,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ГЕНЕРАЛ ПАВЛО ШАНДРУК В ДИВІЗІЇ
  • 4 июня 2011 |
  • 18:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 77103
  • |
  • Комментарии: 3
  • |
0
Роман Цьолко був ад'ютантом ген. Павла Шандрука, коли він прибув до Дивізії на фронт в Австрії. Ці події він описує у своїх споминах, подаючи дати й місцевості. Вони є цінним доповненням до споминів ген. П. Шандрука, які вийшли в перекладі на англійську мову в 1959 р. п. н. "Arms of Valor" й у зворотньому перекладі на українську (ориґінальний машинопис затратився) в Києві 1999 р. п. н. "Сила доблесті".

Закінчивши після першого в Позен-Трескав - другий старшинський вишкіл в Лєшанах, біля Праги, на Чехах, з кінцем березня 1945 року, ми подались двома групами до Дивізії. Дорога вела через Відень, Ґрац, Марбурґ до Цельніц, де був штаб Дивізії. Всі ми їхали туди повні надії, але це вже був майже кінець війни.

У Відні ми в трійку (мій брат Маріян, Олько Навроцький і я) відлучались від групи, бо мали нагоду одержати 3-денну фронтову відпустку від коменданта м. Відня до наших батьків, які у цю пору жили біля Кремсу, на захід від Відня. Це була велика несподіванка, коли ми приїхали до них. Але три дні пройшли дуже скоро і треба було їхати далі. Попрощавшись з бітьками, ми приїхали до Кремсу, а звідтам мали їхати назад до Відня і через Вінер-Нойштад і Ґрац до Марбурґу, але це вже було запізно, бо більшовицькі війська прорвались через фронт над Пляттензее в Мадярщині, зайняли Вінер-Нойштад. Тому ми, довго не думаючи, рішили їхати до Марбурґу окружною дорогою через Лінц, Ст. Міхель, Лєобен, Брук над Муром і Ґрац. Без перешкод доїхали ми до Бруку н. Муром. Тут поїзд наш задержали і сказали всім залишити поїзд і йти до тунелів (бункрів), які находились біля залізничної станції. Оголосили налет альянтських літаків. Всі люди (цивільні пасажири та військо) пішли до середини в тунелі, а тільки ми в трійку стояли при вході. По короткому часі прийшов до нас комендант залізничної станції, майор вермахту, та забрав нас до своєї канцелярії. Там повідомив, що ми маємо явитись до коменданта міста Бруку н. Муром, бо він мав для нас спеціяльне завдання.

Комендант м. Бруку н. Муром (полковник вермахту) прийняв нас дуже чемно і сказав, що в місті дуже багато війська та втікачів з фронту (дезертирів), які втікають додому. До того немає в місті Heeresstreife і Frontleitstelle, яких завдання є перегруповувати військо і висилати їх назад на фронт. До помочі дав нам по чотирьох підстаршин. Згодом нас розділив і дав нам спеціяльні виказки, на підставі яких ми мали перевірювати папери всіх, хто тільки переходив чи переїздив дорогами до Бруку н. Муром. Брат мій Маріян був призначений на дорогу з Відня, мене призначив на дорогу з Ґрацу, а Олько Навроцький був на "Leoben Brücke" і там перевірював і перегруповував військо та висилав назад на фронт. Тут ми бачили кінець війни. Ранені, військові частини різних родів зброї, дезертири, цивільне населення, німці, мадяри та народи східної Европи: всі втікали на захід, подальше від "освободителів" з червоного раю.

По трьох днях ми довідались, що вже приїхали частини, які роблять цю роботу і нам треба якнайскоріше їхати до наших частин. Тому негайно ми зголосились до рапорту у коменданта міста. Прийшовши туди перед годиною 9-ою вранці, ми мусили чекати на нього до год. 2-ої пополудні, бо в нього була нарада всіх командирів всіх військових частин, які находились в цьому районі. З паперів, які ми бачили на столах, ми довідались, що тут приготовляється велика оборона міста, і тому ми постановили за всяку ціну чим скоріше звідтам виїхати. Біля 2-ої год. пополудні прийшов комендант міста і спитав, чого собі бажаємо. Ми йому з'ясували, що ми були задержані тут і зараз мусимо їхати дальше до Дивізії. Він сказав, що відпускає брата Маріяна і О. Навроцького, а мене хоче задержати при собі. Ми в розмові з ним вияснили йому, що в наших частинах відчувається брак старшин і він по довшій надумі відпустив нас всіх трьох, залишаючи при собі хорунжого вермахту, який також був з нами.

В цей час бої вже були в районі Земерінґу, тому-то ми не могли їхати через Ґрац, а поїхали в напрямі Кляґенфурту. Приїхали туди, зустріли ми всіх наших інструкторів старшинської школи (Junkerschule Braunschweig) з Позен-Трескав, які привітали нас досить тепло та обіцяли нам якйнайшвидше скомунікуватись з нашими частинами. Вояки тимчасово примістили нас в замку Grafenstein на схід від Кляґенфурту. Через наше перебування в Бруку н. Муром ми цей зв'язок стратили. По трьох днях нас повідомлено, що у Фелькермаркті находиться штаб нашого Вишкільно-запасного полку. Ми зразу туди поїхали та зголосились в командира полку полковника Маркса. Він спочатку кинувся до нас зі сваркою, чому ми так пізно приїхали, але переглянувши наші папери, які були в найліпшому порядку, заспокоївся.

Цього ж дня до Фелькермаркту приїхав ген. Павло Шандрук зі своїм штабом. До його штабу належали: ген. М. Крат, полк. А. Валійський, сот. О. Навроцький і сот. В. Сердюк. Крім того, разом з ними приїхав ген. О. Вехтер, д-р Арльт, ад'ютант Вехтера, Hauptstuf Schiever і вістун ген. Вехтера - підстаршина, прізвище якого я забув. По короткій розмові з ген. Шандруком, він заявив мені, що бере мене як свого ад'ютанта, і зараз же представив мене полк. Марксові. Мого брата Маріяна і Олька Навроцького призначив на зв'язкових старшин його штабу. І так ми опинились у штабі Української Національної Армії. Це був день 17-го квітня 1945 р. Дня 18-го квітня приїхав до Фелькермаркту представник ОУН-б д-р І. Гриньох.

19-го квітня 1945 р. ген. Шандрук, ген. Крат, ген. Вехтер, д-р Арльт і я виїхали відвідати ген. Фрайтаґа на фронті під охороною двох озброєних авт.

По кількох годинах дороги ми були на місці. Тут чекав на нас ген. Фрайтаґ. Він зараз представив майора Гайке, як шефа оперативного відділу штабу Дивізії. Згодом ген. Фрайтаґ запропонував, щоб ми відпочили, будучи змученими з дороги. На це ген. Шандрук відповів, що хоче перше знати про становище Дивізії на фронті в усіх деталях. Майор Гайке по-фаховому представив становище Дивізії на фронті, бо був на це приготований, включно з побільшеними картами та паперами. Також повідомив про сусідні частини, які находились по обох боках Дивізії на фронті.

По цих всіх формальностях ген. Шандрук заявив, що з хвилиною приїзду до Дивізії, змінено її назву з "14-та Див. Зброї СС" чи Дивізія "Галичина" на назву Першої Української Дивізії УНА. Цією заявою ген. Фрайтаґ був збентежений, але ген. Вехтер і д-р Арльт заяву ген. Шандрука потвердили, бо це було так сказано в Берліні. Згодом ген. Шандрук мав досить довгу розмову з д-ром Л. Макарушкою про відносини в Дивізії поміж німцями і українцями. З огляду на перебування Дивізії на фронті, постановив не міняти командних постів, тобто ген. Фрайтаґа на ген. Крата; ген. Крат від'їхав до штабу УНА в Фелькермаркті. В додатку до зміни назви Дивізії на 1-шу Укр. Див. УНА, ген. Шандрук видав зміни щодо німецького складу Дивізії, як також цілий ряд змін щодо поведінки німецького складу у відношенні до українців. Протягом наступних кількох днів ген. Шандрук відвідав фронтові лінії частини Дивізії. Німці були цим здивовані, бо ген. Фрайтаґ цього ніколи не робив. Підчас цієї інспекції були також присутні о. Левенець і д-р Макарушка. Ген. Шандрук також відвідав польовий шпиталь та дивізійний санітарний пункт. У порозумінні з о. Левенцем, ген. Шандрук відвідав могили поляглих вояків Дивізії, як також брав участь у панахидах, які ми відслужили у віддалі нецілої милі від фронтової лінії. Тим часом ген. Шандрук висилає мого брата Маріяна до Праги, щоби він допоміг полк. Мальцеві переїхати до штабу УНА. Приїхавши з Праги, привезли вони зі собою відзнаки з тризубом.

День 25-го квітня 1945 р. був для членів Дивізії незабутнім. Того ж дня на відкритому полі біля місцевости Dedt, біля Фельдбаху, дивізійники зложили присягу на вірність Богові та українському народові. Підчас присяги були присутніми ген. Вехтер та д-р Арльт. Німецькі старшини та підстаршини рівнож складали присягу поруч з українцями. Бракувало тільки ген. Фрайтаґа.

26-го квітня 1945 р. ген. Шандрук зустрівся з командувачем армії генералом d'Angelis. Тут ген. Шандрук просив його, щоби на випадок капітуляції завчасу відтягнути Дивізію з фронту. Це саме повторив ген. Шандрук наступного дня, будучи в командира корпусу. Ген. d'Angelis був однозгідний з заввагами та бажанням ген. Шандрука. 27-го квітня ген. Шандрук, ген. Вехтер, д-р Арльт і я їдемо до Фелькермаркту. Дня 30.4.1945 р. заприсяжено Запасний полк. Того ж 30-го квітня цілий штаб УНА, ген. Вехтер, д-р Арльт, полк. Бізанц були присутні на вечері в гостинниці. Біля год. 9-ої прийшла по радіо вістка про смерть Гітлера в Берліні. Усі посумніли, полк. Бізанц мав сльози в очах.

2-го травня 1945 р. приїхав до Фелькермаркту ген. Шкуро, щоб побачитись з ген. Шандруком. Ген. Шкуро був у нетверезому стані, говорив про переїзд козацьких транспортів з Білорусі до Італії, через Варшаву, де вони були примушені німцями до участи в здушенні повстання.

Дня 2-го травня 1945 р. приїхав до ген. Шандрука сот. Ліщинський, щоб обговорити ситуацію, в якій найшлася Дивізія. На його думку ситуація була критична. Він запропонував ген. Шандрукові негайно усунути усіх німців з командних постів в Дивізії та в Запасному полку. В нього була також ідея, щоб ген. Шандрук видав наказ, щоб Дивізію поділити на малі групи, і щоб ці групи пробивались через совєтське запілля в околицю Карпат і там злучились з УПА в боротьбі з більшовиками. Ген. Шандрук на це не погодився і назвав цей плян тільки уявою, з огляду на концентрацію совєтських військ на теренах Австрії, Мадярщини та Словаччини.

Того року наш Великдень припадав на день 5-го травня, і ген. Шандрук видав наказ урочисто відсвяткувати Великдень в Фелькермаркті. Була також відслужена св. Літургія, на якій був присутній цілий штаб УНА. Були також присутні ген. Вехтер та д-р Арльт. По Богослуженні ген. Шандрук подякував їм за участь в торжествах. Службу Божу відправив отець Ковалюк з Запасного полку, який виголосив гарну проповідь.

В понеділок 6-го травня вранці виїхав ген. Шандрук з ген. Вехтером та зі мною і поспіху до Дивізії на фронт, бо там вже були випадки дезерції на більшовицьку сторону. Більшовики змонтували гучномовці на фронтовій лінії та повідомляли і застрашували вояків Дивізії, що німці капітулюють перед Західними альянтами, а всю Дивізію віддадуть більшовикам. Пополудні 8-го травня прийшов до ген. Шандрука ген. Вехтер та повідомив, що адмірал Деніц перебрав владу, як канцлер Німеччини і погодився на альянтські умовини капітуляції, яку зазначено на день 8-го травня одну хвилину по півночі. Він також заявив, що ген. Шандрук в той час є одинокою особою, яка може врятувати дивізію та штаб УНА. Ген. Шандрук зразу висилає д-ра Макарушку та д-ра Арльта до Кляґенфурту на переговори з британцями в справі назначення місця збору Дивізії в запіллі Британської Армії. Що перед тим ген. Шандрук вислав був полк. Смовського, який перед війною був контрактовим старшиною польської армії, з особистим листом до ген. Андерса про ситуацію, в якій опинилася Дивізія.

У зв'язку з відходом до Дивізії ген. Шандрук назначив ген. Крата головою штабу УНА. Дорога була дуже важка з огляду на маси військ. Минаючи маршові колони, ми з ген. Фрайтаґом приїжджаємо до моста на р. Мур, де чекали, аж поки остання група вояків Дивізії не перейшла його. Ген. Шандрук ходив і будив вояків та старшин Української Дивізії, які лягли на спочинок, пройшовши міст. Всі вони були втомлені фронтом та маршом. Їм всім ген. Шандрук, як батько дітям, наказував іти дальше на захід.

В дорозі на захід ми переїздили через Пак-Берґ, де стрінули вістуна з Запасного полку з вісткою, що в околиці Фелькермаркту тітовці зробили повстання та цілий Запасний полк є в боях. Ген. Шандрук видає наказ воякам, які находилися позаду, йти в сторону Flachau коло Radstadt-у в Горішній Австрії, де назначено місце збірки в американській зоні.

На Пак-Берґу ген. Фрайтаґ скидає німецького орла зі своєї шапки й причіпає український тризуб.

Того дня, 10-го травня, ми їхали в напрямі Юденбурґу. В половині дороги між Твімберґом і Юденбурґом три тітовські винищувачі заатакували з бортової зброї колону амуніційних тросів, які в той час переїздили через місцевість Вольфсберґ. Німці, довго не думаючи, почали обстрілювати ті літаки протилетунською артилерією. Вони вже більше нас не турбували. Під вечір ми переїхали через Юденбурґ та подались на відпочинок в одній з гостинниць при дорозі, яка вела на захід до Мурав, Тамсвеґ. Переночувавши, вранці приїжджає полк. Маркс та звітує ген. Фрайтаґові, що Запасний полк розбитий. Цей наказав йому їхати назад і зібрати його. В групі, з якою ми їхали до американців, були: ген. Шандрук, ген. Вехтер, д-р Арльт, д-р Макарушка, о. Левенець, ген. Фрайтаґ, ад'ютант і вістун ген. Вехтера, майор Гайке і я. Ми цілою групою приїхали до Тамсвеґу. Тут зустріли групу дивізійників під командою хор. В. Федева, який зразу прибіг до нас з бензиною та харчами. По короткім постою в Тамсвеґу ми переїхали до Санкт Андре. По вечері ми всі сиділи, як приїхав вістун ген. Вехтера та повідомив, що американці всіх перепускають в Тамсвеґу, крім військ СС та ненімецьких частин. Біля год. 10-ої увечері подались всі на спочинок - ген. Шандрук, ген. Вехтер, ген. Фрайтаґ, д-р Арльт, д-р Макарушка нагору до приватних кімнат, а майор Гайке, сот. Шівер (ад'ютант Вехтера), о. Левенець і я спали у великій Gast-Stube внизу. Вранці я пробудився перший та запримітив, що не було з нами майора Гайке. Про це я негайно сказав о. Левенцеві. Згодом приїхав дивізійний "мельдер" та повідомив, що по дорозі бачив майора Гайке у вермахтівському
* Про це пише Гайке в своїх споминах:
"Як офіцер вермахту я поїхав розвідати, чи є можливість обійти англійську заставу. Я попросив Вехтера зачекати на мене з своїм штабом [...], у поворотній дорозі я застряг у забитій возами колоні й післав свого писаря до дивізійного штабу, щоб на нього зачекали. Пізно пополудні я приїхав до штабу й довідався, що Фрайтаґ застрілився, Вехтер пішов в гори, а ген. Шандрук поїхав, правдоподібно до американців. Так, на жаль, дивізійний штаб передчасно розв'язався".
однострої, як цей їхав на південь до Ст. Файту.* Вістка про від'їзд майора Гайке дійшла до ген. Фрайтаґа. Біля 8-ої години вранці ми були готові до їзди. Тим разом ми вже поділились на групи. При брамі гостинниці стояв ген. Вехтер зі своїм ад'ютантом і "мельдером", хор. Міхель - старшина для доручень ген. Фрайтаґа. За ними я запримітив, що шофер ген. Фрайтаґа продає вже його Volkswagen і про це негайно повідомив ген. Шандрука, який змісця забрав від нього це авто. Біля 9-ої години вранці вийшов з гостинниці ген. Фрайтаґ, не маючи повного однострою (без блюзки). Ген. Шандрук, побачивши його в такому стані, спитав його, що це все має означати. Він сказав всім нам їхати дальше, бо думає з собою тут покінчити. (Поповнив самогубство). Тоді ген. Шандрук, д-р Арльт, д-р Макарушка, полк. Валійський, о. Левенець і я поїхали в напрямі Flachau біля Radstadt. Приїхавши туди, застали ми групу вояків Дивізії під командою пор. Л. Ортинського. В цьому таборі відчувався зразу брак харчів. На другий день нашого перебування в таборі хтось з вояків Дивізії привів коня, якого вбили і кухарі зварили.

Ген. Шандрук постановив поїхати до головної кватири Британської Армії, яка находилась у Ваймарі в британській зоні Німеччини. На це треба було звільнення з табору від командира південно-східного фронту у St. Johannin Pongau - німця та від командира американського полку у Верфені. Залишаючи табір полонених у Flachau, ген. Шандрук назначив полк. Баєрсдорфа командиром табору. Так ми подались дальше в дорогу. Перед St. Johannin Pongau стрінули ми першу американську стійку, яка забрала від нас ген. Шандрука і повезла його кудись. По кількох годинах привезли ген. Шандрука до нас, і ми поїхали до штабу південно-східного фронту, а звідтам до командира американського полку у Верфені. По дорозі туди ми довідались про самогубство ген. Фрайтаґа та про його похорон в Св. Андре. Теж прийшла вістка, що ген. Вехтер подався через Альпи до Італії. У Верфені ми пробули п'ять днів в готелі та одержали дозвіл від команди американського полку на виїзд до команди 3-ої американської дивізії в Зальцбурґу, яка окупувала горішню Австрію, в справі дозволу на переїзд чрез кордон до Баварії. Без труднощів ми доїхали до Бад-Тельц. По дорозі були досить часто контрольовані американцями. Переїхавши місто Бад-Тельц, були ми задержані американською стійкою і завернені назад до американської команди. Д-р Макарушка і д-р Арльт пішли досередини. По короткому часі вони вийшли та сказали, що нам дозволено їхати дальше. По дорозі ми ночували в околиці Chiemsee і наступного дня доїхали до села Oberostendorf. Тут нам забракло бензини в одному з авт, і так, причепивши оба авта, ми доїхали до Бльонгофену.

Там проживали наші політичні діячі, як: посол В. Мудрий, інж. А. Палій, д-р А. Мілянич, ред. М. Добрянський та інші. Ген. Шандрук примістився у ред. М. Добрянського, д-р Арльт працював у фармера, о. Левенець замешкав у проф. Ю. Полянського, а я в д-ра П. Ісаєва. Наступного дня, 18 травня 1945 р., всі ми пішли до місцевого війта в Авфкірху, як цивілісти, і там зареєтрувались.

По кількох днях побуту в Авфкірху ген. Шандрук постановив їхати до Ваймару. Того дня ген. Шандрук стрінув припадково на вулиці знайомого йому чоловіка, який у 1940 році був донощиком Ґестапо, коли його (генерала) арештовано. Він був дуже приємний та намовив ген. Шандрука, щоби він відпровадив його до готелю, в якому він жив. В ресторані він замовив каву і залишив ген. Шандрука самого, а сам почав кудись телефонувати. Говорив до різних людей російською мовою. Це затривожило ген. Шандрука і він негайно поїхав до Авфкірху. Наступну ніч він переспав у полк. Рибачука і вчасним ранком виїхав до Ваймару з д-ром Міляничом. Того ж ранку, біля год. 9-ої, до мешкання ред. М. Добрянського приїхало два авта американців та більшовиків. Вони ввійшли до хати, залишаючи стійку при входових дверях, та почали допитувати жінку ред. М. Добрянського. Тут вони знайшли кашкет ген. Шандрука. Дружина ред. Добрянського сказала їм, що ген. Шандрук виїхав, а куди, вона не знала. Підчас побуту у Ваймарі ген. Шандрук дав звіт през. УНР Лівицькому і повернувся до Авфкірху. Тут йому оповіли про випадок у ред. М. Добрянського.

Ген. Шандрук постановив їхати до Італії. З ним їхали о. Левенець і п. І. Лаврівська, яка володіла англійською мовою. І так вони опинились в Австрії, не доїхавши до Італії, бо їх американці повернули назад до Мюнхену.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх