,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Степан Бандера - герой українського народу
Степан Бандера - герой українського народу


Народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий у Калуському повіті, за часів австро-угорського панування в Галичині.

Батько, Андрій Бандера, був греко-католицьким священиком у тому ж селі і походив зі Стрия з міщанської родини Михайла і Розалії (дівоче прізвище – Білецька) Бандер.

Мати, Мирослава, була донькою священика з Угринова Старого – Володимира Глодзінського і Катерини (з дому Кушлик). Степан був другою дитиною після старшої сестри Марти.

Дитячі роки, проведені в рідному селі, проходили в атмосфері українського патріотизму. Батько мав велику бібліотеку. Часто в домі бували активні учасники національного і політичного життя Галичини. Дядьки Бандери були відомими в Галичині постатями, Павло Глодзінський – один із засновників "Маслосоюзу" і "Сільського господаря", а Ярослав Веселовський – посол до Віденського парламенту.

У жовтні-листопаді 1918 року хлопець, як він сам пише, "пережив хвилюючі події відродження і будови української держави".

Під час українсько-польської війни батько, Андрій Бандера, добровільно зголосився до Української Галицької Армії і одягнув військовий стрій, став військовим капеланом.

Він перебув усю історію УГА на Наддніпрянщині, воював з більшовиками і білогвардійцями. До Галичини повернувся влітку 1920 року.

Восени 1919 року Степан Бандера вступає до української гімназії в Стрию і в 1927 році успішно складає матуральний іспит.

Польські викладачі старалися вживити в гімназійне середовище "польський дух", і ці старання викликали серйозний спротив.

Поразка Українських Січових Стрільців призвела до саморозпуску Стрілецької Ради (липень 1920 року, Прага), а у вересні у Відні було створено Українську Військову Організацію на чолі з Євгеном Коновальцем.

Під керівництвом УВО в полонізованих українських гімназіях створюються учнівські гуртки спротиву. Хоча, як звичайно, членами цих гімназійних гуртків ставали учні сьомого і восьмого класу, Степан Бандера брав у них активну участь уже в п'ятому класі. Крім того, він був членом 5-го Куреня Українських Пластунів, а після закінчення гімназії перейшов до куреня Старших Пластунів "Червона Калина".

Після закінчення гімназії, у 1927 році, Бандера намагався виїхати на навчання до Української Господарської Академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина), але не зміг отримати паспорта для виїзду за кордон. Тому залишився вдома, "займаючись господарством та культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні "Просвіти", провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство "Луг" та належав до основників кооперативи). При цьому проводив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколишніх селах" (З "Моїх життєписних даних").

У вересні 1928 року Бандера переїжджає до Львова і записується на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Продовжує навчання до 1934 року (з осені 1928 до середини 1930 року жив у Дублянах, де було відділення Львівської Політехніки). Канікули проводить у селі в батька (мати померла ще навесні 1922 року від туберкульозу горла).

Дипломних іспитів на інженера-агронома він так і не склав: перешкодила політична діяльність і ув'язнення.
У 1929 році завершився процес об'єднання всіх націоналістичних організацій, які діяли до того часу окремо, в єдину Організацію Українських Націоналістів (ОУН).

Провідником ОУН було обрано Євгена Коновальця, який одночасно продовжував керувати УВО. Це одночасне керівництво двома організаціями давало можливість поступово і безболісно перетворити УВО в одну з референтур ОУН, хоча у зв'язку з тим, що УВО мала у народі дуже велику популярність, було збережено її номінальну окремішність.

Членом ОУН Бандера став від початку її існування. Маючи уже досвід революційної діяльності, він почав керувати організацією кольпортажу (розповсюдження) підпільної літератури ОУН, яка друкувалася за межами Польщі, зокрема, її пресових органів "Розбудова Нації", "Сурма", "Націоналіст", заборонених польською владою, а також підпільно друкованих у Галичині видань "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН", "Юнацтво", "Юнак".

У 1931 році крайовим провідником ОУН став Степан Охримович, який знав Бандеру ще з часів навчання у гімназії. Він увів його до складу Крайової Екзекутиви ОУН, доручивши йому керівництво всією референтурою пропаганди ОУН у Західній Україні.

Степан Бандера підніс пропагандивну справу ОУН на високий рівень.

Панахиди, святкові маніфестації під час насипання символічних могил борців за волю України, вшанування цих могил на Зелені свята та в річницю Листопадового чину, протимонопольна та шкільна акції розворушили політичну національно-визвольну боротьбу на Західній Україні.

У 1932 році Бандера стає заступником крайового провідника, а з січня 33-го року починає виконувати обов'язки крайового провідника.

Конференція Проводу ОУН у Празі на початку червня того ж 1933 року формально затвердила Степана Бандеру у віці 24 літ на посаду крайового провідника.

Розпочалася копітка праця щодо ліквідації задавненого конфлікту в процесі злиття ОУН і УВО, розбудові організаційної структури мережі ОУН, організації підпільного вишколу кадрів ОУН.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади.

Три найбільш відомі політичні вбивства того часу дістали розголос у цілому світі, ще раз дали можливість поставити українську проблему в центр уваги.

Атентат (замах) на шкільного куратора Гадомського, виконаний бойовиком Мадою 28 вересня 1933 року, був протестом проти нищення поляками українського шкільництва та полонізації.

21 жовтня того ж року вісімнадцятирічний студент Львівського університету Микола Лемик убив у консульстві СРСР на вулиці Набеляка, 22 (нині – Котляревського) у Львові працівника ГПУ Олексія Майлова.

Цим політичним вбивством особисто керував Степан Бандера.

Лемик добровільно здався поліції і судовий процес над ним дав можливість ще раз на цілий світ заявити, що голод у Великій Україні є справжнім фактом, який замовчує радянська і польська преса та офіційні органи влади.

Ще одне політичне вбивство здійснив Гриць Мацейко ("Гонта") 16 червня 1934 року. Атентат було виконано над міністром внутрішніх справ Польщі Пєрацьким.
Постанова про вбивство Пєрацького була прийнята на спеціальній конференції ОУН у квітні 1933 року в Берліні, в якій брав участь від Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковник Андрій Мельник та інші, а від КЕ ОУН – виконуючий обов'язки крайового провідника Бандера.

Це вбивство було актом помсти за "пацифікацію" в Галичині у 1930 році. Тоді польська влада провела криваві акції "пацифікації" (умиротворення) українців – масове побиття галичан, руйнування та спалення українських читалень та господарських установ. 30 жовтня було замордовано сотника Юліана Головінського, тодішнього голову КЕ ОУН та крайового коменданта УВО , якого видав провокатор Роман Барановський. Керівником "пацифікації", автором плану "на зніщенє Русі" був віце-міністр внутрішніх справ Пєрацький.

План замаху розробив Роман Шухевич, проводив його у дію Микола Лебедь ("Марко"), загальне керівництво здійснював Степан Бандера ("Баба", "Лис").

Польський часопис "Бунт Молодих" за 20 грудня 1933 року в статті "П'ять хвилин до дванадцятої" писав: "... Таємнича ОУН – Організація Українських Націоналістів – є нині сильнішою від усіх українських легальних партій докупи. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює із страшним темпом щоб втягнути маси в круговерть революції... Нині є вже цілком зрозумілим, що час працює проти нас. Кожний староста в Малопольщі, а навіть на Волині, може вичислити низку сіл, які ще недавно були зовсім пасивні, а сьогодні стали прагнучими до боротьби, зревольтовані протидержавною акцією. А це означає, що противник зріс у силах, а польська держава втратила".

Тією могутньою і таємничою ОУН керував у Західній Україні ще мало кому відомий молодий інтелігентний студент Степан Бандера.

* * *


14 червня, за день до вбивства генерала Пєрацького, польська поліція заарештувала Бандеру разом із його товаришем-інженером Богданом Підгайним ("Биком"), бойовим референтом КЕ ОУН, при спробі перейти чесько-польський кордон.

Було заарештовано ще кілька членів організації, причетних до вбивства міністра, зокрема, Лебедя та його наречену, згодом дружину – Дарію Гнатківську.

Слідство тягнулося довго, і, можливо, підозрюваних не вдалося б підвести до суду, але до рук поліції потрапило біля двох тисяч документів ОУН, так званий "архів Сеника", який зберігався в Чехо-Словаччині. Документи цього архіву дали можливість польській поліції встановити величезну кількість членів та керівників ОУН.

Два роки допитів, фізичних і моральних тортур. Бандеру перевели в одиночну камеру, закували в кайдани. Але і в цих умовах він шукає способу зв'язатися з товаришами, підтримати їх, намагається вияснити причини провалу. Під час їди йому розковували руки, і він встигав за цей час писати на дні миски записки до друзів.

Про причини успіхів слідчої поліції Бандері стало відомо перед самим процесом від адвоката.

Аналізуючи всі можливі шляхи, якими архів потрапив до поляків, Бандера дійшов висновку, що єдиним, хто міг би бути польським шпигуном, був Ярослав Барановський, референт зв'язку з Краєм та діючий секретар ПУНу, рідний брат провокатора Романа Барановського. Висновок про зраду Барановського був однією з причин майбутнього розколу в ОУН.

Від 18 листопада 1935 року до 13 січня 1936 року у Варшаві відбувався суд над дванадцятьма членами ОУН, звинуваченими в співучасті у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних з Бандерою були Дарія Гнатківська, Ярослав Карпинець, Микола Климишин, Богдан Підгайний, Іван Малюца, Яків Чорній, Євген Кочмарський, Роман Мигаль, Катерина Зарицька, Ярослав Рак, Микола Лебедь. Акт звинувачення обіймав 102 сторінки машинопису. Звинувачені відмовлялися говорити по-польськи, віталися окликом "Слава Україні!", перетворили зал процесу у трибуну пропаганди ідей ОУН.

13 січня 1936 року у переддень Нового року оголосили вирок, за яким Бандеру, Лебедя, Карпинця було засуджено до страти, інших – від 7 до 15 років криміналу.
Процес мав всесвітній розголос, польський уряд не наважився виконати вирок над трьома смертниками і розпочав переговори з легальними українськими політичними партіями про "нормалізацію" українсько-польських взаємин, і згодом проголосив амністію. Бандері і його двом товаришам було замінено кару смерті на довічне ув'язнення.

Це дало можливість провести над Бандерою та членами Крайової Екзекутиви ОУН ще один процес у Львові у справі кількох терористичних актів, які вчинила ОУН: вбивство директора гімназії Івана Бабія, який співпрацював з польською поліцією, та поліційного агента Якова Бачинського.

У Львівському процесі, який розпочався 25 травня 1936 року, на лаві підсудних був уже 21 звинувачений. На цьому процесі Бандера відкрито виступав як крайовий провідник ОУН.

На Варшавському і Львівському процесах Степан Бандера отримав у загальному сім довічних ув'язнень. Кілька спроб підготувати його втечу з тюрми були невдалими. У в'язниці Бандера просидів аж до 1939 року – до захоплення Польщі німцями.

Уже в ті роки НКВД цікавиться діями ОУН, зокрема, Бандери. 24 червня 1936 року, коли Бандера давав свідчення на Львівському процесі, у залі до його слів уважно прислухався московський дипломат Свєтняла. Бандера, пояснюючи мету і методи боротьби українських націоналістів проти російського більшовизму, говорив:
"ОУН виступає проти більшевизму тому, що більшевизм – це система, якою Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність... Більшевизм засобами фізичного винищування бореться на східноукраїнських землях з українським народом, а саме – масовими розстрілами в підземеллях ГПУ, виголоджуванням мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки... Тому що більшевики приміняють фізичні методи, тому й ми вживаємо в боротьбі з ними фізичний метод...".

* * *


Після захоплення німцями Польщі в Західну Україну прийшов новий окупант. З польських тюрем вийшли тисячі українських політв'язнів, а між ними і Степан Бандера.

З кінця вересня 1939 року С.Бандера очолює революційний Провід ОУН.

* * *


Готуючись до війни з російськими більшовицькими окупантами, ОУН-революційна вирішила використати внутрішню боротьбу між певними військовими колами Вермахту і гітлерівською партією для організації вишкільних військових українських відділів при німецькій армії. Було створено північний український легіон "Нахтігаль" ("Соловейко") під командуванням Романа Шухевича та південний легіон "Роланд". Передумовами їх створення було те, що ці відділи могли бути засновані тільки для боротьби проти більшовиків, і вони не мали права вважатися складовою частиною німецької армії, на військових мундирах вояки цих легіонів мали носити тризуб і йти у бій під синьо-жовтими прапорами.

Керівництво ОУН(р) планувало, що з приходом в Україну ці легіони стануть зародком самостійної армії України.

30 червня 1941 року, відразу ж після втечі більшовиків, Національні Збори у Львові проголосили Акт відновлення Української Державності. Голову Національних Зборів Ярослава Стецька було уповноважено створити Тимчасове Управління для організації українських владних структур.

Гітлер доручив Гімлеру негайно ліквідувати "бандерівську диверсію", оскільки змагання ОУН за створення самостійної Української держави ніяк не входило у плани нацистів.

Відразу ж до Львова прибула команда СД та спецгрупа гестапо для "ліквідації заговору українських самостійників".

Перед прем'єром Стецьком було поставлено ультиматум відкликання і визнання нечинним Акту відновлення Української Державності. Після рішучої відмови Стецька та ще деяких членів уряду було заарештовано. Провідник ОУН Бандера був заарештований у Кракові.

Сотні українських політиків – націоналістів – нацисти кинули у концтабори і тюрми. Почався масовий терор. У польському концтаборі Освенцім (по-німецьки Авшвіц) по-звірячому було замордовано двох братів Степана Бандери – Олексу та Василя.

Коли почалися ці арешти, обидва українські легіони "Нахтігаль" і "Роланд" відмовилися підкорятися німецькому військовому командуванню і заявили, що вони присягають на вірність українському урядові. Гестапо роззброїло обидва легіони.

Бандера перебував у концтаборі до кінця 1944 року.

* * *


Відчувши на своїй шкірі силу УПА, німці почали тоді шукати в ОУН-УПА союзника проти Москви. Тому в грудні 1944 року Бандеру та кількох членів ОУН-революційної звільнили з утриманням під наглядом, запропонували переговори про можливу співпрацю. Першою ж умовою переговорів Бандера поставив вимогу визнання Німеччиною Акту відновлення Української Державності та можливість створення української армії як окремої, незалежної від німецької, збройної сили самостійної держави.

Гітлерівці не погоджувалися визнавати незалежність України і прагнули створити пронімецький маріонетковий уряд та українські військові відділи у німецькій армії.
Бандера рішуче відкинув ці пропозиції.

Всі наступні роки життя Бандери аж до трагічної загибелі – час боротьби і великої праці за межами України для її блага в напівлегальних умовах чужинецького середовища.

Після серпня 1943 року, від III Надзвичайного Великого Збору ОУН, головою Організації був Роман Шухевич ("Тур"). Лютнева конференція 1945 року обрала новий склад Бюро Проводу (Бандера, Шухевич, Стецько). Степан Бандера знову став керівником ОУН (р), а Роман Шухевич – його заступником і головою проводу в Україні. Провід ОУН вирішив, що у зв'язку з окупацією більшовиками Краю та несприятливою міжнародною ситуацією, провідник ОУН мусить постійно перебувати за кордоном.

Бандера, іменем якого назвали національно-визвольний рух українців проти російської окупації, був небезпечний для Москви. Величезна машина обпаплюжування і підготовки до знищення Бандери була запущена в рух.

У лютому 1946 року, виступаючи від імені УРСР на сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні, Микола Бажан домагався від західних держав видачі великої кількості українських політиків у вигнанні, а в першу чергу Степана Бандеру.

Протягом 1946–47 років американська військова поліція МП полювала за Бандерою в американській окупаційній зоні Німеччини.

* * *


В останні 15 років життя Степан Бандера ("Весляр") опублікував велику кількість теоретичних праць, які аналізували політичну ситуацію в світі, в СРСР, в Україні, накреслювали шляхи боротьби. Ці праці не втратили свого значення для української нації і в наш час.

"Українська національна революція, як одностайний процес, складається з трьох фаз. Перша і друга – це фаза боротьби, третя – державного будівництва.

У першій фазі проходить процес затяжної, прогресуючої підпільної боротьби. В ній іде змагання передусім за душу народних мас, мобілізація й активізація їх по боці революції, проти більшовизму, підриваються позиції більшовицької системи і сили більшовицького режиму, зростає організована сила революції. В цій фазі проходить основоположний конструктивний процес; наші ідеї і програма опановують найширші маси українського народу, поширюються на інші народи, уярмлені більшовизмом, визначають для них бажаний зміст і форми життя в усіх ділянках, стають дороговказами їхньої дії – їхньою метою, мобілізують й організують змагання за реалізацію нашої програми.

Друга фаза, як продовження першої – це фаза визволення. В ній завершується затяжна визвольна боротьба, всі сили зосереджуються у безпосередній відкритій боротьбі з більшовицьким режимом і його силою, в остаточному загальному зриві народів.

Третя фаза – будування на місці знищеного СССР незалежних національних держав, забезпечення їхньої незалежності, здійснення ідей і програм визвольної революції в державному і суспільному ладі, у змісті і побудові цілого життя..." ("До засад нашої визвольної політики"; "Визвольна Політика", 1946 рік, число 4–5).

Як пересторога нинішнім будівникам "самостійної" України, але в тісних обіймах північного сусіда, звучать слова Бандери із статті "Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном", написані у першій половині 1948 року (журнал "Визвольний шлях", Лондон, числа 10, 11, 12, 1948 рік): "Основною метою і найголовнішим принципом всієї політики є і мусить бути відбудова Української Самостійної Соборної Держави шляхом усунення більшовицького поневолення і розчленування російської імперії на самостійні національні держави. Лише тоді може бути місце для об'єднання цих самостійних національних держав у блоки чи союзи, за принципом геополітичних, господарських, оборонних і культурнорозвоєвих спільних інтересів на поданих вище засадах. Концепції про еволюційну перебудову чи перетворення СССР на союз вільних держав, але так само пов'язаних, у тому самому складі, з перевагою чи центральним становищем Росії – такі концепції протилежні ідеї визволення України, їх треба до кінця усувати з української політики.

Самостійну державу може здобувати собі український народ тільки власною боротьбою і трудом. Сприятливий розвиток міжнародної ситуації може значною мірою причинитися до нового розгорнення й успіху нашої визвольної боротьби, але він може відіграти тільки допоміжну, хоча дуже корисну роль. Без власних змагань українського народу найсприятливіші ситуації не дають нам ніколи державної незалежності, хіба тільки зміну одного поневолення на інше. Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіалізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіма силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити. Як визволення, так і оборона самостійної України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони".

* * *


Вбивство Бандери Сташинським було заключною ланкою 15-річного ланцюга перманентного полювання на лідера українських націоналістів.

У 1965 році у Мюнхені побачила світ унікальна 700-сторінкова книга – "Московські вбивці Бандери перед судом", у якій зібрано величезну кількість фактів і документів про політичний морд над Бандерою, відгуки світової громадської думки про процес над Сташинським в Карльсруе, детальний опис самого процесу.

"Московські вбивці Бандери..." наводить цілу низку підготовлюваних замахів на Бандеру. А скільки їх залишилося невідомими?

У 1947 році замах на Бандеру готував з наказу Київського МГБ Ярослав Мороз, перед яким стояло завдання виконати вбивство так, щоб це виглядало як еміграційні внутрішньоукраїнські порахунки. Замах був розкритий Службою Безпеки ОУН.

На початку 1948 року з Польщі до Західної Німеччини прибув агент МГБ Володимир Стельмащук ("Жабські", "Ковальчук"), капітан підпільної "Армії Крайової".

Стельмащукові вдалося вийти на помешкання Бандери, але, зрозумівши, що в ОУН стало відомо про його агентурну діяльність, він зник із ФРН.

У 1950 році СБ ОУН стало відомо про підготовку базою КГБ у столиці Чехо-Словаччини Празі замаху на Бандеру.

Наступного року дані про Бандеру почав збирати агент МГБ, німець з Волині, Степан Лібгольц.

У березні 1959 року в Мюнхені німецька кримінальна поліція заарештувала якогось Вінціка, нібито працівника чеської фірми, який посилено розшукував адресу школи, де навчався син Степана Бандери Андрій.

ЗЧ ОУН мали інформацію про те, що того ж року КГБ, користуючись досвідом знищення Петлюри, готував молодого поляка, який походив з Галичини, родину якого ніби-то "знищили бандерівці".

І, нарешті, Богдан Сташинський, який походив із села Борщовичі біля Львова.

У квітні 1959 року його викликають у Москву і в "найвищій інстанції" наказують вбити Бандеру.

2-го жовтня 1959 року, за 13 днів до загибелі Бандери, СБ ОУН за кордоном стало відомо про ухвалу в Москві вбити провідника. Але не вберегли...
Коли 15 жовтня Бандера повернувся о першій годині додому з праці, назустріч йому по сходах рушив Сташинський і з загорнутого в газету двоцівкового "пістолета" вистрілив в обличчя провідникові синильною кислотою...

Іронія української долі: руками захоплених у полон татарами українських хлопців, перетворених на яничарів, нищилася і плюндрувалася українська земля. Українець Сташинський, вислуговуючись перед російським окупантом, власними руками знищив українського провідника...


* * *


Звістка про втечу Сташинського на Захід стала вибухом величезної політичної бомби. Процес над Сташинським у Карльсруе показав, що накази про політичні вбивства віддавали найвищі посадові особи СРСР, члени ЦК КПРС.

...На тихій фешенебельній вулиці Ліверпул Роуд, 200, майже у центрі Лондона, в приміщенні Української Видавничої Спілки, в музеї Степана Бандери зберігаються особисті речі провідника ОУН: одяг, на якому запеклися краплини крові, посмертна маска. Музей влаштовано так, що проникнути до нього можна лише з середини приміщення. Прийде час, і цей музей можна буде повернути в Україну.

"Перегляд всієї політичної діяльності Степана Бандери та її аналіз в аспекті подій останнього чвертьстоліття говорять переконливо про те, що історія визвольної боротьби українського народу в тому періоді нерозривно зв'язана з іменем Степана Бандери, який повністю заслужив собі на те, щоб зайняти місце в українському пантеоні як один із кращих войовників українського народу за волю. А надто, що й своєю геройською поставою у найкритичніших моментах революційної боротьби він може стати зразком витривалості та фізичної й моральної незламності для майбутніх поколінь"

п.с.
«Хто будує на невластивих для нашого грунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих змаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни»
— Степан Бандера


«Комунізм цілком противний духові української нації»
— Степан Бандера


«Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту»
— Степан Бандера


«Розділені кордоном смерті, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любові — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом І через Бога»
— Степан Бандера




My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх