,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ВГЛЯД В ПРОБЛЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ І ЇЇ ВЕЛИКОЇ БИТВИ ПІД БРОДАМИ. Підполк. Михайло Ліщинський
  • 4 июня 2011 |
  • 18:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 92799
  • |
  • Комментарии: 6
  • |
0
Ті два ювілейні роки заставляють мене нині вглянути в згадані події вже в деякій мірі з історичної перспективи і зробити спробу на основі відомих мені історичних матеріялів насвітлити ті події так, як належиться висвітлювати події, які свого часу були темою дипломатичних розмов і поважних дискусій на форумі міжнародніх, дипломатичних взаємин поміж західними потугами, польським урядом і "вождями" в Кремлі.

В тій статті не думаю входити в полеміку, чи Дивізія була нам потрібна чи ні і не думаю сльозавитись над нашими втратами в боях Дивізії з ворогом, бо коли б нарід наш втратив в одвертих боях з ворогом стільки жертв, скільки мав без боїв через роки московської окупації, то нині ми напевно мали б свою державу. Для народу, який бореться за свою волю вартість мають жертви вояків і бойовиків і ті жертви не є даремними. Втратами без всякої вартости для визвольної справи є жертви московського народовбивства і це повинні мати на увазі ті, що шукають викрутів і оправдання свого, чи то неґативного, чи то пасивного відношення до збройної боротьби нашого народу за волю і свою незалежну суверенну державу. Мірилом вартости визвольних проблем не можуть бути критерії випливаючі з хвилевих ситуацій, бо визвольні проблеми це проблеми історичні і їх кінцеву вартість оцінить історія з перспективи цілого періоду визвольної боротьби. Нині, я зупинюся головно над тим, як проблема Дивізії заторкнула наших ворогів поляків і москалів і як ті вороги на неї зареаґували, бо це вже нині є до певної міри мірило важливости проблеми і кваліфікує її до поважних історичних студій.

Часто поляки підчеркують, що вони вже шістсот літ на наших етнографічних землях, але коли їм поставити питання, що вони за тих шістсот літ зробили для народу, яким володіли, відповісти позитивно на це питання вони не мають чим. Ми за час нашого співіснування з поляками прийшли тільки до одного висновку, що поляки не вміють навіть володіти власною меншою територією, а у відношенні до нас є звичайними грабіжниками чужої землі і майна. Їх становище супроти акту проголошення самостійности Карпатської України наглядно виявило, що вони не тільки є ворогами визвольного руху українців, які долею трагічних обставин були включені силою до їх державної території, але рівнож ставляться ворожо до відбудови української держави на тих територіях, які на протязі історії ніколи в склад Польщі не входили. Ніколи не можемо, забути того як ентузіястично "віватували" вони на честь мадярів, як ті в варварський спосіб ліквідували українське відродження Карпатської України. "Браця мадзяжи напіймисє віна" кричали пограничні польські війська при зустрічі з мадярами на границі Карпатської України. Не має тут місця згадувати про ці кривди, яких наш нарід на протязі історії зазнав від поляків безпосередньо, або при дуже активній допомозі поляків, від окупантів наших етнографічних, а колись наших державних територій. Всеж таки пригадую яку мерзку пам'ять залишили на наших територіях "польські фольксдойчери" і "зондердінст" який в 90% складався з поляків з Поморя, Познанщини і Шлеська, себто тих територій, які до вибуху другої світової війни були під Польщею і нині до Польщі належать. Всі ті "герої запілля" в часі німецької окупації відзначились звіринною жорстокістю, а до речі треба пам'ятати, що майже всі вони, це колишні члени польської шовіністичної організації "Стшелєц", або інших польських шовіністичних "звйонзків". Тих польських патріотів в німецьких мундурах були сотні тисячі і їх головним завданням було гнобити українців на територіях зайнятих німцями. Поляки хваляться, що вони не мали Квіслінґа. Квіслінґа направду не мали, але далеко бруднішу роботу для німців виконувала їхня "зондердінтська псярня" і їх "дольмечери" і "дольмечерки". Польське громадянство і уряд польський закордоном не здобувся на заклик до цієї варварської галайстри і не робив заходів припинити сваволю своєї голоти на наших, землях, але як ми зачали для власної оборони перед знущанням і евентуальною майбутньою большевицькою масакрою організувати своє підпілля і Дивізію то поляки счинили несамовитий вереск "про українське жезі" і українську коляборацію з німцями, хоч добре знали, що наше збройне підпілля до німців ставиться вороже і має часті бої з німецькими окупантами нашої території. Рівнож добре вони знали, що Дивізія була призначена виключно до боїв проти Червоної Армії, бо, нині знаємо з опублікованої збірки статей півофіціяльного речника польського уряду в Англії І.Матушевського, яка під заголовком "Ганьба чи хвала" появилася в 1945 році друком в Єрусалимі, то українські компетентні чинники, при організуванні Дивізії, повідомили підпільним шляхом захід про це, що Дивізія має завдання і буде воювати тільки проти комуністів і Кремля.

Підполковник Мих. Ліщинський на пластовому таборі

Всеж таки польський уряд в екзилі виступив проти Дивізії. В своїм офіціозі "Ржечпосполіта", в часі організаційної акції набору до Дивізії, цей польський уряд виступив зі заявою, що вступ до Дивізії цей уряд вважає "державною зрадою" і добровольці Дивізії будуть карані згідно з польськими законами про державну зраду. Хіба нині не потрібно доказувати "гохштаплєрства" польських україножерів, бо це гохштаплєрство підтвердила історія. Але все ж таки з огляду на це, що справа Дивізії була дебатована на міжнародному форумі в дипльоматичних розмовах, а навіть посольських інтерпеляціях у Великій Британії, варто дещо глибше вглянутися в заторкнені і до певної міри пов'язані протибольшевицькою боротьбою справи.

Вже тоді польський екзильний уряд знав про злочин, якого допустився Кремль супроти польських полонених офіцерів в Катині. Кремлівські людолови і душогуби взагалі не мали потреби забирати польських вояків в полон, бо поляки не були з СССР в стані війни, а польське військо віддало большевикам загарбану колись у нас територію без боїв. Спільна аґресія німців і большевиків супроти Польщі була безсумнівна, як рівнож, польський уряд мав повні інформації про злочини, яких Кремль на загарбаних територіях допустився. Знали рівнож добре поляки і про те, що Кремль має вже готовий для Польщі уряд і напевно мали вістки про це, що комуністичні аґенти на території Польщі потайки "вербують" поляків до "Польської Бриґади", яка має завданням стати зав'язком польської комуністичної армії. Всі мною вичислені історичні факти ясно вказували, що Кремль не погодиться ані віддати полякам зайнятих земель східнього пограниччя, ані навіть реставрувати давного уряду і ладу в Польщі. Здоровий глузд і державна польська рація вимагали вже тоді розпочати на Заході акцію, яка освідомила б Захід про політичну ситуацію і в Польщі і на територіях загарбаних Кремлем по першій світовій війні, і в повній ширині розвинути картину тих подій, які вказували б, що український нарід і всі поневолені народи не коляборують з німцями і не воюють проти Кремля для поширення колоніяльної території гітлерівського Райху і підтримання його могутньости, а воюють для здобуття своїх самостійних держав. Поляки однак навіть і на таке насвітлення проблем, пов'язаних з існуванням дійсно вільної і незалежної Польщі, не спромоглися і навіть згаданий публіцист Іґнаци Матушевскі в згаданій мною публікації обмежився тим, що ствердив лише, що творення українських військових частин до боротьби з Червоною Армією не треба уважати за мілітарну коляборацію на користь німців і закваліфікував творення Дивізії як акцію самооборони проти відомого московського народовбивства.

Іґнаци Матушевскі був публіцистом і політиком високого рівня. Він знав дуже добре, що в українській акції організації збройного підпілля і Дивізії лежить в основі ціль створення української держави, але висунений ним арґумент про нашу збройну боротьбу хотіли поляки тільки використати для того, щоби доказати західнім альянтам, що українці не уважають окупації Кремлем земель приналежних до Польщі за визволення, хоч ті землі прилучено до Української Радянської Республіки і тому ті землі повинні бути повернені Польщі. Як бачимо з того, то короткозорість поляків є невилічимою хронічною хворобою. Навіть історія їх державного відродження не зуміла переконати їх, що постійне існування Польщі є зумовлене конечністю розвалу московської колоніяльної імперії і державним відродженням поневолених народів. Чотири розбори Польщі вказують на це, що постійне існування Польщі як самостійної, дійсно незалежної держави польського народу, в теперішнім укладі політичнім є неможливе. Це ствердження тепер поширюється на всі сателітні держави, з яких Чехія і Польща є на шляху комплетної зміни свого навіть сучасного статусу, бо політика Кремля змагає до перетворення цих держав в республіки СССР. По ліквідації китайського конфлікту Кремль захоче пересунути свої границі дальше на захід.

З черги хочу вглянути в проблему організації Дивізії з позицій Кремля. Від великої битви Червоної Армії за Москву, а головно від великої битви панцирних армій в районі Курська, в якій Червона Армія знищила офензивну спроможність німецьких панцирних дивізій і від капітуляції Сталінграду, бойова ініціятива на фронті переходить на сторону Червоної Армії. Німецька ударна сила перестала існувати і поволі міць німецької армії упала в оборонних боях проти переважаючих, сил, якими диспонувала Червона Армія. Всі протиудари німецької армії не були всилі відбити втрачених позицій і зуміли тільки на якийсь час спинити наступ Червоної Армії, яка затримки на фронті використовувала на підкріплення свого фронту новими силами і бойовим вирядом та матеріялом.

Німці покладали ще надію на "чудесну зброю" і свою стратегію та бойову тактику, але, як знаємо, то "чудесна зброя" з'явилася щойно по капітуляції в руках американців, а відтягання ворога від баз постачання відступами на захід допровадило лише до повної зневіри, вояка на фронті, а Червоній Армії сподіваної шкоди не принесло, бо Кремлеві вдалося втягнути до боротьби проти німців всіх, своїх громадян, а західні альянти доставили Червоній Армії стільки бойових матеріялів, що Червоній Армії відтягнення від "баз постачання" зовсім не пошкодило. Червона Армія диспонувала такою масою транспортових, засобів, що була в спроможності перекидати на протязі дуже короткого часу цілі дивізії на підкріплення відтинку і пересувати бази постачання там де вони були потрібні.

В користь Кремля працювали за гроші аґенти у всіх тих державах, які мали вплив на тодішні політичні події. Навіть, як нині вже знаємо Кремль мав свою добре розвинену шпигунську сітку в Німеччині. Ця шпигунська сітка мала назву "Роте Капеллє" і мала зв'язки з найвищими німецькими чинниками і в політичній і в мілітарній ділянці.

Може це виглядає на парадокс, але є незбитою правдою це, що найбільше помогли Кремлеві таки німці. На цю тему можна було б написати цілі томи. Я обмежуся тільки до вгляду в цю справу кількома реченнями. Кремль маючи досить війська і матеріялів до ведення війни мав тільки один великий клопіт, а саме: внутрішні настрої в країні. В тій проблемі йшлося про це, як викликати в народі і в війську переконання, що війна з німцями, це просто війна за фізичне існування громадян совєтської території. Дрібні полегші для народу не вистачали на зміну наставлення громадян СССР до режиму і війни і тут власне на поміч Кремлеві прийшли німці, які своїми варварствами на окупованих територіях поставили проти себе навіть і тих, які сліпо вірили, що розвал СССР принесе народам волю. Німецька адміністрація своїми явними злочинами супроти населення окупованих територій кожного дня виявляла, що на зайнятих територіях панами будуть німці, а народ є і буде невільником, без найосновніших людських прав. Поставлений поміж молотом і ковадлом громадянин "тюрми народів" вибрав молот з додатком серпа, як конечне зло, бо по другій стороні фронту чигала смерть за найменший ухил проти німців. Поміж лавами вояків Червоної Армії розкольпортовано достовірний матеріял з річевими доказами на це, яка доля зустріла тих полонених, які на початках війни попали в полон до німців. Стирти закостенілих на морозі трупів, кістяки не подібні на людину в мундурах Ч. А. за дротами під сторожними вежами, шибениці по селах і містах, зайнятих німцями, помалу прихиляли івояків і цивільне населення на сторону Кремлю. Спеціяльно вислані на лінію фронту далеко в запілля розвідчики з подивугідною справністю надсилали звіти про німецькі злочини над населенням на занятих ними територіях і цей матеріял часто навіть зладжений німцями і викрадений в них потайки, виявляв правдиве обличчя - німецької "нової Европи". Вояки Червоної Армії почали серйозно воювати, а нарід почав всіма силами працювати для фронту.

Дещо інша ситуація була в Галичині. Німецькі звірства ще не осягнули того позему, що звірства Сталіна і Кремля в часи большевицької окупації Галичини в 1939-1941. Німецький окупаційний режим був дещо м'ягший, хоч і тут кожного дня падали жертви німецького варварства, але все ж таки "губернатор Франк" ще райхскомісарові Кохові не дорівнював. Крім того на тій території де в дійсності творилась Дивізія і УПА ментальність народу була дещо інша, як на східніх землях України. Тут також в німецьку перемогу не вірили а свою політичну орієнтацію спирали на надію, що і Німеччина і СССР в боротьбі проваляться і що поневоленим народам прийдеться творити свої держави в подібних обставинах війни, як в 1917-18 р. В роках Визвольних Змагань ми програли головно через брак сильної армії. До боротьби з ворогами наші сили були заслабі і не вистарчальні. З тих причин наші провідні круги хотіли завчасу за всяку ціну створити армію і перетривати німецьку окупацію до розвалу Райху і СССР.

Заходи українців в Галичині створити армію були відомі Кремлеві. Рівнож знали в Кремлі про зріст українського бойового підпілля, значення якого зростало в міру того які осяги мало підпілля в своїх діях. Кремль відразу зачув загрозу, якої розмір залежав від того, які конкретні цілі осягло формування мілітарних частин. Мілітарна акція в Галичині загрожувала Кремлеві в його внутрішній ситуації і в його зовнішніх взаєминах і будучих плянах його аґресії на захід. Для Кремля ідея самостійної української держави це динаміт, який розсаджував основи існування СССР. В міжнародних взаєминах наш виступ до збройної боротьби дискредитував повністю пропаґанду Кремля, який прилучення західніх українських земель до Української Радянської Республіки, представив на заході як визволення.

Захід, який цілий час протягом війни підчеркував все дуже яскраво, що боротьба ведеться за волю людини, став перед проблемою що в СССР з волею людини щось не зовсім в порядку і щось не зовсім в порядку справа визволення наших західних земель Кремлем.

В пропаґанду Кремля про українських буржуазних націоналістів і фашистських коляборантів було важко повірити подібно, як було важко повірити, що на нашій території наплодилося стільки фашистів і то тоді, коли на захід пересякали чутки про УПА, яка вже тоді започаткувала досить серйозну акцію проти німецької окупації. Як що та констернація не була на заході використана повністю на нашу користь і на користь боротьби проти комунізму то вина в тому і наших сусідів в екзилі і нашої старої еміґрації яка дала себе затуманити комуністичній пропаґанді, що просто очаділа нею і наслідки того очадіння ми ще відчували довгі роки по нашім приїзді тут. Просто прикро, що серед цієї скількости людей які тут вже були і які до речі мають дуже високі аспірації до провідництва не знайшлась одна однісінька людина, яка відважилася б сказати правду про нашу боротьбу з окупантами і відповідно насвітлити наші зусилля створити збройну силу в часі війни і наш виступ на фронті проти Кремля. Щойно наша акція в Німеччині по капітуляції спрямувала ментальність заходу на правильний шлях аналізи нашої проблеми а вислідом тої аналізи була зміна становища заходу до репатріяції і до вояків Дивізії.

Кремль вичуваючи небезпеку з акції формування в підпіллі і явно українських військових формацій рішився на рішучий удар на цю територію де знаходився центр тої акції. Центром тим був Львів і хоч мілітарно большевицька аґресія на захід не повинна йти по шляху на якім лежить Львів, то однак Кремль пересунув напрям операцій і зладив плян офензиви, якій поставив завдання взяти Львів і його околицю "глибоким окруженням".

Офензива та увійшла осібним розділом до історії другої світової війни, яку видано в Москві 1962 р. Тоді щойно перший раз основніше подано матеріяли про офензиву на Львів. Історію опрацьовано в Інституті Марксизму і Лєнінізму при ЦК КПСС в відділі історії великої вітчизняної війни і вийшла вона під колективною редакцією під наголовком "История Великой Отечественной Войны Советского Союза 1941-1945" у великих, шести томах. У четвертому томі цієї історії є на сторінці 210 осібний розділ, який має заголовок "Окружение вражеских войск в районе Брод. Освобождение Львова". Сторінки перед розділом подають точні дані про це, як приготовано ту операцію і в самому розділі поміщено докладний плян розташування великих сил Ч. А. на вихідних позиціях напроти відтинку Дивізії і міста Броди та розвиток офензиви і операцій на відтинку де стояла Дивізія на позиціях. Тому кілька місяців назад в Журналі "Сурмач", який неперіодично виходить в Лондоні була поміщена обширніша моя стаття на тему брідської битви.

Зі студій різних матеріялів пов'язаних з операціями підпілля і Червоної Армії знаю, що не тільки затрівожила Кремль організація Дивізії і формування УПА. Кремль довідався, що польське підпілля також старається обсадити Львів і його околицю своїми відділами і розуміється проти такої ситуації Кремль ладиться до цього, щоби заздалегідь перевести блискавичну операцію, в якій було б захоплено всі ворожі Кремлеві сили згруповані біля Львова. В дійсності ті сили не існували в тому розмірі, як уявляв собі Кремль, а як навіть існували то видно, що не були до якоїсь спільної акції готові, бо якоїсь спільної акції в обороні Львова і околиці не переведено.

Переведення операції на Львів доручив Кремль ген. Конєву, який зараховується як один з ліпших генералів Ч. А. Операцію ту мав перевести ген. Конєв силами "1-шого Українського фронту", який особливо до тої операції скріплено. Нині з поданих в згаданій історії матеріялів ми точно знаємо, які величезні сили приділено Конєву, що рівнож потверджує мій погляд, що операції Ч. А. на Львів посвятив Кремль з політичних моментів особливу увагу, бо видно боявся, щоб Львів не став для комуністів черговим Альказаром.

Для насвітлення проблеми і важливости битви Української Дивізії в районі Бродів поміщені в згаданій історії матеріяли мають величезну вартість. Розгляд даних поданих в цих матеріялах щойно вказує нам, які величезні сили кинув Кремль, щоб захопити Львів а тим самим і Дивізію глибоким окруженням. Рівнож для оцінки Дивізії як бойової одиниці українських добровольців, подані чисельні дані про сили Ч. А. в операції на Львів є неоціненої вартости, бо щойно з тих чисельних даних кожний бодай трохи мілітарно грамотний чоловік може легко побачити, в якому положенні знайшлася Дивізія на фронті і яке величезне завдання стояло перед Дивізією, яка опинившись в першій бойовій лінії і, через відступ німецьких частин з тої лінії, дістала автоматично завдання зв'язати як найдовше колони панцирних армій і піхоти та кавалерії Ч. А. Ми знаємо дуже добре що німці з відомих нам кожному причин подавали про битву під Бродами такі реляції, які Дивізію зробили б жертвенним козлом того розкладу, що постав на відтинках фронту, який німці без наказу потайки залишили. Ті реляцїї мали на цілі оправдати німецького командира Дивізії, який під важким ударом Ч. А. на частину Дивізії просто заломився до того степеня, що дістав нервовий розстрій і зрікся команди. Мають вони рівнож оправдати полкових командирів-німців, які хоч так з погордою ставились до нашого вояцтва, але в рішаючий момент не відважились взяти команди над Дивізією і в слід за командиром подалися в запілля. В нормальних обставинах, всі вони повинні відповідати перед полевим судом просто за дезерцію з фронту, але з огляду на це, що ані один українець-старшина на команднім пості не зійшов з фронту і з огляду на велике число німців, які опустили свої частини в небезпеці ту справу затушовано по дуже неприємній для німців історії. Тому, що історія так ціхує німецьке відношення до українського командного складу наведу її в скороченні.

Німці конечно хотіли знайти таких українських командирів, яким можна було приписати якусь вину і поставити під польовий суд. По довгих шуканнях причепилися вони до командира куреня українця і по точнім переведенні слідства заледве могли висунути йому закид, що він не мав своїх відзнак на мундурі. В дійсності покарати його за це не було підстав бо його блюза з відзнаками пропала в румовищах збомбардованого перев'язочного пункту, де скинув він її, щоб лікар міг перев'язати і здезинфекувати його рани. Однак німці і за таку благу "провину" звільнили його з Дивізії.

Для насвітлення проблеми битви під Бродами варто подати ще і інші німецькі небелиці. Німецький генерал Лянґе в своїй об'ємистій кільканадцяти-томовій праці про другу світову війну накидається з оскарженням на Дивізію, що, мовляв, німецькі відділи мали труднощі в рухах на фронті бо наша Дивізія затарасувала возами дороги при фронтовій лінії. Цей закид правдивий, тільки інтерпретація його прямо тенденційно брехлива. Відступаючи з фронту німці старалися забрати рівнож і свої табори, якими рушили по дорогах на захід. А Дивізія одержала наказ "латати" ворожі вломи у фронтовій лінії і опущені німцями відтинки. Зовсім зрозуміло, що йдучи на передну лінію фронту до бою мусіли наші відділи брати свої амуніційні вози і весь бойовий виряд, бо без тих засобів немає можливости вести боїв. Посуваючись на фронт попали в полосу забльокованих відступаючими німецькими відділами доріг, а що німці відступали не одною кольоною, а трьома рядами возів, то тим самим на дорогах постав "просто корок", який загамував рух. Ця суматоха на дорогах збільшилася, коли вони заповнились возами втікачів, які також колонами сунули на захід зі збомбардованої Ч. А. полоси фронту. На ту гущавину возів налітали численні ескадри бомбовиків Ч. А. і розбивали колони з возами і дороги та мости. В тих умовах Дивізія просто виладовувала свої вози і розподіляла амуніцію між своїх вояків, а вози залишала на розвалених дорогах, по яких просування возів було вже не можливе. Рівнож нісенітницею ген. Лянґе є твердження, яке він подає на основі інформацій від "знавця українських справ", що до Дивізії комуністи прошмуглювали поважне число своїх саботажників, які нібито зчинили вмисне суматоху в військових формаціях. Тут вже просто і сміятись болісно, що німці так мало визнавалися в українській мілітарній проблематиці і тому не диво, що опинились черговий раз в катастрофі маючи такого рода фахівців від справ народів, які рішилися виступити до боротьби проти большевизму.

Закид про затарасування доріг можна збити навіть дуже легко матеріялом поданим в згаданій мною совітській історії. В початкових реченнях про "бродський котел" автори історії просто явно подають - дослівно перекладаю рядки з історії: "На початку наступу 1-шого Українського Фронту розвідка розвідала, що на декотрих відтинках є можливий передчасний відступ противника із зайнятих позицій в глибину оборони". Дійсно так і сталося. Не тільки "декотрі" німецькі відділи відступали, бо в дійсності відступили тоді всі відділи передніх позицій залишаючи на задах відступу свої троси і малі числом частини для обезпечення відступаючих колон і таборів. А вже просто на "ґротеску" кваліфікувати можна подію, яка притрапилась самому командирові "Дивізії" ген. Фрайтаґові, який найзавзятіше накидався на Дивізію мимо того, що залишив Дивізію просто в катастрофальній ситуації і утік з фронту. Охоловши поза фронтом, рішив він об'їхати вишкільні пункти, де школилися молоді старшини. При таких відвідинах старшинських шкіл збирав майбутніх старшин Дивізії і лаяв їх, як українців за катастрофу під Бродами, в якій ніби то мали б завинити вояки Дивізії. А що як звичайно не перебирав в словах у своїх лайливих промовах, то при одній такій візиті в школі, командир школи, до речі також німець, перервав йому його лайливу тираду і застерігся проти такого трактування старшин. Маючи, видно, почуття справедливости, він просто заявив, що в Берліні є вже точні звіти з подій під Бродами і там є переконання, що вояки Дивізії під Бродами воювали по геройськи, і за окруження під Бродами Дивізія не несе жадної відповідальности. По тій візиті ген. Фрайтаґ подався до Берліна і там прийняв "лицарський хрест" за бойову поставу Дивізії під Бродами. Якеж було здивування вояків Дивізії, коли в своїм з тої нагоди випущенім "пастирськім листі", як названо його звернення до вояків, він дякує воякам за їх бойові зусилля під Бродами і подає до відома, що за це дістав він "лицарський хрест". Про епізоди виступів Фрайтаґа і його компромітацію в очах вояків Дивізії згадує досить гірко шеф штабу Дивізії, німець, майор Гайке.

По тій вступній аналізі обставин пов'язаних з подіями під Бродами приступаю конкретніше до самої битви, щоб з історичних джерельних матеріялів читачі мали свій погляд на ситуацію в якій воювала наша Дивізія під Бродами, бо не знати з яких причин, час до часу, на сторінках нашої преси подають автори статей реляції німців без коментарів, не зважаючи приміром на це, що реляції ті є просто в багатьох точках тенденційні і мають на цілі оправдати дезерцію командира Дивізії і шефа його штабу, який також подався на захід разом з командиром, і німецьких командирів полків, які також без наказу відійшли на захід. Все це ніби робиться в ім'я історичної правди, апе чомусь в ім'я історичної правди не справлено тих "р е л я ц і й" з історичними матеріялами, які висвітлюють мимо волі правдиву ситуацію під Бродами. Історія подає, що для "успішного виповнення задачі Ставка підкріпила 1-ший Український Фронт дев'ятьма інфантерійними дивізіями, артилерійськими і спеціяльними з'єднаннями і частинами". Крім того в цілі скомплектування виряду частин фронт одержав 1 100 танків, 2747 гармат і мінометів. В склад фронту входило сім армій (3-та ґвардійська, 13-та, 60-та, 38, 1-ша ґвардійська, 18-та й 5-та ґвардійська, три танкові армії 1-ша, 3-та ґвардійська і 4-та т.а., 2-га й 8-ма воздушні армії, дві кінно-механізовані групи. Кінно-механізована група під командою ген.-лейт. В.К.Баранова, яка складалася: з 1-шого ґвардійського кавалерійського корпусу і 25-того танкового корпусу. Кінно-механізована група під командою ген.-лейт. С.В.Соколова мала в свойому складі 6-ий ґвардійський кавалерійський корпус і 2-ий танковий корпус. Всього війська Червоної Армії було в складі того фронту 80-ть дивізій (з того 6 кавалерійських, 10-ть танкових і механізованих корпусів і 4-ри самостійні механізовані бриґади. Крім того в склад фронту входипи 2-гий чехословацький армійський корпус. На фронті мав ген. Конєв 13900 гармат і мінометів калібру 76 мм і вище, 1614 танків, 2806 пітаків та 843 тисячі бійців.

Сили правого крила фронту дістали завдання форсувати прорив шириною 12 кілометрів в напрямі на Раву-Руську і ту операцію переводила 3-та ґвардійська армія і кінно-механізована група ген.-лейт. Баранова (спец. група. - Примітка автора). На Львівському напрямку наступали війська центру фронту, в скпаді якого бупа 60- та армія, 3-та ґвардійська і 4-та танкова і кінно-механізована група ген.-лейт. Соколова. В тому напрямі удару наступ мав прорвати оборону на відтинку 14 кілометрів.

Довжина доручених до прориву відтинків в порівняню до призначених до удару армій вказує, як густо дивізіями обсаджено відтинки прориву. Решта сил або охороняла крила або творила бойову резерву, яку в ході операцій також ген. Конєв мусів кинути на фронт прориву. Історія точно подає ціль напрямків удару і операцій - подаю дослівно за істориками: "Плянувалося в ході наступу окружити і знищити згрупування ворога в районі Бродів". В наступі на Львівському напрямку співдіяли також сили першої ґвардійської армії, яка мала вдаряти в напрямі на Станиславів-Дрогобич.

Офензива почалась 13 липня 1944 р. артилерійською підготовкою і бомбардуванням позицій великими з'єднаннями авіації, яка опанувала повітря так, що німецьке летунство взагалі на фронт не показалося (брак бензини).

Немає тут місця описувати докладніше операції на відтинках прориву і я подам тільки важливіші моменти битви. Удар ворога був так сильний, що вже 15-того липня Червона Армія загрозила головній лінії розташування Дивізії, бо поодиноких вломів в німецькі позиції було за багато і їх залатати не було сили. Історики подають, що в наступі у львівському напрямі, наступила затримка і заплянованого прориву повністю осягнути Червоній Армії не вдалося. 60-та і 38-ма армія застрягли і ген. Конєв був змушений підкинути в бойову лінію танкові сили на загрожений відтинок. Наш землячок, ген.-полк. Рибалко, який командував третою ґвардійською танковою армією, дістав наказ вести в бій головні сили армій і наступати в напрямі на Красне, а 15-ій інфантерійський корпус при піддержці летунства дістав завдання зайняти Сасів - Золочів. 16-го липня вдалося тим формаціям прорватись в район Золочева. За третою армією ген. Конєв кидає в бій на наші відділи 4-ту танкову армію під командою ген.-полк. Лелюшенка, але через сильні протиудари 17 і 18 липня не вдалося ген. Лелюшенкові увести цієї армії повністю в акцію головного напрямку наступу і вона застрягла зв'язана в боях.

Помимо завзятих боїв всеж таки вдається Ч. Армії окружити Дивізію і нечисленні рештки німецьких частин і операцією кінно-механізованих груп під кінець 18 липня замкнути котел окруження в районі Буска.

Зачалися бої в котлі і зусилля нашої Дивізії прорвати сталеву лінію окруження. Чотири дні 60-та армія і 3-та армія старалися не допустити до прорубання проривів, але надаремно. В одвертих завзятих боях вдалося нашим відділам під командою українських старшин прорватись в кількох місцях. Найбільший бій за прорив йшов біля Княжого і Гологір. Червоній Армії не вдався плян упокорення гордих воїнів з левиками на рукаві, що від атаки до атаки відважно ішли в бій з окликом: За Україну хлопці, вперед, ще раз за Україну. В полон взяти Дивізію не вдалося. Нашим вислужникам Москві, ген. Рибалкові і Лелюшенкові, не вдалося зробити Сталінові наймилішого презенту з війни і подарувати йому на "дефіляді полонених" нашої гордої ідеєю стремління до волі Дивізії. Не вдалося рівнож перевести наших полків в полоні вулицями Львова перед трибуною Микити Хрущова і упокорити дороге нашому серцю місто, з якого пам'ятного 1943 року ми, добровольці Дивізії, в струнких колонах в повені квітів вийшли на шлях боротьби за волю свого народу і свою державу. При тій нагоді хочу сказати, що пізніший диктатор на Кремлі, Микита Хрущов, був з рамені Сталіна начальним політичним комісаром і мав верховну політичну владу над всіми арміями 1-го Українського Фронту.

Мабуть на глум історії СССР тойже Микита Хрущов, який викинув Сталіна з мавзолею в Москві репрезентував свого вождя Сталіна на "святі" на ринку у Львові, у місяці серпні 1944 року, якою то маніфестацією відмічено нову большевицьку окупацію наших земель.

Тепер під кінець варто бодай коротко зупинитися над тим, як виглядав відтинок фронту в якому ми зайняли свої позиції на нашому боці. Дивізію приділено в склад ХІІІ армійського корпусу який мав чотири піхотні дивізії. Корпус не мав танків. Корпус входив вправді в склад 4-ої танкової армії, яка танковою була лише по назві, бо, як сам шеф штабу Дивізії майор Гайке подає, мала лише около п'ятдесять танків, з якого то числа тільки кільканадцять мало бензину. Корпус був розташований обабіч міста Броди. Його дивізії слабі, бо вже від довшого часу Корпус жодного поповнення не дістав взагалі. Запасних частин він також не мав, бо ввесь його запас зужито вже в боях. Дивізія дістала відтинок довжиною 36 кілометрів і його обсаджують наші три полки. Вони розбудовують головну бойову лінію, в якій Дивізії прийдеться воювати, якщо ворог прорве фронт напроти становищ тої лінії. Фюзилірський курень обсаджує висунені позиції перед головною лінією вже під обстрілом ворога. Летунства по нашому боці зовсім нема, а літаки "чекають на бензину" вже місяцями. Брак повітряної розвідки взагалі дезорієнтує командування, яке навіть не вірить в звіти про це, що ворог прорвався через лінію, яку тримали німецькі дивізії Корпусу. Наша Дивізія має також малі запаси амуніції, а палива не більше, як на три дні операції. Виглядів на поновлення майже нема. Моральний стан нашого стрілецтва дуже високий, бо наше населення трактує стрільців, як захистників від лиха, яке над народом нависло. Ситуація і настрій в німецьких рядах просто пригноблюючі. Німецькі дивізії в постійному відступі не мають надії на поліпшення ситуації. Це я вичув з візити, яку зложив мені в моїм команднім бункрі німецький гавптман, який в розмові зрезиґновано заявив мені: Нас в дивізії є вже лише понад кількасот вояків. "На трасі оборонних боїв ми маємо постійні втрати і коли я порівную віддаль, яку ми пройшли відступаючи зі стратами то мій гріб мав би бути десь поза Краковом і то тільки у випадку, коли я згину останній".

Зайнявши позиції треба було розвідати бодай частинно дещо про ворога, але на превеликий жаль ані команда Дивізії, ані ми, командири частин Дивізії, не могли навіть від підпілля довідатись про ситуацію по ворожій стороні і щойно по війні тепер, з історії довідуємося про сили ворога і ситуацію на його боці.

З большевицької сторони всі панічно втікали на захід і одинокі вістки, які ми мали це ті, що ворог диспонує великими силами, що виявилось вже в перший день його наступу.

Ми тепер вже з історії знаємо, що до операції прориву ген. Конєв кинув 70% своїх піхотних сил і 90% панцерних сил. З бойового досвіду знаємо, що звичайно проти кожної нашої сотні по ворожому боці був полк та різні додаткові, спеціяльні, частини. Історики подають, що на одному кілометрі фронту діяло від 150-250 гармат і мінометів. Треба рівнож пам'ятати, що Ч. А. під час тої операції була добре вивінувана в машинову зброю а ґвардійські полки були вишколені не гірше від нас.

Наша Дивізія в першій оборонній лінії творила так звану "засуву" то значить мала становища за лінією окопів на такому відтинку, на якому командування сподівалося головного наступу ворога і мала завдання в разі прориву фронту стримати ворога на "засуві" і зв'язати його в боях.

До такої дії Дивізія однак не дійшла, бо коли ворог прорвав фронт на крилах і німецькі дивізії зачали з передової лінії відступ, то головне Командування Корпусу рішило рушити нас з позицій, щоб ми в боях стримали ворога і латали прориви. Цей приказ був однак не на часі, тому, що удар в німецькі частини був такий сильний, що цілий їх відтинок розсипався частинно під безпосередніми ударами, а в багатьох випадках німці просто без наказу вночі відступили. Відступаючих німецьких частин не стримано і ми силою ситуації перебрали весь тягар битви. З нами силою ситуації мусіли піти в бій рештки німецьких частин, які охороняли відступ своїх дивізії. Тяжко сказати скільки разом виносили наші сили, але видається мені, що в бою не було більше, як 15.000 (п'ятнадцять тисяч) вояків себто около дві слабші дивізії і ті сили мусіли зводити бої з кількома арміями ворога.

Німці у своїх реляціях подають про свої бої з ворогом. Можна було б віднести вражіння, що німецькі дивізії також тримали свої позиції і на них воювали. Це однак є незгідне з правдою. З хаотичного відступу німецьких дивізій скористав ворог і переганяючи змотиризованими частинами відступаючі дивізії старався знищити їх. Тому то перший звіт, що дещо вияснював нам, що сталося на відтинку фронту ми дістали з нашого запасного полку, який стояв поза нашими лініями.

Історики Ч. А. подають, що в кількох випадках Червона Армія була в дуже важких ситуаціях і ген. Конєв був змушений кинути в бій всі резерви свого фронту. Рівнож мусів він викликати на допомогу летунські з'єднання з-поза фронтової лінії і це додатково приділене до боїв летунство перерішило бої в користь Ч. А. І так, наприклад, при введенні в бій своєї армії наш "земляк" ген. Рибалко, який мав завдання знищити наш опір, попав в критичну ситуацію. Ген. Конєв висилає йому на допомогу летунство, яке на протязі п'ятьох годин бомбардувало наші частини і за той час виконало 2000 (дві тисячі) летів, з того числа 1500 летів припадає на бомбовиків.

Порушені в тій статті справи вимагають дуже послідовних студій з яких матеріяли могли б стати підставою до точніших аналіз порушених тем. Я ограничився лише до кинення канви на події того часу і великий бойовий чин нашої Дивізії. Чи це комусь подобається чи ні, але на основі поданих матеріялів ми можемо ствердити, що битва нашої Дивізії під Бродами, це одинока великого маштабу битва наших новітніх визвольних змагань. Ще ніколи наше військо не перевело такої операції і ще ніколи не вели ми одної битви понад десять днів з так великими силами всіх родів зброї ворога. Є пересадою твердження, що наша Дивізія була під Бродами розбита. Ця просто нефаховість і якась паталогічна пасія до постійного збільшування почуття нашої меншевартости такі погляди ширить. Дивізія понесла великі втрати, бо стояла в боях з неспівмірно великими силами ворога не маючи жадного покриття від німецького летунства і без конечних до такої операції звітів про рух ворога. Дивізія під ударами ворога не розсипалася в ростіч, а розчленувавшись на малі відділи в боях, проривала окруження по наміченій осі відступу і зібралась знова по прориві і по доповненні новими силами зайняла знова відтинок на фронті. В боях ніколи без наказу не відступала, а як що хвилево стратила позиції, то негайно протиударом знова відбирала їх від ворога.

Для ворога під Бродами горіли трави, а часто і земля під їх ногами горіла, стогнала під тягарем панцирних колон його великих орд - новітніх армій, бо під Бродами горіли серця вояків нашої Дивізії великою любов'ю. Ворог боїться сказати правду, що ця битва це битва нашої Дивізії. Вона не програна ані для нас ані для нашого народу, бо Броди це лише чергові позиції на фронті нашої боротьби за волю і так, як під Бродами розбивали ми панцирні ворожі окруження, так прийде час ще на більшу битву, до якої стане весь наш нарід і розірве в ній московське окруження України.

Чужинче, йди скажи Вкраїні,
Що ми готові на приказ!
Що ми збудуєм на руїні
Нові твердині і святині
І в бій підемо другий раз!...
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх