,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ПАРАЛЕЛЯ МІЖ ВИЗВОЛЬНОЮ БОРОТЬБОЮ УКРАЇНЦІВ У ДВОХ СВІТОВИХ ВІЙНАХ. Інж. Михайло Хроновят, кол. член Військової Управи
  • 4 июня 2011 |
  • 18:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 71715
  • |
  • Комментарии: 7
  • |
0
За час довголітньої неволі українського народу дбали наїзники про те, щоб його роззброїти морально та переконати його в його меншій вартості. Однак героїчне минуле дрімало в народних масах, в його піснях-думах, в його народній свідомості, і він використовував кожну нагоду, щоб добитися свободи.

Романтика попереднього століття настроїла українців на тужливий "моль". Перші роки ХХ ст. перероджують українські маси та наставляють їх на бадьорий бойовий "дур". Потрясаючі події ХХ ст. розбудили й Україну, однак застали її до великої розправи ще не приготованою. І так прикро здійснилося й це побоювання-пророцтво нашого великого генія.

Свідомість, що вороженьки самі не згинуть, як роса на сонці, що їх тільки зброєю можна змусити залишити загарбані землі, - та свідомість змушує українців взятися за зброю, щоб стати господарями на власній землі. Це прагнення волі змушує українців взятися за зброю і в першій, і в другій світових війнах. Зброя - це воля. Хто має перше - здобуде й друге. Це таке ясне і зрозуміле для поневоленого народу, а звідси й туга до зброї стала в нас тотожньою з тугою до волі. Тільки так можна пояснити той великий ентузіязм, що супроводив обидва збройні акти на Україні.

Певна річ, що в першому і в другому випадках не бракувало опонентів, які мали свої застереження. Та це були переважно ті, які не вміли на справу дивитись інакше, як тільки з погляду тої чи іншої орієнтації на чужі сили. Вони то й дивилися на обидва леґіони, як на найманців чужих сил. За тими опонентами виходило, що раз ми "наймаємося", то за те повинні "виторгувати" певні концесії. За ними виходило б, що в заміну повинні ті чужі сили звільнити Україну і віддати її українцям. Коли ж ні в першій, ні в другій світових війнах ніхто нам того запевнення не дав, то, на думку опонентів, не варто було б й "найматися".

Нині, по стількох роках, можемо підходити до тих справ більше холодно та об'єктивно.

Як в першій, так і в другій війнах чимало молодих українців затяглося добровільно і похопно до зброї в австрійській чи німецькій арміях. Їм чейже ніхто не обіцяв самостійної України. Багато їх і загинуло безслідно під чужими прапорами як незнані воїни.

Правда, що і в першому, і в другому випадках не допустили ворожі нам сили до великих формацій. Правда, що в обох випадках і великі леґіони не могли мати впливу на хід гігантських змагань. Та кожному відомо, що й УГА, хоч була стотисячною армією, мала не тільки мілітарне значення. Сама поява західньо-української армії на Східній Україні мала, крім мілітарного, велике символічне значення. Ніхто нині не сумнівається у великій ролі, яку відіграв леґіон УСС-ів. Його значення велике для нашої історичної традиції. Це ж після довгих літ просоння нове нав'язання до нашої героїчної княжої доби та козаччини. Леґіон УСС став зав'язком обох українських армій у визвольних змаганнях. Не було б УСС-ів - не було б і листопадового зриву, не було б і УГА, і ледве чи дійшло б до створення Першої Української Дивізії в другій світовій війні.

Як від'ємно відбивається довга перерва збройного вишколу, мали ми нагоду бачити при труднощах, з якими доводилося організувати всього тільки одну дивізію у другій світовій війні.

Коли дійшло до збройної розправи на рідних земпях, не міг народ приглядатися безчинно. Не чужий інтерес, але знову та сама туга до волі змусила українські маси вхопити зброю, незалежно від того, хто їм ту зброю подасть. І в другій світовій війні цілі групи молодих людей затяглися до чужого війська, і трудно їх було переконати в недоцільності їх постанов. Ті ентузіясти, звичайно, керувалися арґументом: "Не може рішатися справа на наших землях про нас та без нас".

За намовою наших сусідів побоялася свого часу Австрія допустити до більшої української збройної одиниці. Так з 60.000 добровольців з трудом вдалося зберегти всього кілька тисяч леґіону УСС-ів.

У другій світовій війні українці многократно висловлюють свою волю взятися за зброю. Та щойно на четвертому році війни, після вирішальної поразки під Сталінградом, погоджуються німці на одну українську Дивізію.

І в першому, і в другому випадках ті, що давали згоду на чужонаціональні леґіони, добре здавали собі справу з того, якими цілями керуються українці, приступаючи до спільної боротьби. Зрештою, це виразно унагляднилося вже на самих початках: при присязі, при назві леґіону, при уніформах, відзнаках чи прапорах, а головно при командному складі. В одному й другому випадку здавали собі обидва партнери справу з того, що спільна боротьба рамено до рамена буде так довго можлива, як довго будуть спільні інтереси. З тією хвилиною, коли б дійшло до розбіжности інтересів, - конфлікт в обох випадках був неминучий. Таких конфліктів, більших чи менших, було досить і в першому, і в другому випадках.

Леґіон УСС-ів, як і Першу Українську Дивізію було організовано для тієї самої мети: боротьба за українські ідеали. І УСС і Перша Українська Дивізія мали стати в найближчому майбутньому зав'язком української армії.

Творення Першої Української Дивізії відбулося в той час, коли всім було ясно, що німці війну програли. Коли один з намічених членів до Військової Управи відмовлявся приступити до справи, мотивуючи свою відмову, що німці війну програли, він дістав коротку відповідь: "Ми не творимо Дивізії для німців. Збройної сили вимагає від нас українська справа. Ми творимо її виключно для оборони рідного краю..."

В тому ж тоні виголошувано і всі промови в краю.

Як 1914, так і 1943 р. ніхто нам нічого не обіцяв за творення леґіонів. Та ці обіцянки однаково не були б багато варті. Що ж могли обіцяти банкроти. Волі не можна виторгувати тими чи іншими концесіями. Її треба здобувати. Лиш наївні ждуть на обіцянки в таких випадках. Українському народові в обидвох випадках йшлося не про обіцянки, а про те, щоб дістати модерний вишкіл та зброю до рук.

Один з представників Військової Управи так прямо і говорив до 2 000 українців в Народному Домі в Дрогобичі: "Дивізію творимо для себе і тільки для себе. Прийде час, коли наїзників одного по однім не стане, і на те нам потрібна власна збройна сила. Волі ніхто нам не дасть. Її треба самому здобути..." Зовсім ясно. Як в когось є сумніви, може легко перевірити. Ще чимало свідків цієї промови живе між нами.

Так, а не інакше було говорено і на численних зборах студентів у Львові та на інших зібраннях в краю. Це повинні передусім знати ті, що умисно перекручують так ще недавню історію, твердячи, що українську Дивізію створено для чужих інтересів.

Мав леґіон УСС-ів свою Бойову Управу. Мала і Перша Українська Дивізія свою Військову Управу. Яка ж дивна аналогія. Так як УСС-и стало ремстували на Бойову Управу, так само було і з Військовою Управою. Обидві вони при найбільших зусиллях не могли зробити того, що від них леґіони вимагали. Одних і других ставили, звичайно, власть імущі перед доконаними фактами. Одначе бодай від найприкріших намірів вдалося владу відвести (вжиття української Дивізії на зах. фронті чи до інших, зовсім не військових, цілей, справа назви, відзнаки, допомоги родинам тощо).

Леґіон УСС-ів дійшов до ролі початку українських армій завдяки куди щасливішим обставинам. Перша Українська Дивізія ще покищо такої змоги не мала. Та якби не настиг вчасно східній наїзник, то певно і Перша Українська Дивізія виконала б те завдання, і тоді була б паралеля між обома леґіонами зовсім повна.

Однак історія Першої Української Дивізії ще не закінчена. Чотири сотні старшин та понад 10.000 модерно вишколеного стрілецтва і підстаршин заповняють покищо ту прогалину, яка постала в тій ділянці між двома війнами.

Треба сподіватися, що передишка між другою і третьою світовими війнами буде куди коротша, та, якщо доведеться й нам сказати своє тверде слово в нашій справі, буде воно підперте тими людьми, які дали надто наочний доказ, що дорожча їм воля понад їхнє молоде життя.

На міжнародній арені ми ще не зайшли далеко. Усе ще пасемо задніх. Та не будь наших зривів, не будь нашої збройної участи в обох війнах, не знати, чи віддалилися б ми багато від стану 1914 р.

Правда, проллято багато дорогоцінної крови в обох зривах. Та без порівняння більше жертв несе неволя. Скільки згинуло наших найкращих одиниць в сибірських конц. таборах, скільки мільйонів зліквідовано голодом.

Не можна не згадати, що з вишколу при Дивізії скористали також і ряди нашої УПА. Це аж ніяк не було таємницею тодішньої В. Управи, яка в більшості стояла на тому становищі, що треба якнайбільше молодих українців вишколювати, незалежно від того, чи вони підуть проти того чи іншого наїзника. Після бою під Бродами чимало вишколених дивізійників поповнило ряди УПА, яка і по нинішній день бореться проти кровожерного наїзника.

Минуло п'ять літ страждань і пониження не тільки від чужих, але, на жаль, і від своїх. Як не дивно, але тих понижень зазнали в першу чергу і найбільше ті ідейні одиниці, які, не жаліючи труду, ні крови, ні молодого життя, стали в обороні правди, за права людини, за західню культуру. Тих борців напятновано злочинцями. Як не дивно - їх ще нині вважають за таких, вони ще й нині терплять.

Коли погодимося, що і в першій, і в другій війнах обом леґіонам присвічували ті самі мотиви та ті самі завдання, то мусимо прийти до однакових висновків. Ніхто і ніколи не відважився твердити, що леґіон УСС-ів був створений для чужих інтересів. Так ніхто не має права твердити і про Першу Українську Дивізію. Іншими були тільки обставини в другій світовій війні, куди тяжчі, куди прикріші, а тому й дещо іншою мусіла бути форма і вишкіл цього другого леґіону.

Обидва леґіони боролися в обороні батьківщини, жертви їх, які зложено за найвищі ідеали, не пішли на марно, а тому вони для нас однаково цінні, і перед ними ми клонимо наші голови.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх