,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери
  • 12 апреля 2013 |
  • 07:04 |
  • Batman |
  • Просмотров: 768
  • |
  • Комментарии: 7
  • |
-11
...Коли автомобіль зупинився біля складу, Бендера відрапортував перевдягненим під есесівців товаришам. Треба зазначити, що весь цей спектакль розігрувався на очах у справжнього охоронця. Відтак українець міг побігти до складу і перевдягнутися у форму СС...

Сьогодні - Міжнародний день визволення в'язнів фашистських таборів. З цієї нагоди ІП передруковує чудовий текст про найвідомішу - і не дуже знану у нас - втечу з "Аушвіцу" чотирьох переодягнених в'язнів на чолі з українцем.

--------------


Про долю українських в'язнів у нацистських концентраційних таборах практично не відомо нічого. Досі було видано лише кілька публікацій на цю тему. Україномовні тексти зі згаданої проблематики здебільшого мають характер спогадів колишніх в'язнів.

Ані в Польщі, ані в Україні не вийшло жодне комплексне дослідження, яке б аналізувало історію українців, що потрапили в концтабори.

Важко навіть встановити точну кількість українців, які перебували в концентраційному таборі Аушвіц. Це обумовлено дуже складною історичною ситуацією та геополітичним розташуванням українських земель як до, так і під час Другої світової війни.

В'язні-українці, яких було відправлено в Аушвіц, це переважно:

1) червоноармійці, що потрапили в табір як радянські військовополонені;

2) діячі, пов'язані з ОУН, яких відправлено до табору після оголошення бандерівцями 1941р. у Львові "Акта 30 червня";

3) відправлені в Аушвіц за спротив вивезенню на примусову працю до Третього Рейху або втікачі від цих робіт;

4) цивільне населення, відправлене до Аушвіцу "збірним транспортом" (разом перевозилися, наприклад, і поляки, і українці)

Досить часто українці, привезені з території міжвоєнної Другої Речі Посполитої, в табірних картотеках фігурували під "чужою" національністю. На жаль, важко визначити національність людини лише за такими даними, як ім'я та прозвище, — та й, крім того, деякі імена, що звучали нібито по-польському, виявлялися українськими, і навпаки.

Аналізуючи список таблиць, що показують табірні фотографії, бачимо: до сьогодні збереглася частина світлин, зображені на яких класифіковані як українці:

Список збережених фотографій в'язнів, позначених літерою "U": Aso.U (asozialer Häftling Ukrainer, антисоціальний в'язень-українець) — 215; BV.U (Berufsverbrecher Ukrainer, кримінальний в'язень-українець) — 9; Pol.U (politischer Häftling Ukrainer, політичний в'язень-українець) — 323; U (Ukrainer, українець) — 3. (Джерело: Fotografie więźniow z obozu Auschwitz—Birkenau, Oświęcim 1993)

Зазначені цифри стосуються лише людей, позначених на фотографиях як українці, а тому ці дані орієнтовні. Слід пам'ятати, що в'язнів не завжди фотографували.

Про це згадує Казімєж Смолень, колишній в'язень (табірний №1327) і колишній багаторічний директор Музею "Аушвіц—Біркенау": "Представляючи деталі фотозйомки, хочу підкреслити, що фотографування розпочалося тільки на початку 1941 р. Як відомо, концтабір Аушвіц існував з весни 1940 р., тому протягом кількох місяців загинуло чимало в'язнів, перш ніж почали робити світлини".

До наших часів збереглася лише частина зроблених світлин — 38916. Казімєж Смолень у статті "Erkennungsdienst — Служба розпізнання" відзначав, що багатьох українців у таборі позначено не відповідно до їхнього фактичного походження:

"Треба пояснити, що арійських ув'язнених із західних польських земель, які з вересня 1939р. стали частиною Третього Райху (фактично, поляків), позначали буквою "Р" (Pole) або, помилково вважаючи їх німцями, не надавали жодної літери.

Аналогічною була ситуація з польськими громадянами зі східних польських воєводств, включених 1939р. до складу СРСР. У цих випадках національність визначали по-різному, тому використовували або букву "Р" (поляк), або "U" (українець), або "R" (росіянин). Досить часто, заповнюючи персональну картку (Personalbogen), ув'язненому вписували ту національність, яку він сам (Zugang) хотів".

Непоодинокі випадки, коли ув'язнених не лише не запитували про національність, а, більше того, нав'язували їм її.

Такий факт наводить у своєму дослідженні про українських політичних в'язнів у нацистських концтаборах Михайло Марунчак, який прибув до "Аушвіцу" у травні 1943 р. з Праги. Йому було надано № 120482 (разом із ним прибув ще один українець, Олекса Лятишевський, табірний № 120481).

Марунчак пише: "Поляки вирізнялися своєю літерою "Р", французи — "F", євреї — зіркою Давида тощо (...). Українцям давали знаки окупаційних режимів — тому вони мусили носити літери "Р", "Č", "Ru" (румун).

Це називалося класифікацією згідно з державною приналежністю. Надавалася і буква "R" — тим, хто прибув із Радянського Союзу: хоча літера "R" позначала не громадянство держави, а лише національність — росіянин.

Один із ув'язнених-українців так це коментував: "Виявляється, в німецькому концентраційному таборі СРСР перетворився на Росію, радянський народ — на російський, а радянський патріотизм змінився на чорносотенний російський шовінізм"".

Фігурування українців у польських, російських, чеських та інших статистиках — це причина того, що точну їх кількість в Аушвіці оцінити надзвичайно важко. Чимало українців записані також "особами без громадянства".

Члени Bandera-Gruppe в Аушвіці

Відраза українських націоналістів до комунізму та пошук союзника у нацистській Німеччині в надії здобути незалежність і створити соборну Українську державу привели їх до лав союзників Третього Рейху.

Проте німці на території Східної Європи (включно з Україною) бачили місце для своєї експансії і розширення "життєвого простору" (Lebensraum), тому питання українського прагнення до незалежності для нацистської Німеччини стало одним із багатьох елементів більш широкої геополітичної гри.

Українська проблематика була не суб'єктом німецької політики, радше — об'єктом задля досягнення ними власних політичних та військових цілей. Членів бандерівської фракції ОУН врешті-решт було відправлено в нацистські концтабори, зокрема і в Аушвіц.

Це сталося здебільшого після оголошення в 1941р. так званого "Акта 30 червня" в ефірі львівського радіо. Відразу після того, як німецькі війська захопили місто Лева, бандерівці проголосили незалежність України. Було засновано національний уряд, розформований у липні того ж року, а "свавілля" українців стало причиною арештів членів ОУН. Не допомогло навіть те, що наприкінці Акта звучало звернення: "Слава героїчній німецькій армії і її фюреру Адольфові Гітлеру!". Пізніше цю частину й поготів стерто з офіційної документації.

Загалом, нацисти заарештували близько 80% найвищого керівництва ОУН(б). Бандерівців відправляли в тюрми (у тому числі в краківську в'язницю "Монтелюпіх"), а відтак — у нацистські концентраційні табори, зокрема в "Заксенгаузен" (куди потрапили Степан Бандера чи Ярослав Стецько) або Аушвіц. До освенцімського концтабору потрапили такі видатні діячі ОУН, як уже згадуваний Микола Климишин, а також Лев Ребет (табірний №57368), автор "Десятьох заповідей українського націоналіста" Степан Ленкавський (табірний №49731).

Перші в'язні-бандерівці прибули до табору 20 липня 1942 р. з краківської в'язниці "Монтелюпиха". У вагонах привезено загалом 70 ув'язнених, у тому числі 24 українців. Серед перших ув'язнених опинився, зокрема, брат лідера ОУН(б) Василь Бандера (табірний №49721).

До "Аушвіцу" потрапив третій із братів Бандерів, Олександр, який прибув через чотири дні — 24 липня (з Кракова, проте в групі, до якої входили переважно політичні в'язні-поляки). Олександра Бандеру в "Аушвіці" позначено №51427.

8 серпня 1942 р. до Аушвіцу прибула ще одна група, загалом 23 члени ОУН. Українські націоналісти потрапляли в освенцімський концтабір і окремо, з кількома іншими групами.

Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери

Світлина Василя Бандери (№49721), зроблена в табірному гестапо


Бандерівці, які прибували в Аушвіц, були переконані, що німці нададуть їм особливі привілеї, а тому найбільше побоювалися репресій із боку поляків.

За згодою табірної влади, бандерівці могли перебувати в окремому блоці — 17-му. Мали й окремі кімнати в лікарні, бо не хотіли ділити простір із поляками. У шпиталі працювали два українських медбрати, а пізніше — навіть український лікар.

Саме українці яскраво демонстрували небажання перебувати в лікарняній палаті поряд із в'язнями інших національностей — а тому їх лікували в окремій палаті. На жаль, результат був таким, що в одному приміщенні розміщувалися люди з найрізноманітнішими захворюваннями: "у лікарняній палаті, яку виділили бандерівцям, були зосереджені всі можливі випадки черевного тифу, дифтерії та інших захворювань".

Цікава, але водночас досить суперечлива тема — стосунки між поляками та українцями з Bandera-Gruppe.

В'язень Ян Ольшовський (табірний №6157), який працював на реєстрації в'язнів, згадував, що "рахівники в переписі демонстрували брак співчуття до тяжкого становища новоприбулих ув'язнених. Це було й під час заповнення даних групи бандерівців...

Зарозумілі й пихаті, впевнені в привілеях та поблажках, про що їм заявило СС, ці ув'язнені цілком вороже поводилися з польськими військовополоненими, почали заворушення, що його тільки із застосуванням сили припинила викликана охорона блоку".

Ставлення багатьох польських ув'язнених до новоприбулих українців із ОУН було неприхильне. Микола Климишин згадує ситуацію, коли в'язнів, привезених 8 серпня 1942 р., доставили у блок №11. Тоді до блоку з ціпками в руках підійшли польські ув'язнені, які почали запитувати українців, хто з-поміж них член ОУН.

Коли ніхто не зізнався, поляки стали погрожувати: мовляв, якщо знайдуть когось, пов'язаного з цією організацією, неминуче стратять. На запитання про походження Климишин збрехав, що він із Житомира. Поляки розцінили цю відповідь як "не з польської України" і відправили його в блок.

Трагічно закінчилася історія перебування в Аушвіці для братів Бандерів. Василь і Олександр були в будівельній команді Neubau, де їх примушували працювати понад силу польські в'язні-функціонери.

Як згадує у своїх мемуарах Олекса Вінтоняк (табірний №49743), Василя Бандеру поляки плутали зі Степаном Бандерою і тому звинувачували його у вбивстві міністра Перацького.

Молодшого з братів — Олександра — до непосильної праці примушували польські форарбайтери, і, ймовірно, польські в'язні його також побили. Внаслідок цього Олександр потрапив до табірного шпиталю, що розміщувався у блоці №20. 10 серпня 1942 р. його добили, зробивши ін'єкцію фенолу прямо в серце.

Незабаром після цього, 5 вересня того ж року, долю Олександра розділив Василь, який помер в шпитальному блоці №28.

У смерті братів Степана Бандери українські націоналісти звинувачують насамперед Юзефа Краля та Францішека Подкульського, форарбайтера з будівельної команди Neubau. Як розповідав один із ув'язнених, форарбайтер говорив, знущаючись над Василем Бандерою: "Ти Бандера, а я пантера". Після того, як один з українців доніс про інцидент у відділ з політичних питань, Подкульського розстріляли.

З іншого боку, по війні в тодішньому Сталіноґруді (нині Катовіце) розслідувалася справа, порушена проти Юзефа Краля. Проте після вивчення матеріалів слідства підсудного виправдали.

Частина польських в'язнів у таборі була впевена, що брати Бандери, яких привезли до Аушвіцу, — вбивці Перацького й агенти гестапо. Після смерті братів Бандерів деякі поляки хвалилися, що це саме вони вбили "убивць Перацького".

Слід зазначити, що, попри напружені відносини між поляками та українцями, у таборі зародилася й польсько-українська дружба.

Омелян Коваль (табірний №49730) описує свою дружбу з таким собі Владком, із яким він працював протягом шести місяців у табірній кухні. Коваль згадує, що його польський друг походив із Великої Польщі і був поручником польської армії, а перед тим — учителем.

Українець наводив слова поляка, який сказав йому, що дуже любив читати Сенкевича та інших польських письменників, котрі писали про Україну.

"Я зізнаюся, — казав Владек, — що якась незрозуміла мені симпатія до України дуже часто охоплює мене, але я знаю, що Україна не буде ніколи польською. Не раз я носився з ідеєю пізнати цю землю, цю країну, її культуру, історію й літературу, але ніколи не було можливості".

Коваль згадує, що Влaдек просив навчити його кількох віршів Шевченка й Франка, просив, щоб той розповів про найважливіші твори української літератури, історію, про зв'язок української минувшини із польською. Ув'язнені також говорили про відносини між двома народами і необхідність іти доброю стежкою в майбутнє.

За оцінками Адама Цири, історика з Музею "Аушвіц-Біркенау", з-поміж двохсот бандерівців, які були в "Аушвіці", загинуло близько трьох десятків людей.

Українець Євген Бендера і його зухвала втеча з Аушвіцу

Надзвичайно цікава історія ув'язненого, етнічного українця, який у таборі мав значок із буквою "P", — Євгена Бендери (табірний №8502). Бендеру привезли до Аушвіцу з Радома 9 січня 1941 р.

Ця цікава людина була ідейним натхненником, одним із організаторів та водієм автомобіля під час знаменитої втечі з концтабору 20 червня 1942 р. Тоді втекли також Юзеф Лемпарт (табірний №3419), Станіслав Яскер (табірний №6438) і Казімєж П'єховський (табірний № 918).

Бендеру, який народився у березні 1906 р. у Чорткові (нині Тернопільщина), заарештували в липні 1940 р. в селі Пшедбуж на терені Генерального губернаторства. Після певного періоду перебування у в'язниці в Радомі відправили до Аушвіцу. Там він виконував різні види робіт, аж врешті потрапив у групу працівників HWL, де став табірним механіком.

Оскільки Бендера лагодив автомобілі для членів СС, німці українцеві довіряли. За його спогадами, йому дали можливість досить вільно пересуватися територією, яку займали приміщення HWL. Але у травні 1942 р. Бендера дізнався, що його, найімовірніше, стратять. Німці дали йому трохи часу, бо, як згадує П'єховський, той був добрим професіоналом і мусив закінчити ремонт машини.

Бендера, якому втрачати було нічого, став намовляти Казімєжа П'єховського втекти з табору. П'єховський спочатку ідею відкинув, однак вирішив утікати, прагнучи врятувати приятеля. Тінь смерті Бендери мобілізувала поляка до дій. Разом із ними вирішили втекти Лемпарт та Яскер. П'єховський згадує, що саме старший на кільканадцять років за них усіх Бендера був лідером групи.

Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери

Євген Бендера - українець, який спромігся утекти з Аушвіцу


Бендера і П'єховський мали кілька ідей, однак більшість їх пов'язувалися з величезним ризиком: необхідно було вбити охоронців. Деякі плани втечі викликали б репресії стосовно інших в'язнів.

Щоб нікого не приректи на смерть, майбутні втікачі створили фіктивне "командо" (група в концтаборі, в якій працювали в'язні). Вони знали: втікаючи з командо, якого насправді не існує, вдасться уникнути правила, згідно з яким за втечу в'язня з блоку чи командо 10 ув'язнених чекає смертна кара.

Крім того, вони були впевнені, що втікати найкраще автомобілем, — а до транспорту Бендера, як механік, мав доступ, та й до того ж міг самостійно переміщатися територією табору. Коли П'єховський, працюючи в HWL, випадково побачив двері з табличкою Bekleidungskammer — склад одягу, — то в нього тут-таки виник план утечі.

П'єховський згадує: "Боже, я був переконаний, бо бачив: шоломи, пістолети, гранати, боєприпаси в коробках та обмундирування. Усе там було... Тепер ми повинні з'ясувати, як туди дістатися. Таким чином, ми вже мали дві сильні сторони — автомобіль та уніформу…".

П'єховському вдалося відкрутити болт у люку до бункеру, де зберігався кокс. Так ув'язнені добралися до складу з одягом та зброєю СС.

Коли настав день утечі — 20 червня 1942 р., — П'єховський, Бендера, Яскер та Лемпарт зібралися у фіктивне командо, що переміщувало мішок зі сміттям.

Кожне командо, яке виходило працювати, реєструвалося у книзі. Цей список мали есесівці, що вартували біля табірних воріт, тому вже на ранній стадії втечі була можливість деконспірації ув'язнених і вигаданого командо. Проте змовники таки вибралися за браму з написом Arbeit Macht Frei, — есесівець після рапортування не подивився в книгу.

Відтак троє поляків потрапили на склад, минули сховище коксу й виламали двері в кімнату з одягом. Там вони одяглися у форму есесівців і озброїлися, чекаючи Ґенка (так називали Євгена), який пішов по автомобіль Steyr-200, щоб ним утекти.

Коли автомобіль зупинився біля складу, Бендера відрапортував перевдягненим під есесівців. Треба зазначити, що весь цей спектакль розігрувався на очах у справжнього охоронця, який перебував у будці неподалік. Відтак українець міг побігти до складу і перевдягнутися у форму СС.

Четверо ув'язнених скерували автомобіль у бік шлагбауму. Коли вони під'їхали ближче, а шлагбаум не відкривався, П'єховський, одягнений у форму лейтенанта СС — унтерштурмфюрера, — зберіг холоднокровність і крикнув охоронцеві: "Відкривай! Ти спиш, до дідька, чи що?! Скільки ми будемо чекати тут?" В'язні у формах есесівців залишили територію табору, вітаючи охоронця словами: "Хайль Гітлер!".

Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери

Steyr-200 - на такому авто українець і поляки здійснили свою легендарну втечу


Після успішної втечі П'єховський разом із Бендерою намагалися спочатку автомобілем, а потім — пішки добратися в Україну, до рідного міста Бендери — Чорткова. Там друзі сподівалися сховатися від німців, які їх розшукували. Упродовж цього періоду вони неодноразово потрапляли у скрутні ситуації, однак приятелі не думали, що в Чорткові П'єховському загрожує небезпека з боку антипольськи налаштованих українців.

Українці вбивали поляків, а Бендері й П'єховському так чи інакше доводилося приходити в українські хати в пошуках їжі (Яскер і Лемпарт залишили їх раніше й подалися в інші краї). Тоді, на пораду Бендери, П'єховський прикинувся німим. [аналогічна історія відбулася з дідом редактора ІП Павлом Солодьком, який у 1942-му втік із табору для військовополонених і вивів із собою росіянина]

У зв'язку з украй складною ситуацією на українських землях польсько-український дует мусив шукати притулку в околицях міста Кельце, — там утікачі ховалися в польській сім'ї. Бендера отримав документи на ім'я Степана Підручного і з новим посвідченням повернувся на батьківщину. П'єховський під ім'ям Владислава Сікори спочатку працював батраком на фермі, а згодом пов'язав свою долю з підпіллям.

З одного боку, історія Бендери і П'єховського може стати захопливою розповіддю про дружбу між двома народами, а з іншого — на жаль, демонструє і польсько-українську ворожнечу часів Другої світової війни. Сам Бендера зізнавався П'єховському: якби їхні шляхи розійшлися в Україні, то українці "відцапали б (П'єховському. — Т.К.) голову, і все закінчилося б".

Характерними є й слова поляка, який на українських землях сказав Бендері: "Знаєш, Ґенку, я волію бути в Берліні. Може, там у мене буде більше шансів вижити — бо там нема українців". Завдяки дружбі Бендери і П'єховського, а також величезному везінню, їм обом удалося пережити війну, після чого друзі відвідували один одного та тепло приятелювали.


"Утікач" - фільм про втечу Бендери і П'єховського із покроковою реконструкцією подій


Післявоєнні роки П'єховський, як колишній вояк Армії Крайової, провів у комуністичних тюрмах, однак щасливо живе донині. Бендера через сімейні проблеми став алкоголіком і помер у 1980-х роках.

Ротмістр Вітольд Пілецький у своєму рапорті 1945 р. так висловився про вище описану втечу: "Колись давно я був на фільмі "10 з Пав'яка". Можу уявити, що втеча чотирьох ув'язнених з освенцімського концтабору на найкращому автомобілі коменданта, у мундирах офіцерів СС, в умовах цього пекла може стати насправді неперевершеною темою для фільму".

Хоча слова ротмістра Пілецького про автомобіль коменданта "Аушвіцу" і не відповідають дійсності, однак не можна не погодитися, що історія варта перенесення на екран.

Тема сподобалася сучасному польському режисерові Мареку Павловському, який у 2006 р. завершив документальний фільм "Утікач" (Uciekinier): події в ньому описуються з точки зору Казімєжа П'єховського — єдиного на той час живого учасника знаменитої втечі з концтабору. Фільм отримав нагороди на престижних міжнародних кінофестивалях.

Радянські військовополонені

Чимало українців у концентраційному таборі "Аушвіц" були радянськими військовополоненими. У концтаборі до ув'язнених із СРСР ставилися особливо жорстоко, і не тільки тому, що вони представляли ворожу армію. Вони були носіями цілком ворожого націонал-соціалізмові більшовицького світогляду.

Саме радянські військовополонені в "Аушвіці" стали першими жертвами удушення газом "Циклон-Б", що відбулося у вересні 1941 р. в підвалі блоку №11 (тоді вбито близько 600 радянських солдатів і 250 польських політичних в'язнів). Гітлерівці не застосовували до радянських воїнів положень Женевських конвенцій, а Москва, вважаючи полонених червоноармійців зрадниками, відмовилася від будь-яких спроб допомогти своїм воякам.

В Освєнцімі загинуло щонайменше 15 тис. радянських військовополонених, із яких близько 12 тис. мали табірні номери. Слід зазначити, що серед радянських полонених в "Аушвіці" перебував і батько українського екс-президента Віктора Ющенка.

Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери

Реєстраційна картка в'язня Андрія Ющенка.


Андрій Ющенко (табірний №RKG-11367) потрапив в "Аушвіц" у лютому 1944 р.; він пережив війну — а вижити вдалося лише 96 із 15 тис. радянських військовополонених у таборі. Мізерна кількість тих, хто пережив пекло "Аушвіцу", свідчить про майже повне винищення цієї групи. На жаль, неможливо визначити точне число українців, які потрапили в "Аушвіц" і були там убиті".

P.S. З інформації, розміщеної на офіційному сайті Державного музею "Аушвіц-Біркенау", дізнаємося, що українців у цьому концтаборі було кілька сотень людей. Цифра — дуже приблизна, адже, як я вже згадував, визначити, скільки українців перебувало в "Аушвіці", практично неможливо.

Cтаття лише накреслює проблематику й далеко не вичерпує питання українських в'язнів. Дослідження цієї сфери потрібно продовжувати, особливо українській стороні.

Слід зазначити, що в Державному музеї "Аушвіц-Біркенау" немає окремої виставки, присвяченої в'язням української національності, які перебували в концтаборі.

У 2006 р. до тодішнього президента України з проханням підключитися до влаштування в одному з блоків української експозиції звернувся очільник Всесвітньої ліги українських політичних в'язнів Богдан Качор (колишній в'язень "Аушвіцу", табірний №154754).

Аргументом колишніх в'язів, що є членами Ліги, була реконструкція блоку №17. Це стало б чудовою нагодою для голови Української держави Віктора Ющенка офіційно закликати керівництво "Аушвіц-Біркенау" створити таку виставку. Однак її не вдалося організувати й до сьогодні.




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх