,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Великий український поет
  • 10 августа 2009 |
  • 13:08 |
  • bayard |
  • Просмотров: 100740
  • |
  • Комментарии: 6
  • |
0
Справка:

Дмитро Васильович Павличко
Ї украïнський поет, перекладач, громадсько-полiтичний дiяч. Народився 28
вересня 1929р. в селi Стопчатовi на Iвано-Франкiвщинi у селянськiй родинi. Вiд
осенi 1945p. по лiто 1946р. був ув'язнений за сфабрикованим сталiнськими
каральними органами звинуваченням у приналежностi до УПА. 1953р. закiнчив
фiлологiчний факультет Львiвського унiверситету. Завiдував вiддiлом поезiï
редакцiï журналу "Жовтень" (нинi
Ї "Дзвiн"), пiсля переïзду до Києва працював у секретарiатi СПУ. В 1971

Ї 1978 pp. Д. Павличко редагував журнал "Всесвiт". Перша збiрка поезiй "Любов i
ненависть" з'явилася у 1953р. Пiзнiше побачили свiт поетичнi книги "Моя земля"
(1955), "Чорна нитка" (1958). Визначальною особливiстю творчостi Д. Павличка цього
перiоду була пiдкреслена публiцистичнiсть, громадянська напруга художнього слова,
хоча, звичайно, молодий поет вимушений був iти й на певнi компромiси з пануючою
тодi iдеологiєю. Та вже збiрка "Правда кличе" (1958), яка побачила свiт на самому
початку хрущовськоï "вiдлиги", засвiдчила, що вiн був сповнений вiри в
можливiсть появи в тогочасних суспiльних умовах справдi вiльноï, духовно
багатоï людини. Однак вiсiмнадцятитисячний тираж книжки було знищено за
вказiвкою партiйних цензорiв.
Етапною для Д. Павличка стала збiрка "Гранослов"
(1968), в якiй автор утверджував iдею незнищенностi нацiональноï культури.
Але чи не найповнiше талант поета розкрився в його лiрицi. Збiрки "Сонети
подiльськоï осенi" (1973), "Таємниця твого обличчя" (1974, 1979) стали
помiтним явищем в украïнськiй лiтературi другоï половини XX ст.
Традицiï пристрасного слова I. Франка продовжують книги поезiй "Спiраль"
(1984), "Поеми й притчi" (1986), "Покаяннi псалми" (1994). Перу Д. Павличка
належить також антологiя перекладiв "Свiтовий сонет" (1983). Лiтературно-критичнi
працi зiбранi в книжках "Магiстралями слова" (1978), "Над глибинами" (1984), "Бiля
мужнього слова" (1988). Д. Павличко
Ї один з органiзаторiв Народного Руху Украïни, Демократичноï партiï
Украïни.
За неписаними законами, письменники – люди невловимі, знайти їх та ще й умовити на інтерв`ю – справа нелегка. Але так сталося, що Дмитра ПАВЛИЧКА я випадково зустріла в черзі на центральному Поштамті. Черга була довгою, і звичайна розмова якось непомітно перетворилася на інтерв`ю. Що з цього вийшло – судіть самі.

- Дмитре Васильовичу, як Ви ставитеся до сучасної літератури взагалі?

- Треба найперше сказати, що сучасна література – явище дуже широке, схарактеризувати його в цілому неможливо. Вважаю дуже визначним письменником сьогодення Валерія Шевчука, мені дуже подобається його історична проза. З молоді – ті, які вперше видавалися за кордоном, як, наприклад, Юрій Андрухович. Взагалі зараз відбувається непорозуміння між молодим і старим поколівнням письменників. Молоді звинувачують таких майстрів, як Рильський і Гончар, у тому, що вони не були героями, не боролися за українську державу. Але не треба забувати, що вони завжди відстоювали українську мову та культуру. Знаєте, недавно прочитав збірку дитячої поезії зі Львова – це твори школярів 4-6 класів. Вони пишуть патріотичні вірші, звичайно, ще примітивні, але я відчуваю, що з цих дітей народиться велике покоління. Взагалі наша біда в тому, що ми не маємо досліджень про українську літературу, немає в нас зараз і драматургії. Вважаю, що гарна проза зараз також у Бруслиновського. Недавно зовсім випадково почув гумориста Сухорукова, який видається в Німеччині. Наш літературний процес відбувається не лише в Україні, а і в Польщі, Словаччині, Румунії, всюди, де працюють наші питсьменники, відбувається своєрідний культурний обмін. Ще одни недолік нашої літератури – це провінціалізм, у нас немає контактів із західними письменниками. Якщо так триватиме і далі, ми будемо відставати, а зараз нам потрібно бути в Європі. Проблема в тому, що зараз дбають лише про хліб і забувають, що наш народ постав із книги.

- Як Ви вважаєте, зараз молодим письменникам легше, ніж їхнім попередникам?

- Так, звичайно ж, легше. Зараз можна видати будь-що, зібравши свої гроші. А раніше треба було бути на гарному рахунку в партії, та ще й до того написати про неї декілька бездарних віршів. Талановита людина вже не пропаде. Але я вважаю, що хорошому письменнику треба мати громадський характер, а індивідуалізм повинен бути у творчості. Звичайно, були і є письменники, що не втручалися в громадське життя. Проте нам потрібні письменники справді франківського, революційного характеру.

- Що Ви думаєте про літературні конкурси, такі як, наприклад, "Коронація слова"?

- Я вважаю, що це потрібно, але блат у них, звичайно, є. Серед переможців я не бачу тих імен, які справді можуть бути названі письменниками. Може, це тому, що переважно у таких конкурсах беруть участь молоді, а письменнику потрібен час, щоб сформуватися. Так було з усіма великими, хоча б і з Шевченком. Мало хто став генієм до двадцяти років – але зазвичай такі письменники довго не жили.

- Чи Ви вважаєте Андрія Куркова українським письменником?

- Так, думаю, що він – український письменник. Навіть пробує писати щось українською мовою. Але це, звичайно, нездорове явище. Може, він хоче стати схожим на Гоголя, але це не те. У творах Куркова українські характери, але дуже відчувається Росія.

- Що Ви можете сказати про інших українських письменників?

- Про інших... Зараз багато говорять про Любка Дереша. Я його читав, але якось не склав про нього певної думки. Не можу його охопити. Покальчук – він узагалі мене лише на кілька років молодший, але все намагається довести, що ще юний, за дівчатами бігає...

- Як Ви ставитеся до «модних» жанрів в українській літературі – детективів, фентезі?

- Письменники в них дотримуються сучасного стилю. Тепер ніхто не пише роман на тисячу сторінок, може, лише на сто – бо тепер не описують, як цвітуть дерева. Головне в сучасній прозі – це сюжет, метафора та ідея. Зараз небезпечною є комерціалізація, привернути увагу масового читача можна лише сексом, гострим пригодницьким сюжетом, фантастикою. Щодо модних жанрів – нехай пишуть, це все потрібно, це супроводжує велику літературу. Але велика література з цього не народжується, бо вона насамперед є образом часу. Як, наприклад, роман Юрія Мушкетика «На брата брат».

- Яка Ваша думка щодо сучасної поезії?

- Сучасна поезія насамперед дуже різна. Вона відчахнута від справ буденних, соціальних та національних. Це скоріше філософські рефлексії. Справжнім поетом сучасності вважаю Андрія Бондаря. Він у своїх творах відчуває Україну, хоча при цьому залишається модерним. До того ж, він прекрасний перекладач. Біда сучасної поезії полягає в тому, що вона занадто вже абстрактна, сентиментальна. Найгірше в ній – це плаксиві тони, усі ці пестливі слова... Так, українська мова має суфіксальну можливість, але вона шкідлива в сучасній літературі, вона показує нас як людей здрібнілого характеру. У нас є поезія сувора – як у Маланюка, наприклад. Там уже не почуєш «Українонько». Але головне для нас – це пам`ятати, що сьогодні ми є запотребованими в Україні і у світі. Тому наша література повинна відповідати найвищим стандартам.

ссылка



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх