,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Про НАТО
-1
ВСЕ ПРО НАТО

4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. Кожна з держав приєдналась до нього добровільно після публічного обговорення і внутрішньої парламентської процедури. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина. На нинішній момент членами цієї організації є 26 держав Європи та Північної Америки.

НАТО - це міжурядова організація
, у якій усі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. На сучасному етапі зусилля Альянсу спрямовані, передусім, на підтримку міжнародного миру й безпеки, протидію новим викликам і загрозам, гарантування стабільності й добробуту її країн-членів.

Головним принципом діяльності Організації є загальне визнання суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Альянс дає можливість досягти індивідуальних власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля.

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

+ здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва;

+ боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;

+ впровадження міжнародних освітніх та наукових програм;

+ надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;

+ сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління.

Хто є членами НАТО?
На сьогодні, після 5 хвиль розширення, членами НАТО є 26 країн: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина і Словенія.

Які цілі НАТО?

Нині, у XXI, столітті перед Альянсом постає цілий комплекс стратегічних цілей та завдань, які докорінно відрізняються від колишніх, зокрема подолання наслідків поділу Європи за часів «холодної війни», зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи.

Мова йде про боротьбу зі зброєю масового знищення, тероризм та країни із нелегітимними режимами, в яких може виникнути спокуса застосувати таку зброю або передати її терористам.

Щоб зберегти свій авторитет і довіру громадськості країн всього світу, не тільки Заходу, Альянс повинен протистояти цим загрозам і відповідати на нові виклики.

Які цінності захищає Альянс?
На сьогодні НАТО продовжує залишатися практично єдиною дієвою та високоорганізованою інституцією колективної безпеки, діяльність якої грунтується на високих стандартах у сфері захисту прав людини, демократизації суспільства, рівня розвитку економіки й соціальних надбань та військових стандартів.

Правова основа існування та діяльність НАТО
Північноатлантичний договір – головний документ Організації, який відповідає вимогам Статуту Організації Об’єднаних Націй та є легітимним міжнародним договором.

Країни-члени взяли на себе зобов’язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування.

Договір про створення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами членами, коли одна з них відчуває, що її безпека знаходиться під загрозою.

Договір проголошує, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні може бути запрошена до членства в Альянсі.

ЯК ФУНКЦІОНУЄ НАТО?

Однією із запорук міцності НАТО є процес ухвалення рішень, який ґрунтується на досягненні консенсусу. Це означає, що усі рішення мають бути одностайними. Внаслідок цього часто виникає потреба у проведенні тривалих консультацій та обговорень, перш ніж буде ухвалене важливе рішення. Хоча сторонньому спостерігачеві така система може видатися надто повільною та громіздкою, вона має дві незаперечних переваги. По-перше, вона забезпечує дотримання суверенітету кожної з країн – членів Альянсу. По-друге, коли вже рішення досягнуто, воно користується стовідсотковою підтримкою усіх держав-членів і підкріплене готовністю його виконувати.

Найвищий орган, що ухвалює рішення в НАТО, – це Північноатлантична рада, до складу якої входить по одному Постійному представнику з боку кожної країни – члена Альянсу. Постійний представник має ранг посла, а в роботі йому допомагає національна делегація у складі дипломатичного персоналу та радників з питань безпеки. Рада засідає на рівні послів щонайменше раз на тиждень, а зазвичай – ще частіше. Також відбуваються регулярні засідання Ради на рівні міністрів закордонних справ та оборони, а час від часу – на рівні глав держав та урядів.

НАТО очолює Генеральний секретар, якого призначають терміном приблизно на чотири роки. Генеральний секретар обирається з числа видатних державних діячів однієї з країн – членів Альянсу. Він головує на засіданнях Північноатлантичної ради та інших ключових органів Альянсу та сприяє досягненню консенсусу країнами – членами НАТО. Стосовно управління щоденною діяльністю Генеральному секретареві допомагає Міжнародний секретаріат, що складається з експертів та посадовців з країн – членів НАТО.

НАТО не має власних збройних сил. Більшість сил, наданих у розпорядження НАТО, весь час залишається під національним командуванням та управлінням, окрім випадків, коли країни – члени НАТО відряджають ці сили для виконання конкретних завдань під проводом НАТО, починаючи від колективної безпеки до нових місій, таких як миротворчість та операції з підтримки миру. Політичні та військові структури НАТО забезпечують довготермінове планування, необхідне для того, щоб національні підрозділи були здатними виконувати ці завдання, а також запроваджують організаційні заходи стосовно спільного командування, управління, тренувань та навчань.

ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА В НАТО

Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.

Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.

Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору.
Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.

Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів.
Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.

Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.

Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області
, до забезпечення діяльності якого залучається велика кількість цивільних осіб приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг.

Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.

ПЕРСПЕКТИВИ НАЦІОНАЛЬНОГО ОПК У РАЗІ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО

Існує поширений міф про те, що вступ України до НАТО передбачатиме згортання оборонно-промислового комплексу України через введення нових військових стандартів НАТО, вимог переозброюватися для нашої армії, обов’язково призведе до розриву існуючого військово-технічного співробітництва з Росією. Про необґрунтованість таких поглядів свідчать такі аргументи.

По-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних Сил, ні обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка (на фото: МІГ 29 виробництва СРСР на озброєнні німецьких військово-повітряних сил "Люфтваффе"). Загалом, до 40% арсеналів нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського та російського виробництва.

По-друге,
насправді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь існують. Проте, вони, як правило, набагато більш прогресивні, ніж ті, які застосовуються у нас ще з радянських часів. Водночас, інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал тощо.

По-третє, навіть певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом з тим, фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь.

Незалежно від членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО лише сприятиме цій роботі. Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь. Показовими у цьому зв’язку є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (артилерійські системи).

Вступ до НАТО відкрив для національних ОПК країн останніх хвиль розширення нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій, проведення модернізації і диверсифікації виробництва та збільшення обсягів торгівлі.

Про це свідчать і тенденції в експорті зброї та військової техніки і обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО у 1999 р. У 1997 р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн. доларів США. У 1999 р. (рік вступу) обсяг такого експорту зріс до 67 млн., у 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 р. було продано польського озброєння на рівні 89 млн. доларів США. Подібна ситуація простежується і з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці: 1997 р. – 28 млн. доларів США, 1998 р. – 23 млн., 1999 р. – 65 млн., 2000 р. – 81 млн., 2001 р. – 95 млн., 2002 р. – 85 млн. Ці цифри промовисто свідчать про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу цих країн. (Дані з щорічників Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000-2004).

Красномовними є також дані щодо експорту військових товарів та послуг ОПК Словаччини, яка стала членом НАТО в 2004 р. У 2002 р. вона експортувала озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, в 2003 р. – на 46 млн., в 2004 – на 77 млн., а в 2005 р., згідно з попередніми розрахунковим даними, – на 205 млн.

ФІНАНСОВИЙ АСПЕКТ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В АЛЬЯНСІ


Членство країни в Організації Північноатлантичного договору передбачає щорічну сплату внесків до цивільного та військового бюджетів Альянсу, а також бюджету програми інвестицій у безпеку НАТО.
Розміри цих внесків, які сплачуються частинами тричі на рік, залежать від таких факторів, як рівень економічного розвитку країни та участь або неучасть в окремих програмах, які здійснюються в рамках військового бюджету НАТО.

Внески до цивільного бюджету НАТО роблять всі без виключення країни-члени. Натомість, внески до військового бюджету, які розподіляються на загальний військовий бюджет та бюджет сил раннього повітряного попередження, роблять лише ті країни-члени, які беруть участь у відповідних військових програмах. Внески до Програми інвестицій у безпеку НАТО здійснюють усі країни, за винятком острівної Ісландії.

Внески до трьох вищезазначених бюджетів для кожної держави не перевищують 0,5-1% її загальних витрат на оборону. Наприклад, найбільш потужні економіки Європи, з високим ВВП та оборонними витратами, які згідно з рекомендацією НАТО повинні складати близько 2% ВВП, – Велика Британія, Франція та Німеччина – щорічно сплачують до бюджету НАТО в середньому близько 200 млн. дол. США. Водночас, сукупний внесок Польщі до бюджетів НАТО у 2001 р. склав орієнтовно 26,1 млн. доларів США. Є підстави вважати, що членські внески України будуть навіть менше цих обсягів.

Окрім внесків до згаданих бюджетів НАТО, членство країни в Альянсі передбачає витрати на забезпечення диппредставництва у штаб-квартирі та утримання військових представників у міжнародних штабних структурах НАТО. Такі витрати передбачені звичайною дипломатичною практикою забезпечення членства будь-якої країни в міжнародних організаціях, наприклад в ООН, ОБСЄ, ЄС.


МІФИ ПРО НАТО


Розвіяти туман міфів про Північноатлантичний Альянс – це дати можливість людям побачити справжнє обличчя НАТО та потенційне місце України в цій Організації.

Міф 1. НАТО - агресивний блок
Завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не напад чи агресія, про що записано в основоположному документі Організації – Вашингтонському договорі 1949 року. НАТО у своїх принципах і діяльності дотримується норм ООН і діє за її мандатом.

Ідея об’єднатися на постійній основі заради встановлення миру є логічним протиставленням викликам Другої світової війни і необхідності спільних дій союзників у боротьбі з фашизмом. Вона була закладена Президентом США Ф.Д.Рузвельтом і Прем’єр-міністром Великої Британії У.Черчіллем у серпні 1941 року під час підписання “Атлантичної хартії”. Документ, який встановив засади створення НАТО, був покладений в основу Декларації Об’єднаних Націй 1942 року, а пізніше – ООН.

Міф 2. Членство в НАТО зовсім необов'язкове для країни. Можна залишитися нейтральними

Світовий досвід показує, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний. Нові непередбачувані загрози та виклики безпеці ставлять перед кожною цивілізованою країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки.

При цьому, забезпечення нейтралітету вимагає залучення значних фінансових ресурсів. В нейтральних європейських країнах все чіткіше простежується тенденція до перегляду свого статусу, зростає думка про відмову від нейтралітету. Так нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як і Україна, у програмі НАТО “Партнерство заради миру”. Фінляндія розпочала підготовку до остаточного узгодження стандартів своїх Збройних Сил та інфраструктури зі стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швеція має свій військовий контингент у складі триваючої миротворчої операції НАТО з реконструкції Афганістану. Окрім того, всі ці країни, окрім Швейцарії, є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню і безпекову політику, в рамках якої планується створення Сил ЄС швидкого реагування.

Міф 3. Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів

Членство в НАТО не спричинить значного перебільшення запланованих витрат бюджетних коштів на військові цілі. В НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% ВВП. Ще в 2000 році Верховна Рада прийняла рішення збільшити витрати на оборону до 3% ВВП, втім, реальні видатки у 2005 році становили 1,452% ВВП.

Військовий компонент НАТО вимагає суттєвих капіталовкладень у рамках національного бюджету. Однак основні гроші витрачаються не на нарощування кількості озброєнь, а на їх якісне поліпшення та на створення нормальних умов служби і життя для військовослужбовців та їх сімей.

В європейських країнах військові витрачають гроші на товари з магазинів і на послуги сервісних фірм, сприяючи створенню нових робочих місць і поліпшенню соціально-економічного становища місцевих жителів.

Міф 4. Вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією
На сьогодні Київ, так як і Москва мають партнерські стосунки з НАТО. При цьому слід наголосити, що Росія раніше за Україну започаткувала такі відносини, і їх стосунки постійно поглиблюються. У сфері практичної взаємодії з НАТО Росія в цілому випереджає Україну, яка заявила про своє прагнення набути членства в Альянсі. Тому природно, що НАТО не може стати ворожим до Росії зі вступом України до Альянсу. Росії вигідно мати в Україні як країні-члені НАТО стабільного, передбачуваного, економічно розвиненого сусіда, а не потенційне джерело напруженості.

Росія має спільні кордони з діючими членами НАТО – Польщею, Балтійськими державами, Норвегією. При цьому, взаємини з цими країнами не тільки не стали гіршими, вони навіть зміцнилися. Враховуючи потенційні загрози міжнародного тероризму, етнічних, релігійних та економічних криз, членство України в Альянсі значно підвищить гарантії національної безпеки України, а відтак – безпеки нашого стратегічно важливого сусіда – Росії.

Підприємства оборонно-промислового комплексу Росії активно співпрацюють виробниками озброєнь в країнах НАТО, проводиться спільна модернізація військової техніки Збройних Сил Росії та країн-членів НАТО, виконуються авіаційні перевезення для НАТО.

Міф 5. Для України членства в ЄС досить і тому НАТО не потрібно

НАТО, на відміну від Європейського Союзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки, здатну встановлювати, підтримувати мир та боротися з викликами і загрозами безпеці.

Шлях до НАТО для України може бути набагато коротший, ніж до ЄС. Опинившись в «клубі» НАТО за одним столом переговорів з переважною більшістю країн ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, краще вивчимо одне одного, призвичаїмося до вимог і стандартів Євросоюзу, зможемо досягти такого рівня політичного, соціально-економічного та безпекового розвитку, коли Європейський Союз виявить не тільки готовність до інтеграції України, а й сам запропонує членство.

Міф 6. У сучасному світі немає об’єктивної необхідності існування НАТО
Спочатку НАТО створювалося для протистояння соціалістичній системі, а не загрозі, що несе міжнародний тероризм цивілізації, включаючи і великі, і маленькі країни. Тепер вже абсолютно ясно, що проти спільної загрози потрібні спільні дії. Характер загрози змінився, необхідні для боротьби з нею засоби – теж, однак принцип залишився тим же самим – колективна оборона країн, об'єднаних спільними цінностями. Можна сказати, що змінилося сучасне розуміння безпеки. Разом з тим, необхідність забезпечувати її залишилася, навіть стала більш гострою, ніж наприкінці 40-х років минулого століття. Північноатлантичний альянс впродовж свого існування виявляв здатність адаптуватися і гнучкість по відношенню до видозмін архітектури глобальної безпеки.

Міф 7. Членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів

Відомо, що будь-який інвестор, перед тим, як вкласти свої гроші в якусь країну, обов’язково перевірить стабільність її політичної та економічної системи. Оскільки ймовірність міждержавних війн в Європі майже дорівнює нулю, інвестор скоріше за все хоче знати – які гарантії, що його компанію завтра не обкладуть величезними податками? Де впевненість, що її взагалі не націоналізують? Що не заборонять іноземні капіталовкладення і не змусять його закрити справу? Членство в НАТО є найкращою відповіддю на ці питання.

Процедура вступу до Альянсу – це всеохоплююча експертиза політичної й економічної системи країни. Якщо держава проходить її та стає членом НАТО, це означає, що вона є стабільним та передбачуваним політичним та економічним партнером. Крім того, досвід останніх хвиль розширення Альянсу, коли членства набули країни Центральної і Східної Європи, свідчить, що у період виконання цими державами національних програм з Плану дій щодо членства і проведення переговорів зі вступу обсяги прямих закордонних інвестицій, в першу чергу західних держав, збільшилися на мільярди доларів.

Міф 8. Зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет

Такий сценарій є неможливим і нелогічним для членів НАТО. Усі без виключення рішення з будь-якого питання, що стосується діяльності Альянсу чи його членів в рамках Альянсу, вирішуються на основі консенсусу, тобто спільної згоди. Це означає, що за існування заперечень з боку хоча б однієї країни, рішення не може бути прийняте. За цим принципом працює Рада Безпеки ООН, куди на постійній основі з правом вето входять не усі члени організації, а лише п’ять. У цьому сенсі НАТО є більш демократичною організацією.

Міф 9. Члени Альянсу загалом, та європейці зокрема, танцюють під американську дудку

США на сьогодні є однією з найсильніших у військовому й економічному сенсі країн світу. Саме на Сполучені Штати лягає найбільше навантаження військового та фінансового внеску до Альянсу. Американська присутність у Європі завжди відігравала роль страхового полісу для країн континенту. Думка США не завжди збігається з точкою зору європейців, але і самі європейці далеко не завжди виступають з єдиною позицією.

Європейці стурбовані тим, що США рішучі у військовому протистоянні терористичним загрозам, що вони, виходячи з власних національних інтересів і доктрини поведінки, не збираються миритися з існуванням загроз і викликів для своєї держави та її громадян по всьому світу, а також витрачають замало коштів на підтримку та розвиток найбідніших країн світу.

Американці, зі свого боку, розчаровані неспроможністю Європи діяти і виступати злагоджено, розвивати свій оборонний потенціал, її повільно діючими та часто неефективним та забюрократизованими інституціями.
Якщо уряди держав Європи та США будуть і надалі спілкуватися, не чуючи один одного, то НАТО не зможе бути ефективною організацією, але якщо вони докладуть спільних зусиль, то тоді НАТО матиме майбутнє, як механізм досягнення спільної цілі.

Міф 10. Вступ України до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО
Стаття 17 Конституції Української держави забороняє розміщення іноземних військових баз на території України і, відповідно, прийняття такого рішення без урахування ставлення до нього народу України може розцінюватися лише як спроба узурпації влади.
Водночас, слід зазначити, що розміщення військових гарнізонів створює нові можливості для працевлаштування населення в місцях дислокації. Це відомо ще навіть з часів Радянського Союзу.
Зокрема, для України згода на тимчасове перебування російської бази в Криму до 2017 року надала можливість розрахуватися за борги за постачання енергоносіїв, на деякий час забезпечити державу дешевими енергоносіями, вирішити проблему належності радянської військової спадщини і перегорнути сторінку складних відносин з сусідом.

Міф 11. Україна як член НАТО посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях Альянсу
До участі у міжнародних миротворчих операціях вже сьогодні залучаються та залучатимуться у майбутньому виключно професійні військові на добровільній основі. Майже всі країни-члени НАТО мають професійні армії, в яких немає строкової служби. Крім того, рішення щодо направлення українських військових контингентів до складу міжнародних миротворчих операцій приймаються Верховною Радою України.

Міф 12. Україна буде зобов’язана брати участь в усіх військових операціях НАТО
Кожна країна-член НАТО самостійно вирішує, чи брати їй участь у певній військовій операції НАТО. Важливо також, що всі рішення в НАТО приймаються консенсусом. Тобто жодне рішення в НАТО не може бути ухвалене за незгоди хоча б однієї країни-члена Альянсу.

НЕДОЛІКИ ЧЛЕНСТВА В НАТО


Оцінка можливих негативних наслідків будь-якого рішення має співвідноситися з його позитивами і перевагами. У цьому зв’язку, переваг від членства України в НАТО (див. відповідну рубрику сайту) значно більше, ніж потенційних втрат.

Про це свідчить, принаймні, досвід 9 країн Центральної і Східної Європи, які набули членства в Альянсі в останні роки. Вони або належали до країн колишнього соцтабору, або були у складі СРСР, як 3 прибалтійські країни.

Тема негативів від вступу України до НАТО є здебільшого штучно роздмуханою політичними опонентами цього курсу. Проте, якщо проаналізувати всі їхні аргументи, очистивши їх від пафосних словесних нашарувань і демагогічних лозунгів, то висновок буде досить парадоксальний.

З їхніх слів виходить, що основний недолік приєднання України до НАТО полягає в тому, що для цього потрібно просто дуже багато чого зробити і, по суті, навести лад у державі. Тобто, комплексна трансформація держави у напрямку наближення її до стандартів розвинених демократій, впровадження в систему державного управління принципів прозорості та відповідальності, сприяння зростанню ролі неурядового сектору в суспільному житті, модернізація економіки та її детінізація, впровадження нових технологій та пошук нових ринків збуту для української продукції, налагодження і розширення взаємовигідного економічного співробітництва з якнайбільшою кількістю країн – усе це вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної копіткої роботи.

При цьому, демократичні перетворення українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування, піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно, складно, навіть боляче та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.

Наприклад, реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу*. Це, у свою чергу, може призвести до такого негативного наслідку, як тимчасове загострення соціальних проблем серед наших військових**. Але закономірним кінцевим результатом процесу реформування ЗСУ буде створення сучасної, мобільної, професійної, високооплачуваної та боєздатної української армії, здатної ефективно захищати нашу країну. Це є однозначним позитивом і необхідне Україні незалежно від можливого членства в НАТО. Окрім того, саме НАТО вже кілька років допомагає Україні вирішувати проблеми соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас (див. відповідну рубрику).

Не менш характерним прикладом у цьому контексті може слугувати і український військово-промисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки озброєнь в країнах-членах НАТО, про що красномовно свідчить досвід ВПК країн-членів Альянсу зі Східної Європи (див. відповідну рубрику). Можливо, деякі підприємства не зможуть оперативно скористатися цією перевагою та в умовах жорсткої конкуренції з ВПК високорозвинутих країн ринкової економіки будуть змушені закритися – це негатив. Однак, переорієнтація підприємств на створення високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь піде лише на користь як вітчизняній оборонці, так і українській економіці в цілому.

Що стосується співробітництва у цій сфері з Росією, то важливо враховувати, що ще з початку 90-х років ця країна цілеспрямовано веде політику створення власного замкненого циклу виробництва озброєнь, незалежно від євроатлантичних прагнень нашої держави. Головними цілями такої політики, зокрема, є підтримка та розвиток підприємств російського ВПК, а також, як випливає з конкретних дій, усунення України як конкурента з ринку озброєнь шляхом виключення з продукції російського ВПК комплектуючих, що виробляються українськими підприємствами.

Натомість, у своїх підходах до військово-технічного співробітництва на міжнародній арені Росія орієнтується на партнерство з провідними компаніями країн НАТО. Вихід на натовські стандарти офіційно вважається пріоритетом розвитку російського ОПК (щодо конкретних прикладів див. відповідну рубрику сайту).
Важливо враховувати, що якщо у 2004 р. загальний товарообіг між Україною і Росією за номенклатурами продукції Мінпромполітики становив близько 2 млрд. дол., то у 2005 р. в рамках спільної кооперації він був на рівні 330 млн. дол. Причому нарощування обома країнами обсягів торгівлі зброєю на зовнішніх ринках свідчить про те, що значне згортання двостороннього співробітництва поки що суттєво не вплинуло на їхні експортні потенціали.

Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з російським ВПК, ВПК України повинен самостійно розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде обумовлений, перед усім, ринковою доцільністю, а не кон'юнктурними політичними мотивами. Важливим є те, що членство України в НАТО не зобов’язує розривати існуючі виробничі зв’язки з ВПК Росії, яка успішно розвиває та нарощує своє військово-технічне співробітництво з багатьма країнами-членами НАТО.

Значною мірою надуманим є і питання фінансових наслідків вступу та членства України в НАТО (див. відповідну рубрику).

Підготовка України до членства в НАТО має глибоке цивілізаційне значення. Цей процес є, перед усім, стимулюючим фактором для досягнення Україною високих демократичних, соціально-економічних та оборонних стандартів, що діють в країнах-членах НАТО. Як показує історія, кількість членів цієї Організації постійно зростає. На сучасному етапі на шляху до членства в Альянсі знаходиться низка балканських країн та Грузія. При цьому, жодна з зазначених країн не шкодує про це, а старі країни-члени не ставлять питання щодо виходу з НАТО.

* У спадщину від СРСР Україна отримала армію чисельністю до 1 млн. чол. Станом на 2006 рік, чисельність Збройних Сил України складала близько 221 тис. чоловік. Згідно з Державною програмою розвитку ЗСУ на 2006-2011 рр. їх чисельність планується довести до 143 тис. чол.

** Вирішення соціальних проблем в українській армії є однією з вимог НАТО



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх