,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other

http://магистральная11.рф Застройщик продаст квартиру в Краснодаре
магистральная11.рф

Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ЗВІТ о. Михайло Левeнець, капелян 29-го полку
  • 5 июня 2011 |
  • 15:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 36735
  • |
  • Комментарии: 2
  • |
0
Я приїхав на фронт, як полковий духовник 29-го полка біля 23 червня 1944 року. Ввесь час я був приділений до штабу 29-го полка, що стояв в селі Ясеневі коло Бродів. Місця постою куренів були: 1/29 під командою сотн. Бриґідера - в селі Дуб'є, 2/29, що ним командував сотн. Аллеркампф, в присілку Гаї-Дубецькі.

Ввесь полк стояв в другій лінії, обабіч шосе Олесько-Броди, третій курінь ще залишився на вишколі в Нойгаммер. Полк одержав наказ розбудувати оборонні становища, що їх було названо "лінією Зіґфріда". Заставши плиткий стрілецький рів, наші вояки вкоротці вибудували міцні оборонні становища, що їх зміцнено грубими бальками. Два дні перед початком большевицького наступу, 16-го липня 1944 р. курені 29-го полка одержали наказ полишити розбудовані становища і пересунутись дальше праворуч в район Жаркова, де ще не були розбудовані становища. Ще заки наші частини встигли окопатися, почався большевицький наступ. Запевнення, що перед нами є ще частини Вермахту, оказалися тим самим неправдиві.

Наступ большевиків був ведений піхотою, при сильній підтримці ґранатометів і артилерії, і тривав цілий день і ніч з 17 на 18 липня. Всі наступи були відбиті і становища втримані. Запримічено, що майже кожний большевицький вояк був озброєний машиновою пістолею т.зв. "фінкою".

Вечером 17-го липня прийшов наказ для обох куренів покинути становища і відступати на лінію Підгірці-Загірці. Перший курінь мав вийти зі становищ о годині 24, другий - о год. 4-ій рано. Ще попереднього дня, в часі боїв куренів, я відвідав обидва курені, разом з ад'ютантом полка, поручником Діце. Повернувшись вночі до Ясенева, я зайшов на квартиру д-ра Любинецького, що був полковим лікарем. Перед шостою год. ранку виїхав із села командир полка, а за ним його ад'ютант. Я покинув село в той момент, коли воно було під обстрілом скорострілів і танків. Опинившись на шосе в напрямі Олеська, я наздігнав другий курінь, що, згідно з наказом маршував в напрямі на Загірці. На роздоріжжі Олесько-Підгірці я стрінув командира штабової сотні, німця, і разом з ним подались ми в напрямі на Підгірці. З нами і була теж кінна чота полка. Ледви проїхавши 200 м., ми дістали сильний вогонь зі сторони щойно покиненого Ясенева. Курінь мав багато втрат вбитими і раненими. Моєї пропозиції, затягнути оборонну лінію, командир сотні не прийняв і чимскорше поїхав в напрямі Підгірець. За ним подалася і ціла сотня. В певній віддалі за ним посувався я з кінною чотою.

Доїжджаючи до Підгорецької гори, я стрінув важку сотню, зараз не пригадую, якого полка. Тим часом большевики напирали щораз сильніше. Мені не лишалось нічого іншого, як, зібравши скорострільників, затягнути провізоричні становища і відкрити вогонь. Невдовзі прилучився до нас відступаючий з напряму села Ясенева, відділ протипанцерної зброї "Пак", якому відразу вдалося знищити два большевицькі танки, що появилися на більше 300 метрів від нас.

В міжчасі почали надходити й інші старшини і розбитки від сторони Ясенева. Тоді я покинув моє становище і поїхав з кінною чотою до штабу Дивізії, що перебувала в ліску недалеко Олеська, щоб довідатися, де збирається наш 29-ий полк. Хочу підкреслити, що від несподіваного большевицького наступу наш другий курінь, як рівнож і інші частини Дивізії, поніс великі втрати. Це було між 6-8 год. ранку 18-го липня.

Доїжджаючи до команди Дивізії, я стрінув по дорозі нашого командира полка підп. Дерна, який сказав мені, що саме вертає з Загірець і що там збирається наш полк.

Підполковник від'їхав до штабу Дивізії, а я залишився при кінній чоті, чекаючи на його поворот. В тому ж часі приходила попри мене 7-ма сотня 2 куреня, пор. Данилишина. Після повороту зі штабу Дивізії, командир полка доручив мені перейняти команду над 7-ою сотнею і чотою кінноти, повести їх до села Загірці і там зайняти становища на горбі, в напрямі села Ясенева. Наказ було швидко виконано.

Большевики підсунулися на тисячу метрів і з трьох боків почали обстрілювати наші становища. Нам стало ясним, що село Підгірці, а принайменше його східня частина, вже зайняті большевиками. Щоб врятувати важку зброю, командир полка доручив сотням негайно відступати в напрямі села Олеська. Самі ж, тобто командир полка, ад'ютант, командир 2-го куреня сотн. Аллеркампф, його ад'ютант, командир штабової сотні пор. Вайс, хор. Л.Ортинський, старшина для доручень 29-го полка, хорунж. Чучкевич і я залишилися на старих становищах, вичікуючи на рештки наших частин. Скоро наше положення дуже погіршало. Спереду від Ясенева підходили большевицькі танки, а за ними піхота; в Підгірцях були вже большевики, а єдина дорога, ще не зайнята большевиками, була під сильним обстрілом ворога. Пробиватись туди значило посуватися по терені, що був вже під обстрілом большевицьких рушниць.

Тому, що не було іншого виходу, ми рішили пробиватися дорогою. При допомозі трьох авт, з яких одно було ушкоджене обстрілом, ми під сильним вогнем ворога проскочили критичний відтинок шляху і під'їхали до села Хватова. В Хватові долучились до наших сотень і зараз же почали організувати нову оборонну лінію обабіч шосе.

В цих становищах ми залишилися до 19-го липня, 12- ої год. в обід.

Цілий день 18-го і вночі на 19-те відбивали наші сотні ряд большевицьких наступів зі сторони Ясенева. Наступи вела большевицька піхота при підтримці танків Т-З4.

Згідно з наказом з Дивізії, ми мали тримати ці становища до 19.7., 12-ої год., щоб таким чином уможливити протинаступ наших танків, що мав за завдання розбити окруження і пробити нам вихід на захід. Не зважаючи на безпереривні большевицькі наступи і великі втрати раненими і вбитими, наказ було майже повністю виконано і становище залишено щойно о год. 11,15, 19-го липня.

Разом з командиром 2-го куреня, сотн. Алеркампфом я провів ніч з 18 на 19 на зорному пункті. Коло год. 6-7 ранку 19.7. був ранений командир полка. Його відвезено на головний перев'язувальний пункт в Підлиссі, а команду над рештками полку перейняв сотн. Алеркампф, залишаючи мене коло себе для допомоги.

Тому, що вогонь щораз кріпшав, а большевицькі танки під'їжджали на віддаль не більше 800 м., сотн. Алеркампф і поруч. Діце рішили перенести командне місце полка, яких півтора кілометра назад. На старому місці залишилися хорунж. Чучкевич, хорунж. Рудакевич і я. Біля 10-ої год. ґраната розбила нашу телефонну стацію і я з двома раненими стрільцями поїхав автом до Підлисся, до головного перев'язувального пункта. По дорозі кількакратно був під вогнем і щойно коло год 11,30 зміг повернутися назад. На старе становище одначе, не довелося повернути, бо вже під Олеськом польова жандармерія завернула нас, інформуючи, що східня частина села вже зайнята большевицькими танками.

Вертаємось, отже до Підлисся і зголошуємося в нашого раненого полковника о год. 12,45. Від нього дістаємо доручення: збирати рештки нашого полка і розбудувати оборону села Підлисся. В цей час село Підлисся, що лежить на рівнині, було заповнене всякого рода поїздами і вояцтвом. Це запримітило вороже летунство і цілий день безпереривно бомбило село й околицю. Теж дорога Підлисся-Почапи-Білий Камінь, якою відступали рештки чотирьох дивізій, була цілий день під обстрілом ворожого летунства, завдаючи великих втрат в людях і матеріялі.

Разом з ад'ютантом Діце приїхали ми до Почап, а під вечір 19-го осягнули село Хильчичі, що горіли по летунському налеті. Невдовзі прибув туди наш полковник з українськими і німецькими старшинами. На годину 2,30 наказано було почати прорив у напрямі Золочів-Красне. Назначеного часу виїжджаємо з Хильчич і їдемо в напрямі шосе Золочів-Красне. Нас зустрічав скажений вогонь всіх родів зброї ворога, що обсадив верхи Гологорів зараз же за залізницею. На короткий час постає деяке замішання, що його вдається швидко опанувати. Я з хорунжим Чучкевичем збираємо нашвидку пробоєву групу і після короткого слова до хлопців, кидаємось проривати кільце большевицького оточення.

Ми мали багато втрат, але все ж таки викинули большевиків з їхніх становищ. Давши людям короткий відпочинок, ми пробивалися далі в напрямі де сподівалися зустріти німецький фронт. Прорив з кільця не означав, що ми вийшли на територію вільну від большевиків. Їх був повний ліс, що його нам доводилося проходити. З моєю групою, що складалася з 30 - людей при 4-ох скорострілах, ми пробивалися далі, а дорогу вказували нам німецькі літаки, що кружляли над нами. Вже за горою на широкій поляні, ми стрінули другу групу, що саме прорвалася з кітла. Зі знакомих стрінули там раненого хор. Л.Ортинського, майора Ціґлера, хор. Фесселя. З ними тривав далі наш марш на захід. Коло 14 год. осягнули ми с. Жуків, де лишились на кількагодинний відпочинок. О год. 19-ій відмарширували в напрямі на Дунаїв.
My Webpage
Отредактировал irenasem (5 июня 2011)



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх