,


Наш опрос
Какие эмоции вызывает у вас отдых Президента Украины на Мальдивах?
Никаких. А должны?
Восхищение
Негодование
Зависть
Недоумение
Уважение
Смех
Обиду за державу
Злорадство
Мальдивы это где?


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Володимира Івасюка відрахували з вузу після доносу
  • 1 марта 2019 |
  • 19:03 |
  • polvic |
  • Просмотров: 195
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
"Із чесними синами колгоспників та інтелігенції до інституту проник злодій"
Володимира Івасюка відрахували з вузу після доносу

"Володя приїхав до Чернівців і пробув зі мною до вечора. Говорили про все на світі. Казав, що має бажання піти на курси шоферів і мотоциклістів — сучасна людина повинна бути обізнана з усіма видами техніки. Я схвально поставився до його бажання. Потрібно лише дочекатися, коли він закінчить школу і зможе перебратися сюди", — згадує Михайло Івасюк про зустріч із сином — майбутнім композитором Володимиром Івасюком.

До 1964-го вони разом живуть у Кіцмані Чернівецької області. Тоді батько отримує посаду старшого викладача на кафедрі української літератури в Чернівецькому університеті. Переїжджає до обласного центру. Оселяється у двокімнатній квартирі поряд з університетом. Дружина Софія, діти Володимир і Галина залишаються вдома. Забирає їх до Чернівців за два роки, після того, як син закінчує школу.
У гості до них заходить керівник музичного училища Леонід Рум'янцев. Хвалить Володимира за гарну гру на скрипці, а Галину — за володіння віолончеллю. Запрошує на навчання.
— Я ще не думав про спеціальність, — відповідає Володимир. — Від п'яти років мріяв про музику. Але тепер у мені йде боротьба між філологічним факультетом і медичним інститутом. Музика буде супутницею у житті. Але на хліб зароблятиму в інший спосіб.

Обирає медичний інститут і готується до іспитів.
"Настали тривожні дні вступу, — пригадує батько Михайло у книжці "Монолог перед обличчям сина", виданій у Чернівцях 2000-го. — Володя був прекрасно підготовлений. Успішно склав усі предмети. Набрав потрібну кількість балів. У нас відлягло від серця, і ми заспокоїлися".

Однокласниця запрошує на іменини до Кіцмані. Там Володимир розповідає, що склав вступні іспити до медінституту, і показує студентський квиток.
"31 серпня він купує гарний букет троянд і йде до інституту на свято початку нового навчального року. Ми раділи, що син не тинятиметься без діла. Та виявилося, зарано тішилися", — ділиться Михайло Івасюк.
Батькам телефонують і просять зайти у ректорат. Повідомляють, що отримали донос і копію міліцейського протоколу про адміністративний арешт за "наругу над Леніном". Документ нібито склали на їхнього сина у Кіцмані. У вузі обурені, що він приховав це при вступі.

— Із чесними синами колгоспників та інтелігенції до інституту проник злодій — Володимир Івасюк, — каже у святковій промові ректор Олексій Юхимець. — Він був своєчасно викритий і не зміг нас обдурити. Його вступні іспити анульовані, і він більше не студент.
Міліція веде Володимира на виховну розмову до обкому партії. Його виключають з комсомолу. Призначають рік виправних робіт.
Батьки вважають, що підроблений протокол надіслали заздрісники, але довести це не можуть. Їхній син переймається "тавром злочинця" і хоче проявити себе як чесний громадянин.
"Якось він приходить додому в гарному настрої, — пригадує батько. — Обводить нас усіх тріумфальним поглядом і промовляє урочистим тоном: "Привітайте мене, я вже частина робітничого класу". Знайшов роботу на заводі "Легмаш".

Прокидається о 6:00, до роботи їде тролейбусом. Батьки хвилюються, що не висипається, бо після зміни ще ходить у кіно на останній сеанс або засиджується за книжкою до опівночі.
За три тижні стає мовчазним та похмурим.
— Важко в цеху, — пояснює батькові. — Не від праці, а від гармидеру, гуркоту й ляскоту. Геть-чисто глухну. Не можу дотягти зміни до кінця. І соромно поскаржитися комусь, бо перший-ліпший товариш назве мене слабаком і маминим синком. У вухах весь час стоїть якась нестерпна стрілянина. Додому йду запамороченим. Хитаюся, як п'яний, а в голові неначе бубон без перестанку гупотить. Живу в якомусь пекельному звуковому хаосі. Та не звертатимуся до лікарів, бо ще хтось скаже, що занадто ношуся з собою.

Батько хоче піти на завод і попросити перевести сина до іншого цеху, але той відмовляється. Хоче вирішити все сам.
"Заходжу у цех і цікавлюся, як справи у робітників, — згадує тодішній представник профспілки Леонід Мельник. — Володимир каже: "Все у нас як завжди. Одне погано — втрачаю слух". Я не зрозумів, при чому тут слух. Він розповів, що захоплюється музикою. Шум йому тисне на вуха. Про це говорилося так просто, що тієї ж миті я кинувся шукати інше місце для нього".
Переводять на посаду слюсаря-гравера та просять створити заводський хор. Музикант погоджується. Запрошує до колективу робітників. Соромиться, бо знає, що вони заклопотані роботою та сім'ями.
— Люди пережили жахи війни і знають, почому лікоть киселиці. Тому я довго просиджую вечорами над збірниками пісень, добираю найкращі твори, щоб сподобалися їм. Треба дорожити добротою, — каже вдома.
Готує заводський хор для виступу у Чернівцях. Вперше виконує свої пісні "Ласкаво просимо", "Батьківщино моя", "Капелюх", "Відлітають журавлі". Слухачі в захваті.
107 пісень написав Володимир Івасюк. Серед них — "Водограй", "Червона рута", "Два перстені", "Каштани", "Кораблі". Найбільше їх виконували Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. 1977-го Софія Ротару записала платівку-гігант "Пісні Володимира Івасюка".

Три роки мандрував гірськими селами
"Його пісня звучала повсюдно — з професійної і самодіяльної сцени, з телевізійних екранів, на студентських вечірках і сільських весіллях, у наметах гео¬логів та на прикордонних заставах. "Червону руту" люди прийняли всім серцем, бо це була чесна, ніби самим народом написана пісня", — згадував співак Василь Зінкевич.
У листопаді 1967-го викладачеві Чернівецького університету Михайлові Івасюку на день народження дарують книгу "Коломийки". Праця захоплює сина іменинника Володимира, який навчається в Чернівецькому медінституті. Переймається рядками: "Назбирала троєзілля, червону рутоньку. Та схотіла зчарувати мене, сирітоньку".

"Для вісімнадцятирічного музики, закоханого в рідний фольклор і чутливого до всього нового, образ червоної рути був хвилюючою знахідкою, — йдеться у спогадах батька. — Та квітка не давала йому спокою майже три роки. Він мандрував селами, особливо гірськими. Шукав ключ до розуміння таємничого поняття. У ньому відчув живлющий подих поезії, вібрацію пісні. На ¬Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту. На ¬Путильщині ¬записав легенду про загадкове чар-¬зілля — символ вічного і чистого кохання".

Завершує роботу над піснею "Червона рута" Володимир Івасюк у селі Розтоки — тепер Путильський район Чернівецької області. Присвячує одногрупниці Марії Соколовській-Марчук, яку таємно кохає.
"Уже пізніше мені розповідали, що Володя був у мене закоханий. Сам він ніколи не зізнавався мені. Напевно, йому легше було про все сказати у піснях", — згадує Марія Марчук.
13 вересня 1970-го Володимир Івасюк запрошує до телестудії у Чернівцях оркестр місцевого ансамблю "Карпати" і випускницю музучилища Олену Кузнецову.
"Прийшли за мною додому опівночі, — пригадує вона. — Студія увесь день була зайнята і записувати "Червону руту" ми могли лише так пізно. Працювали всю ніч, зробили аж 12 дублів пісні. Прискіпливого Стріховича (Василь Стріхович — звукорежисер Чернівецького телебачення. — ГПУ) завжди щось не влаштовувало. А під ранок ¬усією компанією пішли відсвяткувати цю подію у парк".
Чернівецька телестудія транслює пісню на всю Україну. На її адресу починають надходити численні листи з проханням надрукувати в газетах текст і ноти "Червоної рути", розповісти про автора. Наступного року пісню визнають найкращою на теренах СРСР.
Автор: Михайло ТАНАСІЙЧУК

https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_iz-chesnimi-sinami-kolgospnikiv-ta-inteligenciyi-do-institutu-pronik-zlodij/888551

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх