,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Давня історія України
-1
Давня історія України

Кам’яна доба української історії

Палеоліт. Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками. Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два величезних язики І спускалися до Дніпра, до Кременчука, та до Дону, устя Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі посувалася на південь, проходячи від 3 до 5 км. на рікід рельєфу місцевості. Величезні камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і несла з собою, вигладжуючи їх по дорозі. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із Фінляндії, менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень — це головні представники фавни тих часів. Тоді ж на території України з'явилась і людина. Існування людини доводять рештки самої людини та знаряддя, примітивно зроблені з каменю. Ця доба має назву «доби каменя». Найдавніша називається «давньокам'яною добою», або палеолітичною. (Ця назва походить від грецьких слів: «палеос» — давній та «літос» — камінь.) Пам'ятки палеолітичної доби знаходять здебільшого у так званих «стоянках» - «стійбищах», де людина перебувала більш-менш довгий час, та у «майстернях» — місцях, де був відповідний до вимог техніки людини камінь. Мезоліт. Палеоліт відділяє від неоліту — новокам'яної доби — мезолітична доба. Вона припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння. Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин та птахів і риболовецтвом.

Неоліт. Життя первісної людини змінювалося дуже поволі. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля І3 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). У зв'язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніш, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі — халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.


Племена трипільської культури

Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів.
Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва.
Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.
На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілким виразні риси.
Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Сгіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою.
Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс — з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу — з глиняних вальків або т. зв. саману. На Одещині — з каменю вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні.
У Халепї, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі.
Вони мали всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки». Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм значенням в історії людства, першою Європейською і в той же час світовою культурою.
Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючивь до Геллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молоддю від них.
Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше ми заулиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим більшє виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха» керамічних форм, мітологій, пластичних і орнамеитальвик мофивів — пояснюють їх генетічні зв'язки». На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України.
До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, ганчарстві, дереворізьбі, вишивках, нисанках — дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні.
На Лемківщині, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хата (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизотазніними омурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).
Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов'язаних з певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних знаряддях.
Так, на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву» кераміку, на Волині та в Галичині утворилася «надбузька» культура, на Закарпатті — носії «буківської» культури тощо, в надчорноморських степах — «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю ховати небіжчиків в ямах. Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X., з'явилися носії «лінійно-стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою. Ця культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Європою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною.
Добу неоліту і, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з українським народом. В. М. Щербаківський писав, що жадного переселення слов'ян не було. Слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія України починається з палеоліту... що всі послідовні великі культури на Україні являють собою етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу. Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях нашого народу.»
З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін, мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія. Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства за перших віків нашої ери були в основному поширені ті самі європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього неоліту.
Отже, у період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців.
Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві — з'явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу — міді.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині
Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.


Додаткова література:
Бунтян К.П., Мурзін В.Ю. та ін. На світанку історії. – К., 1998. – Т.1
Полонська Н. Історія України. – В 2-х книга. – Кн.1. – К., 1994.
Грушевський М.С. Історія України Руси. В ІІ т. – Т.1. – К., 1991.

Посилання



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх