,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ДОКУМЕНТ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ Й НАЦІОНАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТИ
  • 5 июня 2011 |
  • 15:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 34523
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
Броди. Збірник статтей і нарисів за редакцією Олега Лисяка. Видання Братства кол. Вояків Першої УД УНА. Мюнхен, 1951, ст. 164.

Ця збірка є, за своїм змістом, значно ширша за свій заголовок, бо більше третини її присвячено статтям, що висвітлюють утворення Дивізії "Галичина" (лише по брідській катастрофі перейменованої на Першу Українську Дивізію Української Національної Армії), і то під засадничим кутом зору національно-визвольної рації. Редакція збірки заслуговує на беззастережну подяку й хвалу за те, що вона приділила належне місце обом відмінним між собою поглядам на цю історичну подію - принципово позитивному (статті Л. Ортинського "1 УД на тлі політичних подій 2. світової війни" і М. Хроновята "Паралеля між визвольною боротьбою українців у двох світових війнах") і принципово неґативному (стаття о. І. Гриньоха "Дивізія "Галичина" й українське підпілля"). Очевидно, обидві сторони наводять на користь власної концепції вельми істотні арґументи, які, зрештою, вже нераз з'являлися на сторінках української преси на еміґрації, і які остаточно розглядатимуть українські історики наступних поколінь, хоч і від них не конче можна сподіватись цілковитої одностайности в такому надзвичайно скомплікованому і багатогранному питанні. Тому, замість обстоювати тут нашу особисту опінію, яка, напевне, однаково нікого не спонукає зректися своєї власної, відзначмо радше, як дуже позитивний момент, що колись, як здавалося, засадничо непримиренні розходження дедалі поступаються перед більшим взаємним розумінням і певним поменшенням суперечностей (і саме через це та, зрештою зрозуміла, гіркість тону, якою відзначається вступна стаття редактора цілої збірки О. Лисяка "Битва без леґенди", видається насьогодні дещо анахронічною). Ті побоювання власне політичного характеру, які творення Дивізії "Галичина" викликало в середовищі українського підпілля виявились марними, як, з другого боку, марними виявились і занадто оптимістичні політичні розрахунки ініціяторів творення Дивізії. Особливої ваги доводиться надавати висловленому в статті о. І. Гриньоха переконанню, що "так ініціятори самої ідеї творення української частини, як і, особливо, учасники цієї збройної формації, мали таки перед очима українську рацію і бажали скріплення українського мілітарного, а в перспективі майбутнього розвитку й політичного потенціялу, не зважаючи на те, що в оцінці політичної ситуації і самого політичного фону, на якому події розгорталися, та в деяких тактичних прийомах... могли помилятися" (ст. 44). В усякому випадку, слід недвозначно відзначити, що "Першу Українську Дивізію творено не як формацію конкуренційну до УПА чи в противагу до неї" (Л. Ортинський) - що, зрештою, стверджується й дуже цінними фактичними матеріялами про конкретні зв'язки й взаємини між Дивізією і Командуванням УПА, поданими в статті о. І. Гриньоха і в додатковій статті-спогаді Б. Підгайного ("Два шляхи - одна мета").

З одним ідейно немаловажним пунктом у названих вище статтях мусимо, однак, рішуче не погодитись. В усіх них утворення 1 УД розглядається в рамах "леґіонової політики з українського боку" (хоч би як ту політику в деяких авторів виправдувалось). Проти такої термінології мусимо катеґорично застерегтись. То правда, що реорганізація Дивізії після брідської катастрофи і фактичне її використання німецьким командуванням на Словаччині та опісля в Штирії, дійсно, більш-менш відповідали до "леґіонової" функції Дивізії в рамах німецьких збройних сил; але цього не вільно вповні узагальнювати, зокрема, до первісної формації Дивізії "Галичина" - тієї, яка більш ніж на половину перестала існувати під Бродами - воєнно-історичний термін "леґіони" аж ніяк не пасує, бо до істотних рис т.зв. леґіонів належить насамперед те, що вони формуються на чужині; а поки якесь військо має своїм завданням безпосередню оборону свого рідного краю перед чужинцем-аґресором і оце завдання безпосередньо виконує - це так само мало "леґіони", як і ті українські горожани, що боронили за 14-15 віків свої міста проти кримсько-татарських наїздів - зовсім незалежно від того, чи очолювали їх литовські князі та воєводи.

Друга - більша - частина збірки присвячена фактичному описові брідської катастрофи. Вона містить дуже солідну і, скільки можна судити, об'єктивну, доповнену кількома шкіцами (та кольоровою мапою наприкінці книги), тактичну розвідку "Бій під Бродами" німецького майора В. Д. Гайке, кол. начальника штабу УД, що, мабуть, єдиний з живих насьогодні учасників міг дати суцільний образ брідських воєнних подій, і цілу низку дрібніших нарисів-спогадів окремих учасників, що в невимушеній мемуарній формі освітлюють окремі епізоди боїв або дію окремих частин Дивізії.

У своїй суцільності вони цілком переконливо і, мабуть, остаточно спростовують низку фальшивих леґенд, почасти зайвих, а почасти й шкідливих для нашої національно-визвольної справи - як от, насамперед, леґенду, начебто німецьке командування навмисне підставило 1 УД під найбільший удар, маючи на меті використати її як "гарматне м'ясо", а разом із тим і позбавитись її з політичних міркувань. Насправді німці втратили в брідській операції цілий свій 13 корпус, тобто, крім УД, ще й 4 з половиною німецькі дивізії (щоправда, чисельно вже дуже послаблені), і то аж ніяк не з вини командувача Дивізії ген. Фрайтаґа (якому можна з морального погляду багато чого закинути, але чиї накази ніколи не мали вирішальної ваги), і навіть не з вини командування того 13 корпусу, який совєти оточили через прорив ліворуч та праворуч від нього, а хіба що з вини командування 4 армії "Вермахту", яке тих проривів не зуміло передбачити, ні ефективно їм протидіяти, - хоч фактична відповідальність падає головним чином, звичайно ж, і не на армійське командування, а на "ОК Вермахту" та, в останньому рахунку, на самого "Фюрера". Моральна відповідальність німецького командування полягає в чомусь зовсім іншому, а саме - в тому, що воно, з суто політичних міркувань, не приділило до Дивізії достатньої кількости українських старшин та, особливо, українських кадрових підстаршин (а кадрові підстаршини становлять, як кожному відомо, справжній хребет усякого військового з'єднання). Влиття в Дивізію значної кількости німецьких старшин та підстаршин жадною мірою цього не компенсувало, бо вони, з національно-політичних причин, не користувалися в Дивізії належним авторитетом, а значною мірою й не були того гідні. Тим самим розвіюється ще й іншу леґенду - начебто вояки УД, що під Бродами вперше потрапили до фронтових - і то найтяжчих - боїв, бились гірше, ніж того слід було сподіватись. Навпаки - узгляднюючи названі вище обставини, доводиться справді дивуватися з того, що Дивізія билась в майже безнадійній ситуації аж ніяк не гірше, а подеколи й краще за вже загартовані в численних фронтових боях німецькі дивізії. Прорив частин оточених ворогом, незрівняно сильнішим і кількісно, і якісно (зокрема щодо повітряної та панцерної зброї), належить до таких самих героїчних чинів українського війська, як Крути і Листопадовий Зрив. Оце є та історична правда, яку розглядана нами збірка статтей остаточно і беззастережно встановпює - а разом із цим і ту національну справедливість, яку вже прегарно висловив один з її рецензентів - що "факт існування Дивізії був відновленням визвольного чину за Українську Державу".

My Webpage
Отредактировал irenasem (5 июня 2011)
Причина: Перенесла в рубрику "История"



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх