,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?
  • 17 марта 2009 |
  • 20:03 |
  • Batman |
  • Просмотров: 36446
  • |
  • Комментарии: 34
  • |
0
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?


В Росії - нова літературна хвиля, літературна мода - 2009. Одна за одною видаються книги, які розповідають про російсько-український військовий конфлікт. Тема сезону. Хіт продажів... Пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає потужний відгук у маргінальних прошарках російського суспільства.

В ролі Імперії Добра - Росія, інструмент Світового Зла - Україна

Звичайно, одне таке творіння могло б з`явитися абсолютно випадково. Але щоб цілих п`ять - і ось так, гарнітуром, а точніше - серією, з помітною назвою «Війна на порозі»? П`ять книг надійшли в продаж всього лише за два з лишком місяця нинішнього року, як п`ять ракет на ціль, одна за одною. П`ять - це вже тенденція і серйозне соціальне замовлення. Адже можливо, що їх і більше ніж п`ять - просто не все мені потрапили під руку. І я майже упевнений, що за п`ятьма, які вже вистрелили, будуть і шоста, і сьома, і восьма.

Ось вони:
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?

Глєб Бобров, «Эпоха мертворожденных».

Федір Березін, «Война 2010. Украинский фронт».

Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?

Максим Калашников, Сергей Бунтовський, «Независимая Украина. Крах проекта».

Георгій Савицький, «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец».

Олександр Сєвєр, «Русско-украинские войны».


Всі книги, так або інакше, розповідають про військові конфлікти між Україною і Росією. В ролі Імперії Добра, ясна річ, виступає Росія. В ролі інструменту Світового Зла - Україна.

Коментувати ці творіння і їх авторів, прямо скажу, важко. Не тому, що цю базгранину, украй бездарну і неграмотну, не так вже складно розібрати по кісточках, а тому, що там просто немає теми для дискусії як такої. Тобто, якщо у читача цих книг виникає на них нормальна, на мою думку, людська реакція у вигляді крайньої огиди, то мені і доводити йому нічого - ну, справді, яке принципове значення має те, скільки разів автор пересмикнув: сто разів, чи двісті разів, чи тисячу разів? Скільки разів він збрехав, згущував фарби, перебрехав історію? Немає сенсу ловити кожну окрему вошу, якщо і для читача і для мене - для нас обох - очевидно, що автор вошивий з голови до ніг.

А якщо для іншого читача ця вошивість неочевидна, то починати з ним сперечатися про якість книги просто марно. Швидше за все, він вже введений в такий ідеологічний транс, що з ним взагалі марно сперечатися про що б то не було. Потрібно просто почекати, коли якісь потужні зовнішні чинники виведуть його з-під дії пропагандистського гіпнозу. І навіть у найкращому випадку, якщо такий читач все-таки не втратив зв`язок з реальністю, починати суперечку з ним потрібно не з книги, що оповідає про славні перемоги російської зброї, а здалеку.

Здалеку і спробую...

Путін нервує: населення ставить незручні питання
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?

Ось абсолютно природне запитання: чому зараз? І відразу п`ять книг - не було, не було - і раптом бабахнуло? Не зовсім, звичайно, на порожньому місці. Тему прийдешнього російсько-українського конфлікту обсмоктували давно, починаючи, мабуть, з простенької комп`ютерної гри за типом класичного «морського бою», що з`явилася відразу після розпаду СРСР і розповідала про битву між українським і російським флотом.

Але це був скоріше жарт, епатаж. Рік за роком, мало-помалу епатаж переплавляли в ненависть - і ось, ми, здається, вступаємо в передостанній етап. Останній - це, власне, і є реальна, а не на папері, російсько-українська війна. Яка, якщо справа піде колишніми темпами, не за горами.

Ці книги дивно співпали з першим піком світової фінансової кризи. Крім очевидних лих, яких зазнає населення і Росії, і України, криза ця має і цілу низку менш очевидних, але серйозних наслідків. Перше: населення Росії - саме Росії, а не України - починає ставити незручні запитання.

А питань маса. Яких антикризових заходів вживає уряд Росії і чому населення, особливо в глибинці, не відчуває їх у достатній мірі? Куди подівся стабілізаційний фонд і чому його не використовують для пом`якшення наслідків кризи? Чому «золоті роки» дорогущої нафти і газу не були використані для модернізації російської промисловості, чому Росія ще сильніше зміцнилася в ролі сировинного придатка промислово розвинених країн і в результаті, як і кожен виробник сировини, виявилася особливо вразливою в кризовий період? Чому...? Втім, тут уже йдуть складніші питання, не заглиблюватимемося в нетрі.

В Україні все небагато простіше. Україна, будучи енергозалежною, не могла скуштувати переваг високих цін на нафтопродукти. А Росія могла. І куштувала. І не лише верхівка - рівень життя населення великих міст теж трохи роздули за рахунок цін на нафту. А сьогодні все це різко здулося. І відповідей на велику частину неприємних запитань уряд Росії не має. Тобто чергові відмазки - так, є, але надто вже вони непереконливі. Прем`єр-міністр, недавній харизматичний президент, на такі незручні запитання ображається і реагує на них нервово.

Армія може не впоратися з внутрішнім ворогом
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?

І поки народ перебуває ще в деякому остраху, не оцінивши повною мірою глибини тієї ями, в яку йому належить впасти, в Росії відбувається небачене за масштабами зміцнення Внутрішніх військ - тобто якраз тих військ, які призначені для втихомирення власних громадян. Що стосується «антитерористичних законів», то їх встигли прийняти ще до кризи, випередивши її першу хвилю на декілька місяців.

Іншими словами, центр тяжіння оборонної доктрини Росії переноситься на внутрішнього ворога. І як переноситься - по повній програмі! Танки і тактичну авіацію ВВ вже одержали. Свої морські сили - теж. Власне кажучи, вони одержали вже все, окрім ядерної зброї, стратегічної авіації і океанського флоту. Мені чомусь думається, що в перспективі найближчих 3-5 років ВВ отримають і тактичну ядерну зброю. А воєнізовані з`єднання Газпрому, який вже роки два як має право де-факто створювати власну армію, одержать власні ракетні війська, ядерний флот і стратегічну авіацію - для охорони своїх стратегічних інтересів. Справдиться давня мрія російських ліберальних реформаторів про армійську реформу - щоправда, не зовсім так, як реформатори собі це уявляли.

І ніякою гіперболою і метафорою тут і не пахне. Я дійсно вважаю, що якщо сьогоднішні тенденції розвитку Росії збережуться, то все так і відбудеться. І не треба крутити пальцем біля скроні з приводу тактичних ядерних зарядів у розпорядженні Внутрішніх військ. Жодної принципової різниці між їх застосуванням і, наприклад, подіями 1993 року, коли був розстріляний російський парламент, просто немає.

Все це - об`єктивно запрограмований хід подій. Уряду Росії просто нікуди діватися. Тому що вже зараз, на першій хвилі кризи, близько 60% росіян ставляться до акцій протесту з розумінням і повагою - це показують опитування громадської думки. Правда, число охочих особисто взяти участь у подібних акціях за останні місяці не надто зросло - але це поки що. У квітні експерти передрікають Росії другу хвилю кризи - і навряд чи останню. Що стосується сумарних наслідків кризи, то вона вдарить по Росії дуже сильно. Сильніше, до речі, ніж по Україні - цьому є низка об`єктивних причин.

Від соціального вибуху врятує Україна?
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?

Нинішня російська еліта - це все та сама чиновницька еліта, яка поділила між собою шматками величезні багатства, що дісталися від СРСР. Яка чудово відчуває хиткість свого становища. Розуміє, що населення Росії, позбавлене подачок у вигляді крихт від нафтового пирога, дуже швидко дійде до краю, за яким, - соціальний вибух. Що захист у вигляді Внутрішніх військ - засіб, загалом, крайній. Що ненависть краще всього направити зовні. Що маленька звитяжна війна під ультрапатріотичними гаслами здатна відтягнути неминучу розплату на декілька років, можливо, на десятиліття, а там, дивись, ціни на нафту знову підуть вгору. Потрібен тільки відповідний образ ворога. Україна, за низкою параметрів, підходить на цю роль майже ідеально.

Передбачаю заперечення - мовляв, вони, помаранчеві, западенці, бандерівці і т.п. Люблять Бандеру, Петлюру і Мазепу. Пам`ятники їм ставлять. Насаджують українську мову. За газ не поспішають платити. Загалом - самі нариваються. Не хочу сперечатися і наводити аргумент за аргументом: сперечатися можна до безкінечності. Відзначу лише дуже стисло:

1). Ніколи, жоден український політик не пропонував поставити пам`ятник будь-якому з перерахованих діячів на території Росії. Але Росія чомусь дозволяє собі судити про те, які пам`ятники Україна має право споруджувати на своїй території і які - не має права. Притому що більшість росіян мають, м`яко кажучи, дуже смутне, до непристойності заполітизоване уявлення про українську історію.

2). В Україні – на відміну, до речі, від Росії - існує реальна багатопартійність і реальна політична боротьба. Ті, кому не подобається щось у нинішній українській політиці, в тлумаченні історії і в існуючому пантеоні національних героїв України можуть висувати своїх представників - і у Верховну Раду, і на пост Президента країни. Якщо їх, цих незадоволених, дійсно багато, якщо вони - частина народу, а не купка горлодерів, профінансованих на гроші... хоча, гаразд, не заглиблюватимемося в джерела фінансування «російських патріотичних рухів» в Україні... так от, якщо вони - значна частина народу, то вони цілком можуть виправити всі ці перекоси. Залишаючись в рамках України і не потребуючи збройної допомоги ззовні.

3). Газ, за який нібито час від часу не платить Україна («нібито» - тому, що газові розрахунки насправді вельми заплутана матерія), не належить ні Росії в цілому, ні більшості її громадян. Газ цей у них давно відібрали і передали у власність міжнародної корпорації «Газпром». До речі, в міру усунення посередників і тіньових схем, Україна почала платити за газ акуратно.

Продовжувати? А чи варто? Тих, хто переконаний у праві Росії диктувати умови всьому колишньому СРСР і навіть всьому світові, мені все одно не переконати.

А їх багато - тих, хто впевнений у тому, що Росія повинна правити силою кулака. Тому що курс на пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає в сучасній Росії потужний відгук знизу - в маргінальних прошарках суспільства, яким потрібно зірвати на комусь свій біль, свою злість за скотиняче, жебрацьке, сіре життя. Криза примножує лави таких маргіналів. Вийти на вулиці, під палиці ОМОНа - на це не у кожного вистачить запалу. А ось мастурбувати над романом про те, як «наші» відважно врізали по морді «ненашим», «хохлам», випустити пару і помріяти про солодку перемогу - воно і безпечніше, і приємніше. Є замовлення згори - і є попит знизу. І на замовлення і сплачений попит відразу набігли халтурники - рубати легкий гріш.

Це ще не найстрашніше. Це, на жаль, тільки початок. Так, п`ять перерахованих книжок на диво бездарні і примітивні - але зараз, на той же запах легких грошей, потягнуться і реальні письменники. І десята книжка, гляди, і отримає премію за літературні достоїнства.

Не думаю, що власті Росії серйозно, так би мовити, «в металі», хотіли б реалізувати збройний конфлікт з Україною. І зовсім не тому, що кров людська - не водиця. Російське чиновництво - правлячий клас сучасної Росії - з легкістю проллє море крові в ім`я того, щоб зберегти власну владу. Але ті, хто нагорі цієї піраміди, розуміють, що до війни Росія не готова. Максимум, що може дозволити собі російська армія, яка має вкрай обмежену кількість боєздатних частин, - це локальні конфлікти, на зразок грузинського - та й він, признатися, виявив вельми великі проблеми російських військ і йшов, у принципі, на межі їх можливостей, так що якби грузини були хоч трішки сильнішими - звитяжної войнушки могло б і не бути. Російська влада хотіла б всього лише каналізувати суспільне незадоволення, пограти з вогнем. Але коли пристрасті киплять, коли суспільство морально готове до війни, війна іноді спалахує і проти волі влади. Події виходять з-під контролю. Я дуже боюся, що російсько-українські відносини якраз і вступили в такий мало керований етап свого розвитку.

Війна в ім`я того, щоб трощити пам`ятники українським героям?

Наслідки війни, якщо вона все-таки трапиться, будуть трагічні для обох країн. Переможців, за великим рахунком, не буде зовсім. Не хочу давати прогноз, як розвиватимуться події такого конфлікту - хоча міг би.

А може, варто сісти і написати роман про те, як би все це виглядало насправді? Тільки ось, боюся, що любителям патріотичних фанфар і описів легких перемог такий роман особливо не сподобається..

Я хочу запитати читачів, які отримали задоволення від названих п`яти творів: ви готові до того, що ваші мрії збудуться? Чи готові ось буквально завтра - піти і померти? Причому не факт, що в бою. Мабуть - від побоїв товаришів по службі. Або просто з голоду - як, наприклад, вмирали матроси-тихоокеанці на острові Руський? Або згинути безвісно в полоні - забутими і кинутими? В ім`я торжества офіційного російського погляду на історію. В ім`я того, щоб паплюжити українську мову і трощити пам`ятники українським історичним діячам, яких чомусь не люблять у Росії - все це, звичайно, під прикриттям розмов про «вічне братерство двох слов`янських народів». А на ділі - в ім`я надприбутків топ-менеджерів Газпрому. Готові піти на смерть самі і послати на смерть своїх синів? Не у романі - а в житті. Серйозно. Точно готові? Добре подумали? Готові почати будувати храм слов`янського братерства на крові?

П’ятикнижжя про звитяжну війну Росії з Україною нагадало мені епізод з іншої книги - повісті «Втеча містера Мак-Кінлі». Не можу утриматися від спокуси навести уривок з неї - хай вибачить мене читач за обширне цитування:

«Представлені Фармацевтичним товариством на наш розгляд так звані оптимістичні пігулки створені для захисту розхитаної психіки населення від деяких... я б сказав, вражень атомного століття, які все більш загострюються, і являють собою доволі благодійний, хоча, на мій погляд, надмірно сильний, я б навіть сказав - подвійної дії! - засіб...

...Будь-які дії на піддослідну особу, включаючи постріли холостим гарматним зарядом майже в саме обличчя піддослідного, незмінно викликали у нього після прийому всього лише двох пілюль нападу гебефренічного... зізнатися, досить заразливого для оточуючих сміху. Якщо дозволено полестити присутнім тут авторам, то мені ще не доводилося спостерігати нічого рівного за силою дії на кору головного мозку... якщо не рахувати травматичне втручання - скажімо, наїзд автомобіля або падіння з даху хмарочоса! Кількість залпів доводилася нами до семи... Цікаво, що надалі лише вигляд пілюлі викликав у клієнта негайний напад таких же рефлекторних веселощів, завдяки яким він ставав абсолютно байдужим до навколишнього оточення. Єдиним мінусом засобу треба вважати залишкові явища недоумства тривалістю до півроку і вище».

Чимось мені названі антиукраїнські книжки нагадали оптимістичні пігулки доктора Ліппінстока, описані в повісті. Не бажаєте прийняти?

Сергій Ільченко, Москва
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх