,


Наш опрос
Как Вы относитесь к юзеру под ником Свой?
Все правильно пишет!
Заебал ненавистными комментриями в адрес Украины-забанить!
Как-то все равно...


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Розкуркулення і Голодомор на Вінниччини: свідчення Ксенії Катічевої-Корольчук
  • 15 ноября 2020 |
  • 09:11 |
  • Tol |
  • Просмотров: 172
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
Я, Катічева Ксенія Миколаївна ( в дівоцтві Корольчук), 30 січня 1930 року народження, народилася у селі Байківка Калинівського району Вінницької області. Моє дівоче прізвище – Корольчук. Мої батьки – Микола і Настя Корольчуки. Мого діда звали Іваном Корольчуком. У нього була старенька хата, було два бички, корова і двоє коней. Поля трошки було. Він дуже працьовитий був. Дуже садок великий був. Дід сливки, груші і яблука сушив, а потім возив на базар продавав, то не бідували. Тяжко працювали, але біди не знали. Так люди йому кажуть: «Іван, постав уже собі хату. Доки будеш у тій старій хаті сидіти?» Добре, поставив дід хату, здорову, гарну, нову, але пожити у ній встиг тільки три роки. Прийшли совєти і назвали його куркулем.

Прибігла одна з контори і сказала, що до нас підводи ідуть – будуть усе забирати. А мати моя якраз сиділа на ослінчику і дитя котресь годувала груддю… Та схопилася і тільки встигла із скрині кілька спідниць витягти і на піч кинути. Аж тут ті комсомольці в хату, цілою бандою, і давай все забирати. Навіть шмаття, яке моя мати не встигла випрати. А один на піч поліз, а мати плаче: не руш каже, не бери, то на пелюшки, в що ж я дітей буду замотувати?! Забрали і те.

Нас було дітей троє – я і братики-близнюки. Ми малі геть, ще трьох років не мали. А ті комсомольці все деруть, все забирають, все ламають… Хліви розвалюють, у клуні все тріщить. І хату ту нову поламали, рознесли, розвалили. Я пам’ятаю, що стала на ослінчик, вчепилася за підвіконник і дивлюся у вікно, а там черепиця з даху на землю летить – вони повилазили та дах розкидають. Оце я, як зараз, пам’ятаю…

А ще мати казала, що дід купив їй і своїй дочці сукна на піджаки. Зерно продав, значить, а на виручені гроші купив невістці і доньці краму. То перед висилкою до Сибіру сховав те сукно у солому. То і те знайшли – все порозтрясали, поперекидали і все чисто забрали.

От і залишилася мама у чому була і ми малі…

Розкуркулення і Голодомор на Вінниччини: свідчення Ксенії Катічевої-Корольчук

Розкуркулення. Донеччина


Поїхала моя мама до прокурора у Вінницю. Там така черга була до того прокурора, що мама під дверима два дні сиділа, і спала там, аж поки потрапила до нього.

От вона йому й розказала, що Івана Корольчука, мого діда, а її свекра, вислали до Сибіру, і батька нашого, а її чоловіка – Миколу Корольчука теж забрали. Тільки до Сибіру батька не довезли, він дорогою помер…

От її там послухали і сказали, що її теж треба на Сибір відправити і разом з дітьми.

Але люди в селі кажуть: «Що ж вона винна? Вона прийшла за невістку із Писарівки. Що ж вона винна, ця мати, що хочете вислати на цей Сибір?». То оставили її.

Поселилася мати з нами у старій недоваленій хаті тих людей, яких усіх теж на Сибір вивезли.

Там якась кухонька була, то там ми і жили. Мати впросила, щоб корову ще віддали… Але вона так опухла з голоду – як колода, що не могла і тої корови видоїти. То поруч жінка жила з двома дівчатками, то ту корову доїла – своїх дітей годувала, а нам вже що лишалося. А мати наша що ж зробить, як вона пухла лежить.

І братик мій Антось помер… До ниньки (донині – ред.) так мені шкода, лучче б я вмерла, а він хай був би жив!

Я йому у кварту (кухлик – ред.) води додам чарочку молочка і даю пити. А він просить: «Дайте мені стаканчик біленького молочка. Я багато не хочу. Дайте мені стаканчик біленького молока!». А я йому: «Пий, ондо дала тобі». А він лежить на голому тапчанчику – нічого під ним немає застеленого, ні подушки немає, ні одіялка, бо ж все забрали – отако ручки поклав, як ниньки бачу, – так і померла ця дитина. Три роки хлопчику було! Мій братик! Ох…

Фрагмент монументу пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Київ
Фрагмент монументу пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Київ
А я вижила, бо вже черешні запаліли на дереві і птахи прилітали і довбали-клювали ті черешні. От вони на землю падають, чи покльовані, чи кісточки, а я їх збираю і їм.

Мама казала, що у мне такий живіт був твердий, як камінь, і така була мала, а на лице – немов бабця стара. Мені так все боліло…

Але вижили якось… Мати пішла в колгосп, а що мала робити. А я по людях дітей бавила за кружку молока чи кусник хліба. Я жодної дитинки не обідила, їх годувала, а сама крихти в рот не брала…

А потім знову голодовка – у 47-му. Були б померли, але я на полі мерзлу барабольку знайшла… Я така голодна була, що вже нічого не боялася –йшла кудись і вдень і у ніч, щоб щось знайти. Я знайшла той кагат… притягнула скільки змогла у торбі додому. То ми її ту картопельку терли, окропом заливали і так їли гаряченьке.

Таке було…




Цей запис був здійснений для ​проєкту «Голодомор: мозаїка історії» , під час якого команди Музею Голодомору та Ukraїner здійснили експедицію до 9 областей України, записали 120 історій свідків Голодомору, поспілкувалися із 50 краєзнавцями і відкрили 66 місць масового поховання жертв штучного голоду-геноциду. Проєкт реалізований за підтримки Українського культурного фонду.


My Webpage


П.С. Все это делалось с целью заставить селян вступать в колхоз. Поэтому и изымали все, скотину и хозинвентарь. И все это не случилось бы, не оккупировав Советская Рашка Украину.

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх