,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Підпілля в підпіллі: Служба Безпеки ОУН
-14
"Ця шахова партія тривала роками..."

Саме так у фільмі Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН: Зачинені двері" про роботу СБ висловився історик Руслан Забілий. Важко підібрати більш точне визначення.

Служба Безпеки ОУН протистояла спецслужбам двох тоталітарних велетнів – спочатку нацистської Німеччини, потім – НКВД більше десяти років. Уже це свідчить про її ефективність. Але зворотна сторона цієї ефективності така, що спецслужби майже не лишають по собі слідів. Працівники СБ не мали права здатися живими і не мали права віддати документи в руки ворога.

Світ спецслужб специфічний. У самому підпіллі Служба безпеки була "підпіллям у підпіллі". Про нього взагалі мало знають і часто демонізують, приписуючи спецслужбістам мало не надприродні здібності. Тому це справді "Зачинені двері" навіть для фахових дослідників – що вже казати про журналістів, режисерів та просто любителів історії.
Наслідки такого стану справ відомі. Мало хто з тих, хто взявся за тематику спецслужб, уникає їхньої демонізації, поєднаної з "забронзовлюванням". В результаті середньостатистичний есбіст постає на очі загалу, як мовчазний таємничий індивідуум, який постає нізвідки, щезає нікуди і робить чудеса в стилі голлівудських бойовиків.
Режисер "Зачинених дверей" уникнув небезпеки повторити цей образ. "Його" Служба безпеки – це, звісно, світ специфічний, але це світ живих людей. Фільм багатий на сцени з історичної реконструкції – можна побачити, як діяли есбісти. Любителям підглядати за історією є де розгулятися – у стрічці надзвичайно багато "живих" сцен.
Втім, ще в більшій мірі фільму посприяло те, що режисер з самого початку наголосив на "нормальності" самої появи Служби безпеки. Адже українське підпілля було об'єктом зацікавлення відразу кількох спецслужб і, мабуть, просто не вижило б без власної контррозвідки. Не вижило б у прямому фізичному сенсі слова.
Фото: ЦДВРБоївка Служби безпеки Організації українських націоналістів у Карпатах, кінець 1940-х роківАле якщо сам факт існування Служби безпеки був природнім, то вже умови формування і дії були аж ніяк не нормальними. На відміну від спецслужб СРСР чи Німеччини, до чиїх послуг були зручні кабінети, закритий зв'язок, гроші, сучасні засоби зв'язку, українське підпілля не володіло нічим з цього. Зате мало відразу кількох ворогів, кожен з яких був значно потужніший за нього. У таких умовах вже сам факт настільки довгого існування підпілля як організованої системи вже був доказом успіху Служби безпеки.

Віталій Загоруйко не приховує "темних сторін" діяльності своїх героїв. А їх було чимало - зокрема, у 1945 році СБ розгорнула справжню чистку серед власних рядів. Хоча вона була цілком виправдана (саме тоді НКВД почало актвино "закидати" власних агентів до підпілля), але об'єктам розслідування було від цього не легше. Не приховує він і того, що Микола Арсенич, керівник СБ, аж ніяк не тішився симпатіями серед підпільників. А також трагічної, майже безвихідної ситуації, у яку протистояння між НКВД і СБ поставило вихідців зі Східної України, які після війни приїхали на Захід у ролі вчителів, лікарів, чиновників. Вони стали заручниками власного походження та ситуації – енкаведисти розглядали їх як потенційних агентів, есбісти сприймали їх як кандидатур на зрадників. Навіть більше – майже зрадників. Адже, будучи українцями, вони, бодай формально, перебували на боці ворога України.
Нестача достовірної інформації часто провокує творення легенд. І чим менше точних відомостей, тим більша спокуса довіритися міфу. У фільмі Віталія Загоруйка вистачає епізодів, які виглядають майже неймовірно – визволення з гестапівської в'язниці у Львові Дмитра Грицая (майбутнього шефа штабу УПА) та Ярослава Старуха (майбутнього провідника визвольного руху на Закерзонні ), чи напад на кортеж Микити Хрущова.
Але свідчення тих, хто пережив цю "війну нервів", та коментарі фахових істориків – Володимира В'ятровича, Руслана Забілого, Валерія Огородніка – не дадуть забути, що це була таки реальність. Дуже специфічна, майже неможлива, але реальність.
Тож можна сказати, що спроба відхилити двері у загадковий світ спецслужб вдалася і, що головне – режисеру вдалося при тому оминути всі підводні камені.

Слава Україні!!



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх