,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


УПА без мифов
-23
КОЛОНКИ АВТОРА
Изменимся сами - изменятся законы
"Шахтерское буги" в новом выполнении
Объединяться в сожалении по жертвам или в гордости за героев?

Кріт міфології, як відомо, має здатність рити глибше, ніж кріт історії. Це стосовно того, що про Українську Повстанську Армію, 69-ті роковини якої припадають на Покрову, навіть незаангажовані в політику люди знають багато чого такого, що не зовсім узгоджується з реальністю.

Отож варто глянути на той трохи далекий уже від нас час без надмірного пафосу, але й у жодному разі не применшуючи значення процесу творення УПА. То як дивилися на цю справу сучасники й творці Армії нескорених, свідчення яких і стануть нам у пригоді.

Прийнято, наприклад, вважати, що армія УПА нараховувала сто тисяч вояків. Ви почуєте це число як у приватних розмовах, так і зі сцен західноукраїнських Народних домів, особливо тепер, у жовтні.

Ті, хто озвучує таку кількість упівців, не брали, напевно, в руки перший том "Літопису УПА", виданий у Канаді 1976 року. У ньому поміщено, зокрема, статтю керівника оперативного відділу командування УПА-Північ Омелюсіка "УПА на Волині в 1943 році".

Автор статті, розкриваючи цю тему, наводить навіть почуту від когось цифру 200 000 вояків, з чого робить висновок про суто емоційне уявлення людей щодо кількісного складу й бойової вартості УПА.

І нагадує: одна сотня повстанців дорівнювала одному полку регулярної армії, при підрахунку цю обставину не слід випускати з уваги.

Яка ж твереза оцінка сил, що ними розпоряджалося керівництво УПА?

Найбільшу кількість людей під зброєю, за даними полковника Омелюсіка, Волинь мала наприкінці 1943-ого, а Галичина – 1944-ого. "За оцінкою штабу, – запевняє полковник, – ефективна сила УПА на Волині в другій половині 1943 виносила около 20 000 озброєних людей".

Але сила УПА, як цілком справедливо пише автор, полягала не стільки в кількості бійців, скільки в моральній і матеріальній допомозі народу своїй армії.

Так, потенційно УПА могла набрати й 200 000 вояків, якщо б оголосила всезагальну мобілізацію. Проте воювали б новобранці проти німців хіба з косами й вилами в руках.

УПА не мала ні бойових літаків, ні танків, отож не могла собі дозволити вести наступальні операції проти регулярної армії, завдання було інше.

"Її вага більше моральна та політична, – звернемося ще раз до статті "УПА на Волині в 1943 р.", – ніж збройна".

Іншими словами, потрібно було показати, що рідна земля для українців – це святе і боронити її від зайд знайдеться кому.

Це дуже важливий момент, тим паче що далеко не всі навіть патріотично наснажені люди поділяли тоді думку про необхідність гострої відсічі окупантові.

Візьмемо для прикладу колишнього професора Коломийської гімназії Дмитра Николишиного, спогади якого вийшли щойно в світ у видавничому центрі гімназії.

Николишин не приховує своєї незгоди з політичним світоглядом коломийського юнацтва наприкінці 1930-тих. "...Вдаючись то з одним, то з другим у розмову, – нотує професор, – мав я сумну нагоду ствердити, що поважна частина тої молоді – а я знав її, бо то були мої недавні учні з гімназії й семінарії – своїм "націоналістичним світоглядом" не виходила поза вузькі рами, побудовані невідомими провідниками, та з фанатизмом поклоняючись своїй ідеї... Своїм знанням історії, географії, етнографії, етнології, економіки, культури просто застрашувала".

Певна річ, гімназійний викладач хотів би бачити перед собою стрункі шеренги досконалих знавців Софокла й Еврипіда, а не чути лише маловартні фрази про "неминучу й цілком певну удачу боротьби з Варшавою й Москвою".

"З якими силами й засобами думаєте ви вибиратися на цю боротьбу? – спліскує він руками. – Де ваші гармати, танки, літаки?".

Професор відчував, що своїми запитаннями стає молоді нелюбим, йому донесли, що один з його недавніх учнів висловився про нього так: "А Н-ин не знати що за худобина". І він гірко нарікає в спогадах: "А я до тої молоді, поки була на шкільній лавці, підходив не тільки з розумом, але й з душею, з серцем, навіть до того мого критика".

Не одному Николишину здавалася баламутною ось така відповідь молодих на питання про танки й літаки: "Як вийде година чину, то, певно, якось-то буде". Але це вже так на світі, мабуть, повелося, що молоді хочуть помирати за батьківщину, а старші – жити заради неї, і так, мабуть, мусить бути.

Не варто замовчувати й те, що певна частина українського громадянства, коли "година чину" виразно пробила, радила не братися за зброю, не дражнити німців, а зачекати на переможний для них вислід війни і вже тоді впорядковувати українське політичне життя. Наче німці прийшли заради того тільки, щоб зробити Україну вільною...

Саме "фанати", як звав їх професор Николишин, швиденько розкусили політику Гітлера.

За гаслом "Україна – свята земля будучності німецького народу" ішли конкретні справи – всі українські школи вище початкових чотирикласних було закрито, кооперативи і їхнє майно передане німецьким приватним підприємцям, націоналізовані більшовицькою владою фабрики, маєтки, млини розподілено між німців...

Тут хіба обережний чоловік не візьме, зціпивши зуби, кріса в руки. Треба було бути справді старим Хаїмом з відомого анекдоту. Пригадуєте, коли концтабірну групу ведуть у газову камеру, в’язні вирішують зчинити по дорозі бунт і пропонують приєднатися до них старому Хаїмові. "А чи не стане нам від того гірше?" – вагається той.

Так, у ході перманентної війни, розпочатої УПА, були прогнозовані жертви, люди терпіли страх, непевність, відплатні терористичні акції німців призводили до знищення цілих сіл.

Та знову ж повернімося до статті полковника Омелюсіка. На його переконання, відсоток населення, що потерпів унаслідок карних акцій, незрівнянно нижчий від того, що міг би згинути на роботах у Німеччині.

Якби німці могли вільно розпоряджатися на теренах, зайнятих УПА. Якби УПА не звільняла цілі ешелони зі схопленими й повантаженими на Великій Україні, що рухалися до Німеччини...

Від початку 1943-ого німці не могли вже взяти робітника з Волині.

Село було також врятоване від голоду. Яким чином? Тим, що не здавало т звані контингенти сільгосппродуктів. А не здавало тому, що терен заблокували повстанці й німці не могли в ньому вільно рухатися.

Натоміть реквізиції хліба були настільки суворі, що коли крайсляндвірт обшукував селян на полі й знаходив добрий житній хліб, або, боронь Боже, пшеничний, – бив нещадно. Лише після нападів на станиці крайсляндвіртів вони вже майже не показувалися на села, що й урятувало людей від голоду.

Нападів, зрозуміло, не червоних партизанів, а українських повстанців. Червоні партизани пильнували зовсім за іншим...

Звичайно, боротьба УПА була боротьбою приречених. Здобути під час такої світової завірюхи політичну волю для своєї батьківщини – це було неможливо, нереально. Здобути можна було лише величезний моральний і політичний капітал, що УПА успішно виконала.

Не виявилося, на жаль, після війни в нас тих політиків і тих дипломатів, які зуміли б сповна використати цей капітал. Обмаль їх і нині, на 21-ому році проголошеної незалежності. Та наперекір усьому – ми є! Були! І будем ми! Й Вітчизна наша з нами!

Дмитро Карп’як, Коломия, для УП
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх