,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Бойове життя зв'язкової УПА "Сестри"
  • 15 января 2013 |
  • 13:01 |
  • Batman |
  • Просмотров: 1514
  • |
  • Комментарии: 10
  • |
-20
Бойове життя зв'язкової УПА "Сестри"


5 січня 2013 року в Севастополі на 83 році життя відійшла у вічність колишня зв'язкова УПА Оксана Петрівна Покропивна – псевдо "Сестра".

Оксана Петрівна народилася 12 липня 1930 року в с. Ілавче, Теребовлянського району Тернопільської області. В лавах УПА до її обов'язків входили: збір і передача інформації про те, де і скільки перебуває німців, скільки в них є техніки, де розташований німецький штаб та скільки потягів пройшло залізницею.

Німцям і на думку не спадало, що дівчина-підліток – насправді відважна розвідниця. Одного разу Оксані довелося не тільки передавати інформацію про наближення німецького потягу з технікою, а й брати участь у його знищенні. Дозволив старший брат, який воював у лавах УПА. Якось Оксана йшла лісом, назустріч – облава. Вона не стала тікати, а на запитання, що тут робить, почала плакати й говорити: "Дядьки, я тут гриби збираю". Так і виправдалася, але під підозрою залишилася.

Після відходу німців вона продовжувала передавати інформацію: де збираються чекісти, скільки їх у селі та хто з ними співпрацює.

До хати родини Покропивних часто приходили вояки УПА, щоби поїсти та зігрітися. Одного разу, побачивши у дворі енкаведистів, вона вибігла з хати, зробила вигляд, що їй стало зле, та впала. А тим часом хлопці встигли піти. Іншого разу, коли чекісти колотили в двері, Оксана навмисно розбила лампу. Чекісти лаялися, вимагаючи відчинити, а дівчина відповідала: "Ой, зараз лампу запалю". Упівці встигли сховатися. Чекісти залетіли до хати та почали обшук. Піднімаючись на горище, вони прихопили з собою Оксану, сказавши, що якщо когось знайдуть, то розстріляють на місці разом із матір'ю. Однак нікого не знайшли.

1948 року було схоплено та засуджено до 25-ти років таборів у Казахстані старшого брата Оксани. В березні 1949 Оксану, її батьків та сестру Розалію було депортовано до Хабаровського краю. На спецпоселенні родина Покропивних працювала на золотих копальнях влітку, а взимку – на лісоповалі. 8 грудня 1951 року Оксану та її сестру Розалію було заарештовано та відправлено до в'язниці в Ніколаєвськ-на-Амурі за спів українських духовних пісень. Славити піснями Бога в той час вважалося найгіршим злочином. Під арештом вони пробули дев'ять місяців. У камері світло не вимикалося ні вдень, ні вночі, від чого в Оксани погіршився зір, а годували заарештованих лише раз на добу шматочком хліба та чаєм без цукру. Від голоду та нестачі вітамінів Оксана захворіла на цингу. Місцева лікарка відмовилася лікувати політв'язня, однак один із наглядачів зглянувся над дівчиною. Він узяв у Оксани останні 15 рублів та приніс черемші, що врятувало Оксані життя.

Спочатку в'язнів судив військовий трибунал. Однак, не знайшовши військового злочину в співі духовних пісень, передав справу до цивільного суду, який засудив Оксану, її сестру Розалію та інших дівчат до 25-ти років таборів. Під час суду вони виголошували в обличчя слідчим: "Кати!" Не зрозумівши цього слова, прокурор зачитав звинувачення, додавши до співів духовних пісень: "Оні називалі прєдставітєлєй вєлікого русского народа кОтамі". Це викликало неймовірний сміх в'язнів.

Після смерті Сталіна, 1955 року, Оксану Петрівну було звільнено з табору на спецпоселення пожиттєво. Вихід був один – вийти заміж. У шлюбі народилася донька Наталя. Однак перебування в слідчих ізоляторах та в таборах не минуло для Оксани Петрівни безслідно, тому донечка народилася слабкою. Лікарі порадили переїхати з Хабаровського краю до південних районів. 1973 року Оксана Петрівна разом із донькою переїхала до Мелітополя, а її чоловік не захотів залишати край, де народився.

Після реабілітації Оксана Петрівна зверталася з проханням про відшкодування за втрачене майно, однак отримала відмову через давність років. Чотири роки по тому вона, продавши квартиру в Мелітополі, переїхала жити до доньки у Севастополь. Тут вони вдвох купили однокімнатну квартиру. Після приходу до місцевих рад у західних областях ВО "Свобода" Оксані Петрівні порадили написати повторну заяву з проханням відшкодування за втрачене майно. Однак вона відмовилася, сказавши, що не "Свобода" її до Сибіру відправляла, а московська влада, і брати гроші в своїх вона не буде. До останнього дня Оксана Петрівна проживала в Севастополі разом із донькою.

Вічна пам'ять борцям, які все життя любили Бога та Україну!

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/035563/



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх