,


Наш опрос
За последние 30 лет ваша жизнь в Украине
Улучшилась
Изменилась, но не особо заметно
Ухудшилась
Я покинул Украину
Я не проживал в Украине последние 30 лет


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


"Ковбасна революція" у м. Чернігові
  • 16 июля 2021 |
  • 20:07 |
  • Tol |
  • Просмотров: 0
  • |
  • Комментарии: 9
  • |
-1
Здійснена нею перевірка довела, що в роки перебудови в УРСР існувала спецмережа магазинів, буфетів, складів, майстерень, діяльність яких була спрямована виключно на обслуговування привілейованої номенклатури, а отже, хвилювання суспільства з цього приводу не були безпідставними. Було встановлено, що працівники апарату ЦК забезпечувалися продуктами харчування через спеціалізований магазин підсобного господарства "Чайка", який знаходився біля приміщення ЦК і через їдальню ЦК.

У спецмагазині у продажу знаходилась продукція, яка вироблялася лише у підсобному господарстві "Чайка": свинина і яловичина, жир та сало, молочна продукція, овочі та фрукти. Вхід до магазину здійснювався за посвідченнями. Через відомчу систему громадського харчування без будь-якої націнки здійснювалася реалізація продовольчих товарів у широкому асортименті, у тому числі і товарів дефіцитної та делікатесної групи.

Секретарі ЦК отримували продукти харчування за роздрібними цінами у їдальні у повному асортименті, без обмежень. Також відповідальні працівники ЦК періодично обслуговувалися через буфети. Фонди на м’ясну і делікатесну продукцію виділялися у повному обсязі у відповідності з наданою заявкою, що значно перевищувала загальнореспубліканські норми. Так, фонди на ікру лосося та осетра на 1990 рік становили 1580 кг або по 2 кг у рік на кожного працівника ЦК, включаючи техпрацівників.

Обкоми партії УРСР наслідували ЦК КПУ у питанні організації та користування послугами сфери спецобслуговування. Так, наприклад, у приміщенні Полтавського обкому партії і облвиконкому в одному з буфетів обслуговувалися лише відповідальні працівники. А їдальня, яка за рівнем цін прирівнювалася до третьої категорії (тобто до категорії з найнижчою націнкою, до якої відносили їдальні, філіали їдальнь та буфетів, що обслуговували робітників, службовців, студентів, учнів, які отримували послуги безкоштовно), за рівнем обслуговування (наявність офіціантів), сервірування столів, забезпечення сировиною і товарами, відповідала рівню ресторану.

Співставленні з однією з їдальнь заводу "Електромотор", що також відносилася до третьої категорії, дозволило встановити, що м’ясні фонди на їдальню обкому в 3,5 рази вищі, ніж у їдальні для робітників. В асортименті м’ясопродуктів за один з місяців 1990 року нараховувалося 30 найменувань продуктів підвищеного попиту, про які прості мешканці міста навіть не чули. Їдальня отримувала і делікатеси: ікру лосося і осетра, рибні балики, рибу копчену, в’ялену тощо. Були в асортименті дефіцитні консерви, різноманітні цукерки, вино-горілчані вироби. Усе це розмаїття товарів продавалося відповідальним працівникам обкому без націнки .


Партійна номенклатура навіть не відчула на собі усіх продовольчих труднощів, що спіткали радянську людину в роки перебудови. Про них високопосадовці дізнавалися лише зі скарг та заяв. Таким чином, у 1985 – 1991 роках між номенклатурою та рештою українського радянського суспільства виникла нездоланна соціальна прірва. Інформація про привілеї номенклатури, що в умовах гласності почала просочуватися у суспільство, значною мірою дискредитувала партію в очах громадськості. Роздратоване радянське суспільство з інертної маси, об’єкта політики почало перетворюватися на важливого й активного суб’єкта суспільно-політичного життя.

Суспільне обурення у м.Чернігові стало найяскравішою ілюстрацією рівня невдоволення українського суспільства проблемою дефіциту та наявністю системи номенклатурних привілеїв. Ця подія була спровокована дорожньо-транспортною пригодою, у яку потрапили у переддень Різдва 1990 р. завідувач оргінструкторським відділом В. Заїка разом з водієм, обидва перебували у стані алкогольного сп’яніння. В результаті аварії на розі вулиць Рокосовського і Доценка від удару відкрився багажник службового автомобілю "Волга".

Виявивши у ньому дефіцитні продукти, обурений натовп перевернув й розбив машину, а потім потягнув її до приміщення обкому партії. Ситуація спровокувала стихійний мітинг, до якого відразу долучилися представники Народного Руху України. 7 січня на мітинг зібралося близько 4 тисяч чоловік, перед якими виступив перший секретар Чернігівського обкому Л. Палажченко, який повідомив, що В. Заїка звільнений з посади та вирішується питання про його перебування в лавах КПРС, а за фактом аварії порушено кримінальну справу.

Проте учасники мітингу почали вимагати більшого, зокрема негайної відставки бюро обкому партії, відміни статті 6 Конституції СРСР, ліквідації райкомів партії в обласному центрі, реєстрації неформальних об’єднань, відокремлення України від СРСР, відкриття міської незалежної газети, створення на підприємствах страйкових комітетів. 10 січня у Чернігові відбувся загальноміський мітинг на місцевому стадіоні, у якому взяло участь 15–16 тисяч чоловік. Водночас зібрався натовп біля приміщення обкому та житлового будинку, де проживав Л. Палажченко. Розлючені чернігівці вигукували: "Комуністи – це фашисти!", "Бий комуністів!", "Ми вам ще покажемо!" тощо.

Працівниками міліції було вилучено близько 200 кастетів, металевих прутів, пик та іншої холодної зброї [14]. 11 січня відбулося розширене засідання бюро обкому партії та нарада партійно-господарського активу в районах м. Чернігова, на яких була висловлена позиція, що перший секретар обкому партії Л. Палажченко та голова облвиконкому М. Гришко повинні піти у відставку. 12 січня на засіданні бюро обкому партії розглядалася пропозиція про колективну відставку бюро обкому партії, але навряд чи номенклатура була здатна на такий крок, краще було пожертвувати декількома головами, ніж добровільно відмовитися усім від влади.

Відповідно ця пропозиція була відхилена. 13 січня на пленумі Чернігівського обкому партії було прийнято рішення задовольнити прохання про звільнення, що містилося у заявах Л. Палажченка, М. Гришка, І. Музиченка (редактор обласної газети "Деснянська правда"), а 22 січня було задоволене й прохання про звільнення секретаря обкому партії В. Половця. Аналіз протоколу пленуму обкому показує, що найімовірніше такий фінал подій був найбільш вигідним для номенклатури області, оскільки позбавившись декількох своїх представників (хоча і впливових), вона зберегла своє становище.

Обласна номенклатура довгий час вагалася щодо оцінок події, що сталася 6 січня, і особливій критиці головний її учасник не був підданий. Більше того, через тиждень після події, на пленумі (13 січня) деякі члени обкому висловили своє нерозуміння причини, з якої стався такий "соціальний вибух" у місті. Так, наприклад, відповідальний секретар обласної письменницької організації С. Реп’ях зауважив: "… От і стосовно Палажченка. Його у ці дні, так би мовити, закидали камінням.

А за що? Невже усі секретарі обкому партії до Палажченка жили в землянках, укривалися ведмежою шкурою, ходили пішки на роботу чи на полювання за мамонтами? Люди жили в особняках, причому значно більших, ніж у Палажченка. Жили так, як їм хотілося. Жили не так скромно, як Палажченко ... Сьогодні висувається вимога змінити склад бюро обкому. А чому не говориться про тих людей, котрі у машини, яка потрапила в аварію, знімали запасне колесо, "розмели" ту ковбасу, викрутили радіоприймач. Це ж мародерство серед білого дня! …У ці дні багато хто вів себе грубо, по-хамськи. Дійшло до того, що приходили на квартири керівників і заглядали у холодильники, каструлі. Чого ж ми мовчимо?" [15].

На цю тему: Правда о советском хамстве

Негативний резонанс викликав і той факт, що в наступні після мітингів дні в торговельній мережі області (в першу чергу в Чернігові) з’явилася значна маса товарів, у тому числі імпортних. Так, наприклад, станом на 16 січня тільки взуття було продано на 900 тис. крб. [16]. У такий спосіб місцева влада прагнула відволікти увагу громадськості від політичних проблем, однак цим ще більше дискредитувала себе в її очах.

Таким чином, "пристрасті", що розгорнулися довкола ковбаси у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. дають підстави погодитися з тезою письменника І. Клеха про те, що у пізньорадянський період ковбаса перетворилася на "політичну величину" [17]. "На зрізі" цього харчового продукту чітко окреслюються політичні та соціальні вади радянської системи, яскраво виділяється весь спектр проблем доби перебудови, набуває рельєфності історія повсякденного життя радянських людей.

Особливої гостроти продовольче питання набуло наприкінці 80-х рр. ХХ ст. В цей час вибух невдоволення в українському суспільстві викликала інформація про привілеї партійно-радянської номенклатури та її доступ до дефіцитних категорій товарів. А так звана "ковбасна революція" в Чернігові стала безпрецедентною подією та призвела до зміни майже всього партійного керівництва у місті.

Нині радянська ковбаса досі залишається об’єктом ностальгування старшого покоління за "справді якісним продуктом за порівняно невисоку ціну" (попри те, що якість радянських ковбас з 70-х рр. ХХ ст. вже не була високою). Водночас колективна пам’ять дивовижним чином позбувається від спогадів про те, як саме діставався цей бажаний продукт, скільки часу та нервів слід було витратити, а також скільки принижень доводилося терпіти, годинами стоячи у довжелезних чергах. Коріння цієї ностальгії, вочевидь, варто шукати у людській психології, якій притаманна туга за часами своєї молодості.

Ця публікація є адаптованою версією статті: Кузьменко Ю. "Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр. // Література та культура Полісся, 2019. – № 97. Серія "Історичні науки". – № 12. – С.85–98.



My Webpage

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх