькой, 1896 г.





Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок…
І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки, –
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.


Великеє місто. Будинки високі,
Людей тих – без ліку!
Веселую чутно музику.
Розходяться людськії лави широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику.

І все чужина! ох, біда самотному
У місті широкім!
Себе ночувать одиноким!
І добре, хто має к багаттю чийому
Склонитися слухом і оком.

То ж добрії люди мене привітали
В далекій країні,
Там друга в прихильній дівчині
Знайшла я. І моря красу споглядали
Не раз ми при тихій годині.

На тихому небі заблиснули зорі,
Огні запалали
У місті. Ми тихо стояли,
Дивились, як ясно на темному морі
Незлічені світла сіяли.


Остання пісня Марії Стюарт

Що я тепер, о боже! жить мені для чого?
Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,
Тінь марна я, мене жаль-туга обійма,
Самої смерті прагну, більше вже нічого.

Не будьте, вороги, ненависні до того,
Хто в серці замірів владарних не здійма,
Бо муку більшую, ніж має сил, прийма,
Не довго втримувать вам лютість серця свого!

Згадайте, друзі, – ви, котрі мене любили, –
Що я без щастя-долі у житті сьому
Нічого доброго зробить не мала сили;

Кінця бажайте безталанню мойому,
Бо вже коли я тут недолі досить маю,
Хай буду я щаслива там, у іншім краю!


Конвалія

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Он понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає:

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
“Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!”

Ta й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..


САФО

Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.

До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє.
І з піснею тою у серці
Велика їй туга встає:

В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач… Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.


В’ЯЗЕНЬ

Сидить в темниці в’язень самотний
І скрізь блукає поглядом, смутний:
То по закуренім низькім склепінню,
То по стіні, по брудному камінню.
Над головою в нього розпустила
Нудьга свої широкі сиві крила.

А думка рветься в той широкий світ,
Його вкрива тепер весняний цвіт…
“Забудь той світ! міцна твоя темниця!”
І думка пада, мов підбита птиця.
Не плаче бідний в’язень, не ридає,
Сумний, понурий, край вікна сідає,

Перед вікном широка бита путь,
По ній чужі байдужі люди йдуть.
Хто йде, хто їде — на темницю гляне.
Холодний погляд!.. Ох, як серце в’яне!
В темниці тут жива душа конає,
Ніхто про те не думає, не дбає…

Дорогою йде жінка молода.
Яка ж сумна, убога та бліда!
І на руках несе малу дитину,
Обгорнену в подерту сірячину.
Яка ж вродлива, гарна, мов картина.
Та безталанна вбогая дитина!

Побачив в’язень пару ту й зрадів
А тільки вид йому як сніг збілів.
Ox, ce ж його дружина молодая!
Ох, се ж його дитинонька малая!
“Здоров був, любий!” — жінка говорила,
А в голосі її сльоза бриніла.

Але весела й жвавенька була
І щебетала дівчинка мала:
“Ку-ку, ку-ку! а де ти? тут, татусю?
Візьми на руці, поцілуй Марусю!”
Здавалось, певне, бідному дитяті,
Що татко жартами сховавсь за грати.

А татко ручку доні цілував
І гіркими сльозами обливав.
“Ох, ти ж моє дитя кохане, рідне!..”
А жінка мовила: “Радіє, бідне-
Мале, — його ще лихо не діймає;
Вже другий день, як хліба в нас немає.

В неділю ще за той нещасний хліб
Останнюю худобу жид загріб,
Продав за довг остатнюю корову…”
І сльози жінці перебили мову;
До каменя холодного припала
І гірко, розпачливо заридала.

Мала дитина почала квилить
І стиха їсти в матері просить.
“Прощай!” — промовила понуро мила,
Дитину до віконця підсадила.
Татусь, цілуючи свою дитинку,
Невільничого хліба дав скоринку…

Він погляд свій услід їм посилав.
Ви і тепер не плакав, не ридав,
На очах в його сльози не блищали,
Вони на серце каменем упали.
І в’язень руки заломив з журбою:
“Навіщо ми побралися з тобою!..”


СПІВЕЦЬ

Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Любо лилися в пташиному хорі
Пісні голосні;

Грала промінням, ясним самоцвітом
Порання роса,
І усміхалась весняним привітом
Натури краса.

Гордо палала троянда розкішна,
Найкраща з квіток, —
Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.

А соловейко троянді вродливій
Так любо співав,
Голосом дивним співець чарівливий
Садки розвивав;

Слав до вечірньої зорі прощання.
Що гасла вгорі,
Ще ж голосніше співав на вітання
Поранній зорі…

Вже пролетів, немов пташка зальотна,
Весняний той час, —
Осінь холодная, осінь вільготна
Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, —
Година сумна;
Місяць холоднеє кида проміння;
Здалека луна

Пугача віщого крик — гук єдиний.
Діброва німа.
Де ж соловейко? де ж спів солов’їний?
Ох, де ж він? Нема!

В вирій полинув, де вічная весна,
Натхненний співець.
Вічно красує там рожа чудесна,
Там теплий вітрець;

Глухо і смутно кругом на просторі,
Мій гаю сумний!
Кинув співець тебе в тузі та в горі,
Тебе й край рідний.

Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листі сухім
Вітер зітха, мов дріада сумує,
Із жалем глухим.

Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!

І розлягалась би завжди по гаю
Ясна-голосна
Пісня, й розквітла б у рідному краю
Новая весна.

Та хоч би й крила мені солов’їні,
І воля своя, —
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!



CONTRA SPEM SPERO1!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні,
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть, і настане
Ще я для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну,
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,
Сніг застеле сувора імла,
Але дуже заб'ється серденько, –
Може, лютую смерть подола.

Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити буду! Геть думи сумні!



В мировой культуре, и литературе в частности, не так уж много (увы!) женских имен. Сегодня, в очередную годовщину со дня рождения, я хочу вспомнить об одной из тех немногих великих женщин, дочери украинского народа, о Поэте с большой буквы - Лесе Украинке (настоящее имя Лариса Косач).
Земляки Леси Украинки, и, надеюсь, не только они, знакомы с биографией поэтессы. Но есть в книге ее многотрудной жизни страница, для нас особенно интересная и пока не очень известная - о посещении поэтессой Эстонии. Факт пребывания в Эстляндии, возможно, не такое уж и значительное событие в жизни Л.Украинки, которая много путешествовала и посетила немало мест на земле. Но для нас, живущих в Эстонии земляков поэтессы, это важный и интересный факт. Подробности пребывания Ларисы Косач в стране эстов мы находим в книге профессора Тартуского университета Сергея Исакова "Сквозь годы и расстояния", в которой он, в частности, описывает связь видных украинских деятелей с Эстонией, а также деятельность украинских организаций во второй половине XIX и начале XX века.

Итак, 20 февраля 1900 года проездом из Петербурга в Украину Леся Украинка посетила города Дерпт (Тарту), где в то время жил ее брат, приват-доцент Дерптского университета Михаил Косач. Пробыла она здесь недолго, до 1 марта. Привыкшая ценить то относительно спокойное время, которое отпускала ей болезнь (костный туберкулез приковывал Лесю к постели на долгие месяцы), она и в гостях у брата не сидела сложа руки. Леся вообще никогда не сидела без дела. В Дерпте готовила реферат о Гейне, занималась корректурой своих работ, писала письма и, конечно, знакомилась с городом. Любознательную гостью заинтересовала жизнь северного города, его жителей, история эстонского народа. Богатая университетская библиотека, которую поэтесса посетила вместе с братом сразу на следующий день после приезда, произвела на нее большое впечатление. В книге почетных посетителей Научной библиотеки университета сохранилась подпись: Лариса Косач.

Надо сказать, что имя украинской поэтессы и до ее посещения эстонского города было хорошо известно среди тартуской интеллигенции, а также среди живущих в Тарту украинцев, особенно студентов. Многие из них были членами украинской организации "Громада". Леся Украинка, у которой были очень теплые и доверительные отношения с братом, вела с ним оживленную переписку и присылала ему все свои произведения, часто просто в рукописях. Поэтому украинцы Тарту имели возможность знакомиться с творчеством Л.Украинки иногда раньше и в более полном объеме, чем даже в Украине. Кстати, в Научной библиотеке Тартуского Государственного университета хранится первое издание сборника стихов поэтессы "Думи i мрii", полученное, по всей видимости, при содействии М.Косача.

Л.Украинка находилась в Тарту как раз в "Шевченковские дни". "Громадой" был организован традиционный вечер, посвященный памяти Кобзаря, который поэтесса, естественно, посетила. На этом вечере она была восторженно встречена поклонниками ее таланта. Знаменитая гостья прочитала три стихотворения, которые были восприняты публикой на "ура". Скромную от природы Лесю смущали хвалебные оды в ее честь, она просила не называть ее великой. Но при всей своей скромности эта хрупкая женщина была непреклонна, когда дело касалось ее взглядов и принципов. Вечера и встреча с великой поэтессой произвели на ее участников неизгладимое впечатление. Это событие навсегда осталось в их памяти, равно как и в истории Тартуского университета.

Помнит о славной соотечественнице и нынешнее поколение живущих в Эстонии украинцев. Украинское Землячество Эстонии ежегодно устраивает вечера, посвященные Л.Украинке. В ознаменование одной из годовщин со дня рождения поэтессы под руководством актера и режиссера Сергея Клименко был поставлен отрывок из драмы-феерии Л.Украинки "Лесная песня".

В этом году вечер ко дню рождения поэтессы устраивал Союз украинок Эстонии. Небольшое помещение на ул. Лаборатоориуми, 22 было заполнено слушателями, среди которых был и консул Украины в ЭР В.Нечай. В ходе вечера слушатели постепенно становились исполнителями, так как каждый имел возможность выступить и прочитать свое любимое произведение. В начале встречи вокальная группа "Видлуння" исполнила песню на слова Л.Украинки "Contra spem spero", что означает "без надежды надеюсь". И это было символично, так как эти слова можно назвать лейтмотивом всей нелегкой жизни поэтессы. Нелегкой была у нее даже любовь, о которой рассказывала Л.Чикальская. М.Бучко-Юрисаар совершила экскурс в историю Лесиного рода, рассказала о ее родственниках, многие из которых также были выдающимися людьми. (Между прочим, герцогский титул далекого предка Л.Украинки, властелина округа в Боснии, определил название целого края - всем известной Герцеговины).

Очень эмоционально и тепло М.Розенблит прочитала письмо Л.Украинки к С.Мержинскому, любимому поэтессы. О.Горянская открыла неизвестную для многих грань многоликого дарования Л.Украинки - сатирические произведения. В канву вечера хорошо вписался также хор "Мрия".

Было тепло и по-домашнему уютно. Было немного грустно, так как вместе со стихами каждый вспомнил родную землю, которую когда-то покинул, но не перестал любить. Поэтому так близка и понятна всем была песня на слова Л.Украинки "К тебе, Украина", исполненная группой "Видлуння". Кстати, музыку к этой песне написала одна из активных деятелей Землячества, выпускница Таллиннской консерватории С.Колесник. Зал подпевал стоя...



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх