,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Тим, хто вважає, що Голодомор "не був геноцидом"
-24
Тим, хто вважає, що Голодомор "не був геноцидом"

Історики, юристи та й просто люди зі здоровими глуздом-совістю неодноразово висували неспростовні аргументи щодо геноцидного характеру українських Голодоморів, терору та інших радянських репресій. Писав про це і ваш автор.

Заперечувати це можуть хіба що духовні покручі чи імпер-диверсанти різних мастей, резидентур і гонорарів. "Да разве можно было все те ваши миллионы похоронить? И где?" – пригадується один із цинічних "контраргументів" молодого і перспективного депутата-комуніста – вірного нащадка тих убивць.

"На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил!" – хочеться відповісти цим моральним мутантам, які грішать все новим злом душовбивства, але хочуть виглядати святішими від Папи Римського.

Втім, у найрізноманітніших питаннях щодо геноциду світова спільнота завжди звіряється з людиною, чий авторитет є і буде, мабуть, не меншим, ніж згаданого тут Папи.

Це Рафаель (Рафал) Лемкін – автор концепції геноциду, яка лягла в основу всіх сучасних міжнародних і національних правничих актів.

Чи знають послідовники Сталіна, що одним з головних рушіїв подвижницької праці цього Великого Гуманіста в царині запобіганню знищення народів було якраз осягнення ним страхіть масового знищення українців, яке він згодом обґрунтував як типовий зразок геноциду?!


Рафал Лемкін народився 1900 року на Гродненщині. В 1920-х рр. вивчав філологію та право у Львівському університеті.

Після захисту докторської дисертації у Гайдельберзькому університеті Лемкін працював помічником прокурора у Бережанах, потім викладав у Варшаві. Як бачимо, майбутній корифей міжнародного права формувався в лоні українського міжвоєнного лихоліття й борні.

Термін "геноцид" визрів у Лемкіна не відразу. Представляючи Польщу на різних міжнародних правових конференціях, саме в 1933 році, році Голодомору, він запропонував: вважати тих, хто шкодить членам спільноти людей, винними у "варварстві", а тих, хто знищує культурні цінності такої спільноти, – у "вандалізмі", затримувати цих людей, судити і карати.

Далі Лемкін постійно поглиблює свої дослідження, відтак в основу вироків Нюрнберзького трибуналу та Конвенції ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього", ухвалені Генеральною асамблеєю 1948 р., були покладені саме його розробки.


Кінець 1940-их. Лемкін пояснює журналісту CBS Квінсі Гову новий термін ООН - "геноцид"


А в 1953 р. у Нью-Йорку на піку своєї слави Лемкін виголошує доповідь "Радянський геноцид в Україні" (Raphael Lemkin, "Soviet Genocide in the Ukraine", Raphael Lemkin Papers, Manuscript and Archives Division, The New York Public Library. Astor, Lenox and Tilden Foundations, Box 2, Folder 16).

"Те, про що я хочу говорити, – це, мабуть, класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, а саме – винищення української нації", – анонсує свої роздуми Лемкін.

Але найпершими реченнями він вказує, що політика СССР – лиш продовження імперської політики царської Росії:

"Масове вбивство народів і націй, яке характеризувало просування Радянського Союзу в Європу, не є новою ознакою його політики експансії … Це була довгострокова характеристика … політики Кремля, для якої теперішні можновладці мали достатній прецедент у діях царської Росії. … Таких царських злочинів, як потоплення 10 тисяч кримських татар за наказом Катерини Великої (чи знав Лемкін про таке ж потоплення в 1944 році? – В. Г.), … винищення царем Миколою І польських національних лідерів і українських католиків…".

І це дуже слушна й актуальна донині обставина, яку всі розуміють, але не всі вголос говорять. Бо коли ми й зараз завчено повторюємо "сталінський режим, сталінські злочини", – ми означуємо лиш 25% правди. Вислів "комуністичні злочини" правдивий тільки на 50%.

Корінь же зла і справжня його причини в тому, що всі ці режими та злочини були і є імперськими!

Далі Лемкін обґрунтовує, чому саме українців кривава імперська ідея атакує найбільше. Попри економічні і демографічні потужності України, він наголошує на головній проблемі для імперських нацистів (і пророкує нам):

"Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї. …Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія – все є інакше. …Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати українця до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Аналізуючи технологію українського геноциду, Лемкін виділяє чотири його складові:

1. Знищення української інтелігенції – мозку нації.

2. Знищення Української церкви – "душі України".

3. Голодомор – знищення творців і акумуляторів української культури, мови, традицій.

4. "Фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі" і Азії для знищення демографічної єдності нації.
Тим, хто вважає, що Голодомор "не був геноцидом"

Рафаель Лемкін (стоїть крайній праворуч) серед представників країн, які підписали Конвенцію ООН про попередження злочину геноциду і покарання за нього


"1920, 1926 і знову в 1930–33 роках вчителі, письменники, митці, мислителі і політичні провідники були ліквідовані, ув’язнені або депортовані. …Тільки в одному 1931 році були заслані в Сибір 51 тисяча 713 інтелектуалів. Така сама доля зустріла принаймні 114 визначних поетів, письменників і митців – найвидатніших культурних провідників нації. …Принаймні 75 відсотків українських інтелектуалів і професіоналів у Західній Україні, на Закарпатті і на Буковині були брутально винищені росіянами", – викриває імпернацистських злочинців видатний гуманіст, характеризуючи перший пункт своїх звинувачень.

Влучно, лаконічно але переконливо звинувачує Лемкін комуноімперський нацизм і по другому пункту аргументів:

"Між 1926 і 1932 роками було ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву, її митрополита (Липківського) і 10 тисяч священиків. У 1945 році, коли радянська влада була встановлена в Західній Україні, подібна доля зустріла Українську Католицьку Церкву. … Перед ліквідацією цієї Церкви їй запропонували можливість приєднатися до Російського Патріархату в Москві – політичного знаряддя Кремля…".

Режими, царі, генсеки та інші "секи" змінюються, але війна з "душею України", Українською церквою триває. Короткий період доступності українських архівів виявив чимало документів тих часів, які цілком можуть ілюструвати і сучасний стан цієї неправедної війни.

Знищення Української церкви через, зокрема, так актуальне нині розпалювання міжцерковної ворожнечі було "накреслене" ще Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 13.02.1922 р.: "З метою загострення боротьби між ними (УАПЦ та РПЦ – В. Г.) відмовитися від принципу більшості, …та не допускати анкетного опитування громадян" (ЦДАГОУ, фонд, опис 6, спр. 29, арк. 32).

У резолюції Політбюро ЦК КП(б)У "Про роботу ГПУ" від 04.09.1922 р. ставилося завдання "підсилити роботу по ліквідації церковної контрреволюції, продовжуючи загострювати відносини між ворогуючими церквами" (ЦДАГОУ, ф. 1,оп. 6, спр. 3, арк. 61 зв.).

І що далі, тим більше можна навести таких документів з командами "посилити репресії", "розкладати", "ліквідувати" і т. п. на виконання головного ще ленінського наказу "Чим більшу кількість представників реакційного духовенства (бо завжди було і зараз є "нереакційне", "своє", "прогресивне" духовенство – В. Г.) та реакційної буржуазії ми зможемо розстріляти, тим краще".

"Третє вістря радянської атаки було спрямовано проти фермерів – великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку вживали проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом. Протягом 1932 і 1933 років 5 мільйонів українців померли від голоду; жорстокості, яку 28 травня 1934 року 73-й Конґрес (США) засудив як нелюдську", – пише далі Лемкін, аргументуючи третій напрям свої звинувачень.

Варто виділити тут вірне розуміння Лемкіним головної причини і завдання українського Голодомору, яке він усвідомив у тому числі й із заяв головних виконавців цього суперзлочину:

"Косіор заявляв у газеті "Ізвестія" від 2 грудня 1933 року: "Український націоналізм – це для нас головна небезпека". І, щоб викорінити цей націоналізм і встановити жахливу одноманітність радянської держави, принесли в жертву українське селянство".

Лемкін наводить факти, цифри, цитати, які зараз уже не є сенсаційними. Мабуть, він не міг мати достатньої джерельної бази, щоб охарактеризувати Голодомор не тільки як найбільший геноцид, а й найбільший грабунок народу в історії людства.

Четвертим кроком геноциду українців, за Лемкіним, було заселення України чужинцями з одночасним виселенням українців за межі України для радикальної зміни етнічного складу населення:

"Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації. Між 1926 і 1939 роками частка українців у населенні України знизилася з 80 до лише 73 відсотків.

Внаслідок голоду і депортації українське населення зменшилося в абсолютних числах з 23,2 мільйонів до 19,6 мільйонів, тоді як неукраїнське населення зросло на 5,6 мільйонів.

Якщо взяти до уваги, що колись Україна мала найбільший рівень приросту населення в Європі, приблизно 800 тисяч щорічно, то можна легко побачити, що російська політика досягла свого".

Мушу тут також зауважити, що цей напрямок геноциду не завжди вичленяють "сором’язливі" сучасні дослідники та "спікери". Але знайдено аж занадто "красиві" архівні документи, щоби про це не розповісти докладніше.

Масове виселення українців з України у східні райони Росії проголошувалося постановою Політбюро ЦК ВКП(б) "Про заходи щодо викорінювання куркульських господарств у районах суцільної колективізації" від 30.01.1930 р. та багатьма "підзаконними" інструкціями, комісіями тощо.

А вже станом на 12.03.1930 р. (тобто за місяць!) у "Доповіді про хід виселення куркульства з округів УСРР" рапортувалося, що за межі України виселено 58 411 осіб (ЦДАГООУ, ф. 1, оп. 16, спр. 7, арк. 116, 127).

Професор Василь Марочко дослідив, що за 1929-33 рр. за цим сатанинським "проектом" (тобто, не рахуючи інших категорій репресованих) з України було виселено близько 200 000 селянських господарств (сімей), тобто біля 1 млн. українців!

Ну а зараз вже зовсім "гламурнєнький" шматок таємного документу, особливо цінний для любителів погомоніти про свою "ісконность" на українській землі:

Документ № 403

СООБЩЕНИЕ


всесоюзного переселенческого комитета при Совнаркоме СССР о переселении на Украину с других территорий страны


29 декабря 1933 года. Срочно. Секретно

Нач. ГУЛАГУ ОГПУ тов. Берману

Тим, хто вважає, що Голодомор "не був геноцидом"


1. На 28 декабря 1933 г. Отправлено 329 эшелонов, 21 856 хозяйств, 117 149 членов семей, 14 879 лошадей, 21 896 коров …

2. План перевозок … выполнен на 104,7 %.

Зам. Председателя ВПК при СНК СССР Рудь

(ПДАНГ СРСР, ф. 3675, оп. 1, спр. 33, арк. 56. Ориг.)

У 1933-37 рр. в Україну було ще переселено 44 457 сімей (221 456 душ), але найбільше – саме в 1933 році.

Але якраз тоді, коли конаючі українці, рятуючись, почали самі рватися за межі рідної землі в пошуках хліба, постановою Політбюро ЦК ВКП(б) на кордонах УСРР розміщуються загороджувальні загони, якими унеможливлювалося їхнє проникнення в Білорусію і російські губернії.

Ось тільки початок тексту довгої постанови, якою селян України й Кубані (наголошую: саме і тільки України й Кубані!) велено "не пущать, выдворять, арестовывать", прирікаючи на голодну смерть:

22 января 1933 г.

Ростов-Дон, Харьков, Воронеж, Смоленск, Сталинград, Самара.

№ 65/ш

До ЦКВК и СНК дошли сведения, что на Кубани и Украине начался массовый выезд крестьян „за хлебом” в ЦЧО, на Волгу, Московскую обл.., Западную обл.., Белоруссию. …

Предсовнарком СРСР В.М.Молотов

Секретар ЦК ВКП(б) И. Сталин


(РГАСПИ Ф. 558. Оп. 11. Л. 109-109 об.)

Не люблю писати про Голодомор, цитувати ці злі сатанинські цидулки, як і про інші страхіття недосконалої людської сутності. З повагою ставлюсь до більшості росіян, поляків, німців і всіх тих, хто вміє сам себе поважати.

Але завжди буду боротися з тими, хто, втративши людську подобу, продовжує нести брехню і зло, нищити мій (чи будь-який інший) народ. І отямлювати покірних адептів цього зла.

Не знаю, чи назвуть колись Великого Єврея Рафала Лемкіна Великим Українцем. Вважайте, що Ваш автор уже назвав.

Але невже навіть його неспростовні аргументи не переконають наших табачників?

Не переконають! І ми знаємо, чому…

Автор вдячний за допомогу професорам Роману Сербину, Василю Марочку, кандидату історичних наук Олександрі Веселовій, керівнику Музею совєцької окупації Роману Круцику та іншим добродіям



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх